Нукзар Суарідзе, журналіст Ресурс-центру журналістики

Два дні Грузія вирувала. Два дні Україна із надією дивилася на події в Тбілісі, в Грузії. Там десятки тисяч людей у вівторок та в середу збиралися на акції під будівлею грузинського парламенту, протестуючи проти законодавчих ініціатив, які копіюють російський підхід таврувати «іноагентами» тих, хто не подобається владі. Багато хто заговорив про грузинський Майдан. На момент написання матеріалу проєкт закону був відкликаний правлячою партією «Грузинська Мрія», а Укрінформ зв’язався із грузинським журналістом, який часто буває в Україні, Нукзаром Суарідзе.

- Нукзаре, за проєктом закону про іноагентів – ваш центр також би підпадав під дію закону?

- Так. Бо нас фінансують за гранти. Тож зняття проєкту – плюс для нас всіх.

- Протести – це незадоволення одним конкретним законопроєктом про іноагентів, чи це лише привід, іскра для більш глибокого та системного незадоволення владою?

- І те, і друге. З одного боку, був проєкт закону про іноагентів, і це був потужний привід. З іншого, незадоволення в останні роки накопичувалося. Коли в країні фактично править одна партія, яка буквально у всьому наполягає на власній правоті та безпомилковості, – це не могло не дратувати суспільство. Тому закон про іноагентів, який є аналогом російського, став червоною лінією, за яку грузинське суспільство було не готове перейти.

- Зазвичай є інші причини для потужних протестів: порушення владою всіх контрактів із суспільством, дефіцит демократії, бідність. Щось із цього супроводжувало протести в Грузії?

- Я б не сказав, що у нас гострий брак чи відсутність демократії. Зрозумійте, що в Грузії неможливий довгий у часі диктат однієї політичної сили, хоч якою б вона була. Це неможливо. Сімдесят шість парламентарів проголосували за проєкт закону. Правляча партія вважає, що ЄС і USAID та західні партнери, які фінансують медіа й НУО, заважають правильно розвиватися Грузії, провокують протести, до яких грузини завжди були схильні. Звісно, значно легше жити та правити, коли ніхто нікого не фінансує, і все у когось зосереджене в одній руці. Тому вони й вирішили всіх, кого підтримує ЄС і США, назвати іноагентами. І я дуже радий, що влада спізнилася з проєктом закону, бо в Грузії вже зараз дуже сильні неурядові структури та медіа, у нас не пройде, як у росії.

- Які обсяги протестів? Чи можна це порівняти з Майданом?

- Я вчора був на мітингу. І це було прекрасно. І стільки людей я не пам’ятаю з 2012 року, коли у нас помінялася влада. Я брав участь у величезній кількості протестів. І цей не був подібний на жоден із попередніх. Дуже багато молоді, такої кількості молоді не було ніколи. Все дуже організовано, дуже культурно. І там було дуже багато натхнення, що Грузія стає нормальною країною, де не буде законів, які розділятимуть людей на агентів та патріотів. Грузинів уже розганяли в попередні роки, ми знаємо, що є небезпека, там гралися із залповим струменем води. Небезпеку всі розуміли. Але страху не було. Порівняти це з Майданом я не можу, бо Грузія – маленька країна. Це три з половиною мільйони, півтора мільйони населення Тбілісі. Тож 7-15 тисяч на площі – це багато.

- У Тбілісі було встановлено намети, барикади?

- Ні. Хоча вчора намагалися поставити пару барикад. Але протести – це процес. Навряд чи грузини зупиняться.

- Під час українських Майданів лідери опозиції були готові сісти за грати. А у вас політики готові долучитися до протесту?

- Наша опозиція не є єдиним цілим із суспільством. Але на сьогодні (9 березня, - ред.) буде спільна пресконференція, побачимо результати. Якщо вдасться об’єднатися суспільству (громадськості) та опозиції, то це буде добре.

- Чи відкликання проєкту закону припинить протести?

- Важко сказати. Але я мало вірю, що тепер, після зняття проєкту закону, всі скажуть: все, мовляв, розходимося. Політичний порядок денний буде розвиватися, а правляча партія буде вимушена йти на багато компромісів. Розумієте, 76 депутатів, які проголосували за проєкт закону про іноагентів, тепер будуть під дуже пильною увагою суспільства. Я би навіть сказав, що для суспільства вони взагалі – об’єкти для люстрації, вони не матимуть авторитету. Бо це вони хочуть правити Грузією однією рукою. Я думаю, що багато залежить від опозиційних політиків, від опозиції взагалі та студентських організацій.

- А чи будуть покарані ініціатори проєкту?

- Навряд. Депутати ж мають право виносити проєкти законів. Це ж не історія з Майданом, коли його могли згорнути звільненням винуватців побиття студентів. Можливо, будуть внутрішньопартійні дискусії.

- А в правлячої партії – «Грузинській мрії» – є люди, здатні на бодай особисту політичну еволюцію?

- У «Грузинській мрії» важко знайти тих, хто здатен на еволюцію. Хоча ресурси для змін можна знайти й там.

- Що каже Іванішвілі?

- Іванішвілі вже давно нічого не каже. Він тихо «просиджує» ситуацію. Хоча зараз, може, й скаже щось.

- А Саакашвілі?

- Він у лікарні. Поки що мовчить.

- У грузинів нема розкаяння, що вони знехтували Саакашвілі?

- Саакашвілі зробив після Шеварднадзе багато доброго, він відкрив інші обрії, зробив Грузію іншою країною. Але при ньому було допущено занадто багато помилок, багато порушень та несправедливості.

- Нукзаре, українське суспільство, аналітики, політологи живуть із переконанням, що грузинський народ обманули. Що проросійський бізнес, який переміг на виборах, згорне і західний вектор, і демократію. Це почав розуміти грузинський народ?

- Грузинське суспільство багато що розуміло від самого початку. Достатньо мати зовсім мало логічних навичок, щоб розуміти: ніхто в росії не дав би людині стати мільярдером без співпраці з фсб. (Ідеться про Бідзіну Іванішвілі, – ред.). Але суспільство тоді просто втомилося від домінування політичної сили Міхеїла Саакашвілі.

- Поміняли грузинського автократа на проросійського, потерпіли, обурилися і зрештою – пішли на протести?

- Наче так, (сміється) але це шлях, яким іде наше суспільство.

Лана Самохвалова, Київ