РФ: Чого чекати від бурхливої дипломатичної і пропагандистської активності?

Важко пригадати таку щільність кремлівських переговорів і заяв

На тлі накопичення російських військ на наших кордонах - не можна обійти увагою і бурхливу активність, що була розгорнута російською зовнішньою політикою цього тижня. Вона спрямовувалася за різними напрямками, задіяна в ній була уся верхівка кремлівської влади. У сольній партії, як завжди, - президент Путін. На підспівуванні - глава МЗС Лавров і прем'єр Мішустін.

ЗУСТРІЧ З ГЛАВОЮ ПАЛЕСТИНСЬКОЇ АВТОНОМІЇ - ДЛЯ ГАЛОЧКИ

У вівторок Путін зустрівся у своїй резиденції в Сочі з главою Палестинської автономії Махмудом Аббасом. Це була зустріч календарно-протокольна, для галочки. Адже рівно місяць тому російський президент приймав нового прем'єр-міністра Ізраїлю Нафталі Беннета. Для підтримки іміджу "рівновіддаленості" на Близькому Сході такий захід був просто неминучим. Тим більше, що і ритм календаря самітів Путін-Аббас змушував до такого спілкування: літо 2018 року, січень 2020. Тож саме час відзначитися черговим рукостисканням.

Путін з Махмудом Аббасом / Фото: МИА «Россия Сегодня»

Говорити ж про якісь інші результати, окрім красивих слів і запевнень, не доводиться. Махмуд Аббас очолив палестинську адміністрацію у 2005 році, після смерті Ясіра Арафата. А вже у 2007-му під контролем очолюваного ним руху «Фатх» залишився тільки Західний берег річки Йордан, тоді як іншим палестинським сегментом, сектором Газа, управляє «Хамас». І перспектив подолання цього розколу поки не видно (не кажучи вже про те, що і сам «Фатх» далекий від єдності). Але галочку поставили, йдемо далі.

ПЕРЕГОВОРИ З ВУЧИЧЕМ - РІЗНІ ЦІЛІ ДВОХ СТОРІН

Сюжети європейських візитів до Росії були більш цікавими. Президент Сербії Александр Вучич загалом і не приховував, що головна мета його прильоту до Сочі 25 листопада – у зниженні ціни на газ. Це було використано російською пропагандою ще минулого тижня, коли зірка роспропа Соловйов злітав до Белграда, де підготував інтерв'ю-анонс з Вучичем у дусі «сербы-братушки».

З Александром Вучичем / Фото: kremlin.ru

І от зустріч відбулася. Головний підсумок - ціна на газ, замість 790 доларів за 1 тис.куб. м, що заявлялися раніше – тепер йдеться про її збереження на попередньому рівні – $270. Але це на пів року. А що далі? Тут поки туманно. Вучич заявляє, що "досягнуто розуміння щодо збільшення і гнучкості поставок", що "і після завершення піврічного періоду очікується прийнятна ціна російського газу для Сербії". Це не дуже схоже на прозорий контракт. А до яких корупційних і політичних ризиків призводить така закритість, українцям довго пояснювати не треба.

При цьому кумедно виглядає фраза Вучича, що "зекономлених за шість місяців коштів щодо нинішніх біржових цін палива в сумі близько 300 мільйонів євро вистачить на будівництво стадіону національного масштабу". До чого тут стадіон? А от до чого. Півтора тижні тому Сербія сенсаційно обіграла Португалію на виїзді і забезпечила собі вихід на футбольний ЧС-2022. Тому гріх не попіаритися у фанатській країні на світлих спогадах і очікуваннях. А піар зараз дуже потрібен! 3 квітня 2022-го у Сербії відбудуться президентські вибори. Тому продовження газового контракту, нехай і на пів року, для Вучича є життєво необхідним. І для переобрання, мабуть, вистачить.

