Аїда Абдрахманова, віцепрем’єрка уряду Незалежного Татарстану

Стежачи за Форумами вільних народів постросії, звернув увагу на виступи цієї жінки – системно логічні та емоційні одночасно. Відтоді захотілося поговорити з нею. Тим більше, що й посада її, яка оприлюднюється перед виступом, викликає велике зацікавлення – заступниця прем'єр-міністра Незалежного Татарстану з національних та релігійних питань. Отак, панове, звикайте до такої постановки питання, такого порядку денного.

ЯК І КОЛИ СФОРМУВАЛИ УРЯД НЕЗАЛЕЖНОГО ТАТАРСТАНУ

- Аїдо, скажіть, будь ласка, як і коли з'явився ваш уряд?

- 20 грудня 2008 року відбулися збори Міллі Меджлісу татарського народу, національного парламенту на чолі з його головою Фаузією Байрамовою, дуже відомою активісткою з жорсткою антиімперською позицією. Це було ще в Татарстані. У силу всіх наявних обставин – репресій проти татарської мови, нашої самобутності, пригнічення, що триває, устремління до захисту прав і свобод татарського народу – учасники Міллі Меджлісу вирішили заснувати уряд татарського народу в екзилі. Але згодом на розширеній сесії назву було змінено на уряд Татарстану в екзилі. Можу припустити, що таке позначення було коректніше з юридичної точки зору, оскільки татари живуть у різних регіонах росії: в Астраханській області, Сибіру, в інших місцях. А в цьому випадку йшлося про виконання рішень референдуму про суверенітет, який проводився в межах Татарстану 21 березня 1992 року. Прем'єр-міністром цього уряду обрали вченого Віла Мірзаянова (вчений-хімік, публіцист, який 1995 року емігрував до США, працює в Прінстоні; у 2020 роках став особливо відомим у світі коментарями з приводу радянських розробок «новічка», - ред.).

- Пам'ятаю, у лютому минулого року Віл Султанович заявив, що йде у відставку з цієї посади.

- Так, було проведено нараду. У перший же день Віл Мірзаянов сказав, що складає з себе повноваження і запропонував кандидатуру Рафіса Кашапова, яка була одноголосно затверджена. Він також усім відомий – справжній патріот, борець за свою націю. Можна сказати, що все життя поклав на відновлення татарської державності. Ще у нашому уряді працює його брат Нафіс Кашапов, який є заступником прем'єр-міністра зі спорту. Він проводить найактивнішу роботу в Польщі спільно з українцями. І, до речі, Нафіс Кашапов – учасник Майдану в Україні. Взагалі, зараз настав момент, коли нам потрібно об'єднуватися, діяти всім більш цілеспрямовано і, може, навіть жорстко. Організовувати щось сильне на міжнародному рівні. Тому що політичний порядок денний, політична ситуація у світі зараз кардинально змінилися.

- Знаю також, що Рафіс Кашапов і ви входите до Ліги вільних націй (ЛВН). Можете сказати трохи докладніше про це об'єднання?

- ЛВН була організована торік, приблизно в той же час, що й Форум вільних народів постросії. До Ліги входять представники окупованих народів постросії або... росії. Гаразд, уживатимемо й цей термін. Ми представляємо свої народи, окупація яких росією триває вже довгі роки, століття. Ми ведемо активну діяльність. На даний момент у ЛВН – 13 представників народів. Є багато бажаючих приєднатися до нас. Але існує жорсткий фільтр, тому що проникнути в цю структуру і зруйнувати її зсередини хочуть багато агентів. Отже спочатку відбувається розгляд на рівні національних рухів. Потім ці рухи самі пропонують своїх кандидатів для вступу до Ліги вільних націй. І лише після такого фільтра активістів відбувається поповнення ЛВН. Таким чином, Ліга вільних націй – це також рух з деколонізації, деімперіалізації росії. Що сказати – усі народи хочуть вийти з-під гніту російської імперії. Кожен бачить своє майбутнє у самостійній державі. І ми всі впевнені, що зможемо це зробити, навіть попри нечисленність якихось народів після багатовікового винищення.

