Любов Абравітова, посол України в Південно-Африканській Республіці, Мозамбіку і Ботсвані

Посол України в ПАР, Мозамбіку і Ботсвані Любов Абравітова після запису інтерв’ю сказала, що завжди охоче розповідає про Африку, особливо, коли знає, що це прочитають в Україні.

Її ентузіазм я відчувала навіть попри те, що ми спілкувалися онлайн, до того ж на відстані понад 14 тис. кілометрів.

У інтерв’ю Укрінформу пані посол розповіла, чому країни півдня Африки стали заручниками Омікрону, про причини більш як 20-річної перерви у відносинах між Україною і ПАР, яким може бути український «ключик» до Африки, які ніші існують для вітчизняних виробників на ринку регіону і які туристичні можливості України можуть привабити південноафриканців. 

ПІВДЕННОАФРИКАНСЬКІ КРАЇНИ ПОЧУВАЮТЬСЯ ЗАРУЧНИКАМИ ОМІКРОНУ

- Пані посол, Південно-Африканську Республіку зараз найбільше згадують у контексті нового штаму коронавірусу Омікрон. Яка наразі ситуація в країні?

- У Південній Африці з початку пандемії фіксувалися найвищі показники захворюваності в Африці, тож країна ще наприкінці березня минулого року була змушена закритися на один з найжорсткіших локдаунів.

Безумовно, це дуже вплинуло і на економічну, й на соціальну ситуацію в ПАР.

Але наразі повністю вакциновано 25 млн населення, це серйозний показник.

Якщо ви пам’ятаєте, штам Дельта спочатку теж називали південноафриканським, тому що він був ідентифікований у Південній Африці. Але це зовсім не означало, що цей вірус походив саме звідси.

Власне, така ж ситуація наразі відбувається і з Омікроном. Тож можна сказати, що південноафриканські країни стали заручниками того, що вони ідентифікували й оприлюднили цю інформацію, оскільки інші країни, які вже мають пандемічний досвід, вирішили вжити заходів на упередження, щоб запобігти розповсюдженню цього штаму.

Водночас, як показала дослідницька практика, в окремих країнах Європи штам Омікрон виявили навіть у людей, які не подорожували в ПАР і не комунікували з приїжджими звідти.

Мені як дипломату складно коментувати питання вірусології, я теж послуговуюсь інформацією зі ЗМІ, але, коли я її аналізую, мені здається очевидним, що цей штам розвивався паралельно в різних країнах.

- Ви назвали південноафриканські країни заручниками Омікрону. Поясніть, будь ласка, що ви мали на увазі?

- Насамперед обмеження. Першими на появу нового штаму відреагували авіалінії, які мають пряме сполучення з ПАР, – вони на певний період скасували рейси з подальшим переглядом.

Низка європейських країн, Канада, США заборонили в’їзд південноафриканцям і окремим громадянам країн півдня Африки. Україна теж пішла цим шляхом.

Звісно, для південноафриканців це стало великим ударом, особливо якщо взяти до уваги, що зараз у ПАР і загалом у регіоні туристичний сезон, і великий відсоток ВВП країни формується саме завдяки туристичному бізнесу. Тому такий крок сприймається у ПАР як упереджений.

Президент країни Сіріл Рамафоса у зверненні до світової спільноти і ВООЗ заявив, що такі односторонні заходи шкодять економіці країни.

Те, що зробила кожна країна для захисту своїх громадян, є природним, і оперативна реакція на ситуацію, напевно, була правильним кроком, оскільки цей штам не вивчений, невідомі його наслідки і побічні ефекти.

Наразі прогнозувати ситуацію дуже складно, але, я впевнена, що дуже скоро всі ці обмеження будуть переглянуті.

- Чи позначилася поява Омікрону на вашій дипломатичній роботі?

- Скоріше, це вплинуло на загальну ситуацію в країні. Наразі фіксується збільшення кількості захворювань, відповідно, ми маємо обмежити свої зустрічі й офлайн-контакти. Багато заходів було скасовано впродовж останніх двох тижнів.

Протягом попередніх кількох місяців ми у посольстві майже повернулися до активного життя – були і візити до сусідніх країн, і зустрічі. Тепер це, звісно, трохи пішло на спад. Але оскільки наразі період новорічних і різдвяних свят, я не можу сказати, що Омікрон дуже позначився на дипломатичній роботі.

