Деніз Браун, постійна координаторка системи ООН в Україні

Минув рік супротиву українців повномасштабній агресії ворога, сповненого не лише героїзму наших Збройних сил і всієї нації, а й невиправних втрат, які завдав нам «братній народ». Уся Україна і світ спостерігали за систематичним знищенням міст, цинічним використанням голоду і холоду як зброї та крадіжкою росіянами нашого майбутнього – українських дітей.

Укрінформ поспілкувався з постійною координаторкою системи ООН в Україні Деніз Браун, щоб дізнатися, як протягом року головна міжнародна організація світу допомагала нам подолати виклики.

У СЕРПНІ, КОЛИ БУЛО СПЕКОТНО, Я МОГЛА ДУМАТИ ЛИШЕ ПРО ЗИМУ

- Ми зустрічаємося 24 лютого – минув рівно рік від початку повномасштабного вторгнення. Ви – Координаторка системи ООН в Україні з 1 серпня, але я не можу не запитати вас, якими були пріоритети ООН в Україні в цей кривавий рік?

- Це був дуже-дуже важкий рік. Я можу вам сказати, що в Україні нашим пріоритетом було надання допомоги українцям, які постраждали від цієї жахливої війни. Є кілька вимірів цієї допомоги.

Першочерговим завданням було задоволення потреб тих, хто втратив домівку, кому довелося тікати як всередині країни, так і поза її межі. Звичайно, доповнюючи зусилля неймовірних волонтерів в Україні, які першими прийшли на допомогу. Отже, це частина щодо переміщення.

По-друге, коли я приїхала 1 серпня, все було спрямовано на допомогу під час зимового періоду і на те, як зробити, щоб у найбільш постраждалих від війни сільських громадах люди не замерзли, не померли від голоду протягом зими. Це був величезний пріоритет. Уся гуманітарна спільнота дуже тісно співпрацювала з урядом.

Третій пріоритет стосувався надання допомоги у тих районах, де відновлено контроль уряду, таких як Ізюм, Херсон. Все це відбувалося паралельно і водночас із залученням Міністерства охорони здоров’я, Всесвітньої організації охорони здоров’я, ЮНІСЕФ, аби допомогти з психологічними травмами, особливо – і це завжди впливає на мене найбільше – дітям, які живуть у цій жахливій ситуації під час війни, а також людям у громадах поблизу лінії фронту. Ми дійсно були зосереджені на громадах у межах 20 км від лінії фронту. Різні пріоритети в різний час і з різних причин.

- Пам’ятаю вашу зустріч зі ЗМІ, де ви сказали, що зима – це один із ваших найбільших страхів, але зима добігає кінця. Чи можна сказати, що ООН, Україна, українське суспільство, волонтери виконали величезну роботу щодо подолання пошкоджень інфраструктури після терактів?

- Для гуманітарної спільноти зима – це питання потреб людей. Тобто треба переконатися, що якщо у вас через ракетний удар пошкоджено двері чи вікно, чи дах, ви отримали те, що вам потрібно, щоб їх відремонтувати. Чи ваші діти потребують зимовий одяг – ми це надаємо. Ми доставляємо в країну понад 4500 генераторів для лікарень, пунктів обігріву, місцевої влади, а також обігрівачі для будинків, паливо, їжу, одяг для дітей – це те, що ми маємо на увазі, говорячи про допомогу під час зимового періоду. Мова йшла про потреби конкретних людей. І ситуація загострилася через  російські ракетні удари по цивільній інфраструктурі, зокрема, енергетичній інфраструктурі. Я знаю про все це так само добре, як і ви.

Усе це стосувалося захисту людей у найжахливіших обставинах. Це може звучить дивно, але в серпні, коли було спекотно, я могла думати лише про зиму. Отже, ми зосередилися на цій підтримці у серпні, вересні та жовтні. Я сподіваюся, що тепер зима вже добігає кінця, але це не означає кінець проблемам.

- Ваша мета – виділити 5,6 млрд доларів на гуманітарну допомогу Україні. Я хочу запитати вас, чому саме ця сума і як ви її підрахували?

- Сума, про яку ви щойно згадали, – загальна. Частина з неї – для українців, які покинули Україну та перебувають у сусідніх країнах. А 3,9 мільярда – це для людей в Україні, допомога яким є моєю відповідальністю.

