Українські жінки, які втекли від війни та "руського міра": історія однієї зустрічі у Фінляндії
Українські жінки з Вугледара, Харкова, Києва та Дніпра опинилися на одному концерті у фінському місті Тампере.
Фінляндія належить до тих країн, яким знайомі спроби «експортувати руський мір». Напад СРСР на Фінляндію у 1939 році досі дуже добре пам'ятають у цій північній країні. Могили солдатів, які загинули у боях з російськими агресорами, у будь-якому місці Фінляндії - в ідеальному стані.
Петрус Шродерус, працівник фінської поліції з міста Оулу Північної Остроботнії, який також є популярним оперним співаком, ще 2 місяці тому не припускав, що він співатиме українською мовою у великих містах та на головних історичних майданчиках Фінляндії.
Світ змінився безповоротно після 24 лютого цього року. Жити напівтонами більше неможливо. І Петрус Шродерус скасував у зв'язку із нападом на Україну всю концертну програму в росії. Натомість команда Петруса оперативно склала концертну програму на підтримку України. За кілька днів «Золотий голос фінської опери» вивчив українською пісню «Ніч така місячна».
«Український концерт» фінського «співочого поліцейського» відбувся з великим успіхом уже в кількох містах Фінляндії, включаючи столицю Гельсінкі.
Напередодні концерти відбулися у фінських містах Йоенсуу і Тампере. Вхід для українців на всі концерти Петруса безкоштовний.
***
Громадянська активістка Крістіна Тююні, інгерманландка, яка мешкає у фінському Еспоо, допомагає українським біженцям.
Нещодавно її сім'я приймала жінку з дітьми з Вугледара. Крістіна знімала інтерв'ю з українкою вдома. Просто під час розмови з Інною (так звати українку, яка за кілька днів до переїзду на постійне місце проживання гостювала у Крістіни), пролунав телефонний дзвінок. Інні повідомили, що в їхній будинок влучила ракета.
Маленькі доньки Інни, Ліза – 7 років, Ельза – 3 роки, пояснюють те, що відбувається в їхній країні, своїм фінським одноліткам так: «Україна - це квіточка. А зла росія захотіла її зірвати. Вона все поламала, зруйнувала, а квіточку зірвати в неї не вийшло, ось вона й біситься».
Наразі Інна з Лізою та Ельзою мешкають у фінському місті Ювяскюля. У Вугледарі залишився працювати глава сім'ї, чоловік Інни Михайло. Він працює рятувальником. Дзвінки та листування по Whatsapp ідуть нон-стоп.
Крістіна Тююні - теж серед тих, чия сім'я постраждала від «руського міра». Її бабусю із сім'єю у сталінські часи депортували з їхніх історичних земель на кордоні з Фінляндією. Багато хто загинув. Цілі покоління не народилися. Інгерманландія, яка ненадовго встигла оголосити про свою незалежність від росії у 1917 році, була стерта з історії за часів радянської влади. Спершу було знищено паростки державності, а потім за згадку про «інкері» можна було опинитися в ГУЛАГу.
Крістіна координувала та допомагала запрошувати українців на концерти Петруса в Йоенсуу та Тампере. Разом із нею «українською координацією» на концертах займався Гліб Яровий. 4 роки тому Гліб разом із сім'єю був змушений екстрено залишити росію. Надалі залишатися в росії з його поглядами та пильною нав'язливою увагою фсб було небезпечно. Зараз Гліб працює в Університеті східної Фінляндії.
Завдяки Крістіні та Глібу на концерт Петруса в Йоенсуу потрапило близько двох десятків українських біженців.
Друг Гліба, Ігор, який також працює у Фінляндії університетським викладачем, у своєму Тампере займається українськими студентами. Він, за їхніми словами: "відповідальний за нас".
***
Віра Шульга, студентка з Харкова, потрапила на концерт у Тампере завдяки Ігорю. Не хочеться переказувати слова Віри під час нашої недовгої розмови у кафедральному соборі Тампере перед концертом. Майже всі вони є на відео. Дівчина довго стримувала сльози під час розмови. І розплакалася, коли почала згадувати батьків.
***
Історія Ірини складна. Про те, що довелося пережити цій дівчині, неможливо здогадатися, але можна уявити з того, як під час розмови в її очах з'являються сльози. Але вона не плаче. Навіть жартує. Привезла із собою з України двох собак.
«Дежавю. 2014 року довелося тікати з Донецька до Києва. Тепер із Києва сюди. І коли 2 тижні тому я прочитала про те, що російські війська збираються біля кордонів Фінляндії… Це ж треба було проїхати 3 тисячі кілометрів, щоб знову потрапити…» - розповідає Ірина.
