Третій термін Сі: нова команда на чолі з незмінним лідером

Оновлення влади в Китаї – передбачувана подія в непередбачуваній глобальній ситуації

Сесія Всекитайських зборів народних представників (ВЗНП), законодавчого органу Китаю, що наприкінці минулого тижня завершилася обранням вищого керівництва країни на наступні п’ять років, стала кульмінацією десятирічних зусиль Сі Цзіньпіна зі встановлення одноосібного контролю над владою. Команда, яка керуватиме другою економікою світу і потужною ядерною державою з претензіями на глобальне лідерство, без перебільшення сформована особисто Сі й повністю складається з його соратників, чия лояльність і вірність вождю перевірені в численних внутрішніх баталіях.

Проте й виклики та проблеми, з якими стикається Китай, його роль та вплив на глобальні процеси ставлять перед новим керівництвом держави безпрецедентні завдання. Обрані рішення та шляхи досягнення поставлених цілей також матимуть глобальний вплив, а отже останні події в КНР привернули до себе велику увагу не тільки ЗМІ, а й аналітичних центрів у всьому світі.

ФІНАЛ БОРОТЬБИ ЗА ВЛАДУ В ПІДНЕБЕСНІЙ

Переобрання Сі на третій термін на чолі Китаю не стало несподіванкою. Чітка конфігурація наступного покоління керівників Піднебесної стала зрозумілою ще в жовтні минулого року після 20-го з’їзду правлячої в КНР комуністичної партії, на якому Сі було переобрано генеральним секретарем КПК, а його протеже обійняли керівні позиції в партії, витіснивши звідти представників конкуруючих фракцій.

Варто зауважити, що політичній традиції сучасного Китаю притаманні п’ятирічні електоральні цикли – як у партії, так і в державі керівництво оновлюється щоп’ять років. Водночас дотримується черговість подій, коли партійні з’їзди й формування керівних органів правлячої КПК відбуваються восени року, що минає, а сесії ВЗНП й призначення на державні посади – навесні наступного.

Ключові ж рішення приймаються саме на партійному форумі. Тож виходячи з позицій конкретних функціонерів КПК у партійній ієрархії, можна майже стовідсотково передбачити, які посади в державній владі вони обіймуть навесні.

Так, другою після Сі особою в керівництві Китаю, прем’єром Держради (уряду) країни став Лі Цян, умовний другий номер у найвищому керівному органі партії – Постійному комітеті Політбюро ЦК КПК у складі семи чоловік. Третім у державній і партійній ієрархії йде член того ж Постійного комітету Чжао Лецзи, якого 10 березня було обрано головою Постійного комітету ВЗНП, по-нашому – спікером китайського парламенту.

Інші високопоставлені партійні функціонери отримують, відповідно до своїх позицій у компартії, пости віцепрем’єрів, міністрів, очільників державних відомств і агенцій, губернаторів, керівників державних підприємств тощо. Водночас, аби втримати в партійно-державному апараті єдність, у керівні органи партії й на державні посади просувались представники всіх партійних фракцій і груп впливу.

Так було заведено з часу створення КНР у 1949 році, й ця традиція витримувалася до жовтня 2022 року, коли лідер вирішив, що нинішній буремний час вимагає концентрації всіх владних повноважень в одних руках. Тому за підсумками 20-го з’їзду КПК до складу керівних партійних органів увійшли лише цілковито лояльні й віддані лідеру кандидати, представники його фракції, які зараз прогнозовано обійняли топ-посади в державній владі КНР.

ВИКЛИКИ І ПРОБЛЕМИ КИТАЮ

Отже, Сі вдалося досягнути бажаного та встановити контроль над усім управлінським партійно-державним апаратом у Китаї, і тепер постає питання, як він надалі цим розпоряджатиметься. Адже таку необмежену колосальну владу над країною з понад мільярдним населенням і другою економікою світу, яку Сі та його фракція остаточно закріпили за собою, можна спрямувати як на величне творення, так і на велике руйнування.

Тож куди спрямує Китай нове покоління керівників на чолі з досвідченим Сі, поки що, до завершення кадрових перестановок по всій вертикалі влади й перших рішень уряду, передбачити складно. Хоча частина західних аналітиків уже схиляються до похмурих сценаріїв посилення конфронтації з КНР, закритість китайської політичної системи й відсутність інформації про наміри її керівництва дають змогу робити лише припущення.