Це процес, потрібні місяці, щоб узагальнити дані про людей, які потребують допомоги, зібрати інформацію та провести консультації. Влада в цьому бере участь, ми узгоджуємо цифри. Разом збираємо все необхідне, щоб визначити: «Що нам потрібно для допомоги у сфері охорони здоров’я? Які потреби в сільського господарства? Що нам потрібно для продовольчої безпеки та захисту? Що нам потрібно для того, щоб у людей був дах над головою?» Усе це об’єднано в План гуманітарного реагування, який ми представили разом з вашим урядом у Женеві минулого тижня.

Це процес, і консультацій дуже багато. Це наша найкраща оцінка, але вона не є статичною. Я буду повертатися до цього весь час. Ми тільки завершуємо те, що називаємо багатосекторальною оцінкою потреб. По суті, це лише загальна оцінка потреб у кількох секторах. На її основі ми зможемо переглянути наші цифри, тому що за цими 3,9 мільярда стоїть понад 11 мільйонів людей, яким ми плануємо надати допомогу. «Чи ми недооцінили [потреби]? Має бути більше? Менше? Чи є потреба робити більше щодо допомоги з проживанням і менше щодо водопостачання?» Цей процес оцінки на основі консультацій триватиме. Я дуже хочу ще раз підкреслити.

- Чи не могли б ви вже повідомити, як донори та партнери ООН  відреагували на ваш заклик?

- У 2022 році це була надзвичайна підтримка. Це й від країн-членів ООН, а також фондів. Тож у 2022 році ми змогли залучити 3,4 млрд доларів США на потреби людей, які постраждали від війни в Україні. Це 80% від того, що ми просили. За планом цього року ми наразі отримали 15%, але ми, і я особисто, продовжимо залучати допомогу. Я почала ще більше їздити Україною, аби розуміти, що відбувається і як ми можемо ефективніше робити нашу роботу. Тепер мені потрібно розповісти про це всьому світу. Я маю розповідати про те, що відбувається з народом України через незаконне вторгнення та війну.

ООН АБСОЛЮТНО ВІДДАНА ТОМУ, ЩОБ ЗАБЕЗПЕЧИТИ ПРОДОВЖЕННЯ ЗЕРНОВОЇ УГОДИ

- Давайте перейдемо до іншої ініціативи, якою опікується ООН, я маю на увазі Зернову ініціативу. Угода щодо коридору закінчиться менше ніж за місяць. Водночас у МЗС України заявили про штучні перешкоди шляхом використання тривалих перевірок. Як ви вважаєте, Зернова ініціатива – під загрозою?

- Позиція генерального секретаря ООН, мого керівника, і я думаю, що й позиція багатьох інших, полягає в тому, що Україні та світові потрібна Зернова угода. Відразу після початку війни, в березні 2022 року, ціни на продукти харчування зросли. У багатьох країнах світу, де я працювала – Сомалі, Центральноафриканська Республіка, і в інших складних районах, зокрема в Афганістані, ціни на продукти харчування зросли одразу. Через це пересічні люди, чиє життя залежить від щоденного заробітку, не могли дозволити собі купити звичайні харчові продукти, а доступ до продовольства є основним правом людини. Це викликало величезне занепокоєння серед усіх. Заступник генерального секретаря ООН з гуманітарних питань Мартін Гріффітc та представники Туреччини, як посередники, працювали разом з представниками України та росії задля укладення цієї угоди, яка потрібна світові.

Ціни на продукти харчування знизилися на 18 %. Відбувається доставлення продовольства. Йде доставка зернових. Проте, очевидно, є перешкоди. Про це заявив генеральний секретар. У нас є механізми та СКЦ (Спільний координаційний центр – ред.) у Стамбулі, щоб контролювати це. У нас є заступник генерального секретаря ООН, який був тут [в Україні – ред.] двічі минулого року. Ми дуже тісно співпрацюємо з вашим урядом з цього питання майже щодня.

Дозвольте мені сказати так: ООН абсолютно віддана тому, щоб забезпечити продовження угоди. Для майже 350 мільйонів людей у всьому світі є загроза того, що ми називаємо продовольчою небезпекою, що означає те, що я щойно сказала. «У мене в кишені не вистачає грошей, щоб піти в магазин і купити те, що мені необхідно», – ми маємо цьому запобігти.

Ми знаємо, що у вас є близько 30 мільйонів тонн, які все ще потрібно відправити, і вашим аграріям потрібно, щоб це сталося. Отже, нам потрібна ця ініціатива. Наші зусилля зосереджені на тому, щоб вона тривала.

- Якщо говорити про українські плани. Ми хочемо продовжити цей коридор на цілий рік і створити додатковий з Миколаєва. На вашу думку, це можливо?