Ми планували провести у грудні в режимі офлайн політичні консультації між Україною і ПАР на рівні заступників міністрів закордонних справ, які не відбувалися п’ять років. Наразі вирішуємо, чи проводити їх онлайн чи, можливо, перенести на наступний рік, коли Україна і ПАР відзначатимуть 30-річчя дипломатичних відносин. 

АФРИКА У НАС СПРИЙМАЄТЬСЯ НЕ ЯК 54 ОКРЕМІ КРАЇНИ, А ЯК КОНГЛОМЕРАТ 

- Жовтнева телефонна розмова міністра закордонних справ Дмитра Кулеби з південноафриканською колегою Наледі Пандор стала першим контактом глав МЗС України та ПАР із 1998 року. З чим була пов’язана ця 23-річна перерва?

- Це дуже складне питання. Я спробую відповісти і не образити нікого, тому що робота, яку проводили мої попередники, безумовно, була націлена на підтримання політичного діалогу.

Водночас обидві країни є молодими демократіями.

ПАР вибудовує свою самостійну внутрішню і зовнішню політику з 1994 року, те ж саме робила Україна з 1991 року.

Ми концентрувалися переважно на своєму регіоні й пріоритетних питаннях. Я не можу сказати, що Африка не була одним із них, але все ж таки географія диктує нам послідовність дипломатичних контактів.

ПАР завжди була африкоцентричною, вона позиціонує себе як лідер на Африканському континенті, отже, мала утвердитися тут як нова респектабельна демократія.

Тож на те, щоб ми нарешті спрямували погляди одне на одного, пішло багато часу й у нас, і в них.

До того ж, для діалогу на високому і найвищому рівні необхідний певний субстантив – має бути співпраця і економічна, і науково-технічна, й освітня, і культурна, а це все лише розвивається.

Ми упустили момент, коли Росія брала на себе всю legacy (спадщину) Радянського Союзу і говорила про допомогу в боротьбі з апартеїдом, національне визволення в Африці, навчання і тренінги визвольних рухів. А Україна зі свого боку не говорила про нашу роль у цьому процесі.

Однак велика кількість сьогоднішніх африканських політиків ще за часів СРСР навчалися в Україні, проходили тренінги, досі пов’язані з нашою країною, тому що тут навчаються їхні діти. Дуже багато представників молодого покоління Замбії, Намібії, Мозамбіку здобувають вищу освіту в незалежній Україні.

І ось тут ми маємо бачити великий потенціал – це один із коридорів, якими ми можемо заходити в ці країни.

Зверну увагу ще на той факт, що міністр закордонних справ ПАР проводить не дуже багато телефонних розмов з іноземними колегами – це здебільшого африканський діалог або контакти в рамках міжнародних і регіональних організацій. Тому розмова з міністром Дмитром Кулебою – це дуже великий прорив і добрий сигнал, що Україну розглядають як партнера, бачать її на мапі світу, є куди рости далі й підвищувати рівень цього діалогу.

- У Стратегії зовнішньополітичної діяльності України вказується на необхідність вироблення нових підходів до розбудови відносин з державами Африки, яка стає одним із центрів світового розвитку. Якими ви бачите ці підходи? Україна може в цьому сенсі запозичити зарубіжний досвід, чи кожна країна має знайти свій ключик до Африки?

- По-перше, я дуже рада, що Африка з’явилася у Стратегії. Як людина системна, я вважаю, що для здійснення якихось подальших кроків – завжди має бути базовий документ.

По-друге, на мою думку, ми маємо знати досвід інших держав і розуміти історію їхніх відносин з країнами Африканського регіону, але ми не можемо брати його за основу. Сьогодні існує стільки нових викликів і можливостей, що треба знаходити власні шляхи.

Я думаю, що передусім, окрім підтримання політичного діалогу, має бути «апетит» у сфері секторального співробітництва.

Якщо трошки повернутися в минуле, слід усвідомити, що в обох країн є певні упередження стосовно одна одної, які склалися історично. Це є великою перешкодою для налагодження, наприклад, торговельно-економічного співробітництва.

Африка у нас сприймається не як 54 окремі країни континенту, а як конгломерат, де існує нестабільність політичних систем, відсутні соціальні реформи, є корупція і смертельно небезпечні хвороби. Така загальна калька не дуже сприяє розвитку відносин між країнами.