Фото: kremlin.ru

Звернімо увагу ще на один факт і одне висловлювання в ході сочинської зустрічі. Факт - придбання Сербією протитанкових ракетних комплексів "Корнет", які повинні надійти до кінця року. А вислів Вучича такий: "У минулому (серби і росіяни, – ред.) багато зробили разом, і ми все ще чекаємо вас (Путіна, – ред.) в храмі Святого Сави у Белграді, який ми разом зробили".

Купівля зброї, улюбленої іграшки Путіна, який не награвся у дитинстві в войнушки, й історичні компліменти - на що ж це схоже? Звичайно ж, на білоруського правителя з його давньою політикою «газ в обмен на поцелуи»... Спроба Вучича пограти на різновекторності теж є зрозумілою. Але вона може стати і ризикованою - якщо загратися. Правда, у чому йому, на відміну від інших країн, пощастило, - Сербія не межує з Росією. А на відстані братські обійми Ерефії все ж менш небезпечні.

ОРДЕНОНОСНИЙ СІЯРТО І РОСАТОМ В УГОРЩИНІ

На кінець цього ж тижня був також призначений приїзд до Росії глави угорського МЗС Сіярто. Як тут не згадати про недавній контакт "Газпрому" з Угорщиною про постачання палива в обхід України. І Сербія якраз на цьому шляху. Пам'ятаєте дитячу гру "пірамідка", коли на стрижень насаджуються кругляши різного кольору? Путін і "Газпром" зараз саме цим і займаються: насаджують різні країни на штирі своїх газових труб. Від них, думається, варто очікувати й інших «аттракционов неслыханной щедрости» для того, щоб прибрати газ з української труби і без початку дії "Північного потоку 2". Або до нього, що при такому розкладі не так вже й важливо.

Без помітної уваги залишилося те, що минулого четверга міністр зовнішньоекономічних зв'язків та закордонних справ Угорщини Петер Сіярто отримав від Путіна орден Дружби народів «за большой вклад в развитие российско-венгерских отношений и промышленно-инвестиционного сотрудничества». 

Красиво було б припустити, що Сіярто їде до Росії за орденом. Але ні, схоже, ця доленосна подія відбудеться пізніше. А поки Сіярто попрямував до Обнінська Калузької області на засідання російсько-угорської міжурядової комісії з економічного співробітництва. Тут вже сам вибір місця говорить багато про що. Батьківщина Обнінської АЕС, що була запущена ще у 1950-х роках. Виходить, говоритимуть про угорську АЕС "Пакш-2", збудовану за радянським зразком. Раніше, влітку, повідомлялося про плани будівництва двох нових енергоблоків на "Пакші", у якому візьме участь «Росатом» (їх планується завершити у 2029 році).

Фото: obninsk.name

«Росатом» услід за «Газпромом» – це ще одна енергетична мотузка, за допомогою якої Росія прив'язує до себе різні країни, у тому числі виділяє кредити з надлишків своїх нафтодоларів. І це теж саме той безкоштовний сир (ядрений ядерний), який в мишоловці.

Утім, переговори в Обнінську почалися більш традиційно - з "Супутника V" і "Газпрому".

РОЗМІР МАЄ ЗНАЧЕННЯ - СПІЛКУВАННЯ З ІНДІЄЮ ТА КИТАЄМ

Ну, а тепер перейдемо до путінської "підспівки". На четвер, 25 листопада, у казахстанському Нур-Султані було призначено засідання глав урядів країн-учасниць Шанхайської організації співробітництва, ШОС (нагадаю, хто входить до цієї організації – Іран, Росія, Казахстан, Киргизстан, Китай, Пакистан, Таджикистан, Узбекистан, Індія). Довгий час передбачалося, що, можливо, відбудеться навіть офлайн. Але, зрештою захід відбувся по ВКС (відеоконференц-зв'язку). І це знову той випадок, коли суть сказаного не така і важлива – усі попередні словеса цього разу вкладені в уста російського прем'єр-міністра Міхаіла Мішустіна. Визначальний тренд, галочка, поставлена навпроти заходу. І як продовження цього вектора Мішустін 30 листопада обговорить з прем'єром Держради КНР Лі Кецяном «развитие российско-китайского всеобъемлющего партнерства и стратегического взаимодействия».