Ірина опинилася на концерті Петруса Шродеруса у Тампере завдяки своїй найкращій подрузі – Каті. Колись, у довоєнні часи, вони з Катею мешкали зі своїми сім'ями у Донецьку. Мріяли, жили, росли, вчилися, закохувалися. Але 2014 року до них прийшов «руський мір».
Дівчата переїхали до Києва. Катя працювала в Укрінформі. У жовтні 2016 року вона була дуже близько від свого будинку в Донецьку. Катя продюсувала та брала участь у зйомці документального фільму «Капелан» у Мар'їнці. У фільмі йшлося про те, як український лютеранський священник Ігор, пересуваючись позиціями українських військових під Донецьком, проводив з ними спільні молитви.
Фільм Укрінформу отримав бронзу на міжнародному кінофестивалі у Києві.
28 квітня Катя зв'язалася зі мною і попросила якимось чином передати квіти для її подруги Ірини у Тампере. За щасливим збігом один із концертів Петруса відбувався наступного дня в Тампере.
З допомогою всіх описаних вище «випадковостей», Крістіни, Гліба, Ігоря, Каті та багатьох-багатьох інших, Ірину було запрошено на концерт. Квіти та привітання з днем народження вона отримала перед концертом.
***
Там само, на концерті Петруса, відбулося знайомство українських біженок з їхньою співвітчизницею Вікторією, яка понад 20 років живе у Фінляндії. Раніше жінка мешкала у Дніпрі. Пісню «Ніч така місячна» вона слухає з особливими почуттями. То була улюблена пісня її мами.
Вікторія познайомилася з Вірою після концерту Петруса, коли студентка розмовляла з журналістами. Вони обмінялися контактами, і Вікторія обіцяла взяти дівчину під опіку.
***
Безперецедентну міжнародну допомогу українцям видно по всьому світу.
Автор «українських концертів» Петруса, продюсер Анна Віденіус, у розмові ледве стримувала емоції.
«Не в божому храмі буде сказано, але щоб він…» - висловилася вона на адресу цілком конкретної особи з росії перед концертом у Тампере.
Анна – особлива людина. Вона - міжнародний комп'ютерний геній, який має російське коріння та любов до опери. Працювати з Петрусом почала приблизно півтора роки тому. Лавиноподібна популярність «співочого поліцейського» після того ролика ”Rakastan elämä” (фінська версія радянської пісні «Я люблю тебе, життя») на початку 2020 року із закликом цінувати життя своє та своїх близьких у зв'язку з пандемією, була «обрамлена» Анною у більш результативну продюсовану форму.
У результаті - концерти Петруса почали планувати на рік і більше наперед.
Анна продюсувала та планувала концертний тур Петруса на 2022 рік росією. Коли в Україні почалася війна, багато шанувальників Петруса не знали, що буде далі. У Петруса багато шанувальників у росії. Відео з його піснями розтягали російські ЗМІ. А тур росією – це титанічна праця, зокрема і на етапі планування.
«У моєму роду є прізвище Зеленська», - відповіла Анна кореспондентові Укрінформу на запитання: «Чому ж таки з Україною?». російська концертна програма канула в Лету. Зі сцени фінських концертів лунають слова: «Слава Україні!». І це лише поки що «фінських концертів». Розкриваючи таємницю – підтримка України командою Петруса не зупиниться лише у межах Фінляндії.
Анна Віденіус, як і багато хто в залі, плакала під «Ніч така місячна». Їй, як і всім порядним людям, було складно впоратися з лавиною емоцій, слухаючи цю пісню. Бо вже з кінця лютого вона звучить по-іншому.
Насправді відповідь «прізвище Зеленська» – це радше символ. Просто зараз настав час визначатись, з ким ти? Завдяки роботі Анни Віденіус, плакати з анонсами концертів «золотого голосу фінської опери» друкуються тепер у кольорах прапора України.
А перед піснею «Ніч така місячна», яка у програмі концертів завжди йде останньою, найсильнішою емоційно та найочікуванішою, відомий фінський радіо і тв-продюсер Аарно Кронвалл промовляє: «Слава Україні!».
Потім композитор Маркус Ваара натискає клавіші рояля, а на сцену виходить Петрус Шродерус.
Сльози. Їх неможливо стримати. Зал плаче, а після пісні люди підводяться і аплодують стоячи. Героям слава.
Дмитро Флорін, Фінляндія, Тампере, спеціально для Укрінформу