Я вважаю, що в Україні має бути створена серйозна наукова база для вивчення Африки. Ми маємо давати науковий аналіз і рекомендації для різних міністерств, які своєю чергою могли б надавати їх зацікавленим секторам – чи бізнесу, чи працівникам науки, культури або освіти.

Тобто все це потребує глибокого аналізу. Не буде серйозної співпраці з Африкою, якщо це робитиметься епізодично і наскоком.

Тому я стверджую, що не можна порівнювати розвиток відносин України з державами Африки та європейськими чи азійськими країнами. Це має бути дуже послідовна робота.

Ми маємо допомогти країнам Африки виховати їхнє зростаюче населення. У нас є така можливість – ми можемо навчати їхніх студентів і надавати бодай якусь кількість стипендій для навчання. Це й буде ключиком, тому що з них виростатимуть науковці, лікарі, політики.

Звісно, це робота не на близьку, а на середньострокову перспективу, але це стовідсотково спрацює!

Культурна дипломатія – це дуже серйозний важіль. Українці й південноафриканці близькі з точки зору ментальності, емоційності, багатокультурності, багатомовності, мультирелігійності. Це треба використовувати.

У ВІДНОСИНАХ З КРАЇНАМИ АФРИКИ У НАС НЕМАЄ ПОГАНИХ ІСТОРІЙ У МИНУЛОМУ

- Які сигнали з України і про Україну доходять до півдня Африки? Чи багато людей у ПАР можуть показати нашу країну на карті?

- Як кажуть, «я вам не скажу за всю Одессу», так само «я вам не скажу за всю Південну Африку», бо це все ж таки країна з 52 млн населення.

Безумовно, наше посольство проводить багато заходів, щоб Україну чули і знали, причому на всіх рівнях.

Але слід розуміти, що ПАР – це країна маленьких спільнот, які мають своє керівництво, взаємодіють між собою, і їх дуже мало що турбує за межами того маленького «казана», в якому вони «варяться».

Наприклад, ми зараз опрацьовуємо один чудовий проєкт – хочемо, щоб одна з муніципальних бібліотек Преторії була названа ім’ям Лесі Українки. Але щоб спільнота підтримала таке рішення, вона має побачити його цінність. Для цього українська громада в ПАР поставила «Лісову пісню» як хореографічний перформанс, бо такі маленькі проєкти дають знання про Україну на базовому рівні.

На більш високому рівні Україну, безумовно, знають. Однак сьогодні в новинах про нашу країну багато тривожної складової. Але в нас є про що розповісти і в науково-технічній, і в освітній та культурній сфері.

Ми також співпрацюємо з різними іноземними осередками в ПАР, зокрема польською, єврейською громадами.

Наприклад, єврейська громада в ПАР дуже потужна. Вони є вихідцями не з нашого регіону, а переважно з країн Балтії, але у них є свої культурні центри, і вони до нас дуже відкриті. Ми спільно організовуємо різні заходи з вшанування якихось визначних дат в Україні – приміром, роковин Бабиного Яру чи Голодомору.

Це, безумно, шлях, через який ми розповідаємо про нашу історію.

Але в ній є також менш відомі епізоди.

Наприклад, і в Україні, і в ПАР мало хто знає, що наші країни пов’язані через Мазепу.

Коли я кажу, що на дикому узбережжі Індійського океану є селище Мазеппа-Бей, а в головному морському порту Південної Африки – місті Дурбані – є вулиця Мазепи, південноафриканці не розуміють прив’язки до України.

А історія така. Після того, як Мазепа став дуже популярною постаттю в Європі і про нього написав поему Лорд Байрон, іменем Мазепи було названо один із британських вітрильників. Він затонув в акваторії Індійського океану. Місце, куди винесло його уламки, назвали Мазеппа-бей, а вулиця дістала назву Мазепи.

Тепер ми маємо донести до південноафриканців, що саме це означає для нас і для них.

- Історія справді дуже цікава! А які сучасні новини про Україну з’являються в південноафриканських ЗМІ?

- На жаль, це відбувається вкрай рідко.

