Новий парламент Естонії: переконлива перемога Партії реформ

Підсумки парламентських виборів у балтійській країні-союзниці

Партія реформ, яка й нині очолює правлячу коаліцію, отримала переконливу – навіть більше, ніж очікувалася – перемогу на виборах до ювілейного XV скликання естонського парламенту, Рійгікогу.

Другим важливим підсумком стала відносна поразка двох популістських партій. Цим естонський виборець показав свою зрілість, хороше розуміння поточної ситуації не тільки всередині своєї країни, а й поза її межами – в Європі, світі.

РОЗБИРАЄМОСЬ У КОАЛІЦІЙНІЙ АРИФМЕТИЦІ ТА З ЛІДЕРСТВОМ

Перш за все – коаліційна арифметика, для якої треба пригадати результати голосування. Отже реформісти набрали 31,2% голосів (37 мандатів), консервативно-популістська партія EKRE – 16,1% (17 депутатських місць), Центристська партія – 15,3% (16), партія «Eesti 200» – 13,3% – (14 місць). Далі йдуть Соціал-демократична партія (9,3% – 9 місць) та Isamaa/Вітчизна (8,2% – 8 місць). Решта партій, а їх небагато, лише три, що взяли участь у виборах, не подолали п’ятивідсоткового бар'єру.

Ці дані в цілому збіглися з прогнозами напередодні виборів, згідно з якими саме ці шість партій проходили до парламенту. Проте в підсумку ліберальні, проєвропейські партії набрали на 3% більше, ніж очікувалося, а популістські центристи та EKRE – на 3-5% менше. Що дуже відчутно вплинуло на розподіл місць в естонському парламенті та ландшафт на початку коаліційних переговорів.

Отже, Рійгікогу має 101 депутатський мандат, відповідно про коаліційну більшість можна говорити, починаючи з 51 мандату. Проте зрозуміло, подібне об’єднання буде вкрай нетривким. Тому бажано мати голосів від 53 та більше. Які є обмежуючі фактори для створення коаліції? Їх мало. Реформісти та EKRE однозначно заявляли, що не працюватимуть разом. Також цього разу не може бути коаліції в обхід переможця. Раніше таке бувало, коли дуже різнорідні сили збиралися докупи, тільки б відсунути від влади реформістів.

Але зараз це неможливо. По-перше, тому що перемога Партії реформ виглядає надто впевненою, аби йти настільки явно проти волі виборців. По-друге, ліберальні політсили, дуже схожі за поглядами, Партія реформ і «Eesti 200», разом вже мають 51 мандат. Цього, як пам’ятаємо, вже достатньо для коаліції «по мінімуму». І у своєму інтерв’ю лідерка реформістів, нинішня прем’єрка Кая Каллас підкреслила, що виборці чекають на партнерство з «Eesti 200», що також треба враховувати.

РОБОТА ПО ПЕРШОМУ ВАРІАНТУ КОАЛІЦІЇ ВЖЕ ПОЧАЛАСЯ

Отже виходимо з того, що формувати правляче об’єднання будуть реформісти. Партія дуже скоро заявила, що розглядає чотири варіанти коаліції. Нагадаю, що у поки що діючому Рійгікогу XIV скликання працює коаліція реформістів, Isamaa та соцдемів: 34 + 11 + 9 = 54. Здавалося б, що простіше?! Можна ж було залишити таку саму коаліцію. (Цікаво, що вона мала б рівно таку кількість голосів: 37 + 8 + 9 = 54). Але такий варіант не став головним. Чому? Справа в тому, що під час переговорів дворічної давнини узгодження позицій Партії реформ та консервативної Isamaa було дуже непростим, у тому числі щодо «прикладних актів Закону про співжиття» (евфемізм до теми ЛГБТ). Тому такий варіант став лише одним із запасних.

А головним, як і очікувалося та остаточно з’ясувалося у вівторок, є коаліція реформістів з «Eesti 200» та соціал-демократами. Тут справа не тільки в близькості поглядів, а й у більш переконливій більшості: 37 + 14 + 9 = 60. Успішності цих переговорів взагалі може завадити лише якась ну дуже велика несподіванка.

