Наукове відкриття: лакейський «путінізм» від онука Молотова-Ріббентропа

Продовжуємо читати книгу Олега Кудріна «Путівник по рашизму-путінізму»

Як ми бачили в минулих розборах, термін "путінізм" авансом з'явився вже у січні 2000 року. За прізвищами авторів тих статей ми виділили «лінію Піонтковського», котрий побачив у приході нового правителя «останню стадію бандитського капіталізму», який порівняв Єльцина з Гінденбургом, тобто путіна – з Гітлером, і «лінію Гвіна», який пророкував путінізму будівництво успішної країни. Втім, обидва тексти були внутрішньо порядними, а право на чесну оману є у всіх.

Однак настав час розповісти і про третю лінію у розгляді путінізму. Це робота прокремлівської інтелектуальної обслуги, квазі-вчених. Їхня діяльність спрощується тим, що зрозумілий висновок: правитель путін – прекрасний. Потрібно лише вправно це довести. Назвемо цей тип робіт «лінією Ніконова», за прізвищем В'ячеслава Ніконова, який отримав своє ім'я на честь дідуся, соратника Сталіна – Молотова, і дотепно був прозваний сучасниками: «онук Молотова-Ріббентропа».

ДЕВІЗ ЖИТТЯ: СТІЙКО КОЛИВАТИСЯ З ЛІНІЄЮ ПАРТІЇ

В'ячеслав Молотов зумів не потрапити під сталінські чистки та дожив до 96 років. В'ячеслав Ніконов успадкував це вміння «коливатися разом із лінією партії» і має шанси повторити дідусів рекорд (хотілося б, щоб у гаазькій в'язниці).

Акуратний комсомолець-комуніст, акуратний перебудовник-горбачовець, акуратний демократ-ельциніст, акуратний путініст. Щоправда, в останньому випадку – менш акуратний: путін при владі надто вже довго і щоб бути на коні треба виділятися яскравими висловлюваннями. Так у квітні 2014 року, коли росія розгортала гібридну війну з «укрофашизмом», Ніконов видав фразу в стилістиці не Молотова, але Ріббентропа: «Гілка арійського племені спустилася з Карпатських гір, мирно заселила Велику Російську рівнину» (це під час обговорення нового підручника з історії).

Але повернімося назад, на початок 2002 року. Ціни на нафту рвонули вгору, прем'єр-міністром у путіна ліберал Михайло Касьянов. Президент Росії співпрацює зі США у боротьбі з Аль-Каєдою... Жорсткі критики путінізму на Заході принишкли. А в москві людина, чиї сімейні гнізда, були забиті працями з марксизму-ленінізму та ленінізму-сталінізму, зрозуміла, що саме зараз час підняти на щит новий славний «-ізм».

Він зібрав «групу провідних російських політологів» із шести осіб (серед пристойних людей та аналітиків там були помічник президента Єльцина у 1994-1997 рр. Георгій Сатаров, опозиційний політик Володимир Рижков). Цей секстет прочитав курс лекцій «Сучасна російська політика» у Міжнародному університеті у Москві (офіційна назва). Як показує сам вибір навчального закладу, то була піарівська акція. Цей університет спільно відкривали Горбачов та Буш-старший у серпні 1991 року – у будівлі колишньої московської Вищої партійної школи. Тобто проєкт Ніконова робився з тонким натяком на дружні стосунки з Бушем-молодшим, який побачив душу в очах путіна.

«ПУТІНІЗМ» ВАЖЛИВІШИЙ «ПАРЛАМЕНТУ, ПАРТІЙ І ДЕМОКРАТІЇ»

Постфактум лекції було зібрано у книжечку, відредаговану Ніконовим та видану 2003-го. Її зараз пам'ятають завдяки другій лекції його авторства. Але спочатку слід назвати першу лекцію (теж ніконовську): «Конституційний дизайн» – про архітектуру російської конституції. Не менш важливо назвати третю лекцію (авторства гнучкого демократа Рижкова) – «Парламент, партії та демократія». А ось тепер – та-дам! – та сама друга за рахунком лекція: «путінізм».