- Але саме татари – все-таки досить численний народ.

- За чисельністю ми поки що другі в росії і вважаємося великим етносом. Однак є проблеми, про які я побіжно вже згадувала і ще скажу. У будь-якому разі, ця жага до незалежності, до свободи живе у всіх народах, і вони готові боротися. ЛВН поєднує нас у цьому: ми розуміємо одне одного буквально з півслова.

РЕФЕРЕНДУМ ПРО СУВЕРЕНІТЕТ ТАТАРСТАНУ – ЛЕГІТИМНИЙ І ДІЙСНИЙ

- Згадую, як на початку 1990 років ми з друзями стежили за боротьбою Ічкерії, Татарстану за незалежність… Можете розповісти нашим молодшим читачам про ті часи?

- Тоді, на початку 90-х років, через свій відчай та розуміння, що є можливість щось змінити, татари піднялися на боротьбу з російським колоніалізмом. Вплив Всетатарського громадського центру (ВТОЦ), татарського національного руху, Міллі Меджлісу був дуже великим. Під їх тиском було прийнято Декларацію про суверенітет (30 серпня 1990 року - ред.). В результаті політичного голодування, підтриманого всім народом і творчою інтелігенцією, що тривало 14 днів, сесія Верховної Ради Республіки Татарстан 27 травня 1991 прийняла постанову про скасування проведення офіційних виборів президента російської федерації на території Республіки Татарстан. Також був проведений референдум (21 березня 1992 року – ред.). Нагадаю, що на ньому були присутні іноземні спостерігачі з демократичних країн, зокрема американські політики. І це сталося завдяки діяльності ВТОЦ і татарських активістів. Авторитетні спостерігачі зафіксували, що на референдумі все було легально. Він вважався та вважається абсолютно легітимним. Ми й сьогодні нагадуємо всім, що він такий! Тому ми не потребуємо іншого референдуму, який зараз хочуть нав'язати нам «хороші росіяни», «ліберали», «демократи»… Можна називати їх як завгодно, але ці люди є російськими імперцями, які хочуть зберегти все ту ж «росію-матінку», тільки з більш демократичним фасадом. Вони мають певний вплив у світі. І мали. Наш представник Фаузія Байрамова в 1996 році приїжджала в Копенгаген, у Правозахисний центр Скандинавських країн, в рамках «Маршу миру», організованого спільно з представниками чеченського народу. Вона закликала на підставі волевиявлення народу на референдумі підтримати Декларацію про суверенітет, підтримати Татарстан, як і Ічкерію, в їхніх прагненнях до незалежності. Але тоді скандинавські правозахисники сказали нам: «Не заважайте Єльцину будувати демократію». Вона відповіла: «Демократія не може існувати в країні, яка не визнає права інших народів. Зараз лінія фронту проходить через нас, ми страждаємо від росії, і якщо ви нам не допоможете, не зупините її, то лінія фронту дійде до меж ваших країн». Яка демократія вийшла у росії, згодом побачив увесь світ. Тоді ж світової підтримки не здобули ні Татарстан, ні Ічкерія. А зараз, справді, лінія фронту не лише наблизилася впритул, а й проходить по Європі – в Україні.

ДОКИ ІСНУВАТИМЕ ТАКИЙ АГРЕСИВНИЙ СУСІД, СПОКОЮ НЕ БУДЕ

- У чому зараз полягає діяльність уряду Татарстану, створеного в 2008-му?

- Найважливішим наразі ми вважаємо співпрацю з міжнародними організаціями. Донесення проблем татарського народу та народу Татарстану до ООН, ОБСЄ, ПАРЄ, тюркських країн. Ми пишемо в ці організації – про геноцид, про винищення. І зараз нам вдається працювати на такому міжнародному рівні, якого у 1990-х роках Татарстан не отримував. Хоча активна взаємодія з політиками зарубіжних країн була, і багато подій, пов'язаних із Татарстаном, у закордонних ЗМІ висвітлювалися. Але не більше того.

- Це дуже прикро, якщо згадати про розмах визвольного руху початку 1990-х.

