Байден Vs Путін: Хто чого прагнув і що отримав

З геополітичної точки зору, Україна не тільки нічого не втратила, але й підтвердила для себе підтримку з боку США за результатами саміту в Женеві.

Після двох місяців підготовки, численних нарад у Білому домі, зустрічей Байдена з союзниками й партнерами в Європі, саміт президентів США й Росії в Женеві пройшов неочікувано швидко. З чотирьох-п’яти годин часу, передбачених планами переговорів, сторонам вистачило набагато менше для того, щоби зрозуміти, що далі розмови не буде. Хімії у відносинах не сталося й президенти навіть виступили перед пресою окремо, хоча спільний підхід обох лідерів не планувався з самого початку. Чим же став саміт США-Росія для Білого дому й Кремля, хто отримав переваги від цієї зустрічі, і яке значення мають результати перемовин для зовнішньої політики України?

СТРАТЕГІЯ БАЙДЕНА

Американський лідер ще задовго до саміту дуже скромно сформулював свої стратегічні очікування – замість підписання конкретних угод чи вирішення проблемних питань добитися «передбачуваних і раціональних відносин» з Росією. Для цього він обрав тактику особистих переговорів з Путіним, бо, на його переконання, «уся зовнішня політика є логічним продовженням особистих стосунків». Мовляв, «так влаштована людська природа». При цьому, Байден виділив «три-шість місяців» для того, щоби зрозуміти, чи спрацював його підхід.

Джо Байден більшу частину свого життя присвятив великій політиці – ще від часів холодної війни з СРСР, тож він добре розуміється на тонкощах і дрібницях у цій сфері. Враховуючи особисту пристрасть Байдена до вивчення деталей та його інтенсивну підготовку до зустрічі в Женеві, стратегія президента США полягала в тому, щоби запропонувати Путіну достатньо предметний діалог. Він був готовий говорити з Путіним навіть попри те, що перед цим назвав його «вбивцею». Адже діалог у розумінні Байдена проєктується, насамперед, не на особисті якості Путіна, а на його можливості тримати під контролем Російську державу, яка створює серйозні виклики для національної безпеки США.

Держсекретар Блінкен за кілька днів перед зустріччю недвозначно натякнув, що у США розглядають саміт як «тест» для Росії, тобто як вона відреагує на дипломатичні пропозиції з американського боку. Блінкен тоді відверто визнав, що не має особливого оптимізму, що Путін може змінити свою поведінку. І кремлівський вождь очікувано виправдав ці припущення.

У притаманній Кремлю манері російський лідер знову сприйняв дипломатію за слабкість, що стало зрозуміло з його виступу за результатами саміту. Він дав чітко зрозуміти, що залишається при своїх поглядах по всьому колу питань, у тому числі щодо агресії проти України.

Водночас Путін відчув – і про це він сказав особисто – що підходи Байдена відрізняються від того, як формулював позиції США попередній президент Дональд Трамп. Іншими словами, в Кремлі почали усвідомлювати, що нова влада в США реагуватиме на подальші зловмисні дії РФ зовсім по-іншому.

Важлива деталь: під час пресконференції Байден наголосив, що Штати мають «істотні» спроможності у кіберсфері і легко застосують їх у разі нових атак на інфраструктуру США. А це можна вважати прямим попередженням, що Америка готова діяти з позиції нової сили.

Паралельно Байден отримав додатковий «бонус» від саміту в Женеві. Адже сам факт проведення зустрічі з Путіним дав привід президенту превентивно згуртувати позицію трансатлантичної спільноти по відношенню до Росії. Лідери країн G7, а також члени Північноатлантичного альянсу і ЄС, з якими Байден провів зустрічі в Лондоні й Брюсселі впродовж останніх днів, чітко підтримали ініціативу США щодо об’єднання проти загроз з боку Росії.

ЦІЛІ ПУТІНА

Тим часом, кремлівський лідер мав зовсім інші види на саміт у Женеві. Очевидно, що він і не збирався йти назустріч Штатам, і це стало зрозумілим ще на етапі підготовки, коли російський МЗС пообіцяв «некомфортні» сигнали для США.

Путін переслідував відмінні від Байдена цілі. Одна з них – змусити США зав’язнути у власних дипломатичних ініціативах, та замість швидких рішень запропонувати Штатам нові робочі групи й затяжні переговори. Таким чином, Росія отримує статус держави, з якою США мусять домовлятися. Частково, Байден подарував йому такий шанс, погодившись створити новий формат «діалогу з питань стратегічної стабільності».

