Останній союзник Путіна

Путін все далі заглиблюється та посилює свою залежність від Китаю

Росія й Китай намагаються об’єднати свої сили у протистоянні Заходу. Обидві країни мають свої «скелети у шафі» у вигляді територіальних зазіхань та цілком реальних претензій, а подекуди – й ультиматумів до світу. Все це цілком логічно лягає в канву взаємної підтримки та спільних заяв на фоні умовної солідарності між КНР і РФ. Виявом такої солідарності стала спільна заява Путіна та Сі Цзіньпіна, суть якої полягає знову таки у вимогах «гарантій безпеки», а отже засудженні та запереченні розширення НАТО. 

Тож Росія та Китай розпочали активне зближення, фактично формуючи новий антидемократичний блок зі своїми правилами гри та викривленими уявленнями про те, якою ж має бути ця демократія. Головним підпунктом такої дружби можна розглядати ще й спільність у прагненнях до нового переділу світу, де є місце імперським замашкам і навіть роздумам про відкриту агресію й війну: з Тайванем та Україною по різні сторони барикад.

Позиція КНР на міжнародних майданчиках і до цього все частіше нагадувала ті ж наративи, які продукує російська пропаганда, а саме про те, що НАТО нібито створює загрози для РФ чи про те, що США не бере до уваги «конструктивні» російські пропозиції. Так нещодавно підтримка представником Китаю у Раді безпеки ООН позиції РФ щодо України, а також вимог Росії про отримання «гарантій безпеки» з боку США й НАТО також є підтвердженням того, що Пекін та Москва мають спільний план та спільні інтереси.

Тож Пекін намагається підтримувати дружні відносини з РФ, в якій він бачить у першу чергу партнера зі стратегічної конкуренції зі США, водночас ніби подвоюючи зусилля обох країн у цьому протистоянні. Експерти сходяться до думки, що головне, що поєднує Росію та Китай – прагнення довести свою силу та протиставити її могутності США. Обидві країни розглядають політику Заходу як виклик своїй безпеці та існуючому правлячому режиму в країнах. Відомий американський фінансист і філантроп Джордж Сорос за кілька днів до відкриття зимових Олімпійських ігор у Пекіні виступив із різкою критикою лідера компартії Китаю та голови КНР Сі Цзіньпіна, назвавши його найбільшою загрозою для відкритих суспільств у наш час. За словами Сороса, у світі спостерігається протистояння демократій та авторитарних режимів, серед яких Росія та Китай.

Кремль остаточно ускладнив відносини з Заходом, окупувавши Крим, розв’язавши війну на Донбасі, постійно шантажуючи та залякуючи світ своїми претензіями й ультиматумами. Натомість Москва почала шукати підтримку на Сході, намагаючись протиставити світові новий альянс, яким, за задумом Путіна, очевидно має стати російська-китайська дружба, яку в Кремлі бачать виключно як «всеосяжне» партнерство. Напередодні поїздки до Пекіна Путін навіть взявся до нових спроб «пера», видавши чергову статтю за своїм підписом, де висловив купу компліментів у бік китайської влади про те, що країни мають багатовікові традиції дружби і навіть про їхню «нову еру», що зараз розпочинається.

Китай і справді роками залишається найбільшим торговельним партнером Росії. Але водночас РФ залишається доволі дрібним зовнішньоекономічним партнером для Китаю. Так, у структурі китайської економіки товарообіг з іншими країнами, які, до того ж, належать до касти умовних китайських «ворогів», навіть значно перевищує російські показники. Це стосується країн Євросоюзу, з якими товарообіг становить 828,1 млрд доларів, зі США – 755,64 млрд доларів на противагу 150 млрд дол., якими пишається РФ. Водночас, основним російським експортом для Китаю лишаються енергоресурси, адже Пекіну реально цікаво лише те, що стосується постачання газу, нафти, вугілля та деревини, а не російських споживчих товарів чи, тим паче, вакцин.

Росія в останній заяві фактично заявила, що не визнає суверенітету Тайваню у жодній формі. Водночас Китай із 2014 року так і не підтримав Кремль у питанні легалізації захоплення Кримського півострова. Тож експерти сходяться до думки, що Москва та Пекін не мають чіткої стратегії підтримки одне одного. Якщо Росія відкрито заявляє про свою позицію щодо Тайваню, то Китай про Україну не згадує. І це, мабуть, теж невипадково. Раніше Держдеп США вже попереджав китайські компанії про те, що їх очікує у випадку, коли вони допомагатимуть російським уникати санкцій, які є неминучими в разі загострення ситуації довкола нашої країни. Тому в Пекіні вирішили не ускладнювати ситуацію.

Спільна російсько-китайська заява стала фактично лише показовою демонстрацією намірів підписантів, але вона жодним чином не вплине та не змінить позицію і НАТО, і світу, й України, яка продовжує рухатися в бік розвитку й прогресу. Україна не бачить підстав вважати, що Китай після підписання спільної декларації Володимиром Путіним і Сі Цзіньпіном якимось чином сприятиме російській агресії проти нашої країни. Про це, зокрема, днями заявив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба в ефірі українського телебачення. На його думку, зближення Росії й Китаю не стало новиною, адже процес почався задовго до підписання спільної декларації в Пекіні. Він також підкреслив, що Китай має свої торговельні інтереси в Україні, а підстав вважати, що Китай якимось чином буде сприяти російській агресії проти України, немає.

Путін же все далі заглиблюється та посилює свою залежність від Китаю. Та чи погодяться російська еліта й політикум з такою здачею та фактичною залежністю від Китаю? Навряд. Як і цілком очевидним є те, що Китай навряд чи кинеться рятувати РФ та послаблювати зашморг від можливих нищівних санкцій проти Росії у випадку подальшого загострення й посилення агресії проти України, про які Кремль уже неодноразово було попереджено. Для Пекіна у цьому тандемі від самого початку було відведено роль лідера, сильної країни, в підтримці якої Путін шукає рятівне коло у протистоянні усьому світу. На думку експертів, таке зближення може стати програшним кроком для Кремля та її черговим етапом послаблення. Пекіну це вигідно, адже за таких умов Росія не зможе змагатися за провідні позиції на геополітичній мапі світу. Окрім того, Піднебесна шукає свою економічну та геополітичну вигоду. Скажімо, проєкт газопроводу «Сила Сибіру», який апріорі був економічно невигідним для Росії. Тож Китаю справді вигідно, що Росія протистоїть США й НАТО, але він не збирається їй допомагати у випадку загострення ситуації. Адже Пекіну війна не потрібна, йому потрібні нові інвестиції, ринки, подальший розвиток та ствердження на світовому олімпі. На цьому фоні зближення Росії з Китаєм і здача стратегічних інтересів РФ у Сибіру та на Далекому Сході абсолютно логічна та прийнятна для КНР на противагу великій ціні, яку режим Путіна може заплатити вже найближчим часом.

Тарас Попович