Приміром, ми намагалися донести до ЗМІ інформацію про протистояння з Росією в Азовському і Чорному морях – поширювали серед усіх видань відеозаписи, проводили брифінги. На них приходили аналітики, які все це слухали, ставили запитання, але їхні матеріали, як правило, не публікувалися, бо, на думку редакторів, це мало цікавило читачів.

У сьому сенсі краще спрацьовують інтернет-ресурси і соцмережі, тому ми більше використовуємо ці платформи. Іноді вони стають майданчиком для протистояння з посольством Росії у ПАР.

- А новини про Росію в південноафриканських ЗМІ з’являються?

- Теж дуже рідко! Якщо йдеться про БРІКС, тобто про багатосторонні відносини, про це пишуть, а просто про якісь події в Росії ні.

Хочу сказати, що відсутність зацікавленості стосується не України окремо, а всього, що розташоване за межами Африки.

Я не можу говорити про Нігерію, Кенію чи Ефіопію, але у мене є чітке відчуття, що це така самозахисна рефлексія африканських країн, яка спрацьовує проти колишніх колонізаторів у відповідь на їхню нецікавість до того, що відбувається в Африці.

У нас немає ніяких поганих історій з африканськими країнами в минулому, і це добре для наших відносин. Ми не були колонізаторами, підтримували всі визвольні рухи, навчали африканських студентів. Тобто у нас усе на позитиві!

- Однак ПАР утрималась при голосуванні за Резолюцію Генасамблеї ООН про територіальну цілісність України в березні 2014 року. Жодна африканська країна не приєдналася до Кримської платформи. На вашу думку, причиною цього є несприйняття наших проблем через віддаленість країн чи вплив Росії?

- У зоні відповідальності нашого посольства перебувають десять країн – Намібія, Замбія, Зімбабве, Ботсвана, Мозамбік, Маврикій, Мадагаскар, Есватіні, Лесото і ПАР.

Єдина країна, яка в Генасамблеї ООН постійно голосує проти проукраїнських резолюцій, – це Зімбабве, і там однозначно спрацьовує російський вплив.

Також є країна, яка постійно голосує за, – це Ботсвана. Цю підтримку мені, зокрема, нещодавно підтвердив президент Ботсвани Мокветсі Масісі під час вручення вірчих грамот. Я сподіваюсь, що так буде й надалі.

Якщо подивитися на хронологію голосувань ПАР в ООН за «кримські» резолюції, то спершу вона голосувала проти, а потім принципово зайняла нейтральну позицію. Я впевнена, що їм нелегко було зробити цей крок, оскільки російський чинник, особливо за часів попереднього президента країни Джейкоба Зуми, був сильним. Ми, зі свого боку, постійно доносили до керівництва ПАР загальну ситуацію у контексті російської агресії, інформацію про останні події, позицію наших партнерів. Думаю, це теж спрацювало.

Безумовно, ми пропонували підтримати підсумкову декларацію Кримської платформи всім десяти країнам. У мене є дуже великі сподівання, що деякі з них до неї приєднаються. Ми над цим працюємо, це завдання нашого президента і міністра закордонних справ.

Але це процес, оскільки таке рішення приймається не одноосібно президентом чи міністром певної країни, а узгоджується з багатьма відомствами, тому в Африці це трошки затягується.

Я не думаю, що Південна Африка у найближчій перспективі приєднається до Кримської платформи з огляду на стратегічне партнерство ПАР і Росії та участь у багатосторонніх об’єднаннях. Водночас їхня нейтральна підтримка для нас також є важливою.

НІША ДЛЯ НАШИХ ВИРОБНИКІВ У ПІВДЕННІЙ АФРИЦІ ДУЖЕ ВЕЛИКА

- У квітні відбулась українська торговельна місія в ПАР, яку її учасники охарактеризували як успішну. Чи можете ви наразі розповісти про її конкретні практичні результати, адже цифри товарообігу між Україною і ПАР не дуже втішні?

- Цифри товарообігу в нашій ситуації не є показником, зокрема і через пандемію коронавірусу.

Великим досягненням стало те, що ми вперше в історії провели цю місію, причому в розпал пандемічного сезону, коли всі країні змушені шукати нові ринки і партнерства. І саме це дало змогу характеризувати місію як успішну, тому що «апетит» до неї з південноафриканського боку був неабияким.

