«Північний потік-2»: у Німеччині поплутали трубу з історією

Путінський газопровід продовжує нести розбрат у країнах Заходу

Важко згадати часи, коли про газопровід «Північний потік-2» у Німеччині говорили так часто й так заповзято, як останні тижні. Приводів для цього більш ніж достатньо: регулятор дозволяє продовження робіт російським суднам, а екологічні організації оскаржують це в суді; уряд однієї з федеральних земель створює сміховинний фонд, покликаний захистити проєкт від санкцій; американці посилюють ці самі санкції.

Ситуація з Олексієм Навальним докинула дров до вогню дискусії щодо доцільності проєкту як такого й стала аргументом використання газової труби як важеля тиску на Кремль.

Несподівано газова суперечка перемішалася ще й з історичним наративом.

А МЕРКЕЛЬ СТОЇТЬ ГОРОЮ

Попри гіркі розчарування Берліна стосовно спроб «конструктивно взаємодіяти» з Москвою, німецький уряд уперто не хоче відступати від своєї позиції щодо газогону. Аргументи на кшталт – проєкт гарний, суто підприємницький, а його політичний аспект ми вирішили, забезпечивши Києву транзитний контракт на 5 років, екстратериторіальні санкції – це погано, ми їх відкидаємо, – повторюються у відповідь на будь-які запитання.

У певному сенсі німецьких урядовців можна зрозуміти: не так уже їм потрібний той клятий газ (хоча вони в цьому не зізнаються), але ж країна попадає на гроші. У тому, що судові позови будуть, можна навіть не сумніватися. Та й вкладено в трубу вже мільярди, і не рублів, а справжніх євро, які згорять синім полум’ям. Важливий також психологічний аспект – втратити репутацію надійного партнера (півтори сотні компаній повірили в світле майбутнє свого бізнесу через участь у проєкті, а тепер їх «кинули», чи варто співпрацювати далі?).

Отже, канцлерці Ангелі Меркель, яка від самого початку горою стояла за «Північний потік-2», нічого не залишається, як демонструвати незворушність, коли лунає чергове питання про доцільність запровадження мораторію на добудову трубопроводу у відповідь на використання Росією хімічної зброї. І запевняти, що Берлін продовжуватиме наполягати на збереженні транзитної ролі України. Те, як Росія дотримується «вимог» на її адресу, усі багато разів бачили.

Інші члени кабінету Меркель підтримують свого шефа. Так міністр економіки та енергетики Петер Альтмаєр у вихідні заявив, що не слід пов’язувати тему газопроводу з дискусіями про порушення прав людини в Росії. Мовляв, «Одне – це ділові відносини та ділові проєкти, які існують десятки років, інше – це серйозні порушення прав людини та наша реакція на них». І пояснює: якби проєкт було зупинено, «німецькі компанії втратили б величезні обсяги інвестицій».

Тобто все впирається в гроші? А як же гучні заяви про принципи та цінності?

МІЛЬЯРД ПРОТИ САНКЦІЙ

Ще більш «принциповим» виглядає віцепрем’єр - міністр фінансів Олаф Шольц. Наприкінці літа минулого року в пресу просочилася інформація про те, що цей член уряду написав листа тодішньому міністру фінансів США Стівену Мнучіну з діловою пропозицією: Німеччина інвестує до 1 мільярда євро в розвиток інфраструктури для прийняття американського скрапленого газу, а у відповідь Вашингтон – ну зовсім дрібничка – дозволить «безперешкодне будівництво та експлуатацію «Північного потоку-2».

На той час ЗМІ трохи збудилися, але згодом тема затихла. Аж до минулого вівторка, коли екологічна організація DUH оприлюднила власне той самий лист, про який лише ходили чутки. У середу, 10 лютого, журналісти на урядовому брифінгу в Берліні буквально атакували речників уряду й міністерств із цього питання. Речники, треба визнати, почувалися явно непевно. Вони заявили, що листування та телефонні розмови з урядами країн-партнерів є конфіденційними (чим фактично підтвердили наявність листа). І що «федеральний уряд перебував і перебуває в контакті з американським урядом щодо санкцій та погроз санкціями проти газопроводу «Північний потік-2». Речниця уряду Ульріке Деммер, намагаючись якось вийти з ситуації, зауважила, що «диверсифікація джерел енергопостачання завжди була темою переговорів зі Сполученими Штатами, а LNG-газ відігравав у ній роль». Отже, уряд ФРН готовий вдатися до будь-яких кроків, аби врятувати свій витвір.

«Одкровення» про «брудні грошові пропозиції» обурили парламентську опозицію, особливо «Зелених». Вони зажадали приходу Шольца на засідання Бундестагу в середу ввечері, хоча той брав участь у нараді з питання пандемії й локдауну.

МИРОЛЮБНІ ЕСДЕКИ

Поки Шольц долав метри між відомством канцлера та будівлею Рейхстагу, з трибуни парламенту «віддувався» його однопартієць, соціал-демократ, міністр закордонних справ Гайко Маас. 

