Пристрасті за Пригожиним, «Люблінський трикутник» у Києві та випробування для Євроради

Російська влада продовжує публічно зализувати рани, завдані заколотом Пригожина, а Лукашенко – хизуватися тогою миротворця з кремлівського плеча. 

У Києві на День Конституції України та у переддень річниці підписання Люблінської унії зустрілися президенти країн «Люблінського трикутника». Європейська Рада відчула наближення парламентських виборів у Польщі. Віктор Орбан продовжує демонструвати окремий погляд на європейську безпеку.

Владімір Путін продовжує демонструвати позірну впевненість у власних силах. Чергове відеозвернення (якому передувало відео Євгенія Пригожина у властивій йому нахабно-хамській манері), виступ перед силовиками на Соборній площі та вояж до Дербента мали продемонструвати світові, що у Росії все спокійно, а Пригожин «пішов до Білорусі». Лукашенко, звісно, радий старатися, демонструючи власні здібності миротворця та гостинність з геополітичним присмаком, от тільки об’єктивних даних про місце перебування власника ПВК «Вагнер» наразі немає. Російська пропаганда тим часом намагається нівелювати роль «вагнерівців» у захопленні Бахмута, а Захід – намагається з’ясувати, що відбувається насправді всередині Росії. Керівник Росгвардії Золотов вирішив скористатися нагодою, щоб посилити свої підрозділи важкою бронетехнікою. До того ж Кремль має потужні навички у створенні паралельної реальності та монополізований інформаційний простір, тому спробує стерти пам’ять про Пригожина у громадян РФ. От тільки напевно прогнозувати його дії сьогодні важко, попри відносний спокій.

28 червня до Києва прибули лідери Литви та Польщі, які не лише привітали український народ з річницею ухвалення Конституції, але і провели переговори з Володимиром Зеленським. Лідери країн «Люблінського трикутника» збираються регулярно, адже безпекові проблеми у регіоні залишаються суттєвим викликом для всіх трьох країн. Дуплетний виклик з території Білорусі – розміщення там російської тактичної ядерної зброї та перспектива появи «вагнерівців» - підштовхує Варшаву, Вільнюс та Київ до узгодження своїх дій. І тут не зайвими були б консультації з представниками білоруських демократичних сил.

Проте не до кінця зрозуміло, як вплинуть прийдешні парламентські вибори у Польщі на ситуацію у Центральній Європі. Хоча Анджей Дуда анонсував спільні з Україною заходи щодо вшанування жертв Волинської трагедії наступного тижня, тональність передвиборчої риторики польських політиків звучить жорство. Прем’єр Польщі Матеуш Моравецький минулого тижня висловився за розміщення американської ядерної зброї на території країни (раніше цю ідею підтримував і президент Дуда) та звинуватив головного опонента влади Дональда Туска у приналежності до «групи Вебера» (керівника фракції  Європейської народної партії в Європарламенті Манфреда Вебер). Польща та Угорщина, наче згадавши про минулу дружбу, в унісон виступили проти узгодженої політики ЄС на саміті Європейської Ради. Не виключено, що вже восени в разі перемоги Роберта Фіцо та SMER на  парламентських виборів до них приєднається Словаччина.

Антиукраїнські заяви Віктора Орбана, за великим рахунком, вже нікого не дивують, адже угорський прем’єр тиражує їх не перший рік. Ось і цього разу він встиг за короткий термін звинуватити Україну у відсутності суб’єктності та пообіцяти позбавити її фінансової допомоги. Сила позиції Орбана у тому, що він спирається на підтримку виборців та страх єврочиновників перед можливим #HunExit-ом, який експлуатує надзвичайно вправно. Ще один компонент його мотивації – майбутні вибори до Європейського парламенту, на які ФІДЕС навряд чи піде у лавах ЄНП.

Євген МАГДА, Інститут світової політики