- І знову наголошу: волевиявлення народу Татарстану на референдумі 1992 року було абсолютно легітимним! Причому не тільки татар, а й інших етносів, деякі росіяни теж виходили на підтримку суверенітету. Був активний рух, було бажання. Загалом це був той самий порив, під час якого союзні республіки від'єдналися та стали незалежними країнами. Але ми тоді не отримали підтримки світової спільноти. З огляду на такий досвід зараз ми хочемо спочатку заручитися підтримкою від міжнародних організацій, від демократичних країн. Потрібно розвіяти негативні стереотипи щодо нас. Адже всі ці роки нас представляють на міжнародній арені дикунами – «татаро-монголи, дикуни, вони вбиватимуть росіян!». Але подивімося на події після 1991 року, на держави Балтії, де ви перебуваєте. Литва, Латвія, Естонія –  там росіяни є повноправними громадянами. Передбачаю, що хтось скаже: «Ну, то це ж європейські держави». Добре, давайте подивимося, наприклад, на Казахстан, Киргизстан. Там теж не було агресії щодо росіян. І немає жодних підстав вважати, що в Татарстані буде щось негативне. А саме такий погляд намагаються нав'язати зараз міжнародній спільноті. Але ми, перебуваючи у Європі, на Заході, можемо лобіювати свої інтереси, розповідати про свої проблеми та показувати свою договороспроможність. Також по можливості будемо організовувати якісь комітети, комісії зі співробітництва із законодавчими органами демократичних країн. І, можливо, навіть домагатися визнання незалежності Татарстану.

- Яка зараз ситуація у самому Татарстані?

- Дуже тяжка. Пропаганда йде 25 годин із тих 24-х, які становлять добу. Значна частина населення просто зомбована. Але не всі! Є, є люди, які проти агресії. Але вони зараз не можуть проявити себе через рівень репресій. Ми це бачимо на прикладі татарських активістів.

- Це почалося після повномасштабного вторгнення до України чи після початку мобілізації?

- Нині лише посилилося. Але було задовго до того. Ці люди, активісти, все життя займалися відстоюванням своїх прав, а також виступали проти імперських воєн – в Ічкерії, Грузії, Сирії, Україні. І всі останні роки вони відчували колосальні репресії. Зникнення людей, обшуки, тортури, арешти, зґвалтування. Все було… Загалом люди частково дезорієнтовані, частково залякані. Народ зараз не може просто вийти раптово, по клацанню пальців, після багаторічного знищення самосвідомості, ідентичності, прагнення незалежності. Мають послабитися російська імперія, кремль. Процес зараз триває, але це ще не пік… Ми розуміємо, що перемога України – це наша перемога, ми повністю підтримуємо Україну. Звичайно, ми засуджуємо цю терористичну війну. Але перемога не закінчиться лише витісненням російських військ із України, з поверненням Криму. Перемога України – у деколонізації, деімперіалізації, денуклеаризації росії. Вона має розпастись, її не повинно бути у нинішньому вигляді. Поки існує такий сусід – агресивний, тоталітарний, абсолютно терористичний режим – жодна держава не матиме відчуття спокою, миру, можливості вибудовувати перспективу на майбутнє.

РОЗКАЗУЮЧИ ПРО ТАТАРСТАН, ДОЛАЄМО ЧИСЛЕННІ СТЕРЕОТИПИ

- У росії вже кілька років діє імперський закон, за яким вивчення мов у національних республіках перестало бути обов'язковим. Як це впливає на ситуацію?

- Якщо звернутися до даних росстату, то за 10 років татарською мовою перестали розмовляти 1 млн осіб. Це більше ніж багато. За останні 20 років татарською мовою перестали розмовляти 2 млн. За офіційними даними росстату, які були опубліковані в 2023 році, загалом у росії зникли 600 тисяч татар. Багато хто критикує ці дані, російську статистику взагалі. Мабуть, є за що. Але до таких показників потрібно ставитися цілком серйозно. Якщо за 10 років зникло 600 тисяч татар, це фактично геноцид. Це значний показник навіть для великого етносу. Не кажучи вже про татар.

- Справді, тривожні цифри.

