Гаррі Каспаров, російський опозиційний політик, засновник Форуму вільної Росії

У Варшаві відбувся круглий стіл Форуму вільної Росії, де міжнародні експерти обговорили вплив війни, яку Росія розв’язала проти України, на Центральну Європу.

У кулуарах форуму відомий російський опозиційний політик, який завжди підтримував Україну в протистоянні з путінським режимом, 13-й чемпіон світу з шахів Гаррі Каспаров поділився, зокрема, своїми думками про нові “миротворчі” пропозиції Кремля, внутрішню ситуацію в Росії у контексті російської агресії проти України, а також про те, в яку гру зараз грає Китай, використовуючи війну РФ проти України.

ПЕРЕГОВОРИ З ПУТІНСЬКИМ РЕЖИМОМ МОЖНА ВЕСТИ ЛИШЕ ПРО КАПІТУЛЯЦІЮ

- Пане Каспаров, МЗС Росії оприлюднив свої нові вимоги щодо припинення війни в Україні. Росія не відмовляється від попередніх вимог, додаючи і нові, наприклад відмову України від членства в ЄС і надання російській мові статусу державної. Як до цього мають ставитися Україна й Захід?

- Ігнорувати. Немає сенсу обговорювати якісь заяви російського МЗС. Ця війна – не просто за територіальну цілісність України, а глобальна війна між свободою і тиранією, і в такій війні компромісів не буває. Переговори з путінським режимом можна вести лише про умови капітуляції, як це було у фашистській Німеччині й взагалі в будь-якій війні, де на кону стояли принципи, а не лише території. Тому, щоб там не говорили російські посли...

До речі, я донині не розумію, чому Захід зберігає дипвідносини з Росією на високому рівні. Вважаю, що відкликання послів і збереження мінімальної присутності було би правильною реакцією на злочини, які не припиняються. Але ми маємо розуміти, що Путін не збирається змінювати своє ставлення до України і до світопорядку. 460 днів війни нічого не змінили. Путін і надалі бачить Україну як проміжний етап у своїй війні із Заходом. Переговори він збирається вести з американцями, можливо, європейцями, а Україна, як вважає Путін, є прикрим історичним непорозумінням.

- Що в такому випадку далі робити?

- Треба концентруватися на принципових справах. Перемога України – це свобода Росії, без перемоги України не може бути нічого. Треба припинити обговорення якихось проміжних варіантів. У світі не може відбуватися нічого позитивного – від Північної Кореї до Венесуели, від Білорусі до Зімбабве – поки не буде вирішено питання в Україні.

Перемога в Україні включає в себе три головні компоненти: визволення всієї території із Севастополем включно, виплата Росією репарацій і притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Будь-які компоненти, які випереджають цей варіант, не мають сенсу, оскільки лише таким чином можна очікувати на зміни в Росії.

На жаль, треба розуміти, що російське суспільство не готове до будь-яких змін, поки не стане очевидно, що війна програна. Історичний досвід нас вчить, що зміни в Росії розпочинаються від геополітичної поразки, а повернення Криму Україні має стати цієї вихідною точкою, після якої, можливо, розпочнеться процес повернення Росії в сім’ю цивілізованих народів.

Тому зараз треба робити все, що може допомогти Україні перемогти – поставки озброєння, фінансова допомога, продовження ізоляції Росії. На жаль, ми ще й близько не підійшли до необхідного рівня дипломатичної ізоляції, який і справді є необхідним. Але дуже важливо дотримуватися санкційного режиму.

ПУТІН УНИКАЄ МАСОВОГО ПРИЗОВУ В МОСКВІ ТА САНКТ-ПЕТЕРБУРЗІ

- На вашу думку, чи нинішній рівень санкцій є достатнім?

- Питання не в тому, якими будуть нові санкції, а в тому, як виконуватимуться вже прийняті. На жаль, є великі претензії навіть до країн, які активно підтримують Україну. Ми бачимо, що багато санкційних положень не виконуються. Навіть ті західні країни, які на боці України, часто все одно не зупиняють цей сірий потік імпорту, який іде в Росію і дає їй змогу продовжувати вести війну.

