Космічний злет українського емігранта. Михайло Яримович

Колеги про нього жартома говорили: «Той, хто не пустив москалів на Місяць»

Автору цих рядків багато доводилося писати про видатних українців. Здебільшого про тих, хто вже відійшов у засвіти. Але траплялося й таке, коли щастило зустрітися з живим героєм свого твору, про якого розповідав уже раніше.

Скажімо, п'ять років тому наш посол у США Валерій Чалий запросив мене на зустріч з українською громадою у Вашингтоні. Заходимо в приміщення, в якому вже зібрався гурт українців. І раптом від нього відділяється сивочолий чоловік і з відкритою усмішкою іде назустріч. «Де ж я його бачив?» — б'ється сполохана думка. А він уже простягає руку для вітання і представляється: «Називаюся Михайло Яримович».

І тут як струмом вдаряє в свідомість: «Так це ж той, про кого я стільки писав і з ким хотів дуже побачитися!». Виявилося, що Михайло Яримович, один з героїв моєї книжки «Що дала Україна світові», перший упізнав мене, бо бачив моє фото вже раніше на обкладинці.

Тому для мене вже не було дивиною, коли організатори недавнього мого виступу в Нортпорті у Флориді Оксана та Петро Пясецькі повідомили, що Михайло Яримович з дружиною неодмінно завітають на лекцію про Голодомор-геноцид 1932–1933 років в Україні. Так і сталося, і цей видатний українець дуже уважно слухав, вдивлявся в документи, продемонстровані, зокрема, на підтвердження катастрофічних втрат українців. Особливо ж його цікавили свідчення про дитячу смертність у ту лиху для українства добу.

Він, уродженець 1933-го, як ніхто інший, добре розуміє, що його доля також могла скластися трагічно, якби народився на Наддніпрянщині. Але Всевишній благословив його появу на світ в українській родині на Підляшші, де тимчасово перебували його батьки-тернополяни. Потім Яримовичі повернулися в село Метенів Зборівського району, а згодом вони мешкали в Тернополі на Микулинецькій.

Після Другої світової війни родина Яримовичів переїхала до США, де здібний юнак вивчав аеронавтичну інженерію в Нью-Йоркському університеті, а в Колумбійському став доктором філософії з інженерних наук. А вже після цього 26-річний фахівець розпочинає кар'єру в галузі космічних досліджень.

Треба сказати, що досить швидко він засвідчив про свій талант конструктора космічних систем, бо від 1965 року в Департаменті оборони як технічний директор керував реалізацією проєкту Орбітальної космічної лабораторії з екіпажем на борту. Це саме він був відповідальним за функціонування систем космічних кораблів «Аполлон» (системи електронного управління двигунів, навігації, стабілізації та контролю). Тобто, українець Михайло Яримович, по суті, втілював у життя той проєкт, який за пів століття до цього висунув його великий попередник на рідній землі Юрій Кондратюк.

Але зоряний час Михайла Яримовича цим успіхом не обмежився. Коли в США розгорталися так звані зоряні війни, то Рональд Рейган зробив ставку на нашого земляка, якого призначив у квітні 1986 року керівником Центру стратегічної оборонної ініціативи.

А ще з його ім'ям у світовій історії пов'язуватимуть запровадження системи місцезнаходження GPS (Система глобального позиціонування, яка дає змогу будь-кому точно визначати свої координати у будь-якому місці Землі). Можна додати, що наш іменитий земляк очолював усі найпрестижніші міжнародні організації з космонавтики й астронавтики.

Сам же Михайло Яримович з приводу своїх заслуг перед світовою космонавтикою сказав так під час вручення йому відзнаки почесного доктора УКУ:

«Ми працювали день і ніч, спавши лише по кілька годин, а наші дружини дбали про дітей. Ми мали потрапити на Місяць до кінця десятиліття, швидше за Радянський союз. Врешті-решт наша команда досягла успіху, а радянська космічна програма провалилася.

Мені пощастило невтомно працювати над тим, щоб допомогти західному світу звільнитися від загроз та утисків з боку Радянського союзу, присвятивши себе галузі космонавтики та аргонавтики. На моєму прикладі ви маєте змогу побачити, як може скластися доля українського емігранта, якщо дати йому свободу розвиватися у вільній і демократичній Америці».

До речі, відзначаючи заслуги Михайла Яримовича, влада США в спеціальній грамоті наголосила, що «його широке технічне знання та майстерність керівництва були важливими факторами у прийнятті концепції і планів орбітальної лабораторії із залогою. Він постійно виконував обов'язки, які вимагали незвичайного спеціального знання та уваги з великою ініціативою та наполегливою цілеспрямованістю».

А ще Михайло Яримович одержимий любов'ю до рідної землі. Після проголошення незалежності України він налагодив співпрацю з академічними установами відродженої держави. Так, за його участю було реалізовано міжнародний проєкт «Морський старт» («Sea Launch»), де використовували українську ракету «Зеніт-3SL». Тому й не дивно, що активного діяча української громади у Вашингтоні Михайла Яримовича Національна академія наук України одним із перших іменувала своїм іноземним членом.

Коли ми прощалися з Михайлом Яримовичем та його дружиною Роксоланою, то він додав іще один цікавий факт своєї біографії: після успішного повернення американських астронавтів з Місяця його колеги говорили про нього однозначно: «Той, хто не пустив москалів на Місяць».

Володимир СЕРГІЙЧУК, завідувач кафедри історії світового українства Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук, професор