- Робота ООН у цьому питанні – бути посередником. Отже, ваш уряд скаже нам, чого вони хочуть, і наша робота полягає в тому, щоб працювати з ними, працювати з Туреччиною, а також вести переговори з росією, аби отримати найкращу можливу угоду задля перевезення зернових. Щоб ці 350 мільйонів людей, про яких я згадала, не страждали так, як це було в минулому. А українські аграрії мали засоби існування.

Ці обговорення ведуться. Ми щиро прагнемо забезпечити найкращу можливу угоду.

- Отже, це тільки до обговорення? Чи є шанси в ООН вплинути на росію чи це залежить лише від того, що буде під час дискусії?

- Я вважаю, що ми повинні дивитися на це з більш позитивного боку. Угоду було укладено ще в липні, коли більшість держав-членів ООН не думали, що вона запрацює. Вона запрацювала. Це сталося завдяки багатьом різним сторонам і досягнутим домовленостям. Вона була продовжена, і тепер ми знову працюємо над тим, щоб переконатися, що її продовжать і що запити обох урядів знаходяться на розгляді та обговорюються – це роль, яку відіграли як ООН, так і Туреччина. Ми продовжуватимемо це робити.

Держави-члени ООН, які хочуть, щоб глобальні ціни на продовольство залишалися низькими, також зацікавлені в тому, щоб говорити, що вони хотіли б бачити. Але, знову ж таки, тут немає чарівного рішення. Це не вирішується за 24 години. Потрібно день за днем уважно слухати, обговорювати, оскільки зусилля з просування цього процесу є складними.

ДОСІ Я НЕ ОТРИМАЛА ГАРАНТІЇ БЕЗПЕКИ ДЛЯ ПЕРЕТИНУ ЛІНІЇ ФРОНТУ ВІД РОСІЇ

- російська сторона та їхня окупаційна влада не допускає вашу місію на окуповані території. Існує думка стороннього спостерігача, що це питання недостатньо голосно піднімається на рівні ООН. Ані резолюції, ані дискусій на трибуні ООН немає. Невже про це говорять не в повний голос?

- Я відповідаю за надання гуманітарної допомоги всім українцям на українській території, які її потребують. Я глибоко переконана, що українці на територіях під тимчасовим військовим контролем російської федерації потребують цієї допомоги, тому що я їжджу до прифронтових громад, де діють українські органи влади, і я бачу спустошення та страждання людей. Я вважаю, що те, що відбувається з цього боку лінії фронту, я побачу і з іншого. Не працюють магазини. Люди не можуть вийти на вулицю. Вони бояться виходити з дому. Моя відповідальність – надати їм допомогу.

Я регулярно подаю запити на перетин лінії фронту. Ми доставляємо у межах 3 км, але щоб перетнути лінію фронту, мені потрібні гарантії безпеки для команди, яку я збираюся відправити. Я завжди отримую позитивну відповідь від української влади щодо забезпечення нам доступу. На жаль, досі я не отримала таких гарантій від російської сторони. Це не моя думка. Це факт. Тому я не можу повністю виконувати свою роботу, що, звичайно, найтяжче.

Минулого тижня я виступала у Женеві перед усіма державами-членами ООН, коли ми представили План гуманітарного реагування. Я порушила це питання й на зустрічі високопосадовців, організованій ЄС у Брюсселі за два дні до цього. Я говорила про це на Раді Безпеки ООН у жовтні.

Я готова їхати туди через лінію фронту зі своєю командою – командою ООН, а не кимось іншим – хоч завтра, але мені потрібна гарантія безпеки моєї команди. Якщо я її отримаю, то поїду. Йдеться лише про гуманітарну допомогу. Я не обговорюю ніяких політичних питань. Це в інтересах людей, які там знаходяться. Десь глибоко у душі я все ще сподіваюся, що наша спільна людяність об’єднає нас навколо цього питання.

УКРАЇНСЬКІ ДІТИ ПОВИННІ БУТИ ЗАХИЩЕНІ. ООН ЗАЙМАЄТЬСЯ ЦИМ

- Цього тижня в Україні в штаб-квартирі ООН відбувся спеціальний захід, присвячений порушенням прав людини. Однією з головних тем були порушення прав дитини: викрадення та інші злочини держави-агресора. Пригадую, міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба заявив, що ООН недостатньо робить для вирішення цього питання. Багато інших українських посадовців звернулися по допомогу до міжнародних організацій. Чи готова ООН зробити більше, щоб допомогти повернути молодих українців?