Напевне можна лише стверджувати, що новопризначеним очільникам Китаю буде вельми непросто, оскільки їхня каденція починається в розпал низки внутрішніх і зовнішніх викликів для країни, які потребують негайного реагування й непростих рішень.

Так, першочерговим завданням уряду є якнайшвидше відновлення економічної активності й виробництва в Китаї після майже трьох років антиковідних локдаунів і простоїв. За даними Національного статистичного бюро КНР, зростання ВВП країни в 2022 році уповільнилось до 3% (у 2021 році було 8,4%), що стало, за винятком пандемічного 2020-го, найгіршим результатом із 1976 року.

Для сучасних китайців високі заробітки й хороше життя в технологічній цифровізованій країні з розвиненими інтернет-сервісами вже стало звичним. Тривале позбавлення благ цивілізації через жорстку антиковідну політику уряду збурило невдоволення в китайському суспільстві й завдало значних іміджевих втрат правлячій компартії та особисто лідеру.

Необхідність відновлення втрачених позицій вимагатиме від влади швидких і дієвих кроків стимулювання економічної активності, інвестицій і виробництва. Сі вже пообіцяв лідерам китайського й міжнародного бізнесу максимальне сприяння й підтримку, проте вони поставились до його слів з обережністю й вирішили почекати практичних кроків уряду.

Ще однією складною проблемою для КНР є швидке старіння і скорочення чисельності населення (у 2022 році населення Китаю скоротилося вперше з 1961 року, приблизно на 850 000 осіб). Демографічна криза поки що не має відчутного впливу на економічні показники, але китайські й іноземні фахівці вже б’ють на сполох, попереджаючи про ризики уповільнення економіки Китаю і багатьох країн світу, які з нею тісно пов’язані.

Не меншим викликом для китайської влади є забезпечення технологічної незалежності – ключового елемента трансформації КНР у сучасну розвинену державу. Ескалація у китайсько-американських відносинах і запровадження Вашингтоном обмежень на передачу Пекіну технологій виявили високу залежність і вразливість Китаю від технологічних зв’язків зі США, а їхній розрив може різко сповільнити «китайське економічне диво».

У зовнішній сфері головним викликом для КНР залишається стратегічна конкуренція зі Сполученими Штатами. Іншого «гідного» суперника на міжнародній арені в Китаї не бачать, і більшість зовнішньополітичних рішень Пекін приймає саме через призму такої конкуренції. Цей фактор, зокрема, значною мірою впливає на ставлення Китаю до російської агресії проти України, коли війна оцінюється у максимально спрощеному контексті: Вашингтон є союзником Києва й суперником москви.

Відносини двох найбільших світових економік останнім часом розвиваються зигзагоподібно з гучними скандалами в точках згину. Варто лише згадати візит у серпні 2022 року тодішньої спікерки Палати представників Конгресу США Ненсі Пелосі на Тайвань, після якого Пекін заморозив діалоги високого рівня з Вашингтоном, чи китайську повітряну кулю невстановленого призначення над територією США у лютому, через яку держсекретар Блінкен скасував заплановану поїздку до КНР.

Протистояння двох найпотужніших держав світу підігрівається тайванським питанням, надзвичайно дражливим для Пекіна, та регулярним розширенням заборон Вашингтона на передачу американських технологій і напівпровідникових чипів китайським компаніям. Дійшло до того, що Сі, традиційно дуже обережний у критиці на адресу США, з трибуни ВЗНП гучно звинуватив Вашингтон у цілеспрямованій кампанії з придушення Китаю, нібито через що жителі його країни зіткнулися з труднощами й проблемами.

Водночас китайська й американська економіки пов’язані дуже тісно і потребують одна одної (товарообіг США з КНР за підсумками 2022 року зріс до $690,59 млрд, що стало новим історичним рекордом; на Китай припадає близько 13% зовнішньої торгівлі США), а у випадку Китаю ця залежність, із врахуванням технологічного фактору, – критична. Відновлення хоча б якоїсь довіри між сторонами та щонайменше стабілізація двосторонніх відносин стануть головним зовнішньополітичним завданням китайської влади на найближчий час.

НОВА КОМАНДА СІ Й ВІЙНА РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ

Прихід до керівництва Китаю нової владної команди на чолі з незмінним Сі Цзіньпінем, швидше за все, не матиме наслідком змін у ставленні Китаю до розв’язаної росією війни проти України. До роковин вторгнення Пекін сформулював свою «позицію щодо політичного врегулювання української кризи», яка складається із загальних фраз і формулювань, що ні до чого не зобов’язують ні агресора, ні Україну, ні Китай.