Дипломат був в ударі та погрожував Росії подальшими санкціями у зв’язку із затриманням кремлівського критика Олексія Навального. Але санкції – окремо, газогін – окремо. «Санкції мають бути чітко спрямованими, влучними. Передусім це люди, які відповідають за репресивні дії держави щодо власних громадян, а не співробітники майже 150 європейських компаній – більшість яких із Німеччини», – палко аргументував Маас позицію. Ба більше, повна економічна ізоляція Росії, разом з ізоляцією Китаю, зблизить ці дві країни і створить «найбільший економічний, військовий союз» з усіх наявних. «Ось чому я проти руйнування всіх мостів до Росії», – підсумував дипломат-есдек.

До речі, нинішній голова комітету акціонерів Nord Stream AG – не хто інший як колишній канцлер ФРН і голова Соціал-демократичної партії Ґергард Шредер.

До Мааса крісло глави МЗС займав також член СДПН Франк-Вальтер Штайнмаєр (так-так, той самий, чиє ім’я носить формула врегулювання на Донбасі). Нині він – федеральний президент. Цей колишній есдек також є прихильником добудови трубопроводу й «мостів з Росією».

Президент у Німеччині – не найбільш впливова особа. До того ж сам Штайнмаєр – досить обережний політик і надто гучних заяв не робить. Але останніми днями його прізвище не сходить зі шпальт як німецьких, так і зарубіжних ЗМІ. Тригером такої уваги став посол України у ФРН Андрій Мельник.

ВІЙНА Й ТРУБА

Розпочалося все з інтерв’ю Штайнмаєра газеті Rheinische Post. У ньому президент пов’язав «Північний потік-2» з історичними аспектами Другої світової війни та сучасним станом відносин з Росією. Мовляв, проєкт є «одним з останніх мостів між Росією та Європою» і не варто руйнувати його, бо Німеччина вже завдала Росії нелюдських страждань.

Посол Мельник, який, без перебільшення, є одним з найактивніших іноземних дипломатів у Берліні, не зміг промовчати. Перший коментар щодо згаданого інтерв’ю він дав Укрінформу. Коментар активно цитували у вітчизняних, російських і німецьких ЗМІ. Ще б пак: посол закидає німецькому президентові «абсолютно неприпустиме перекручування історії й пряме нехтування непомірними жертвами інших (окрім російського) народів».

Після широкого резонансу Мельник дав коментар німецькій пресі, чим ще більше роздмухав полум’я.

Звісно, знайшлися критики, котрі звинуватили посла в «недипломатичності», але чимало аналітиків підтримали аргументи представника Києва. Статті з критикою саме на адресу Штайнмаєра з’явилися в низці впливових видань.

Так, керівник відділу зовнішньої політики Die Welt Клеменс Вергін пише: «Україна справедливо виступила проти трактувань Штайнмаєра щодо продиктованого Росією тлумачення історії… Якщо вже говорити про історію, то не потрібно її розглядати як щось таке, з чого можна взяти будь-які елементи й потім поєднати їх з перекрученою пам’яттю… Україна заслуговує на подвійну солідарність з боку Німеччини та має отримувати німецьку допомогу, щоб не стати жертвою нової російської експансії, що вже простежується на прикладах окупації Криму та на сході України. Проєкт газопроводу «Північний потік-2» є протилежність цьому, бо має пролягати в Європу в обхід України та стане для Росії новим засобом шантажу щодо офіційного Києва… Потурання такій геостратегічній вигоді для Москви за рахунок Другої світової війни не лише не має нічого спільного з історією, а й є ганебними на тлі неймовірних страждань від нацистської Німеччини та російського радянського імперіалізму в країнах Східної Європи та неросійських частинах Радянського Союзу. Напевно, таке перекручування історії настільки закріпилося в німецькому дискурсі щодо Росії та країн Східної Європи, що воно навіть для федерального президента виглядає нормою. Проте такі наративи як з інтелектуальної, так і з моральної точки зору є ганебними».

Автор газети Frankfurter Allgemeine Zeitung Райнгард Фезер висловлює здивування тим, що колишній шеф-дипломат Німеччини пов’язує свої висновки щодо газопроводу з питаннями історичної пам’яті, зокрема нищівної війни Німеччини проти Радянського Союзу. «Цим він лише натиснув на рани, які ще далеко не загоїлися». Історичні наративи, що спираються на радянські міфи, проштовхує саме Кремль, який намагається монополізувати всі жертви націонал-соціалізму й усі геройські вчинки у боротьбі проти гітлерівської Німеччини, нагадує журналіст.

І це лише окремі приклади.

* * *

Поки точаться запеклі дискусії, Москва продовжує тягнути свій газопровід. Чи вдасться їй ввести його в експлуатацію? Країни по обидва кінці труби на це дуже сподіваються. І це дедалі більше схоже на ірраціональну затятість, а не економічну доцільність.

Ольга Танасійчук. Берлін