«Другий фронт» проти росії в Нагірному Карабаху. А чому ж ні?

росії загрожує втрата союзників і позицій у зонах свого  впливу.  Загострення давньої війни дивним чином співпало з переговорами Ердогана з путіним…

Так само, як росія намагається обернути на свою користь міжнародні конфлікти, відвернути увагу та відтягнути ресурси союзників України від нашої підтримки, інші країни використовують ослаблення росії та її концентрацію на спробах досягти успіхів у війні. росіяни прагнуть відкрити «другий фронт» проти Заходу, провокуючи конфлікти в різних частинах світу, водночас держави, які раніше побоювалися російської військової могутності, відкривають «другий фронт» проти союзників росії.

Про те, що "Нові фронти у сфері російських інтересів на територіях інших країн дуже допомогли б Україні боротися з повномасштабним вторгненням росії", - ще 26 березня заявив секретар РНБОУ Олексій Данилов. На його думку, якщо відкриватимуться другі фронти для рф, "які вона штучно створила власними діями за свою коротку історію, вони нам дуже якісно допомагатимуть".

Саме так можна розцінити чергове загострення у Нагірному Карабаху, де частини азербайджанської армії продовжили витіснення вірменських збройних формувань. "Вірменія ухиляється від виконання питань, передбачених у декларації від 10 листопада 2020 року. Одним із них є виведення вірменських збройних сил з Карабаху. Але досі це питання не знайшло свого рішення", - заявив президент Азербайджану Ільхам Алієв.

Реконкіста Нагорного Карабаху

Територія Нагірного Карабаху, що була ареною запеклих боїв наприкінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття, знаходилася під фактичним контролем Вірменії до 2020 року. Спираючись на підтримку росії, вірменські збройні формування не лише фактично забрали Нагірний Карабах від Азербайджану і вигнали звідти азербайджанське населення. Вірмени, а також захопили частину території Азербайджану, що примикає до самопроголошеної Нагірно-Карабахської республіки, створивши т.зв. "Пояс безпеки". Значна частина азербайджанської території з-під контролю Баку перейшла під управління Єревану та Степанакерту (азер. – Хенкенді), а «герої карабахської війни» обіймали найвищі посади у Вірменії.

27 вересня 2020 року частини азербайджанської армії розпочали потужну наступальну операцію під кодовою назвою «Залізний кулак». У жовтні вірменський фронт було прорвано і він впав. Азербайджанські частини тримали під вогневим контролем усю територію НКР, зайнявши не лише раніше захоплені райони «поясу безпеки», а й значну частину власне НКР. Розрахунок вірменської влади на допомогу російської армії не виправдався. І російська федерація, і Організація договору про колективну безпеку обмежилися заявами про глибоке занепокоєння.

10 листопада у Москві було підписано заяву про припинення вогню – фактично капітуляцію Вірменії та НКР перед Азербайджаном. Заява передбачала збереження невеликої території в нагірному Карабаху під контролем вірменської влади, безпеку якого мали гарантувати російські миротворці, а також низка значних поступок з боку Вірменії. Передбачалося, що у складі миротворців будуть і турецькі частини, проте цього не сталося.

росія не лише виявила свою слабкість і «мораль», не підтримавши найближчого союзника по ОДКБ, а й зпасувала перед Туреччиною, військова, технологічна та економічна міць якої виразно стояла за Азербайджаном. Туреччина зіграла значну роль у підготовці азербайджанської перемоги - обидві країни довгі роки успішно співпрацювали у військово-політичній сфері, військовослужбовці азербайджанської армії проходили підготовку під керівництвом турецьких інструкторів, азербайджанська армія отримала на озброєння низку турецьких розробок, серед них і безпілотникі. Саме тоді широку популярність отримав Bayraktar-TB2

Перевірка потужності Росії

Нинішнє загострення обстановки в Нагірному Карабаху, яке виявилося не тільки в вогневому контакті, а й у переході під контроль Азербайджану кількох стратегічних висот, є перевіркою і Вірменії, і росії на їхню готовність вступити у масштабний збройний конфлікт.