І це дуже показово для дизайну «Сучасної російської політики» – путінізм у зв'язці з Конституцією, але ПЕРЕД різними там парламентами, партіями та демократією. Ніконов дав там таке тавтологічно-безглузде визначення: «Під “путінізмом” я розумію нинішній російський режим та ідеологію президента володимира путіна». Тим не менш, згодом гуманітарна російська квазі-наука віддала пріоритет у введенні «путінізму» в науковий обіг не будь-кому, а саме Ніконову.

Втім, ніконовське визначення в чомусь справді неперевершене – у розпливчастості. Згідно з ним, під «путінізм» можна підвести все, що сказав володимир володимирович («ідеологія путіна»), і все, що вони зробив («нинішній російський режим»).

НАЙДЕМОКРАТИЧНІШИЙ У РОСІЇ АВТОРИТАРИЗМ ПУТІНА

Це добре, але мало. Точніше добре для внутрішньої арени, але мало для зовнішньої. І в лютому 2004 року інший апостол путінського теоретизування Андранік Мігранян видав у журналі «Росія в глобальній політиці» статтю англійською мовою під назвою «Що таке "Путінізм"?» (з великої літери). Ситуація в країні за минулі рік-два сильно змінилася. Заарештували Ходорковського, Лебедєва, розпочався процес над ЮКОСом. І з виходом статті збіглася відставка ліберала Михайла Касьянова.

Що ж спробував продати західному читачеві Мігранян? Спритно запаковану думку, мовляв, «путінізм» – це добре, а буде ще краще. Втім, прямого визначення цього самого «-ізму» теоретик взагалі не дав. Вийшло кумедно: матеріал називається «Що таке “Путінізм”?», але всередині, у тексті, цей термін більше жодного разу не трапляється.

Однак із контексту можна зрозуміти, що під ним розуміється режим, створений путіним. А далі – такий ланцюжок міркувань. За Єльцина була демократія, але «делегативна» і «неконсолідована». Тому просто жахлива. А за путіна, як акуратно визнає Мігранян, режим авторитарний, зате «консолідований». І це дуже добре. Оскільки «між авторитаризмом — особливо на його просунутих стадіях — і демократією немає чіткої якісної відмінності, між цими двома типами режимів існує <…> уроджений органічний зв'язок». Відповідно Мігранян вважає, «що режим путіна багато в чому більш демократичний, ніж будь-який інший режим, котрий будь-коли існував в історії росії». Так просто і переконливо, у стилі генія, доведено, що путінський авторитаризм є демократичнішим, ніж єльцинська демократія. Йдемо далі.

За Міграняном різні запобіжники не дадуть цьому чудовому режимові скотитися в бюрократичний авторитаризм. І він проведе модернізацію! Тож на виході вдячна росія та захоплене людство отримають «консолідовану демократію» в рф.

ТА ЩО Ж ЦИХ «АНТИФАШИСТІВ» ТАК ТЯГНЕ ДО ГІТЛЕРА?

Ну, ми бачимо, наскільки точними виявилися побудови теоретика (співкурсника сергія лаврова, до речі). Але тут важливіше друге, інша еволюція. Думку про те, що до демократії обов'язково треба йти через авторитаризм Мігранян втовкмачував у голови населення ще з часів перебудови. Тут нічого незвичайного.

Незвичайне те, що згодом позитивним прикладом для Міграняна став уже не Піночет, але… Гітлер. Ось що він написав про фюрера, у квітні 2014-го: «Потрібно відрізняти Гітлера до 1939 року та Гітлера після 1939 року та відокремлювати мух від котлет. Справа в тому, що поки Гітлер займався збиранням земель, і якби він <…> був би славним тільки тим, що без єдиної краплі крові об'єднав Німеччину з Австрією, Судети з Німеччиною, Мемель з Німеччиною, фактично завершивши те, що не вдалося Бісмарку, і якби Гітлер зупинився на цьому, то залишився в історії своєї країни політиком найвищого класу». 

Тут корисно відзначити збіг у часі з «арійським» висловлюванням онука Молотова-Ріббентропа. Схоже, тоді, на хвилі порівняння «кримської промови» путіна з «судетською промовою» Гітлера, ця тема, спадщина третього рейху, щільно перетиралася в теоретичних жорнах кремлівських веж.