- За даними українського Генштабу, в Україні загинули вже понад 200 тис. росіян…

- Скільки б їх не загинуло, ми розуміємо, що це шестизначна цифра, величезні втрати. Вони поки не впливають на ситуацію в Росії. По-перше, країна велика. А по-друге, якщо дивитися на демографічний розрив, то Путін уникає масового призову в Москві та Санкт-Петербурзі. Величезні втрати в Бурятії, Туві чи депресивних російських регіонах, скажімо у Кургані, не впливають на політичну ситуацію в Росії. Але Москва і Петербург поки що цього не відчувають.

КИТАЙ ЗАЦІКАВЛЕНИЙ У ПРОДОВЖЕННІ КОНФЛІКТУ, ЯКИЙ ПОСЛАБЛЮЄ РОСІЮ І ЗАХІД

- Утім, є країни, які тою чи іншою мірою симпатизують Росії, їх представники здійснюють якісь миротворчі поїздки. Ми бачимо спецпредставника Китаю, який об’їжджає Європу, якісь кроки здійснює Угорщина, Бразилія також почала активність у цьому напрямі. Видно, що ці країни намагаються закликати до якогось перемир’я, яке в нинішній ситуації може бути вигідне лише Росії. Чи можна їх…

- Об’єднати? Я думаю, що ні, оскільки мотиваційна частина у цих країн різна. З Орбаном усе просто – це корупція, там немає чого вигадувати. Він наскрізь корумпований і це, на мою думку, є головною рушійною силою угорської політики.

Що стосується Бразилії, то мені складно сказати, оскільки ця країна розташована далеко від нас. Але загалом треба розуміти, що на так званому Глобальному Півдні зараз домінують ліві тенденції з емпатією до СРСР, або антиамериканізм. Я схиляюся до думки, що переважає все ж антиамериканізм, оскільки там прекрасно розуміють, про що йдеться в Україні, та що поразка Росії у цій війні й перемога України є успіхом колективного Заходу. Відповідно, це впливатиме на розвиток усіх лівих теорій, які мають вплив на Глобальному Півдні.

А що стосується Китаю, так це взагалі окрема історія. Як на мене, Китай грає у свою гру, яка несе з собою історичну перспективу. Звичайно, на початковому етапі війни Китай був би зацікавлений у перемозі Путіна, оскільки це відкривало би шлях до Тайваню, і було би поразкою Заходу та успіхом сил тоталітаризму і тиранії. Однак Китай прагматичний, і я думаю – Сі Цзіньпін уже зрозумів, що Росія війну не виграє, а будь-який інший результат відкриває перед Сі Цзіньпіном інші можливості. Тому на сьогодні Китай зацікавлений у продовженні конфлікту, оскільки він послаблює і Росію, й Захід, адже Китай є єдиною країною, яка має до Росії територіальні претензії, що базуються на договорах XVII і XIX століть. Китайська історіографія завжди стверджувала, що Російська імперія відібрала у них 1,5 млн кв. км. території, що за площею як дві з половиною України – це територія від Владивостока до Байкала. На відміну від путінських фантазій про Україну, це реальні карти, договори, які підписані між Китаєм та російським царством у 1689 році (Нерчинський договір – ред.), а пізніше – в 1860 році (Пекінський договір – ред.). З точки зору Сі Цзіньпіна, можливо, крах Росії у затяжній війні відкриває шлях до набагато цікавіших перспектив, ніж війна за Тайвань. Тому я б не шукав якогось спільного знаменника – у кожної з цих країн свої інтереси.

- Як ви оцінюєте дії "Російського добровольчого корпусу" і легіону "Свобода Росії" у Білгородській області?

- Це хороша акція. Все, що допомагає Україні перемогти у війні, є допустимим.

Юрій Банахевич