- На підставі цього можна вже писати в ООН, до інших інстанцій, оскільки це офіційні дані. Це зафіксовано, і ми на це орієнтуємося.

- Наскільки важко вам вести роз'яснювальну роботу з європейськими, західними партнерами? На своєму досвіді знаю, що в них часто буває москвоцентричний погляд.

- Абсолютно з вами згодна. Ми стикалися з цим – я, моя родина (ми зараз живемо у Швеції). Для скандинавських країн це дуже актуальна репліка, бо раніше вони мало взаємодіяли з тюркським світом. Тому часто бувало ставлення до нас як до маргіналів. Але після того, як ми починаємо спілкуватися, вести спільну роботу, настає розуміння, і ставлення до нас змінюється. Але спочатку, якщо просто сказати: «Я – татарин з Татарстану», ніхто не зрозуміє, про що йдеться. Що це? Якийсь маленький, далекий шматочок Землі… І щодо самоідентифікації, всі думають: якщо з росії, значить росіянин. Це доводиться долати. Потім, після спілкування, людина вже починає розуміти, що таке «татарин з Татарстану». Настає інший етап. Зацікавившись, співрозмовник шукає інформацію, гуглить. Починає переглядати фотографії. І що ж? Фото із нинішнього Татарстану, Казані – самі собою цілком привабливі. Місто розвинене, вважають вони, отже – все гаразд. Але це тільки картинки, обкладинка! І треба знати, розуміти – що ховається за цим. Влада москви – татарстанське керівництво колаборантське, абсолютно прокремлівське. А також – тоталітаризм, репресії, пропаганда… Доводиться знову все пояснювати. Але це все важлива, корисна просвітницька робота, яка має перспективи. Коли люди спілкуються, знайомляться, дізнаються щось про нашу історію та культуру, вони змінюють уявлення, відчувають рівень. І тоді починають відходити стереотипи про якихось убивць і мародерів «ординського ярма».

НЕ МАЄ БУТИ ДЕ-ФАКТО ПРОДОВЖЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

- Подібні стереотипи йдуть від незнання чи їх ще й насаджують?

- На жаль, нас часто так зображують представники російської громадськості. У тому числі московські, скажімо так, ліберали, які, можливо, далі третього транспортного кільця, далі москви не виїжджали. Вони взагалі не знають, як живе росія, її регіони, народи, що існують у ній. А якщо й виїжджали кудись, то їхній маршрут у великих містах: аеропорт – готель, готель – аеропорт. Але так неможливо зрозуміти країну і неможливо щось у ній планувати. Нині вони пропонують будувати якусь «прекрасну росію майбутнього». Це неможливо! Повторюся, у країні потрібно повністю змінювати устрій, самосвідомість. У тому числі абсолютно рашистські, расистські, ксенофобські, ісламофобські настанови суспільства. З усім цим потрібно працювати та працювати. У де-факто продовженні російської імперії цього не змінити. Коли існує такий стан речей, він сприяє і сприятиме самовідтворенню.

- Яка ваша думка про роль народів рф у російсько-українській війні, що зараз ведеться?

- Доводилося чути, як імперську агресію проти України називають не просто навалою, а й порівнюють із «ординським ярмом». Згадка цього «ординства» заплутує питання, переносить відповідальність з імперського російського шовінізму на підкорені народи. Начебто це не продовження загарбницької російської традиції, а спадщина того впливу, який колись вчинила на росіян орда. Й далі такі агресивні дії іноді асоціюються переважно з тюркськими та іншими завойованими народами. Це неправильно. Так, серед тих, хто веде бойові дії проти України, є багато представників різних народів: татар, бурятів, чеченців, інших. Але це все організовується і направляється москвою, російською імперією. Що найпідліше – руками та кров'ю інших раніше завойованих народів. Таким чином, оголошена в росії мобілізація фактично стає продовженням політики геноциду щодо народів, захоплених імперією, і так уже нею значною мірою винищених…