Як ідеться в численних аналізах вітчизняних та іноземних оглядачів, поява цього документа викликана іншими міркуваннями китайської сторони, ніж припинення несправедливої війни в Україні. На жаль, потрібно констатувати, що Пекін не демонструє прагнення збільшувати свою участь у міжнародних зусиллях із примусу москви до припинення агресії і не має реального бажання стати посередником у цьому питанні.

Таке ставлення Китаю до війни можна вважати передбачуваним, зважаючи на низку чинників, зокрема, китайсько-американську конкуренцію, стратегічне партнерство КНР із рф і перебування України на периферії зовнішньополітичних інтересів Пекіна. Хоч як нам хотілося б схилити китайську сторону на свій бік, не те що зміна нинішнього курсу, навіть його найменше корегування Пекіном є малоймовірним у найближчій перспективі.

З іншого боку, важливим є подальше утримання Китаю від масштабної допомоги росії та продовження, попри публічну критику, фактичного виконання запроваджених західними державами антиросійських санкцій. Як зазначили вітчизняні експерти під час останньої дискусії в Медіацентрі Україна – Укрінформ, Китай дуже негативно ставиться до програшу росії у війні, але підтримуватиме рф доти, доки це можна робити неофіційно.

За їхніми словами, Китай будує собі міжнародний імідж відповідального глобального лідера і йому важливо, щоб КНР сприймали як мирну й доброзичливу країну, яка опікується інтересами всіх держав світу й категорично проти війни як засобу вирішення суперечок між державами. Через це офіційна допомога Пекіна москві залишається малоймовірною, хоча окремі компанії з Піднебесної можуть спробувати заробити на війні та продати агресору продукцію, яка може бути використана на полі бою.

Крім того, для Сі добрі відносини з росією і путіним є предметом особистої гордості, надзвичайно важливим здобутком його дипломатії. Зміна ж ставлення до москви, визнання її порушником світового правопорядку й винуватицею продовольчої, енергетичної та ряду інших глобальних криз може похитнути віру в лідера й посіяти сумніви стосовно помилковості всієї його десятирічної зовнішньої політики, що загрожує голові КНР «втратою обличчя» і є неприпустимим для китайського суспільства.

Тож збереження статус-кво в позиції Пекіна по відношенню до війни можна вважати цілком на руку Україні, хоч нам і хотілося б активнішої участі Китаю в припиненні агресії, про що заявляв Президент Володимир Зеленський.

Більшість вітчизняних та іноземних китаєзнавців вважають, що з точки зору Пекіна його нинішня позиція нейтралітету по відношенню до війни є достатньо збалансованою і відповідає інтересам Китаю, тож новообраному керівництву порушувати «баланс» поки що не варто. Очевидно, з новою владною командою на чолі Піднебесна продовжить утримуватися від допомоги як Україні, так і росії, й тим більше – не робитиме нічого, що послабило б рф. Проте, коли агресор почне відверто програвати на полі бою й «сипатися», Китай із високою імовірністю може активізуватися і спробувати отримати свій шматок російського пирога.

Наприклад, під приводом відновлення історичної справедливості повернути під свій контроль землі на Далекому сході, відібрані російською імперією у XIX столітті у династії Цин. Можливо, Пекін уже готується до такого сценарію, недаремно ж на початку лютого міністерство природних ресурсів Китаю опублікувало рекомендовану до тиражування карту, на якій далекосхідні російські міста позначені і китайськими назвами.

Так, острів Сахалін звучить як «Куедао», місто Благовєщенськ – як «Хайланьпао», Владивосток – «Хайшеньвай», Хабаровськ – «Болі». Але й це ще не все: на карті, рекомендованій для продажу в КНР, бузковим кольором відзначені межі «історичних» територій Китаю, а червоним – сучасні кордони. Ця карта потрапила на очі місцевим російським блогерам і спричинила справжню бурю в регіональній блогосфері. Такий сценарій був би однозначно вигідний Україні.

А поки що компанії з Піднебесної залюбки купують із великим дисконтом російські нафту й газ, деревину й метали та іншу сировину, а виготовлену з неї продукцію продають із зиском для себе до сусідньої відсталої федерації, яка, схоже, у своєму імперському безумстві остаточно втратила здатність адекватно сприймати навколишній світ і оцінювати власні можливості, затято винищуючи своє працездатне населення й відкидаючи свою економіку на десятиліття назад.

Володимир Сидоренко, Пекін
Фото: Xinhua