Ще одна така спроба вдалася Путіну в його улюбленій справі – торгівлі заручниками. Кремль продовжує утримувати за абсурдними звинуваченнями двох громадян США – Пола Вілана й Тревора Ріда. США доклали багато зусиль, щоби повернути їх додому, і це питання було винесене на порядок денний переговорів президентів. Однак кремлівський вождь вирішив вкотре скористатися ситуацією, щоби затягнути процес та заявив, що для цього треба створювати робочі групи на рівні Держдепу США й МЗС Росії.

Ще одна важлива мета, яку переслідував Путін – продемонструвати світові, а також власним громадянам, що він залишається «впливовим лідером» на світовій арені – попри кібератаки на США, російську агресію проти України, застосування хімічної зброї проти опозиціонерів – і далі за списком. Адже з ним, мовляв, хоче розмовляти особисто президент Сполучених Штатів. У очах російського електорату це дає Путіну змогу зміцнити власні рейтинги, а також підтримку його «Єдиної Росії» перед осінніми виборами до Держдуми, чого зараз правляча партія потребує як ніколи.

Отже, виглядає так, що російський президент чекав пресконференції після переговорів більше ніж самої зустрічі з Байденом. І цим можна пояснити піднесений настрій Путіна на публіці та навіть його щедре бажання спілкуватися з іноземними ЗМІ, чого раніше він старався уникати.

Саме за цієї причини в Білому домі наполягли, щоби пресконференції лідерів після завершення саміту були роздільними, аби не давати зайвого шансу Путіну використати одну сцену на двох з президентом США для власної пропаганди. Однак, з іншого боку, це стало сигналом про те, що в Вашингтоні задовго до переговорів тверезо оцінювали потенційні результати зустрічі, а точніше їх відсутність.

УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ

Насамперед, важливо пам’ятати, що пропозиція президента Байдена зустрітися з Путіним у Європі, озвучена у квітні, дозволила на той момент суттєво знизити градус напруження на кордонах України, де Росія зосередила 100-тисячний військовий контингент. Принаймні, до моменту проведення саміту. І це стало суттєвим позитивом для України ще на підготовчому етапі зустрічі в Женеві.

Важливо також підкреслити, що Байден попередив Путіна «обличчям до обличчя», що Сполучені Штати продовжують «непохитно підтримувати» Україну, і що Росія є стороною Мінських домовленостей, яка мусить виконувати визначені вимоги. «Було дуже важливо зустрітися особисто, щоби не було хибних уявлень стосовно того, що я хотів обговорити», - підкреслив у цьому зв’язку американський лідер.

Не менше значення має інша позиція США, висловлена Байденом напередодні, під час саміту Північноатлантичного альянсу. Американський президент підтвердив, що факт російської окупації Криму й частини Донбасу не завадить перспективам членства України в НАТО. А це вщент руйнує плани Кремля, який через збройну окупацію іноземних територій намагається утримати від інтеграції з Альянсом не лише Україну, але також Грузію й Молдову. Тож, не виключено, що саме ця заява Байдена на саміті НАТО стала болючим подразником для Путіна, який зізнався, що був змушений «мазком» обговорити з президентом США питання членства України в Альянсі.

Отже, з геополітичної точки зору, Україна не тільки нічого не втратила, але й підтвердила для себе підтримку з боку США за результатами саміту в Женеві. І те, що Байден і Путін не обмінялися запрошеннями відвідати Москву й Вашингтон насправді є зайвим підтвердженням, що у Штатах не розглядають варіантів зближення з Росією, зокрема, за рахунок українських інтересів.

Для нас є значимим, що Сполучені Штати зберігають послідовну позицію підтримки України на тлі агресії РФ, що чітко підкреслив президент Байден. Це створює гарне підґрунтя для наступного важливого кроку – підготовки візиту Президента України до Вашингтона наприкінці липня на запрошення Джо Байдена. Потенційно, цей візит може стати одним із вирішальних для української зовнішньої політики за останні роки, що вочевидь потребуватиме від Києва ретельної підготовки. І у США в цьому зв’язку вже зазначили, що чекають предметних кроків від української сторони – а саме результатів у проведенні реформ та боротьбі з корупцією.

Якщо Україні до цього моменту вдасться показати реальні досягнення, майбутня зустріч президентів Байдена й Зеленського в Вашингтоні за своїм значенням для Української держави може істотно перевершити саміт у Женеві.

Ярослав Довгопол, ВАШИНГТОН

Перше фото: The New York Times