Місія мала і урядову, і бізнесову складову, яка була представлена великими бізнес-асоціаціями. Це був триденний марафон, розписаний по годинах. Ми провели багато презентацій і робочих сесій у різних регіонах з огляду на дуже серйозний запит від південноафриканської сторони.

Голова місії, торговий представник України Тарас Качка провів зустрічі в уряді ПАР, представники держспоживслужб обох країн провели перемовини про взаємне відкриття ринків.

І своєрідним фіналом цього стало відкриття українсько-південноафриканського бізнес-порталу. Це онлайн-платформа, яка існує також в реалі і допомагає бізнесменам з обох сторін знайти один одного і, головне, перевірити.

Ви не уявляєте, яка кількість компаній з обох сторін звертається до посольства зі скаргами, що їх ошукали. Не йдеться про великі проєкти, але це те, що шкодить іміджу.

Створений нами інструмент дозволяє компаніям спілкуватися напряму і розуміти, що їхні партнери насправді існують.

Це все потихеньку розвивається – я не можу сказати про якийсь «вибух», але ми на це й не сподівалися.

Водночас компанія «Шерп», яка виробляє позашляховики, в тому числі завдяки Раді експортерів та інвесторів при МЗС, вийшла на південноафриканський ринок, зараз вони розвивають напрямок Замбії. Південноафриканці дуже задоволені, вони вже відвідали їхнє представництво в Україні і уклали меморандум про співпрацю.

Я сподіваюсь, що наступного року це все знайде відображення у статистиці, і вона вже буде більш втішною.

- У ЗМІ були повідомлення, що ДП “Антонов” планувало на 2019 рік, потім перенесло на минулий рік промокампанію в ПАР для просування літаків серії Ан-148/158. Чи вона врешті відбулась?

- Ні. Вони планували місію в Африку і мали намір охопити декілька країн, здається, це були Нігерія, Ангола, ПАР, Кенія. Але далося взнаки багато чинників.

Ми наразі рекомендуємо і працюємо з міністерством оборони, «Укроборонпромом» і ДП «Антонов» щодо їхньої участі у вересні наступного року у панафриканській аерокосмічній і оборонній виставці AAD 2022.

Вона проходить раз на два роки і збирає величезну кількість виробників не тільки військового обладнання і техніки, а й цивільної авіації. Тому ми дуже хочемо, щоб в рамках участі в цьому заході ДП «Антонов» змогло здійснити демонстраційний політ якогось нашого великого літака. Звісно, у нас є великі амбіції, що це буде «Мрія».

- Чи ускладнює для України просування свого економічного порядку денного в ПАР те, що країна є членом БРІКС?

- Політичного – так, а економічного – ні.

Я вважаю, що у наших виробників тут є перспективи і експорту сировини, і продукції з доданою вартістю. Ніша дуже велика.

Окрім того, ми маємо дивитися на Південну Африку як на хаб, з якого товари потім розповсюджуються на всю Підсахарську Африку. Це величезна кількість населення і величезний попит.

Єдине, що наш продукт із доданою вартістю має бути адаптований під споживача.

Приміром, кілька років тому українські виробники привезли на панафриканську виставку кукурудзяні крупи. Всім відомо, що південноафриканці і весь регіон їдять кукурудзяну крупу. Але вони споживають білу кукурудзу, а ми виробляємо жовту, тож тут її не їстимуть.

Тобто є нюанси – це, зокрема, може бути і обробка, і фасування, й інші моменти. Тож перш ніж виходити на цей ринок, треба провести певну аналітичну роботу.

І друге – дуже правильним кроком було б відкриття виробництв у цьому регіоні, щоб розповсюджувати продукцію з доданою вартістю під брендом України. Африканські країни зараз створюють дуже привабливі умови для цього у вигляді спеціальних економічних зон, де є преференції для іноземного капіталу щодо оренди землі, логістики.

Тобто існують варіанти, як зробити навіть продукт з доданою вартістю конкурентоспроможним на цих ринках. Але для цього має бути бажання і, ще раз скажу, ґрунтовний аналіз.

В АФРИЦІ ТРЕБА СТОЯТИ НОГАМИ НА ЗЕМЛІ КОЖНОЇ КРАЇНИ І МАТИ ОСОБИСТІ КОНТАКТИ

- Ви цьогоріч, окрім ПАР, очолили також посольства України в Ботсвані та Мозамбіку. Чи існують якісь відмінності у вашій роботі в цих країнах чи можна застосувати загальнодипломатичний підхід?

