Гра в довгу. Якої підтримки потребують люди з інвалідністю в Україні насправді

Нам потрібна підтримка, починаючи з проєктів, що впливають на зміну ставлення до людей з інвалідністю

Зараз я в Брюсселі – одному з ключових центрів прийняття рішень, що стосуються Європейського союзу. Останні півтора року тут неодноразово говорили про Україну, її виклики та перспективи. Говорили про проблеми мігрантів, економіку, зброю…

Та чи часто тут згадували про життя людей з інвалідністю в Україні? Мала за честь днями звернутись від імені громадської спілки «Ліга Сильних» та десятків наших партнерських організацій до учасників засідання Європейського парламенту людей з інвалідністю.

Говорила про те, яка допомога нам потрібна. Деякими тезами вирішила поділитись і у форматі блогу. Адже це зміни, які потребують також включеності українських громадських організацій та безпосередньо людей з інвалідністю. Зміни, від яких в результаті отримає вигоду все українське суспільство.

На жаль, війна продовжується і її негативні наслідки будуть довгостроковими. І коли ми говоримо про війну, то варто допомогти людям з інвалідністю та їх сім’ям подолати її наслідки, забезпечивши термінові потреби. Ми вдячні за підтримку, яка вже є в цьому напрямку – у межах проєкту «Об’єднуємо та допомагаємо під час війни» з Європейським форумом інвалідності та проєктом з Каталонським фондом співробітництва та розвитку.

З іншого боку, варто допомогти повернутися додому тим, хто відчуває, що почуватиметься значно краще в Україні, зокрема у вже деокупованих містах. Для цього, як мінімум, потрібен доступний транспорт.

Та це речі, які на поверхні. А є ще великий пласт проблем, у вирішенні яких нам потрібна підтримка європейських інституцій. В аналітичному звіті з попередньою оцінкою нашої відповідності кожній з частин права ЄС у соціальній сфері Україна має 1 з 5 балів. Це говорить про те, що у нас дуже багато роботи.

Для цього перш за все варто усвідомити той факт, що люди з інвалідністю — це частина великого українського суспільства. Серед них є чимало сміливих волонтерів, талановитих митців, діяльних громадських активістів. І зараз особливо важливо надати для них можливості та інструменти, щоб активно брати участь у суспільному житті, безперешкодно і безбар’єрно голосувати, працювати і вільно пересуватися містами. І, що не менш важливо, — забезпечити можливість повернутися до повноцінного життя ветеранам, які зараз захищають не лише Україну, а й спільні для всіх нас європейські цінності.

Реалізувати це можна у різний спосіб, ось декілька пунктів для початку: 

По-перше, фізична відбудова уже розпочалася. Ми фіксуємо випадки, коли вона відбувається без стандартів доступності. Як і раніше, немає елементарного – врахування базових принципів універсального дизайну. Що може ефективно змінити ситуацію? Стандарт, за якого європейські організації фінансово підтримують лише ті проєкти, які відповідають основним вимогам доступності.

По-друге, варто підтримати бажання людей відбудувати приватні будинки та квартири. Крім цього, варто надати можливості для пристосування місць проживання до потреб, які виникли з отриманням інвалідності. Комфорт і незалежність – базові засади, необхідні для гідного життя, тому не варто розвивати колективні центри перебування.

З цим пов’язаний ще один пункт – нам потрібна підтримка у розвитку реабілітаційних та соціальних послуг. Бо це знову про можливість розбудови системи самостійного проживання людей з інвалідністю –  не в інституційних закладах плачевного стану, а в зручних помешканнях чи будинках підтриманого проживання.

Що ще потрібно для якісних змін у довготривалій перспективі? Створювати умови для інклюзивного навчання. Врешті створити для людей з інвалідністю повноцінну можливість ходити до шкіл та університетів. Це не лише про освіту – це про налагодження комунікації і прийняття різноманіття. Якщо не формувати цього прийняття за шкільною партою – далі це робити значно складніше. Варто також подбати про систему підвищення кваліфікації для людей з інвалідністю. І, звичайно, про зміни законодавства та підходів, щоб люди з інвалідністю могли бути повноправними гравцями на вільному ринку праці. 

І наостанок. Нам потрібна підтримка у проєктах, що впливають на зміну ставлення до людей з інвалідністю. Людина з інвалідністю не потребує жалості, їй потрібна базова людська повага. Потрібно змінювати благодійний підхід до інвалідності на правозахисний — не «заліковувати» проблеми допомогами, пожертвами і співчуттям, а творити системні зміни, які забезпечуватимуть доступ для людей з інвалідністю до реалізації своїх прав.

Ці зміни варто робити доволі швидко, бо наразі наша система не справляється з великою кількістю ветеранів та цивільних осіб, які отримали інвалідність внаслідок війни. Водночас ця швидкість не повинна впливати на якість змін. Тому європейських лідерів ми просимо допомогти розробити стратегію-бачення реформ, яку будемо втілювати. А український громадський сектор – включатись у ці процеси та об’єднуватись для ефективних змін.

Подбаємо спільно про ефективні зміни сьогодні, щоб завтра люди з інвалідністю могли повністю дбати про своє життя самостійно та рівноправно включатись в розвиток європейського майбутнього нашої країни.

Дар’я Сидоренко