Режим Лукашенка продовжує знищувати свободу слова

Білорусь стала однією з найбільш репресивних країн світу і входить до десятки країн з найбільшим ступенем цензури

Білоруський самопроголошений правитель Лукашенко разом зі своїм російським «наставником» Путіним увійшли до нового списку ворогів свободи преси, який щороку формує міжнародна неурядова організація «Репортери без кордонів».  До того ж, роблять це обидва диктатори регулярно і перманентно впродовж майже 20 років. Автори списку наголошують на тому, що Лукашенко придушує будь-яке вільне поширення інформації. Тож не дивно, що міжнародна організація «Репортери без кордонів» назвала Білорусь найнебезпечнішою країною для журналістів у Європі, надавши їй 158 місце зі 180 у рейтингу свободи преси.

Таку небезпечну та сумну тенденцію підтверджує і липень 2021, який став по-справжньому «гарячим» для білоруських медіа. За даними Білоруської асоціації журналістів, лише впродовж 10 днів в офісах і квартирах журналістів проведено 63 обшуки, затримано співробітників ЗМІ, а також правозахисників і активістів. За повідомленнями білоруських ЗМІ, 19 липня суд уже встиг винести вироки 11 учасникам телеграм-чату нібито «радикального спрямування», їх засудили на терміни від 5 до 9 років колонії посиленого режиму. Показовим прикладом відкритої боротьби з популярними незалежними ЗМІ став міжнародний скандал з затриманням опозиційного журналіста Романа Протасевича, засновника Telegram-каналу NEXTA, для чого Лукашенко вдався навіть до спецоперації КДБ Білорусі з підняттям винищувачів.

Не менш скандальним є й блокування популярного порталу новин  Tut.by, якому передували  обшуки в редакції, його регіональних відділеннях та вдома в кількох співробітників порталу. У підсумку сайт видання було заблоковано, а вже на початку червня МВС Білорусі звернулося до суду в Мінську з проханням визнати видання «екстремістським». До переліку репресивних можна додати і затримання шістьох співробітників «Белсату» та арешт рахунку білоруського  ПЕН-центру, яким керує нобелівський лауреат, член президії Координаційної ради білоруської опозиції Світлана Алексієвич. Якщо коротко, то режим Лукашенка намагається повністю знищити незалежний інформаційний простір країни.

Незалежні журналісти в Білорусі вже звикли і готові до того, що їхня робота може бути заблокована в будь-який момент, адже приводи для цього у влади завжди знайдуться, бо про це регулярно  дбає  самопроголошений президент Лукашенко та його закони. Наприклад, Закон «Про зміну законів з питань захисту суверенітету і конституційного ладу» визначив, що підставою для введення надзвичайного стану в країні є наявність масових заворушень, серед яких і спроби насильницької зміни конституційного ладу, захоплення або присвоєння влади.

Цим законом також уточнюється перелік можливих надзвичайних заходів і тимчасових обмежень, що застосовуються при введенні надзвичайного стану. Так, перелік можливих надзвичайних заходів і тимчасових обмежень доповнюється призупиненням випуску і розповсюдження продукції ЗМІ, встановленням особливого порядку акредитації журналістів, обмеженням доступу до інтернет-ресурсів і мережевих видань. А наприкінці травня цього року Лукашенко підписав поправки до законів про засоби інформації та масові заходи, чим заборонив ЗМІ «висвітлювати в режимі реального часу масові заходи, що проводяться з порушенням встановленого порядку, з метою їхньої популяризації або пропаганди». За цими нормами, несанкціонованим вважається будь-який опозиційний захід, бо влада не дозволяє проводити жодних акцій протесту. Такими «законами» Лукашенко фактично знищив незалежну журналістику в країні. Зокрема, виданням заборонили публікувати результати опитувань громадської думки, які не узгоджені з владою, а прокуратуру та владу наділили правом блокувати всі ресурси з інформацією, яка може «завдати шкоди» національним інтересам. Що вони і роблять.

Незмінний президент Білорусі Олександр Лукашенко почав руйнувати всі можливі прояви свободи слова ще з моменту своєї «коронації», з 1990-х років, сподіваючись на позитивну перспективу такої репресивної тактики.

Тож, коли у  серпні 2020 року білоруси вперше за тривалий час голосно заявили про свою незгоду з результатами виборів, Лукашенко був, мабуть, м’яко кажучи, здивований та не спромігся знайти нічого кращого, як фізично придушити протест та закрити всі опозиційні медіаресурси. Посилення репресій проти опозиційно налаштованих громадян, зокрема і журналістів, режим теж не став приховувати. Журналістів регулярно затримують, обшукують і позбавляють волі за їхню професійну діяльність. Так, за даними Білоруської асоціації журналістів, станом на кінець червня 2021 року під вартою перебували 25 представників ЗМІ. Влада Лукашенка тисне на ЗМІ на усіх напрямках, внаслідок чого недержавні суспільно-політичні видання втрачають можливість на існування та припиняють друк, під «ковпаком» цензури перебувають і  онлайн-видання. За оцінкою Білоруської асоціації журналістів, влада хоче системно припинити поширення інформації у всіх сегментах: від традиційних – до сучасних. Раніше до переліку «заборонених» потрапили навіть загальнонаціональні видання «Народная воля», «Комсомольская правда» в Белорусии», «Белгазета», які з серпня 2020 року не можна ні друкувати в країні, ні поширювати в друкованій формі через державні підприємства-монополісти «Белпошта» і «БелДрук». З державної системи поширення вже цього року вилучено газети «Свободные новости плюс» і «Новы час». Регіональні ЗМІ також на межі виживання знову через ті ж утиски та відмову в друці, а цього року значний сегмент недержавних суспільно-політичних видань просто  виключили з каталогу передплати.

Лукашенко, який давно зруйнував усі демократичні інститути в країні, зараз прицільно намагається знищити незалежні медіа. Білорусь, за оцінками експертів, – одна з найбільш репресивних країн світу і входить до десятки країн з найбільшим ступенем цензури, яка тут нібито де-юре заборонена, але фактично існує скрізь, зокрема і в низці законів. Наприклад, діють законодавчі норми, які передбачають покарання за наклеп на президента позбавленням волі на строк до п’яти років чи покарання двома роками ув’язнення за створення негативного образу Білорусі. Експерти зазначають, що багато формулювань законів навмисно розмиті, тому практично будь-яку оприлюднену інформацію, що не влаштовує владу, можна кваліфікувати як порушення та нанесення шкоди національним інтересам. Саме в таких умовах, де переслідування, цензурування, залякування і навіть фізичне знищення, на жаль, стали звичним явищем, намагаються працювати і виживати незалежні білоруські ЗМІ, для яких головною була, є і буде правда та гасло «Живе Білорусь!».

Тарас Попович