Випробування Каховкою, різновекторні білоруси та український фактор для НАТО

Руйнування Каховської ГЕС стало не лише техногенною катастрофою, але і маркером ставлення цивілізованого світу до російсько-української війни. 

Доки Лукашенко продовжує інтенсивний діалог з Путіним, в лавах його опонентів відбувається броунівський рух. Україна стала вагомим фактором у виборах нового генерального секретаря НАТО.

6 червня дамба Каховської ГЕС була зруйнована сильним вибухом, після чого розпочалася сильна повінь, яка завдала потужного екологічного удару по півдню України. Росія підірвала гідротехнічну споруду не лише для унеможливлення успішного наступу українських військ, але і продовжуючи втілення тактики випаленої землі на окупованих територіях України. Кремль у такий спосіб намагається змусити Україну сісти за стіл переговорів у нинішніх умовах, коли біля 20% української території окуповано ворогом. Руйнівний ефект через масштаби та пролонгованість негативних наслідків у часі та просторі можна порівняти з застосуванням ядерної бомби. Наближеність Запорізької АЕС до місця катастрофи дозволив багатьом припустити, що вона стане наступним об’єктом для шантажу з боку Путіна.

Крім вибуху, який мав би спричинити руйнівну хвилю (подібне вже робили з ДніпроГЕС радянські війська у 1941 році) Кремль підготував справжнє цунамі дезінформації у виконанні як рядових чиновників, так і високопосадовців. Настільки нахабну брехню навіть з уст росіян доводиться чути нечасто. Особливістю сприйняття ситуації Заходом можна назвати прагнення опертися на дані розвідки, відтак формування офіційної позиції наших партнерів відбулося з певною затримкою. Проте це не позбавляє Україну права вимагати запровадження нових санкцій, посилення фінансової та військово-технічної допомоги.

Про наміри Кремля на поточному етапі висловився у межах власного курсу радгоспної геополітики Олександр Лукашенко. Самопроголошений лідер Білорусі примудрився перемішати припущення, що підривом дамби Каховської ГЕС Україна прагне приховати власний невдалий контрнаступ з закликом негайно припинити бойові дії. Схоже, в голові Лукашенка плутаються різні кремлівські методички, і це стає помітним неозброєним оком. У лавах його опонентів відбуваються цікаві процеси: у стані кризи опинилася організація силовиків ByPOL, а Світлана Тихановська за посередництва українських парламентаріїв вперше провела small-talk з представниками Полку Кастуся Калиновського. Якщо до цього додати, що представник Об’єднаного перехідного кабінету з питань оборони та безпеки Валерій Сахащик засвітився на Донбасі у амплуа сформованої білорусами десантно-штурмової роти, стає зрозумілим, що білорусько-український трек відносин суттєво пожвавився.

Цікавого значення набув останнім часом Київ. Столицю України відвідують політики, яким пророчать місце генерального секретаря НАТО. 10 червня разом з Джастіном Трюдо в Україні побувала віце-прем’єр та міністр фінансів Канади Христина Фріланд, позаминулого тижня з неанонсованим візитом у Києві був керівник британського військового відомства Бен Воллес. Екс-президент Хорватії Колінда Грабар-Кітарович відвідала Україну у травні, а очільниця данського уряду Метте Фредеріксен – ще у січні 2023 року. На жаль, «перевірка Києвом» кандидатів на пост генсека НАТО не дозволяє Україні розраховувати на покращення порозуміння з Альянсом у питанні вступу, хоча тенденція виглядає показовою.

Євген МАГДА, Інститут світової політики

Перше фото: United24media