Міхаіл Мішустін

У рамках того ж тренду Сєргєй Лавров у п'ятницю взяв участь у відеоформаті «в заседании глав МИД объединения РИК (Россия, Индия, Китай)». Ох вже ця любов російської дипломатії до слів з трьох (ШОС, РІК) і п'яти літер (БРІКС). Власне, РІК - це і є БРІКС, тільки більш компактний, урізаний з двох далеких кінців (Бразилія і Південна Африка). І це спілкування було вже не лише ритуальним, а й підготовчим, так би мовити, промацуванням ґрунту.

Оскільки на 6 грудня планується візит Путіна до Індії, до найбільшої демократії в світі (принаймні чисельно). Давненько у бункерного сідельця ковідної епохи не було візитів таких далеких і потенційно піарівських.

ВИПЕРЕДИТИ ЄВРОПУ! ЗУСТРІЧ З АЛІЄВИМ І ПАШИНЯНОМ У СОЧІ

Але повернімося до поточного тижня. Сьогодні в Сочі почалися тристоронні переговори Путіна з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим і прем'єром Вірменії Ніколою Пашиняном. У цієї зустрічі важлива, цікава передісторія. Розмови про неї йшли давно, але Пєсков говорив про формат ВКС (і знову ці російські три карти, тобто – три літери!). Причому спочатку галантна російська дипломатія запропонувала провести онлайн-саміт 10 листопада, до річниці встановлення миру у Другій карабаській війні. Ніби було не зрозуміло, що для Вірменії ця дата – символ не миру, але поразки. Тому обговорення трохи підвисло.

З Ільхамом Алієвим / Фото: kremlin.ru

Аж тут глава Євроради Шарль Мішель 19 листопада поговорив з Пашиняном і Алієвим телефоном і оголосив, що вони точно зустрінуться – 15 грудня на саміті «Східного партнерства» в Брюсселі. У Кремлі стрепенулися, але оголосити про сочинську зустріч трьох лідерів змогли лише 24 листопада, за два дні до неї. Мабуть, узгодження йшло нелегко.

Коло обговорюваних питань загалом є зрозумілим. По-перше – створення комісії з делімітації та демаркації кордону, щоб уникнути воєнних сутичок на лінії зіткнення, яка не врегульована до статусу кордону. А також – розморожування транспортних комунікацій в регіоні. Оскільки Азербайджан хоче надійного і безпечного сполучення з Нахічеванським анклавом, про який говорилося під час укладення миру, але яке поки не створили.

Взагалі, тем для обговорення багато. І навряд чи щодо них вдасться досягти великого прогресу прямо зараз. Але для Путіна є дуже важливими красива картинка і гучні слова, щоб перекрити майбутнє європейське спілкування Алієва і Пашиняна.

ПОГРОЗЛИВА ПРОПАГАНДИСТСЬКА АКТИВНІСТЬ ЯК ФОН

Важливо також зазначити фон, на якому розвинулася описана вище гарячкова кремлівська активність. Його можна визначити одним словом – загрозливий. Знову ж важко пригадати такий щільний інформаційний вихлоп, який трапився протягом останніх семи днів.

Минулої суботи екскуратор українського напрямку Владислав Сурков опублікував черговий свій опус «Куда делся хаос? Распаковка стабильности». Практичний його сенс - у тому, щоб знову і знову нагадувати про себе господареві Кремля в надії, що той поверне його в перші ряди політ-прислуги. Тому Сурков обрамляє поточні путінські устремління в красиву, "розумну" упаковку. Однак агресивний фінал матеріалу про всяк випадок спрощений і зрозумілий кожному: «Россия будет расширяться не потому, что это хорошо, и не потому, что это плохо, а потому что это физика».

