Падіння Панджшеру. Є привід стверджувати, що 7 вересня це таки трапилось
Ключове наразі питання: це остаточна перемога Талібану чи знову – сигнал до продовження громадянської війни в Афганістані?
Хоч би що казали західні лідери про організоване та завбачно сплановане виведення своїх військ і евакуації дипломатичних та гуманітарних місій з Афганістану - це було втечею. Втім, втечею із цілком задовільною логістикою, з огляду на всі обставини. Майже двохсоттисячна армія Афганістану, навчена і оснащена США і їх союзниками, здавала провінції і міста без бою. Єдиним вогнищем опору залишався Панджшер – північно-східна провінція, населена етнічними таджиками. Втім, увечері п’ятого вересня надійшло повідомлення, що загони Талібану захопили адміністративний центр провінції - місто Базарак, яке є батьківщиною клану Масудів. Наскільки це відповідає дійсності, адже таліби уже не вперше заявляють про свою перемогу, яку щоразу спростовують їхні супротивники?
Втім, цього разу, схоже, це було правдою. Загони опозиції відступили у гори та заявили про перехід до партизанської війни.
Бліцкриг Талібану
Загалом темп падіння влади, що її підтримували США із союзниками, шокував увесь світ. Угруповання талібів, яке налічує, за найбільш оптимістичними оцінками, не більше 85 тисяч осіб, за лічені тижні встановило свій контроль майже над усією територією країни і без бою зайняло столицю - Кабул. Президент Афганістану Ашраф Гані – втік на літаку разом із сім’єю.
Повідомлення про загибель афганців, які у спробі врятуватися прив'язували себе до шасі літаків, або про спецрейс для вивезення котів і собак, додали лише кілька мазків до загальної картини цього хаосу.
На цьому тлі на особливу повагу заслуговують мужні дії бійців спецназу ГУР МО України із забезпечення евакуації громадян України та афганців, які співпрацювали з силами коаліції. Щоправда, і у нас була загадкова історія з літаком, який здійснив проміжну посадку на території Ірану: чи то його захопили, чи то проплатили афганські бізнесмени. Зрештою, 30 серпня останній літак ВПС США залишив повітряний простір Афганістану. Талібан переміг. Але чи програв Захід? Захід просто самоусунувся.
Опір. Початок.
17 серпня 2021 року перший віцепрезидент Амрулла Салех проголосив себе тимчасовим президентом Афганістану. Салех і Ахмад Масуд-молодший, син національного героя Афганістану Ахмад-шаха Масуда, заявили про те, що провінція Панджшер не скориться Талібану і чинитиме опір. Було заявлено про створення Фронту національного опору Афганістану.
Батько нинішнього лідера опозиції, Ахмад-шах на прізвисько «Панджшерський лев» (1953-2001), успішно воював проти військ прорадянського уряду Афганістану та радянської армії, протистояв Талібану в 90-х і загинув під час теракту за два дні до атаки 11 вересня 2001 року на США.
Нинішній лідер протиталібської опозиції, Ахмад Масуд-молодший, отримав військову освіту у Великій Британії: навчався протягом року на військових курсах Королівської військової академії у Сандхерсті. Ахмад Масуд прибув на батьківщину напередодні виводу збройних сил західної коаліції.
2 вересня таліби почали наступ на позиції сил опору і вже наступного дня поспішили заявити про захоплення провінції, надходила інформація, ніби Ахмад Масуд перейшов на територію суміжного Таджикістану. Втім, опозиція це спростувала. Але до 5 вересня силам Талібану ніби вдалося взяти під контроль значні території Панджшерскої долини, після чого знову було оголошено про повне захоплення Панджшеру. Представники Фронту опору заявили, що їхні підрозділи «присутні на всіх стратегічних позиціях по всій долині», і вони планують продовжувати боротьбу.
7 вересня таліби вкотре заявили про свою перемогу: показали відео, на якому їхній прапор розвівається над резиденцією губернатора непокірної провінції…
Армія, якої не стало
Розпад афганської армії не дивує, вона створювалася за етнічними та племінними ознаками. В умовах наступу талібів, що не зустрів спротиву, багато армійців вирішили повернутися до своїх міст та сіл, щоб захистити сім'ї. Сучасна війна взагалі не передбачає фронтальних зіткнень великих мас людей і техніки. Це за часів середньовіччя війська шикувалися в лінії і під командуванням хоробрих полководців зустрічалися у кавалерійській атаці. У ХХ столітті все це трансформувалося в «нескінченні» лінії фронту, де армії могли роками протистояти одна одній. Але сьогодні воюють передусім за контроль над шляхами сполучення і стратегічними об'єктами і надто – за контроль над інформаційними каналами. Дуже часто невелика, але вмотивована група військових перемагає значні сили супротивника завдяки тому, що в останніх немає розуміння, за що саме вони мають гинути. Прикладів безліч. Ну, от, скажімо, перемога чеченських загонів над військовою машиною Росії.
Що сталося в Афганістані. З’єднання етнічних узбеків під командуванням ще одного національного героя війни з Радянським Союзом, маршала Дустума, знайшли притулок на території Узбекистану, перейшовши афгано-узбецький кордон. Відомості про те, що ці загони з'явилися у Панджшері під командуванням сина маршала, Яр-Мохаммеда Дустума, поки не знайшли підтвердження. Новий «Північний Альянс» формується нашвидку і під безперервними ударами талібів. Загальна чисельність збройних формувань антиталібської коаліції наразі оцінюється не більш як у 10 тисяч бійців.