Та все може бути… Тому про всяк випадок перерахуємо ще два запасних варіанти. Третій – коаліція все ж таки з «вітчизняниками» та «Eesti 200», але без соцдемів: 37 + 14 + 8 = 59. Четвертий – союз з центристами: 37 + 16 = 53. Тут з плюсів – більша керованість союзу, складеного лише з двох політичних сил. Мінус в історії: нещодавно реформісти та центристи вже були в одній коаліції, яка втім досить швидко розпалася.

Цікаво також відзначити, що можливість «широкої коаліції» чотирьох непопулістських партій, тобто без EKRE та центристів (37 + 14 + 9 + 8 = 68), на цей час навіть не обговорюється.

ЛІБЕРАЛЬНІ ЄВРОПЕЙСЬКІ ПАРТІЇ: ЗРІЛА, А ТАКОЖ МОЛОДА

Тепер поговоримо про ці вибори в розрізі партій. Почнемо, звісно, з переможців. Партія реформ – гранд естонської політики, солідна проєвропейська партія зі сталими принципами. Проте на початку 2000-х років вона надто довго була при владі. Що очікувано втомило електорат, який жадав змін і нових «облич». До речі, нинішня лідерка партії (з 2018 року) Кая Каллас – дочка одного з чільних реформістів (очолював партію у 1994-2004 рр.) Сійма Калласа. Але в жодному разі не треба думати, що це такий «сімейний партійний бізнес» лідерської партії, який досить часто трапляється на пострадянському просторі. В Естонії стала демократія, то ж якби Кая сама по собі не була сильною постаттю і вправним політиком, вона не змогла би піднятися до таких вершин.

А вибори-2023 справді стали її вершиною. В Естонії голосують не тільки за партії, а й за окремих політиків усередині партійних списків. Так от Каллас встановила новий, «небувалий», як пишуть, рекорд такої підтримки – 31 821 голос. (Принагідно зазначимо також, що Каллас добре відома і популярна в Європі. Минулого року авторитетний британський часопис The New Statesman назвав її «новою залізною леді Європи»).

Така впевнена перемога реформістів і їхньої лідерки тим більше вражає, що вона отримана на тлі проблем з економікою. Не секрет, що останніми роками Естонія мала найкращі економічні показники серед країн Балтії. Але й елементи локальної економічної кризи, спровокованої російською агресією проти України, зачепили її найбільше. Тому очікувалося, що виборець відреагує на це. Чого, як бачимо, не відбулося. Зіграла протилежна тенденція: до уряду Каллас поставилися як до «влади воєнного часу». Тобто поточні економічні негаразди (тим більше, що вони не були надто дошкульними), вважили менш важливими, ніж чітку, принципову внутрішню та зовнішню політику, в тому числі щодо багатосторонньої підтримки України та українців. У цьому сенсі вибори-2023 стали надзвичайно позитивними для нашої держави. Бо показали приклад того, як (східно)європейські союзники України не «втомилися» нас підтримувати, на що очікував кремль.

Партію «Eesti 200» називають більш сучасним варіантом Партії реформ. Так би мовити, її ж клон за принципами, але – з «новими обличчями» і більшою енергетикою. Партія була створена у 2018 році, напередодні минулих виборів. Й одразу ж привернула увагу електорату. За великим рахунком «Eesti 200» вже тоді мала проходити до Рійгікогу. Але перешкодою стала одна надто креативна вулична політична реклама… Та можливо й це пішло на користь. Партія мала більше часу для «розкрутки». Отже її прихід до парламенту став більш тріумфальним. Тому нам не завадить запам’ятати прізвища лідерів цієї політсили: глава – Лаурі Гуссар; його заступниця, одна із засновниць партії, попередня голова – Кристина Каллас (так, однопрізвищна з прем’єркою – не переплутайте на майбутнє).

