Безпека без компромісів і ультиматумів

Згуртованість світу в допомозі Україні унеможливлює для Кремля досягнення омріяних геополітичних цілей Росії

Січнева серія російських ультиматумів та перемовин із країнами Заходу з питань європейської безпеки отримала на початку лютого чіткий і прогнозований результат: Україна має непохитну підтримку міжнародної спільноти на противагу російським закидам. У НАТО вкотре прогнозовано відкинули провокативний ультиматум Кремля, адже ніяких подібних «гарантій» нерозширення не може бути, бо це, в першу чергу, протирічить самому статуту Альянсу – Вашингтонському договору.

Вашингтон у своїй відповіді наголосив, що кремлівські вимоги підривають принципи, які раніше сама Росія зобов’язувалася підтримувати. Йдеться про Статути ООН, Гельсінські угоди, Основоположний акт НАТО-Росія, які закріплюють право кожної держави обирати свої угоди та альянси щодо безпеки.

За умовами Вашингтонського договору, сторони можуть за одностайною згодою запросити приєднатися до нього будь-яку іншу європейську державу, здатну втілювати у життя його принципи і сприяти безпеці у Північноатлантичному регіоні. Саме так і сталося у 1999 році, коли Польща, Чехія та Угорщина стали членами організації, у 2004 до складу НАТО увійшли Латвія, Литва та Естонія – колишні республіки СРСР. Тому теперішні претензії Москви, як і її агресивні дії, щонайменше мають дивний вигляд та підривають залишки хоч якогось авторитету. Як відомо, основними вимогами Росії було підписання двосторонньої угоди про безпеку в Європі та обіцянка не розширювати НАТО на схід. Проте і публічно, й у письмових відповідях Захід відкинув ці пропозиції та наголосив на політиці «відкритих дверей».

Про це стало відомо після публікації іспанською газетою El Pais документів, які, як ствердило видання, а згодом – і офіційні посадовці США, є офіційною відповіддю США й НАТО на пропозиції Росії щодо «гарантій безпеки». Тож письмові пропозиції, які так хотіли побачити в Москві, побачив увесь світ. І вони абсолютно очікувані. З документів випливає, що Північноатлантичний альянс та Вашингтон відкидають вимоги Кремля, називаючи їх неприйнятними. Водночас американська сторона попереджає, що подальша агресія РФ проти України та збільшення російських військ біля її кордонів змусять США й їхніх союзників посилити своє оборонне розгортання у Східній Європі.

НАТО все ж пропонує Москві відновлення відносин, відкриття відповідних представництв, що були закриті минулого року з ініціативи Кремля, і запевняє, що не прагне конфронтації, однак не піде ні на який компроміс зі своїми ключовими принципами, на яких ґрунтується євроатлантична безпека. В оборонному альянсі також пропонують знизити поріг сил, починаючи з якого необхідно повідомляти про маневри та проводити консультації для запобігання інцидентам у повітрі й на морі.

США вважають повністю неприйнятними небезпечні маневри російських винищувачів у міжнародних водах або порушення вільного судноплавства у Чорному або Азовському морях, на північний схід від окупованого Росією Криму. У НАТО також запропонували Кремлю сприяти вільному, відкритому, мирному й безпечному кіберпростору, прийнявши на себе міжнародно-правові зобов’язання та добровільні протоколи відповідальної поведінки, й утримуючись від будь-яких хакерських атак проти інших держав. Закликаючи до діалогу, НАТО, як і США, попереджає, що прогрес у ньому залежатиме в першу чергу від дій Кремля.

Відкрито прозвучали в бік РФ і звинувачення у порушенні фундаментальних принципів архітектури міжнародної безпеки. Це цілком зрозуміло, адже саме Росія систематично першою вдається до провокацій, висуває неприйнятні вимоги, порушує довіру, яка лежить в основі будь-якої співпраці. Цим самим Кремль кидає виклик фундаментальним принципам глобальної та євроатлантичної архітектури безпеки. Так, йдеться про порушення принципів Будапештського меморандуму, де РФ зобов’язувалася поважати незалежність і суверенітет України. Згадується й про те, що Москва порушила положення Віденського документа 2011 року, проводячи великі військові навчання у міжнародних водах та повітряному просторі без попередніх повідомлень. НАТО наголошує, що альянс є оборонним союзом і не становить загрози для Росії, а всі розбіжності необхідно вирішувати шляхом діалогу й дипломатії, а не загроз чи застосування сили, як це звикли робити в Кремлі. Тож якщо Росія справді хоче домовитися про рішення, як вона стверджує, то усі ці чіткі відповіді демонструють чіткі шляхи до прогресу й уникнення подальшого загострення ситуації та відносин.

Таким чином США вкотре продемонстрували свою позицію й підтримку Україні та застерігають Росію від необдуманих кроків, що можуть призвести до загострення ситуації. Путін, коментуючи відповідь США й НАТО на російські закиди щодо «гарантій безпеки», засмучено констатував, що основні побажання Росії проігнорували. Вкотре критикуючи принцип «відкритих дверей» Альянсу, російський диктатор навіть зробив закид про те, що ніхто не думає, що ж буде далі, й натякнув на невтішну перспективу протистояння НАТО. Тож Росія, за традицією, звикла діяти безкарно, хизуючись своєю силою та намагаючись зберегти статус наддержави, свій політичний та економічний вплив у світі.

Утім, нинішня ситуація, коли фактично увесь світ демонструє свою підтримку та прагнення допомогти Україні у протистоянні агресивному натиску режиму Путіна, фактично унеможливлює для Кремля досягнення своїх омріяних геополітичних цілей. Загострення відносин РФ з країнами Заходу не лише у військово-політичній, а й в економічній сферах – стає дедалі очевиднішим.

Та й усередині країни відбуваються деструктивні зміни. Кількість росіян, які проживають за межею бідності, повсякчас зростає. А поки російський народ продовжує зубожіти, військово-пропагандистська машина Путіна нарощує свої деструктивні дії по всіх напрямках: для України – загострення в зоні військового конфлікту на тимчасово окупованих територіях, для Європи і США – ультиматуми, шантаж і погрози застосування сили. Такі політичні ігри зі сторони Кремля стають чудовим приводом відволікання уваги власних громадян від реальних проблем, соціально-економічної ситуації всередині самої РФ та, як наслідок, відвертого падіння рейтингу Путіна, який усе ще мріє про свій новий президентський термін.

Тарас Попович