- Мені дуже подобається, коли мене про це питають, адже як фахівцю з Африки мені хочеться донести основне – кожна країна тут є унікальною. Це окремі нації, культури – починаючи від культури управління державою, ставлення до цього населення і завершуючи якимись базовими культурними нормами і релігією.

Тому кожна країна потребує окремого підходу. Об’єднує їх тільки одне – в Африці треба стояти ногами на цій землі в кожній країні і треба знати людей особисто.

Ані телефонна розмова, ані e-mail не дадуть ніякого поштовху відносинам, якщо не буде особистого контакту. Я дуже активно їжджу регіоном, бо інакше просто неможливо працювати.

Окрім того, деякі країни ніколи не були колонізовані і не мають пов’язаних із цим ментальних травм, а в деяких вони дуже відчутні.

Наприклад, Мозамбік має дуже серйозну прив’язку до своєї колишньої метрополії Португалії. Це позначається і на їхній мові, і на незнанні англійської мозамбікцями. Зараз люди, які в нашому посольстві відповідають за Мозамбік, вивчають португальську мову, бо інакше їм складно працювати.

Я спілкуюся французькою і англійською, але мені також довелось сідати і вивчати португальську.

- Але я читала у вас на Фейсбуці, що в Мозамбіку ви мали змогу поговорити із заступником міністра сільського господарства українською.

- Так, і я була цим дуже приємно здивована!

Більш того, коли напередодні я мала розмову з почесним консулом України в Мозамбіку, ми знайшли величезну кількість випускників українських вишів не тільки часів Радянського Союзу, а й як цей заступник міністра – незалежної України. Тому, власне, він і розмовляв українською, а не російською!

У нас із почесним консулом виникла ідея створення групи випускників, яка збиратиметься, обмінюватиметься думками, і ми згодом подивимося, у що це може вилитися.

Ми відкрили почесне консульство у Мозамбіку в 2017 році, а в цьому році – Торговельну палату Мозамбік-Україна. Вона наразі готується наступного року прийняти торгову місію з України, а також ж сприятиме в організації освітньої місії Study in Ukraine.

- Посол ПАР в Україні Андре Йоганнес Гроеневальд на недавній зустрічі з керівництвом Міносвіти висловлював зацікавленість у співпраці науковців України та ПАР в Антарктиці, зокрема з використанням можливостей нового українського науково-дослідного криголаму «Ноосфера». Можливо, під час ваших дипломатичних контактів у країнах перебування озвучувалися ще якісь пропозиції щодо науково-технічної співпраці?

- У нас не так багато перспектив по дослідженню Антарктики з іншими країнами, а саме з ПАР у нас уже є діючий проєкт – науковці проводять спільні мікробіологічні дослідження в Антарктиці.

А щодо нашого криголама, це була ініціатива південноафриканської сторони. Вони її озвучили, ми у червні обговорили її з міністерством освіти, науки і технологій ПАР. Сподіваємось, що наступного року під час чергового засідання Комісії з науково-технічного співробітництва між Україною і ПАР, це вже буде якось конкретизовано.

Окрім того, у 2016 році було підписано Меморандум про науково-технічну співпрацю між космічними агенціями України і ПАР, зараз на завершальній стадії підписання Меморандуму про мирне використання атома.

Це поки що все. Але вже згадана мною Комісія востаннє проводила засідання у 2012 році. Напевно, було б правильним долучити до підготовки наступного засідання представників НАН України, щоб вони визначили перспективні напрями.

РІВЕНЬ ЕКОТУРИЗМУ УКРАЇНИ ДАЄ ЗМОГУ ПРИВАБИТИ ПІВДЕННОАФРИКАНЦІВ

- МЗС наразі рекомендує українцям утриматися від поїздок до країн півдня Африки через Омікрон. Наскільки популярним серед наших співвітчизників був цей туристичний напрям до пандемії?

- Остання статистика, яку нам надавало посольство ПАР в Україні, – близько тисячі людей з метою туризму.

Південна Африка, згідно із статистикою, не є безпечною країною для подорожей, відповідно існує небагато варіантів самостійної організації подорожей.

