Найкраще Росія вміє дві речі: нахвалятися і ганебно програвати

Окиньмо поглядом програні війни Росії за останні 500 років: практично завжди саме вона була агресором, а потім – тікала з бойовища

Міфи треба розвінчувати. Особливо тоді, коли тебе намагаються ними залякувати. Нині, навколо загрози російського вторгнення в Україну, складається саме така ситуація. Треба лишень подивитися, як протягом століть, Московія ганебно програвала війни, які сама ж починала, нахваляючись, як вона «однім махом всєх побівахом».

Міф про «непобедимость великой России» формувався їхньою пропагандою впродовж століть. Але саме в останні роки він став особливо нав’язливий, кітчево-кричущий. Чого лишень у цьому міфові немає: тут і «переможна» Куликовська битва, після якої ще 100 років платилася данина ординцям, і перемога над Наполеоном у 1812-му, але без розгрому під Аустерліцем, з принизливим Тільзитським миром, а потім і поразкою під Бородіно та спаленою Москвою. Сюди ж і перемога над нацистами, яку Москва приписує виключно собі й вельми не любить згадувати ні про пакт Молотова-Ріббентропа, ні про мільйонні втрати в перші два роки німецько-радянської війни, які сталися виключно з вини вищого радянського керівництва та багато чого іншого.

Щоб трохи розвіяти пропагандистський чад великоросійського «побєдобєсія», нагадаймо про декілька катастрофічних та ганебних поразок «нєсокрушимой і лєгєндарной».

Лівонська війна1558-1583

У відомого польського художника Яна Матейка є картина «Стефан Баторій під Псковом». На ній зображено посольство царя Івана Грозного до Стефана Баторія з проханням про мир. Саме з ім’ям цього польського короля і талановитого полководця пов’язують поразку Московського царства у Лівонській війні. Воєнному фіаско московітів сприяли також й інші чинники: зовнішній – спустошливі набіги кримських татар і внутрішній – опричнина.

Лівонська війна – збройний конфлікт ХVІ століття, спровокований Іваном Грозним, у якому брали участь східноєвропейські та скандинавські країни за контроль над землями Лівонії (територія сучасних Латвії та Естонії), закінчилась Ям-Запольським (1582) і Плюсським (1583) перемир’ями. Згідно з першим, укладеним Москвою з Річчю Посполитою, московити відмовлялися від Лівонії та низки власних територій, хоча їм і поверталися деякі прикордонні землі. За Плюсським перемир’ям зі Швецією Московія позбавлялася власних міст, прилеглих до узбережжя Балтики, зберігши за собою лише вузький вихід до Балтійського моря в гирлі Неви. Крім того, ця війна призвела до Порухи – надзвичайно важкої економічної кризи останніх років царювання Івана Грозного, за якою прийшла доба «Великої Смути».

З 1568 року участь у Лівонській війні на боці Польщі брали українські козаки. Вона стала першою офіційною війною в історії українського козацтва.

Польсько-московська війна 1609-1618

Ця війна стала і однією з основних подій Смутного часу, і однією з основних його причин. З 1610 по 1612 Москва навіть була зайнята польсько-литовськими військами. Війна закінчилася для московітів ганебним Деулінським перемир’ям. Московія поступилася Польщі Смоленською, Чернігівською та Новгород-Сіверською землями, в яких було 29 міст, і відмовлялася від претензій на Лівонію. Польсько-російський кордон суттєво наблизився до Москви. Відстань від неї до прикордонної Вязьми становила лише 250 верст (266 км), а Річ Посполита на 50 років встановила найбільші розміри своєї території за всю історію.

До речі, визнавати царем першого Романова – Михайла – Польща відмовилася, а польський король Владислав до 1634 року зберігав за собою титул московського царя, і під час урочистих прийомів надівав московську корону.

18 тисяч козаків під проводом Петра Конашевича-Сагайдачного брали участь у війні на польському боці, зокрема й в облозі Москви восени 1618 року.