Також необхідно дати пояснення щодо назви партії, оскільки це число для українців в умовах великої війни несе й зловісний смисл. Партія створювалася в рік радісного святкування 100-річчя незалежності Естонії. Відповідно сенс назви «Eesti 200» в тому, що треба подбати про те, аби до 200-річчя ця чудова країна стала ще кращою та сильнішою.

ПОПУЛІСТСЬКІ СИЛИ З РІЗНОЮ ІСТОРІЄЮ ТА ВЕКТОРАМИ

А тепер про політсили, які зайняли друге та третє місця: Естонську консервативну народну партію (EKRE) та центристів. В них давня та зигзагоподібна історія, про яку можна довго розповідати окремо (головна різниця в тому, що Центристська партія була заснована у 1991 році, а EKRE з’явилася в результаті об’єднання двох політичних сил, одна з яких працювала з 1994 року, друга – з 2006-го).

Але зараз найголовніше – їхній сучасний стан. Обидві партії сповідують на виборах популістську тактику – говорять те, що хочуть почути виборці, причому так, аби догодити як естонськомовному, так і російськомовному виборцю.

Раніше головним представником інтересів російськомовних громадян Естонії (значна кількість яких перебуває під інформаційним впливом кремля) вважалася Центристська партія. Але після того, як вона у 2019-му на два роки очолила правлячу коаліцію, сталося те, що мало статися. У той час, як глава партії та прем’єр Юрі Ратас проводив акцентовану проєвропейську, в тому числі проукраїнську політику, слова партійної «спікерки для росян» Яни Тоом звучали для цього електорального сегменту все менш переконливо. І він почав здогадуватися, що по суті Центристська партія – це чудовий механізм для безпечної утилізації голосів невдоволеного проросійського електорату.

Почався відчутний відтік виборців. Але куди? З різних причин в Естонії не відбулося формування міцної партійної сили, орієнтованої саме на російськомовного виборця (як у Латвії). З урахуванням цього EKRE, до того відома гучними антимосковськими заявами, стала робити популістський акцент на антиукраїнську риторику – наприклад, стосовно наших заробітчан. І тут для них була подвійна користь: поповнити електоральний багаж за рахунок росіян, а також «відмитися» перед західними партнерами, які звинувачували їх у расизмі через антимігрантські заяви. («Ми ж не тільки проти мігрантів з Нігерії та Сирії. Подивіться – ми й проти «білих» українців!»).

Цікаво, що під час подій «Бронзової ночі» у 2007 році, коли за російської підтримки в Таллінні вдалося спровокувати масові заворушення, центристи та попередники EKRE були на протилежних боках ворогуючих сторін: одні проти знесення пам’ятника, інші – за. Але логіка популізму з часом зблизила їхні позиції. При цьому enfant terrible’м естонської політики сьогодні стала саме EKRE. Якщо центристи виглядають нині договороспроможною силою, то заяви «консерваторів» іноді переходять межі пристойності: своєрідний східноєвропейський трампізм в найгіршому прояві.

Головні обличчя цієї партії: глава – Мартін Хельме; його батько, попередній очільник EKRE – Март Хельме, а також Генн Пиллуаас, який був спікером Рійгікогу у 2019-2021 рр. Останній – це, так би мовити, «Яна Тоом навпаки». Своїми патріотичними заявами проти російського імперства він має заспокоїти тих, хто побоюється, щоб EKRE не стала надто промосковською.

Можна також передбачати – якщо колись з часом ці естонські «консерватори» знов увійдуть до правлячої коаліції, то їхня риторика пом’якшиться, щоб увійти в межі пристойності європейської політики (при всьому євроскептицизмі, який декларується).

СТАБІЛЬНІ ПАРТІЇ, МЕНШІ ПАРТНЕРИ В КОАЛІЦІЯХ

І наостанок – про ще дві партії, стабільні та відомі, менші партнери в коаліціях.