Відпочинок є дорогим в усьому регіоні, та він і не може бути дешевим через відстані. Приміром, Південна Африка територіально вдвічі більша за Україну, і люди часто не дуже усвідомлюють, що для того, аби дістатися з Йоханнесбурга в Кейптаун, їм треба подолати 1200 кілометрів. А якщо турист хоче побачити обидва океани чи Лімпопо з бушем, це теж досить віддалені один від одного регіони.

Водночас, якщо людина може собі дозволити прилетіти сюди днів на десять, то доцільно планувати подорож країнами регіону.

Ми зараз намагаємося відкрити південноафриканцям туристичні можливості України – проводимо семінари, презентації, сподіваємось, що зможемо брати участь у туристичних виставкових заходах.

Прикладом для нас є те, як Хорватія змогла презентувати себе у ПАР, – до початку пандемії це був один з топ-напрямків для південноафриканців. Тобто ми маємо системно працювати, гарно себе презентувати, пропонувати якісний туристичний продукт і розуміти чого саме очікує південноафриканський турист.

Якраз той рівень екотуризму, який Україна сьогодні розвиває, дає змогу привабити південноафриканців, це по-перше. І по-друге, може спрацювати різниця в сезонах: коли у них зима і реально холодно, у нас літо, або, коли влітку вони хочуть побачити сніг, ми можемо це їм запропонувати в Україні.

Я завжди починаю свою презентацію України з того, що це найбільша країна Європи. І коли я сказала про це під час вручення вірчих грамот президенту ПАР, це справило на нього неабияке враження – він навіть потім підійшов перепитати, чи це справді так (сміється).

- Дві мої колеги під час відвідання Занзібару і Кенії закохалися в Африку “з першого погляду”. А як було у вашому випадку? Чи складно вам було звикати до Африки після роботи у посольствах України в Канаді та Бельгії?

- Африка була моїм свідомим вибором. Я їхала сюди підготовленою, бо працювала в МЗС як радник тодішнього департаменту Близького Сходу і Африки, але опікувалася саме країнами Західної Африки. Тому я знала і процеси, які тут відбуваються, і можливі виклики, безумовно, багато читала про Південну Африку. Тобто ніякого культурного шоку в мене не було.

До того ж, усі африканські країни об’єднує людяність і цінність прямих контактів. Мені особисто це дуже близьке, бо як людина відкрита, активна і сповнена ентузіазму, я можу дати співрозмовнику саме ту енергетику, яку він хоче отримати. Це зустрічає дуже позитивний відгук!

Окрім того, багато з того, що ще має бути зроблено в Африці, дає плацдарм, щоб проявити себе. І це мене дуже привабило!

Безумовно, є дуже серйозний безпековий елемент, коли доводиться сидіти у посольстві за високим парканом з електричним захистом. Це обумовлено тим, що 40 відсотків населення країни є безробітними, і держава наразі не може забезпечити їх робочими місцями чи соцдопомогою.

У країні також спостерігається міжрасова напруга, присутня ксенофобія, причому не по відношенню до білого населення – це може бути упереджене ставлення, наприклад, до нігерійців чи зімбабвійців через те, що вони фактично демпінгують на ринку праці. А якщо це ще й підтримується якимись політичними рухами в ПАР, то виникають сутички суперечки, страйки.

- Останніми роками південноафриканські вина здобувають популярність в Україні. За що ви підняли б келих доброго південноафриканського вина з нагоди Дня дипломатичного працівника?

- Я люблю різні вина, знаюся на них і вважаю, що є дуже достойні південноафриканські вина.

Однак, думаю, що під час святкування Дня дипломатичної служби – а я збираюсь летіти в Україну, якщо буде хоч один авіарейс, – ми будемо пити все ж таки українські вина (сміється).

Якби мені довелося виголошувати тост про Україну і Південну Африку, з огляду на виклики, які перед нами стоять сьогодні, я підняла б його за мир в усьому світі, в Україні і в ПАР, за всі наші плани на майбутнє, за розбудову співробітництва, за освіту нового покоління, тому що це для обох країн, мабуть, є чимось стартовим і обов’язковим, за добробут і розвиток наших суспільств. І побажала б, щоб наші погляди були спрямовані одне на одного, бо саме від цього залежить наше майбутнє!

Надія Юрченко, Київ