Підкреслю, що сказане зовсім не означає, ніби я захищаю тих людей, які поїхали на війну, вбивають там українців. Це абсолютно неприйнятно! Ми хочемо зупинити це. Можу говорити про свій народ. Татари, які туди їдуть за мобілізацією й особливо за контрактом... Я взагалі не вважаю їх татарами. Вони не мають татарської самосвідомості. Так, вони, можливо, такі на ім'я-прізвище, але не більше того. Людина, яка має татарську самосвідомість, не братиме участі у цій загарбницькій війні. Будь що, але не це: вона втече від мобілізації або сяде у в'язницю. Зверніть увагу, що у багатьох роликах, знятих українськими журналістами, на перше запитання такі полонені спочатку відповідали: «Я – росіянин…». І тільки потім: «Ой, ну, не росіянин, я – татарин». І це показово, таких людей не можна відносити власне до татар.

РІК ІСНУВАННЯ ФОРУМУ ВІЛЬНИХ НАРОДІВ ПОСТРОСІЇ – ДОСЯГНЕННЯ

- Ваші слова схожі на ті, що доводилося чути від людей, вірних Чеченській Республіці Ічкерія. Вони кажуть – не плутайте чеченців і кадирівців… І на завершення, чи можете сказати кілька слів про 6-й Форум вільних народів постросії, який нещодавно відбувся у трьох містах США: Вашингтоні, Філадельфії, Нью-Йорку?

- Це була дуже важлива подія. Оскільки цього разу я брала участь онлайн, то не зможу розповісти деталі, подробиці. Але навіть я відчула весь адреналін учасників, усю ту атмосферу, що склалася на заходах. Це променилося просто через екран. Хотілося, щоб цей Форум був не кульмінацією (Америка – сильна країна, сильний союзник), а початком докорінної зміни ставлення до визвольного руху наших народів. Початком надання якоїсь допомоги нам – моральної, політичної та, можливо, навіть матеріальної. Чому я про це говорю...

- Щодо матеріальної допомоги?

- Так. Тому що всі кремлівські ЗМІ вже розповіли, ніби ми отримали гранти і вже їх поділили. Як сказав Вадим Штепа (учасник Форуму, політемігрант, головний редактор проєкту «Регіон. Експерт», - ред.), «мені б теж хотілося подивитися на ці гранти». Насправді ми не маємо жодної допомоги – ні політичної, ні фінансової. При цьому ми ведемо в еміграції непросту політичну боротьбу.

Повертаючись до Форуму. За менше ніж рік його існування зроблено багато. І те, що ми могли зібратися, попрацювати у США – важливо. Виступ в Інституті Хадсона, який є авторитетним мозковим центром, підписання Хартії свободи в мерії Філадельфії, привітання від заступника губернатора штату, членів міської ради, виступ в Українському інституті у Нью-Йорку. Це все – досягнення для нас, представників народів, поневолених російською імперією, та визнання вагомості нашої боротьби за свободу. Як я вже казала, довгі роки ми не мали можливості говорити, виступати, представляти свої народи на високому рівні, як зараз. Нагадаю, що попередній форум був у Брюсселі, в Європарламенті. Цей – в Америці. Найближчими місяцями планується проведення чергових засідань Форуму вільних народів постросії в інших важливих демократичних країнах світу. І це все – дуже велике досягнення для нас.

- Які ж зміни ви бачите від Форуму до Форуму?

- Чимдалі, тим більше учасники не просто розповідають про проблеми своїх народів, багато в чому схожі – знищення мови, культури, ідентичності, геноцид. Вони вже пропонують якісь варіанти рішень, виходу з проблем. Представники національних рухів не сидять на місці, вони діють, розробляють плани, зав'язують контакти, шукають підтримки. Одночасно складається більш чітке уявлення про наші майбутні незалежні країни: як це може бути, звідки взяти початкові кошти, як це все реалізувати… При цьому нам як народам, як регіонам росії-постросії дійсно необхідно, щоби було прийнято політичне рішення у питанні деколонізації, деімперіалізації росії, щоби була допомога нам, корінним народам просторів, окупованих росією. Адже зміни самі по собі не відбудуться, це плоди наполегливої роботи… Тому ми надзвичайно вдячні організаторам цих Форумів, які сприяють координації та системності такої діяльності.

Олег Кудрін, Рига
Фото з архіву Аїди Абдрахманової