Наївно довіряти або нікому не вірити: як ми сприймаємо новини та як працює російська дезінформація
Роспроп занурює україців у руйнівні контексти недовіри й маніпуляції
Один із головних фронтів російської війни проти України – інформаційний. Москва активно використовує пропаганду та дезінформацію для поширення кремлівських наративів, легітимізації анексії Криму та підриву демократичних цінностей.
Аби не потрапити на гачок російської пропаганди, треба критично мислити. Нині навчити українців бути медіаграмотними – одне з найважливіших завдань держави, яке закріплене в новій Стратегії інформаційної безпеки. Протидією дезінформації займається й недавно створений Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки.
Це питання також було одним із ключових на Lviv Media Forum 2021. Як ми сприймаємо дезінформацію, чому схильні вірити та як змінилася російська пропаганда за останній час, – розповідаємо далі у тексті.
ЯК МИ СПРИЙМАЄМО (ДЕЗ)ІНФОРМАЦІЮ
Головні канали та умови поширення дезінформації дослідив Львівський медіафорум спільно з агенцією FAMA. Для цього команда дослідників обрала респондентів з Західної України. Їм дали прочитати кілька матеріалів з правдивою, точною, а також нейтральною та маніпулятивною інформацією, аби зрозуміти, як вони її сприймають. У результаті, дослідники визначили чотири типи споживання медіаконтенту.
Перший – це наївна довіра. Такі люди звикли поверхнево сприймати інформацію, не дочитувати її до кінця, та вірити усьому, що написано. Бажане їм може видаватися за явне, тобто – якщо інформація для них бажана, вона викликає довіру. Також на це впливає «близькість» теми до особистих потреб та інтересів. Основне джерело для цього типу – телебачення, а найбільш ненадійними вони вважають російські джерела.
Наступний тип – це скептична довіра. Такі люди не просто читають стрічку новин, а ще й вишукують те, що найбільше відповідає їхнім інтересам сьогодні. У них досить виважене ставлення до інформації, для них важлива наявність статистичних даних.
«Вони за жорсткими критеріями оцінюють експерта. Коли ми давали матеріали, де політики пробували щось говорити про вакцини, вони ставили під сумнів, чи справді ця людина уповноважена і може говорити на цю тематику, чи має компетенції», – розповідає директорка дослідницької агенції Fama Мар'яна Малачівська.
Носії «рефлексивної довіри» споживають багато інформації з різних джерел. Вони можуть з частиною інформації в матеріалі погодитися, а частину – піддати сумніву. Для них важливо, звідки взята інформація.
«Дивлюся джерела: звідки ви це взяли. [...] А якщо мене це питання цікавить негайно, наприклад, і я знаю, що завтра тарифи для населення збираються підняти, я буду сидіти і моніторити сайт НКРЕКП чи сайт Кабінету міністрів України, де чекатиму на професійні пояснення і роз’яснення посадових осіб», – розповів дослідникам 38-річний Валеріан зі Львівщини.
Такі люди довіряють інформації, якщо в матеріалі присутні аргументи, конкретика, користь для читача. Вони не люблять популістичні заяви та усвідомлюють, що з допомогою інформації можна маніпулювати.
Інформаційні нігілісти все заперечують. «Я би сказав, що не довіряю жодній інформації», – розповів Пантелеймон з Івано-Франківщини. Такі люди критикують всіх і все. Наприклад, у ситуації з коронавірусом – вони вважають, що політика була неправильною, люди поводилися неадекватно, і відповідно – інформація так само подавалася неправильна.
«На авторитетів вони реагують дуже іронічно, вважаючи, що їх оточує суцільна брехня. Коли ми їх запитували, чому так відбувається, чи вони не хочуть змінити свою думку, їхня позиція була такою: все одно це нічого не змінить, я ні на що не впливаю», – розповіла під час презентації Малачівська.
Для них переконливо звучать лише цифри. А найбільше інформаційні нігілісти довіряють меседжам, які перевірені власним досвідом, тобто тому, що вони могли бачити чи спостерігати самостійно.
Дослідники відзначають, що, залежно від тематики, тип довіри в однієї людини може відрізнятися. «Ми можемо побачити численні випадки, коли люди дуже обізнані у сфері бізнесу, але лікуються гомеопатією», – підсумовує дослідниця.
ЧАСИ ФЕЙКІВ МИНАЮТЬ
Якщо спочатку Кремль закидав інформаційний простір величезною кількістю фейків, то нині дослідники помічають, що їх кількість зменшується. Однак радіти не варто – натомість частіше зустрічаються маніпуляції, які інколи складно розпізнати навіть професіоналам.
«Інформаційна операція спрямована на те, щоб змінити людську поведінку. Якщо раніше ефект від неї був зрозумілий і короткостроковий, наприклад – на виборах проголосувати за конкретну партію, то зараз, зі зростанням антизахідної й антидемократичної риторики, ми бачимо, що йде боротьба онтологій та бажання ціннісно змінити світогляд людей», – розповіла фахівчиня з комунікацій у сфері безпеки та оборони Ксенія Іллюк під час Lviv Media Forum 2021.
Дослідження Інституту масової інформації та «Детектор медіа», яке проаналізувало понад 1500 матеріалів упродовж 2020-2021 років, демонструє, що 37% проросійської дезінформації в українських медіа спрямовані проти західних країн.
ДЕ ЖИВЕ ДЕЗІНФОРМАЦІЯ
«Серцем проросійської антизахідної риторики» дослідники сьогодні називають український сегмент Telegram.
«Зараз точкою входу є анонімні Telegram-канали. Вони кажуть: від вас приховують правду, а ми знаємо правду. Ключовими словами в контенті таких каналів були «інсайт» та «плітки», – розповіла фахівчиня з комунікацій у сфері безпеки та оборони Ксенія Іллюк.
Окрім того, Кремль поширює свої меседжі через медіа. Наприклад, дослідження щодо російської дезінформації зачіпало 15 медіа, де фіксувалися проросійські та антизахідні наративи, фейки, маніпуляції й інформаційні кампанії. Це 112.ua, ZIK, Newsone, «Страна», «Голос.юа», «Вести», «Українські новини», «Подробності», «Багнет», «КП в Україні», «Апостроф», «Коментарі», «Телеграф».
Фахівці наголошують, що каналів комунікації, які використовує російська влада, – дуже багато.
«Ми можемо викривати руйнівні наративи, але все ж програємо інфраструктурно. Для них [Кремля – ред.] важливо, щоб масова аудиторія потрапила у маніпулятивний контекст, щоб вона його абсорбувала. Російська дезінформація занурює нас у руйнівні контексти недовіри й маніпуляції. Їм байдуже, що журналісти викриють їхній фейк», – розповів медіаконсультант і директор Інституту Центральноєвропейської Стратегії Дмитро Тужанський під час форуму.
Сьогодні фактчекінгом займаються різні медіа, в тому числі Укрінформ, Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки періодично публікує спростування російських фейків, а організації StopFake i VoxCheck перевіряють та маркують неправдиву інформацію у співпраці з Facebook. І хоча сьогодні існує багато ресурсів, які спростовують російські фейки, аналізують меседжі російської пропаганди в медіа, вона все ж часто потрапляє в ціль. Тож поки держава працює над тим, аби підвищити рівень медіаграмотності в суспільстві, можна зайнятися цим самостійно. Наприклад, Укрінформ писав про 15 кращих українських проєктів з медіаграмотності.
Людмила Корнієвич
Перше фото: ArmyInform та з відкритих джерел