- Я розумію, що питання захисту ваших дітей, у тому числі тих, які опинилися в росії, – дуже важливе для народу України. Я мати трьох дітей. Я можу тільки уявити страждання сімей, які хочуть знати, де ці діти. Це також проблема для нас в ООН, це про Конвенцію про права дитини. Наш спільний обов’язок – захистити дітей, особливо найбільш уразливих дітей в умовах війни.

Зобов’язання було взято, і, як ви пам’ятаєте, Верховний комісар ООН у справах біженців Філіппо Гранді був тут кілька тижнів тому. Він зустрівся з вашим урядом, щоб обговорити це. Ми прагнемо отримати більше інформації, щоб забезпечити благополуччя цих дітей. Це передбачає обговорення як з Україною, так і з росією, аби вирішити це питання. Чи є у мене більш конкретна інформація на даний момент? Ні, але це зобов’язання було взято на найвищому рівні, оскільки ми сприймаємо це надзвичайно серйозно. Для цього є правова база – знову ж таки Конвенція про права дитини.

Є ще й емоційна сторона. Діти повинні бути захищені. Ми займаємося цим.

ЛЮДИ З ГРОМАД ПОБЛИЗУ ЛІНІЇ ФРОНТУ СКАЖУТЬ КРАЩЕ ЗА МЕНЕ, ЧИМ ЗАЙМАЄТЬСЯ ООН

- Пані координаторко, немає сигналу про те, що росія припинить свою атаку на Україну, але якщо вона закінчиться завтра, ви отримаєте повний доступ до всієї української території. За вашою оцінкою, вашим досвідом і досвідом ООН, скільки часу, на вашу думку, знадобиться на вирішення всіх гуманітарних питань в Україні? Як довго Україна потребуватиме допомоги?

– Я можу відповісти на це у кілька способів. По-перше, Україна є членом ООН, і ми тут на ваше запрошення. Уряд може попросити нас піти в будь-який момент. Поки уряд відчуває, що ми вам потрібні, ми тут.

По-друге, я дуже часто буваю в прифронтових громадах. Я бачу повне знищення. Я часто повторюю, що це приголомшливо. Я бачила лікарні в укриттях. Бачила, як  будинок лікарки перетворився на лікарню. Школи зруйновані, а діти в цих прифронтових громадах, де немає Інтернету, відрізані від освіти та позбавлені майбутнього. Ми вивчаємо, як це може бути відновлено та скільки часу потрібно для цього. Робота йде, є нові оцінки вашого уряду, Світового банку, ЄС. У нас будуть цифри, але на це потрібен час.

Я б сказала, що це незвичайна ситуація, що в Україні ми розгорнули другу за обсягами кампанію гуманітарної допомоги в історії ООН. Водночас ми проводимо масштабну відновлювальну роботу. Скоріше за все, ці процеси скоро будуть паралельними, тому що в деяких місцях без одного ми не можемо почати інше. Тож і відновлення, і гуманітарна допомога певний час ітимуть разом.

Ми також дуже тісно співпрацюємо з вашою міністеркою соціальної політики, щоб, наприклад, інтегрувати нашу програму грошової допомоги для переселенців та людей, які її потребують, і державні системи підтримки. Ми разом багато над цим працюємо.

Я не хочу, щоб ми були небажаними гостями в Україні. Ми залишимося стільки, скільки вам буде потрібно.

- Не секрет, що багато людей упевнені, що ООН робить недостатньо. Що ви можете сказати тим людям, які в цьому впевнені?

- Якби я була українкою в Києві, й побачила ці великі білі машини з написом ООН, я б теж запитала себе: що ви робите в моїй столиці? У нас в Україні 2600 співробітників, 60% з яких українці – чудові, досвідчені, здібні люди, які працюють у найважчих місцях. У нас є співробітники в Києві. Але у нас також є величезний хаб у Дніпрі та співробітники в Одесі, Вінниці, Полтаві, Харкові та Миколаєві.

Можливо, у Києві ви не бачите, що ми робимо, але я можу вас запевнити, що якщо ви поїдете у Вовчанськ, Куп’янськ, Сіверськ, Оріхів, Херсон чи в райони Херсонської, Миколаївської областей або будь-які громади поблизу лінії фронту і запитаєте людей, чим займається ООН, вони вам скажуть навіть краще за мене. Бо це місця потреби. Ось чому ми наполягаємо на тому, щоб ООН була присутня, щоб працювати за дуже складних обставин, бути там. Це те, що я б відповіла людям у Києві, які бачать, як я проїжджаю на білій машині. Це те, що ми робимо щодня.

Іван Косякін, Київ

Фото: Руслан Канюка