Московсько-турецька війна 1710-1713

Центральна подія цієї війни – провальний Прутський похід Петра І на Південь України та в Молдову, затіяний задля того, щоб полонити Карла XII та Івана Мазепу. В результаті Петро I разом з майбутньою Катериною I самі ледве не потрапили в полон й уникли його лише завдяки підкупу візира та низки турецьких воєначальників.

За Прутським мирним договором (1711) Росія повернула Туреччині захоплений у 1696 році Азов, продала Туреччині всі свої кораблі на Азовському морі, зрила укріплення Таганрога та інших фортець на півдні, з-під влади Росії вийшла Запорізька Січ.

Але головним підсумком цієї війни стала втрата Росією виходу до Азовського моря і нещодавно збудованого південного флоту. Азов був знову захоплений російською армією лише через 25 років.

Під час Московсько-турецької війни 1710-1713 років на боці Османської імперії билося приблизно до 90 тисяч запорозьких козаків, зокрема й загони під проводом Пилипа Орлика.

Кримська війна 1853-1856

Війна, розпочата Росією проти Туреччини за панування в чорноморських протоках і Балканах, перетворилася на війну проти коаліції Англії, Франції, Османської імперії та Сардинського королівства. Ця війна закінчилася для Росії катастрофою. По суті, Микола I втягнув економічно відсталу, феодально-кріпосницьку Росію у військовий конфлікт із сильними європейськими державами, який нічим, крім поразки, закінчитися не міг. До речі, Микола І, який після повстання декабристів на роки закрив країну від світу, теж наполягав на «особливому шляху», «стабільності» та всюди бачив ворогів. Тож і не дивно, що російська архаїка розгромно програла західному прогресу.

Підписаний Паризький мирний договір вимагав від Росії повернути Туреччині всі раніше захоплені території; також їй заборонили мати у Чорному морі військовий флот; Росія втратила вплив на Балкани.

Щоправда, саме ця поразка спонукала згодом Олександра II до реформ, зокрема, скасування кріпацтва.

Російсько-японська війна 1904-1905

Російський імператор Микола ІІ замислював цю війну як «маленьку і переможну» і абсолютно не сприймав всерйоз Японію. Теж маленьку у порівнянні з величезною Російською імперією. Ця війна була покликана відволікти народні маси від внутрішніх проблем, а також встановити російський контроль над Маньчжурією та Кореєю.

Ключовою подією стала Цусімська битва в травні 1905, коли російська 2-га Тихоокеанська ескадра під командуванням віце-адмірала Рождєственського зазнала нищівної поразки від Імператорського флоту Японії під командуванням адмірала Хейхатіро Тоґо, якого називали «Нельсоном Сходу». Російська нібито «непереможна» армада була буквально розтрощена маленькою Японією. Ця війна стала «золотим еталоном» поразки за наявності галасливої «ура-пропаганди» і значної переваги у людських і матеріальних ресурсах.

Портсмутський мирний договір 1905 року передбачив передачу Росією Японії половини Сахаліну, орендні права на Ляодунський півострів з Порт-Артуром та частину Південно-Маньчжурської залізниці. Росія також визнала Корею японської зоною впливу, і право Японії на риболовлю вздовж російських берегів.

Перша світова війна 1914-1918

Перша світова починалася з неймовірного патріотичної ейфорії, щоправда, не тільки в Російській імперії, але й повсюдно в Європі. Участь у цій війні стала абсолютно марною для Росії справою. Найболіснішим був розгром російських армій у Східній Пруссії буквально одразу – в серпні 1914-го. Зрештою ця війна призвела до більшовицького перевороту, поваленню самодержавства та розвалу Російської Імперії.

Підписавши сепаратний Брестський мир (1918) за півроку до капітуляції Німеччини, Росія відмовилася від території площею 780 тис. кв. км. з втратою значної частини сільськогосподарської та промислової бази країни, з населенням у третину всього населення Російської імперії. І з визнанням виплати мільярдних репарацій та інших принизливих умов.