На пострадянському просторі та в колишньому «соцтаборі» за назвами партій «соціалистична», «соціал-демократична», «трудова» досить часто криються промосковські політичні сили. Естонські соціал-демократи – не з таких. Це солідна європейська партія, яка, серед іншого, чітко та принципово протистоїть шовіністичній політиці москви. Її глава – міністр внутрішніх справ у нинішньому складі уряду Лаурі Ляенеметс. Також є у складі кілька колишніх міністрів закордонних справ. Отже естонські соцдеми – це надійний і прогнозований коаліційний партнер.

Ну й партія Isamaa/Вітчизна. Це – консервативна політична сила, яка за своїми зовнішніми ознаками, національною, патріотичною риторикою нібито в чомусь схожа з EKRE. Але між ними існує величезна відмінність! Isamaa не дозволяє собі «грати на двох дошках», фліртуючи з прокремлівським електоратом, і займає чіткі антиімперські та проукраїнські позиції.

Незадовго до виборів у партії стався розкол, після якого від неї відійшла частина прихильників, котрі заснували окрему політсилу «Праві». Через це Isamaa, звісно, мала відсоткові втрати, але до парламенту все ж пройшла і продовжує залишатися помітним гравцем в естонській політиці. Глава партії – Хелір-Вальдор Сеедер, який багато працює із соціальними проблемами (в тому числі – над таким складним питанням, як пенсійна реформа). Але в Україні більш відомий інший член Isamaa – голова естонського МЗС Урмас Рейнсалу. І ми можемо згадати та сказати про нього тільки хороше.

ЕЛЕКТОРАЛЬНА МАПА ЕСТОНІЇ ТА ПОЗИТИВ ДЛЯ УКРАЇНИ

Отже, що маємо у підсумку. Вже кілька електоральних циклів партійна мапа Естонії залишається стабільною – в хорошому сенсі. Політичне життя вирує, міняються уряди та коаліції, проте залишається приблизно один і той же набір «гравців». У жорсткій боротьбі ці партії мають доводити виборцям свою спроможність і змінюватися, аби вирішувати їхні проблеми, та не бути списаними в утиль. При цьому популізм, у тому числі, агресивний, безмежний, залишається контрольованим, не здобуваючи переваги.

У таких обставинах переможцям виборів та їхнім партнерам немає часу спочивати на лаврах. Доведеться працювати швидко та енергійно. Адже російська агресія продовжується, тому треба й надалі допомагати Україні на шляху до перемоги. Але й треба терміново вирішувати нагальні економічні, соціальні проблеми в самій Естонії.

Реформісти не ховаються від відповідальності, навпаки – готові брати її на себе. Кая Каллас зазначила, що оскільки її партія набрала так багато голосів, то міністерські портфелі розподілятимуться не порівну, як було в попередній коаліції, а пропорційно до електорального набутку. Менші партнери до цього готові. В принципі коаліція, робота над формуванням якої вже почалася, може постати досить швидко. Але є одне «але».

Серед іншого, ці вибори стали рекордними і за числом тих, хто голосував електронно – трохи менше половини від поданих голосів. Партія EKRE, яка за результатами «паперового голосування» перемагала, заявила, що оскаржить такі підсумки. Чи сімейство Хельме справді це зробить, дізнаємось буквально найближчими годинами. Якщо буде апеляція, то процес затвердження результатів виборів може затягнутися щонайменше на місяць…

Тут же виникає питання: а й справді, наскільки надійна естонська система електронного голосування, адже в демократичному світі багато хто ставиться до неї з пересторогами. В цілому можна стверджувати: так, тут – надійна. Естонія – країна з дуже розвиненою електронною культурою. (Ще з 1990-х років це було одним із пріоритетів державного розвитку, що передбачало максимально можливе виключення з обігу паперових документів). Крім того, це невелика частка населення країни – лише близько мільйона виборців. Отже й у випадку суперечливих ситуацій не так важко щось перерахувати.

Ну й останнє та найважливіше для України. Естонія залишається нашим надійним, ефективним партнером, помічником і лобістом. Новина очікувана та все одно хороша.

Олег Кудрін, Рига
Перше фото: riigikogu.ee