І це все, нагадаю, на тлі війни з «українськими фашистами»...

ПУТИНІЗМ ЯК ОСНОВА ДЛЯ «НАШИХ» І НАШИЗМУ

Отже, йдемо у розгляді «лакейського путінізму» крок за кроком, рік за роком. 2002, 2003, 2004 і, нарешті, 2005-й. В одному з минулих розділів ми, до речі, вже говорили про те, що того року з'явився, точніше був переформатований кремлівський молодіжний рух, який російська опозиція неприємно прозвала путінюгендом. (Хоча... перефразовуючи Міграняна, можна ж сказати, що потрібно відокремлювати мух від котлет: відрізняти путіна до 2022 року і путіна після 2022-го).

З самого початку путінського президентства влада почала створювати молодіжні рухи. Першим були «Идущие вместе», зібрані 2000-го. Жодної ідеології руху не приписувалося, достатньо було ё-слогана для футболок у кольорах російського прапора з портретом путіна – «Всё путём». У 2005 році було вирішено реформувати «Идущих вместе» в рух вищого рівня з сакральним для російських «почвенников» займенником – «Наші». Тут уже заявлялися чотири ідеологічні концепти. І «путінізм», звичайно ж, на першому місці (далі, якщо комусь цікаво, – «антифашизм», «антилібералізм» та «суверенна демократія»). Втім, що таке путінізм прямо не пояснювалося. Але для політичної гопоти це й так зрозуміло. Все, що корисно для володимира володимировича та його «суверенної демократії».

Останній термін, до речі, розробляв і розписував творець «Наших», кремлівський креативник, якого то відставляли, то наближали, Владислав Сурков,. Пізніше він спробував і над визначенням «путінізму» попрацювати. У своєму, звичайно ж, дусі – стьобної постмодерної політики та політології. Але вийшло якось зовсім вимучено.

СУРКОВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО БАВИТЬСЯ І ПРОМОВЛЯЄТЬСЯ

Ось у лютому 2019 року у статті «Довга держава путіна. Про те, що тут взагалі відбувається» Сурков пише: «Необхідне усвідомлення, осмислення та опис путінської системи владарювання та взагалі всього комплексу ідей та вимірювань путінізму як ідеології майбутнього. Саме майбутнього <…> це потрібно зробити для всіх, хто не Путін, а хотів би бути, як він. Для можливості трансляції його методів та підходів у майбутні часи».

А ось визначення, дане в жовтні того ж року в коментарі до поточних подій: «Путінізм є глобальним політичним лайфхаком (способом, що допомагає ефективно вирішити якусь проблему, - ред.), добре працюючим методом владарювання. А зрозуміти, “як вони роблять це”, завжди цікаво, якщо зроблене приваблює і вражає». 

Проблема тут у тому, що не можна коректно та адекватно визначити те, про що не можна говорити чесно. Тому Сурков петляє, словесно танцює навколо заданої теми. Але якщо придивитися, то тут також можна знайти сенс і відображення реальності. Вони в тому, що в «путінізмі», самому по собі, ніякого світоглядного наповнення, ідеології немає (всупереч спробам заявити протилежне). А є лише набір маніпулятивних прийомів утримання влади. І ось це, як єдина реальність путінізму, піддається визначенню: «система володарювання», що складається з «добре працюючих методів володарювання». Але принагідно Сурков пропонує з тієї реальності, котра складається в процесі такого правління, отримати, точніше, придумати-скласти якийсь сенс – алхімічну есенцію «комплексу ідей та вимірювань путінізму».

Однак оскільки світоглядно «путінізм» сам по собі порожній, як надута газпромівським газом кулька, то він почав втягувати в себе, чим далі, тим більше, найближче, що було, «рашизм» – ідеологію російського шовінізму.

…Наступного разу ми розглянемо, як західні дослідники аналізували «путінізм» після повернення путіна на президентський трон у 2011–2012 роках. І що більш цікаво – як це узагальнювали та фальсифікували російські спеціально вчені лакеї. Прикро, що їхня нісенітниця потрапляє посиланнями до Вікіпедії, туманячи мізки.

(далі буде)

Олег Кудрін, Рига