Польсько-радянська війна 1919-1921

У СРСР дуже не любили згадувати цю ганебно програну війну, розпочату більшовиками ще до утворення Радянського Союзу. Відразу після капітуляції Німеччини у Першій світовій війні Радянська Росія захотіла повернути собі частину територій колишньої Російської імперії та встановити на них «плацдарм для всесвітньої революції». Але не так сталося, як гадалося: ключовим моментом протистояння стала масштабна Варшавська битва (1920), яка увійшла в історію як «Диво на Віслі». Тоді Юзеф Пілсудський розгромив війська Михайла Тухачевського, Польська Республіка захистила власну незалежність і завдала поразки Червоній армії

За Ризьким мирним договором Росія зобов’язалася повернути Польщі всі культурні цінності, вивезені з її території починаючи з 1772 року, і сплатити полякам репарацію у вигляді 30 млн золотих рублів.

Варто пам’ятати, що полякам допомагали майже 20 тисяч українців, які воювали у з’єднаннях УНР.

Радянсько-фінська війна 1939-1940

Цю війну ще називають Зимовою війною. Конфлікт почався з вторгнення радянської армії до Фінляндії 30 листопада 1939 року, після провокації з «обстрілом Майніли». Основна причина: Пакт Молотова-Ріббентропа розв’язав Сталіну руки. Закінчилася війна через три з половиною місяці підписанням у березні 1940-го Московського мирного договору. Росія (СРСР) називає Радянсько-фінську війну для себе переможною, але насправді все було далеко не так.

Незважаючи на фантастичну військову перевагу, особливо в живій силі, а також у танках і літаках, Радянський Союз зазнав величезних втрат і спочатку був на межі поразки. 4-мільйонний народ маленької Фінляндії воював з 5-мільйонною армією новітньої російської імперії, хіба що з іншою назвою. Совітам довелось перегруповуватися і, заваливши бойовище трупами власних солдатів, примусити фінів дещо відійти від кордону. Ліга Націй – попередниця ООН – визнала напад незаконним і виключила СРСР з організації. Це був величезний репутаційний удар. Фінляндія, хоча й поступилася 9% власної території згідно з умовами Московського мирного договору, все ж зберегла суверенітет.

Ця війна виявила слабкі сторони Червоної армії й переконала Гітлера, що напад на СРСР буде успішним.

Перша Чеченська війна 1994-1996

Звісно, можна було б згадати багато чого: і програну СРСР війну в Іспанії, і Афганістан, і зрештою Холодну війну, яка власне й призвела до краху радянського проєкту, як колись поразка в Першій світовій призвела до розвалу Російської імперії, але згадаймо першу війну Росії в її новітній історії – першу Чеченську. Знову «великая Россия» воювала проти маленького гордого народу, який боровся за власну незалежність. Російський генерал Павло Грачов похвалявся: «Дайте мені загін десантників, і ми розберемося з цими чеченами!». Втім, бойові дії тривали два роки поспіль, два роки поспіль понад 38 тисяч російських солдатів (ЗС та МВС) намагалися знищити чеченських бійців генерала Дудаєва і полковника Масхадова, але з того нічого не вийшло. Де-факто РФ програла війну Чеченській Республіці Ічкерія. Перетворивши міста і села на руїну, Москва так і не змогла «усмирить» бунтівний регіон.

У Другій Чеченській, яка велася вже під проводом Путіна, «перемогу» росіяни фактично купили, передавши Чечню клану Кадирова. В результаті, багатомільярдні дотації, які Москва платить Грозному, інакше ніж «даниною» в РФ не називають. А ще – Путін практично впав у залежність від Кадирова – змушений мовчки терпіти його диктаторські вихватки не лише у Чечні, а й у Росії – теж.

Марко Назаренко, Київ