Але з огляду на те, що загальна кількість етнічних таджиків і узбеків, які живуть в Афганістані, становить близько сорока відсотків населення, у сил опору є очевидні перспективи. Тим більше, що деякі армійські частини, укомплектовані таджиками, теж прорвалися в Панджшер. Чимало залежатиме й від того, чи нададуть цим силам фінансову та збройну допомогу з-за кордону. А щодо цього прогноз наразі для них невтішний. Країнам Заходу, які вклали в Афганістан і його збройні сили величезні кошти, зараз потрібно, що називається, наважитися, аби ухвалити рішення про продовження воєнних дій, нехай і силами таджицьких та узбецьких формувань.
Перспективи нової влади
У Талібану теж не все добре, як може здатися після їхнього переможного маршу на Кабул. Взяти владу й утримати владу - зовсім різні речі. Мирне населення можна упокорити силою зброї, але складно впоратися зі своєю власною армією, коли закінчиться продовольство, а зі складів почне зникати зброя і боєприпаси. Навряд чи Росія або Китай постачатимуть армії талібів озброєннями так, як це було із навченою та спорядженою (хоча у підсумку безпорадною) афганською армією.
Авуари уряду Афганістану за кордоном заморожені. Точних даних щодо афганських державних резервів продовольства, палива і медикаментів у відкритих джерелах немає. Але можна припустити, що вони ледве сягають хоча б піврічного запасу. Якщо це так або приблизно так, то незабаром Афганістан вже чекає війна переможців за ресурси, що залишилися. Навіть якщо поставки необхідних товарів будуть відновлені, то знову ж таки, навряд чи це буде в таких самих обсягах, які існували до захоплення влади талібами.
Рівень безробіття в Афганістані сягає 24 відсотків, за межею бідності - більше половини населення країни. Афганістан імпортує товарів на суму понад 6 млрд доларів, водночас експорт становить всього 1 млрд. Виробництво та експорт опіатів є тим тіньовим бізнесом Афганістану, який дозволяє виживати його населенню. За деякими даними, частка Афганістану на світовому ринку героїну перевищує 90 відсотків. Реалізація наркотичних речовин, звичайно, може покращити фінансове становище племінних вождів і командирів, але на рівні життя населення це навряд чи позначиться. Тож уже зараз можна говорити про майбутню гуманітарну катастрофу.
Ситуація із Панджшером прикметна ще й тому, що вона підтверджує небажання талібів як представників етнічної більшості в Афганістані враховувати інтереси меншин. Сильна релігійна складова нової влади, її прагнення нав'язати нехай і напівфеодальному, але вкрай різнорідному суспільству свої цінності, може зіграти з Талібаном такий самий злий жарт, який зіграла з їх попередниками у Кабулі спроба прискорення процесів вестернізації Афганістану.
Бажання форсованими темпами побудувати в цій країні суспільство за чужими лекалами в результаті призводить до падіння чергового царя, хана, еміра, короля або президента.
Прискорення прогресу - бажання і реальність
Більш загальне, але не менш важливе питання - наскільки взагалі «прогресорство» призводить до позитивних результатів? Приклади Японії або Південній Кореї, звичайно, вражають, але це було давно і відбувалося все ж в еволюційний спосіб. Однак, є й зворотні приклади.
Намагаючись принести сучасну цивілізацію та її досягнення до Афганістану, країни Заходу залишили поза увагою ту обставину, що за рівнем свого розвитку і менталітету населення - це країна приблизно часів «Салічної правди» Хлодвіга з її більш як півторатисячолітньою історією, або тисячолітньої «Руської правди» Ярослава Мудрого. Про це свідчить Пуштунвалай, історія якого налічує близько 1700 років – досі актуальний та уживаний кодекс звичаєвого права пуштунських племен.
Там сказано, наприклад, що пуштуни повинні одружуватися лише з представниками свого племені. Також пуштунський кодекс передбачає кровну помсту, коли навіть за необачне висловлювання, не кажучи вже про відвертий глум - той, хто образив, має заплатити кров’ю. А за його відсутності або втечі – відповідає його найближчий родич по чоловічій лінії. Уявіть собі, що досі, коли постає питання, слідувати нормам шаріату (ісламського права) чи кодексу Пуштунвалай, часто перевага надається останньому.
Слід також не забувати, що рівень грамотності населення Афганістану становить 55 відсотків у чоловіків і менше 30 відсотків у жінок, а сприйняття та оцінка навколишньої дійсності досі обмежені усними переказами і проповідями духовних наставників.
Те, що в Кабулі є університет, а частина еліти була долучена до досягнень сучасної цивілізації у вигляді інтернету і телебачення, ніяк не позначається на житті і побуті племен, які займаються відгінним скотарством або вирощуванням опіумного маку.
***
Підсумовуючи. Перший європейський університет було створено у Болоньї в 1088 році. Дмитро Вишневецький був підвішений на гак за ребро у 1563 році. Останній в історії Великої Британії вирок до повішення, патрання і четвертування було винесено у листопаді 1839 року, щоправда, його замінили безстроковою каторгою. Європа і нинішній цивілізований світ йшли до гуманізму і демократії довгі століття. Не виключено, що шлях Афганістану виявиться довшим, ніж це припускали «підковані» сучасністю експерти.
Історія Афганістану та народів, які його населяють, налічує тисячоліття, і немає жодних підстав припускати, що нинішня зміна влади поставить крапку у цій довжелезній хроніці. Головне питання - наскільки кривавою буде нова глава цієї історії, яка пишеться просто на наших очах.
Дмитро Редько, Київ