Як дві культури і, як наслідок, дві душі можуть бути дуже різними

Росіяни повернулися до віри в  імперію. Українці виховані захищати своє

Це особиста точка зору українця-американця, який народився в Сполучених Штатах від батьків-іммігрантів з України, отримав освіту в американській системі та ґрунтувався на американській культурі чудових демократичних цінностей, невичерпного апетиту до капіталістичних здобутків американської мрії і колишніх помилок віри в американську винятковість.

Що стосується останнього, то ні Америка, ані американці не є винятковими. Батьки-засновники не були святими, як проповідують фанати. Були і хороші, і погані. Америка відповідальна за багато добра. Воно однаково відповідальне за зло. Сучасна культура пізнання і примирення зі злом минулого, але з частковим виправданням, є правильним підходом. Сліпота в цьому може призвести лише до ще більшого зла.

Тим не менш, мова йде не про американську культуру чи її душу, а про дві нації, про які сьогодні дуже багатосуттєвого навіть для американців, а також світової спільноти. Вищезазначений коментар щодо Америки має на меті підвищити свідомість кожного суспільства про те, що самоаналіз своєї культури та душі є необхідним, хоча й складним процесом для всіх людей.

Українська та російська культури, незважаючи на географічну близькість і взаємну, хоч і нещасливу, історію, є яскравими прикладами того, як дві культури і, як наслідок, дві душі можуть бути дуже різними. Російський цар Петро був незадоволений російською історією, тому він змінив назву москви на росію, оскільки Київ був відомий як столиця Русі, а Київ далеко старший і поважніший. Пізніше цариця Катерина II вирішила, що зміна тільки імені недостатня. Вона доручила російським історикам скласти відповідну історіографію. Один із них, російський письменник та історик Ніколай Карамзін, написав про російську історіографію, підкреслюючи, що вона заснована на брехні. Саме це і є основа російської душі – брехня.

Кажуть, що російська мати, яка сильно любить свого російського сина-солдата, ще сильніше відчуває приналежність до російської імперії. Сина виховує готовим померти за цю імперію. Ця культура, а також суворі покарання за публічні зібрання в росії проти війни є причинами того, чому сьогоднішні російські матері, які зазнали величезних втрат у цій війні, не можуть або і не хочуть висловити свою скорботу через громадянську непокору.

Російська історіографія, яка живить російську культуру, базується на ідеї росії як великої держави, імперії, третього Риму. Це вимагає великої крадіжки в історії. Наведемо лише два приклади: крадіжки Києва – мати міст руських і крадіжки Царгорода, символу його – двоголовий орел, бо, мовляв, москва – це третій Рим.

Нинішнє фальшиве вивчення історіографії вимагає перемог на полі битви, оскільки переможцями стають історики. З цієї причини перемога у битві, незалежно від ціни, є потрібною для того, щоб імперія продовжувала жити. Київ був заснований у V ст. москва як утворення була заснована в ХІІ киянами, які були позбавлені київського престолу. Те, що росія представляє себе оплотом християнського православ'я, також є абсолютно хибним. Священна Римська імперія в Константинополі впала під владу Османів. У цьому вакуумі москва взяла на себе мантію і під дулом зброї змусила Константинопольський Патріархат визнати московський патріархат. От душа імперії та імперіалістів.

Україна та її душа принципово інші. Українська історія на пів тисячоліття старша. Що ще важливіше, за винятком правил середньовіччя, коли сила вважалась правильною і завойовників прославляли, Україна має трагічну історію, і навіть у часи слави Україна завжди виявляла задоволення своїм і небажання завойовувати те, що належить чужому. Прикладів багато, але найяскравішим є повстання козаків проти Польщі в 1648 році. Козаки під проводом гетьмана Богдана Хмельницького підійшли до воріт Варшави, але потім відступили, вирішивши, що вони захисники своїх земель, а не завойовники інших.

І українці, і росіяни, якщо вірити, народжені діти Бога, а інакше просто біологічні діти своїх батьків. Їх відрізняє культура, в якій вони виросли. Росіяни повернулися до віри в невмирущу імперію. Українці виховані захищати своє. Ці дві дуже різні культурні основи.

Я почав цю статтю з короткого огляду американської винятковості. Росіяни вірять у власну винятковість також. Різниця полягає в тому, що в Америці переважає розсудливість або, принаймні, здатність висловлювати свої погляди та об’єднуватися, щоб проголосити цей погляд. У Росії правило – мовчати з надією на тріумф, щоб імперія могла йти вперед і процвітати.

Вибір для світової спільноти дуже очевидний. Можливо,  абсолютне добро не переможе зло, але принаймні наші зусилля можуть зменшити страждання тих, хто стає жертвою зла. Україна починає контрнаступ. Всі повинні допомогти.

Аскольд Лозинський