Втім, російські «миротворці» в Нагірному Карабаху поводяться напрочуд неагресивно, жодних жорстких заяв із Москви не було. Ще у березні 2022 року депутат держдуми Міхаіл Дєляґін закликав до військового удару по Азербайджану з використанням тактичної ядерної зброї та створив спеціальне голосування у соцмережах. Генпрокуратура Азербайджану оголосила про порушення кримінальної справи та оголосила Дєляґіна у міжнародний розшук. Реакції офіційної москви на це теж не надійшло.

російська армія, що загрузла по вуха у війні з Україною, демонструє свою неспроможність як миротворця і посередника. Раніше росія, за даними Генштабу ЗСУ, мала намір перемістити частину своїх солдатів, а також військову техніку з російської бази у вірменському Гюмрі на український фронт.

Як інформувало агентство ВВС, редактор відділу Кавказу у виданні Eurasianet Джошуа Кучера думає, що "росія зараз відволіклася на Україну, тому Азербайджан може наважитися діяти більш агресивно перед миротворцями".

Роль України, можливості для держав постСРСР

22 лютого, за два дні до вторгнення росії до України, представники Азербайджану та рф підписали декларацію про союзницьку взаємодію, яка, зокрема, передбачає надання один одному військової допомоги у разі потреби. Однак ані у голосуваннях в міжнародних організаціях, ані у публічному просторі офіційний Баку не заявляв про підтримку російського вторгнення. Азербайджанська влада не перешкоджала своїм громадянам проводити акції на підтримку України. За авторитарного режиму, що править в Азербайджані, таке можливе лише за мовчазної згоди влади.

Вірменія, навпаки - одна з небагатьох країн, яка відкрито підтримала росію, опинившись в одній не дуже поважній компанії з такими «світочами» світу, як Еритрея, Північна Корея та Куба. Нинішнє геополітичне, та економічне становище Вірменії, викликане її попередньою політикою, таке, що призвела її до стану безголосого сателіту росії і змушена слідувати у фарватері її агресивної політики.

Нинішня ескалація у районі, який раніше був під безпосереднім контролем росії, є перевіркою її політичних та військових можливостей в умовах війни. Що більше ресурсів та живої сили росії перемелюватиметься українськими збройними силами – то більше можливостей для відновлення свого суверенітету та територіальної цілісності з'явиться у пострадянських країн, які постраждали від агресивної та нахабної росії. Коли ці країни відкриють «другий фронт», ліквідуючи напівбандитські проросійські «республіки» на своїй території, багато в чому залежатиме від успіхів України на полі бою.

Поки що Азербайджан, відчуваючи підтримку дружньої для нього Туреччини, перевіряє реакцію росії. Завтра до нього можуть приєднатися Грузія та Молдова, які також постраждали від російського втручання і цілком природно бажають відновити контроль над своїми територіями.

Ердоган і розхитування російської позиції

Характерно, що загострення в Нагорному Карабаху відбулося напередодні зустрічі президентів Туреччини та росії у Сочі. Туреччина зараз є однією з небагатьох країн світу і єдиною країною-членом НАТО, яка підтримує безпосередній та постійний контакт із російською владою. Турецький президент Реджеп Ердоган нині - єдиний лідер впливової країни, який не тільки проводить особисті зустрічі з верхівкою російського режиму, але й має певний вплив на її рішення.

Переговорні позиції Туреччини сильні ще й тому, що нею контролюється значна частина акваторії Чорного моря та дві стратегічно важливі протоки – Босфор та Дарданелли. Маючи вірного союзника на Кавказі в особі Азербайджану, Туреччина може собі дозволити розмовляти з росією у зовсім не запобігливому тоні. Загострення на вірмено-азербайджанському кордоні може стати одним із вагомих аргументів, заготовлених Ердоганом для переговорів із Путіним.

Україні не варто розраховувати на швидке відкриття Другого фронту у військовому розумінні цього терміну. Але будь-яка напруга на російських кордонах та у зонах її впливу, загрози її логістиці, економічним контактам, зменшення політичного впливу та втрата довіри з боку союзників – все це буде нам гарною підмогою.

 І події в Нагірному Карабаху, і заяви Японії про невизнання анексії курильських кістяків, і заклик Майї Санду вивести російські війська з Придністров'я свідчать про початок безлічі неприємних для росії процесів, з якими вона може зіткнутися вже в найближчій перспективі.

Дмитро Редько, Київ