Путін порівняв себе з Мауглі: три речі, які вам потрібно знати про «послання агресора»

Котрий планує надумувати й втаємничено креслити щораз нові «червоні лінії»

Енріке Менендес, співзасновник гуманітарної організації «Відповідальні громадяни», яка є партнерським проєктом Ріната Ахметова, розкритикував українських експертів та блогерів за обговорення послання Путіна від 21 квітня 2021 року, за те, що вони “ловлять кожне його дихання”.

Не буду оцінювати цю критику, однак вивчати – навіть “дихання” Путіна – я вважаю своєю професією, оскільки багато років займаюся вивченням ворога і його спеціальних операцій проти України. А тому я вирішив зекономити вам час і розповісти про три найважливіші, на мій погляд, речі з його речитативу.

КІПЛІНГ – ГЕНІАЛЬНИЙ ПИСЬМЕННИК

Очевидно, ця частина виступу Володимира Путіна була цілковитою імпровізацією, оскільки, в іншому разі – радники президента Росії, які готували текст послання – перемудрили з образами.

Зазвичай, Путін дуже полюбляє символізм і образність, оскільки його розвідувальне та оперативне минуле підказує йому, що комунікація за допомогою метафор та образів – це круто і втаємничено. Розуміємо цю схильність дідуся і не можемо її критикувати, однак, у зв’язку з серйозністю ситуації – треба бути обережніше.

Упродовж тієї невеликої частини виступу, коли Путін говорить про зовнішньополітичні питання та питання національної безпеки, він порівняв США (або Джо Байдена) з тигром Шерханом з твору Редьярда Кіплінга “Мауглі”. 

Дослівно він сказав наступне: “Цепляют Россию то тут, то там, без всяких причин... конечно же, вокруг них сразу же, как вокруг Шерхана, крутятся всякие мелкие Табаки”.

Ця фраза викликала бурхливі аплодисменти в аудиторії, оскільки, після тривалого перегляду соловйово-скабєєвих – будь-яке приниження партнерів по міжнародній спільноті викликає ерекцію у російської аудиторії.

Очевидно, що такою образністю Путін хотів висловити своє ставлення до свого головного опонента – адміністрації нового президента США, а також до тих країн (дрібних Табакі), які підтримують політику Вашингтона щодо Кремля.

Однак, якщо є Шерхан і Табакі, то це означає, що сам Путін ставить себе на роль “чєловєчєского дєтьониша”, якому Акелла дозволив залишитися у зграї наперекір політичній волі своїх соратників, що піклувалися про добробут зграї, а потім був змушений піти, через вік і стан здоров’я.

Така образність – є достатньо необачна для лідера “встаючої з колін”, оскільки зображує його як інфантильного, потребуючого самоствердження, дикого підлітка, якого намагаються навчити етикету та правилам життя досвідчені Балу й Багіра. А Мауглі, натомість, постійно усе робить їм наперекір.

Чесно кажучи, так собі образ для керівника ядерної держави… 

Заголовки новин, які почали поширюватися після такого “експромту” дідуся, лише підтверджують те, що образність Путіна зрозуміли не усі. Це породило ряд курйозів. Так, російські журналісти подумали, що Путін порівнює саме Росію з Шерханом.

Через деякий час – правильна методичка з Кремля таки надійшла, і заголовок змінили на інший.

Однак, найсмішніше у ситуації з інтерпретацією дідуся те, що посилання на цю статтю залишилося те саме і містить воно саме старий заголовок:

https://iz.ru/1154668/2021-04-21/putin-sravnil-rossiiu-s-sherkhanom-vokrug-kotorogo-krutiatsia-tabaki

Заголовок-то змінили, але стаття вже розійшлася по ресурсах копіпастою.

Так що, коли граєшся метафорами, треба пам’ятати про результат анекдоту щодо “бабушкі зі статевими органами дєдушкі”, який Путін розповів Ангелі Меркель на одній з конференцій.

ПО ФРЕЙДУ

Найкумеднішим для мене особисто моментом була обмовка Путіна, яка, на мій погляд, цілковито могла бути зрежисована завчасно.

Путін сказав: “На основании взаимного уважения мы выстраиваем связи с абсолютным большинством государств мира… расширяем контакты с партнерами по Шанхайской организации сотрудничества, БРИКС, СНГ, союзниками по Организации Варшавско… э-э-э-э, по Организации Договора о Коллективной Безопасности”.

Мені здається, що обмовка Путіна “по Фрейду” – замість ОДКБ згадати давно сконалий (ще у 1991-му році) радянський пояс безпеки, куди входили центрально-європейські країни – це дуже смішно.

Оскільки до складу ОДКБ входять окремі колишні республіки СРСР – Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан та Таджикистан.

По-перше, смішно через те, що рано чи пізно на прокремлівський ОДКБ чекає те саме, що відбулося з Варшавським договором.

По-друге, смішно через те, як Кремль ставиться до своїх друзів по ОДКБ. Путін так і не надав допомогу й підтримку президенту Вірменії Пашиняну – в ході війни з Азербайджаном за Нагірний Карабах. На Лукашенка постійно здійснюється тиск з вимогами включити Білорусь до складу “союзної держави на чолі з Путіним”. Казахстан уже не раз висловлювався про своє занепокоєння позицією Кремля щодо своєї територіальної цілісності. У Киргизстані нещодавно відбувся черговий переворот. А Таджикистан нещодавно, буквально, отримав ляпаса від Кремля, коли чеські прикордонники оприлюднили скани підробленого паспорта громадянина Таджикистану Руслана Табарова, який використовував офіцер ГРУ Анатолій Чепіга.

НАМАЛЮЄМО “ЧЕРВОНІ ЛІНІЇ”, А ДЕ – НЕ СКАЖЕМО

Мені завжди здавалося, що одним з аспектів ефективної зовнішньої політики для уряду мали бути передбачуваність та адекватність. Такі якості партнера завжди спонукають до співпраці й взаємовигідного співробітництва.

Однак, це точно не про Путіна. У своїй промові він висловив погрозу тим, хто “перетне червоні лінії” у відносинах з Росією. І, можливо, це нормально для будь-якої держави – висловлювати свої інтереси та вимагати від інших держав зважати на них. Звичайно, в залежності від адекватності таких інтересів.

Не можна в сучасному світі прийняти внутрішній закон про відновлення рабства і можливості торгувати людьми – та вимагати від світової спільноти прийняти це як належне.

Однак, наш старенький дідусь пішов значно далі у своєму маразмі. Дослівно він сказав таке: “Надеюсь, что никому не придет в голову перейти в отношении России “красную черту”... А где она будет проходить – это мы будем определять в каждом конкретном случае сами”.

Уявіть собі, що ви домовляєтеся з сусідом про розподіл земельної ділянки, на межі якої стоїть груша, плоди якої обривають то ваші діти, то сусідові. І от сусід вам каже: “Якщо перейдеш межу моєї ділянки – тобі капець. А де та межа – я буду вирішувати сам у кожному конкретному випадку…”

Скажіть, чи будете ви вважати такого сусіда адекватним? Звичайно, ні! Ви максимально швидко будете намагатися відділитися від нього цегляним парканом, бажано – з двома злими собаками. І повірте, адекватні західні уряди це також розуміють.

Дмитро Золотухін