Владислав Сурков / Фото: kremlin.ru

У середу, 24 листопада, «Аргументы и Факты» опублікували інтерв'ю секретаря російського Радбезу Ніколая Патрушева «Запад и его заложники. О причинах кризиса с мигрантами». У ньому друга, як кажуть, людина за реальною значимістю в РФ - справді погрожує нашій країні конфліктом і масштабною міграційною кризою: «В любой момент на Украине может полыхнуть так, что миллионы украинцев побегут искать приют в других местах». 

Ніколай Патрушев / Фото: Kremlin Pool

Але напередодні, у понеділковій офіціозній «Российской газете», вийшло – із заступником Патрушева Александром Гребенкіним. Його погрозливий тон щодо України, а також НАТО видно вже із заголовка: «Совбез РФ: Возросли риски провокаций в Черном море и Арктике». Ну, звичайно, це ж усі навколо провокують, а Росія тільки обороняється. Причому так, повертаючись до Суркова, що у її розширенні немає нічого незвичайного, чиста «физика».

Ну, і не можна не згадати інтерв'ю Лукашенка Бі-Бі-Сі, яке вийшло у понеділок. Цю розмову варто дивитися, настільки вона є самовикривальною. У відповідь на питання Стіва Розенберга, чому в Білорусі за короткий час було ліквідовано 270 НКО, диктатор напористо кидає: «Отвечаю на твой вопрос, не трудись: вырежем всех мерзавцев, которых вы финансировали». Ну, вот как после этого будут действовать цепные псы минского режима?..

Александр Лукашенко / Фото: president.gov.by

Та й сам Лукашенко дедалі більше схожий на бійцівського пітбуля Путіна (благо, у того після смерті лабрадорші Коні немає настільки ж улюбленого собаки). Ну, тобто не пітбуль - а кривавий пітБел. Схоже, особлива нервовість Лукашенка пов'язана з першою міжнародною конференцією щодо Білорусі, яка відбувалася 22 листопада у Відні (глава «МЗС» офісу Тихановської Франак Вячорка окремо подякував нейтральній Австрії за таку рішучість, адже у австрійського бізнесу є інвестиції в Білорусі і тепер вони теж під ризиком). Для Путіна саме такий Лукашенко є корисним, щоб краще відтіняти його гебістську усміхнену витримку.

ЩО ЦЕ? ПОЛІТИКА ПРИМУСУ БАЙДЕНА ДО САМІТУ?

Але про що ж може свідчити така бурхлива діяльність російської дипломатії, та ще й на такому інформаційному тлі?

При описі візантійської кремлівської Росії з її непрозорими механізмами ухвалення рішень, важко про щось говорити напевно. Але складається враження, що в сумі усе це – своєрідна політика примусу президента США до нового двостороннього саміту. Причому такого, на якому Джо Байден говорив би про Росію більш м'яко, прихильно. "Конструктивно" - у кремлівському розумінні цього слова.

Про можливість нової зустрічі Байден-Путін Кремль почав говорити ще на початку вересня, причому датою зустрічі тоді називався жовтень. (Багато в чому це було пов'язано з імперськими ревнощами з приводу першожовтневої двогодинної розмови президентів США і України). Однак ті розмови виявилися порожніми. І у листопаді Москва дуже вже щільно почала твердити про підготовку до такої зустрічі. Правда, Вашингтон відповідає поки ухильно, майже негативно. Мабуть, щоб не закріплювати у господаря Кремля стійкий рефлекс: нагнав війська до українського кордону – отримав саміт.

Тому нарощування військ тепер доповнили двома спецефектами - гучною інформкампанією і «движухой» за багатьма треками. Адже Байден любить класику: дипломатія – це коли розмовляють і домовляються. Відповідно Кремль, немов шахраюватий купець-коробейник, розкладає перед президентом США набір привабливих товарів. Дивіться - з нами тут можна поговорити і тут; ось тут ми настільки впливові - ух; а тут ми таку можемо бійню влаштувати - потім самі пошкодуєте.

І Україна, наші кордони і наша територія при цьому цілком можуть опинитися під ударом – як частина жорстокого путінського торгу.

Олег Кудрін, Рига

Перше фото: kremlin.ru