Воєнний 2024-ий: загадки для України
Академік Володимир Горбулін і директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак не лише загострюють увагу на майбутніх викликах, а й пропонують рішення
Навряд чи буде перебільшенням, що 2024 рік несе низку нових викликів, загадок, парадигм. І скоріш за все, 2024 рік виявиться більш складним і турбулентним для сучасного світу, а для України – більш небезпечним, ризикованим та виснажливим. 2024 рік висуває нові вимоги – як у світовій геополітиці, так безпосередньо і на полі бою. Потрібні не просто нові рішення, потрібна невідкладна, багаторівнева робота планетарних лідерів у багатьох сферах одразу.
Російсько-українська війна створила умови для повної розгерметизації деструктивного у світі та порушила психоенергетичний баланс планети. В результаті спрацювала ланцюгова реакція у реалізації бажань досягти політичних цілей військовим способом. Окрім масового переозброєння великої кількості країн світу та докорінної зміни стратегій національної безпеки (як, скажімо, зробила Японія), виникла череда кривавих війн, у яких звірства росіян в Україні повторювалися та клонувалися.
Навряд чи буде помилкою твердження, що Путін «випустив джина війни з пляшки». Фактично, немає жодного сумніву, що війна в Ізраїлі та передвоєнна ситуація на Балканах – це нові фронти Путіна, які Кремль намагається «відкрити» проти Заходу за допомогою зацікавлених політичних сил та терористичних організацій.
Ймовірність масштабування війни до рівня глобальної, світової, різко зросла – і це стосується далеко не тільки Близького Сходу, а й, наприклад, Азербайджану-Вірменії, Північної-Південної Кореї; загалом будь-яка нова війна у світі або масштабування наявних знаходиться у зоні інтересів режиму Путіна, оскільки зменшує його відповідальність, розмиває та частково поглинає загальну деструктивну політику Кремля, створює надзвичайні умови для всього світу і, відповідно, нові умови для руйнівника міжнародної системи безпеки.
Перехід у 2024 рік та намір військових фахівців Заходу вже з початку осені 2023 року зазирнути у майбутнє з оцінкою перспектив майбутнього – колоритно говорить про усвідомлення та прийняття того факту, що вже розгорнулася довга й виснажлива війна, до якої не були готові ані кремлівська верхівка, ані блок НАТО.
То на що варто звернути увагу в першу чергу, та що найбільше впливатиме на українські перспективи?
НА ШЛЯХУ ДО ФОРМУВАННЯ НОВОЇ МОДЕЛІ СВІТУ
Кардинальне переформатування світу справді є великою, можливо, найбільшою загадкою майбутнього, і Україна, як не дивно, знаходиться в її центрі.
У Європі стрімко почалися перегляди відношення не тільки до Путіна, а й до його фактичного покровителя з Піднебесної. У вересні 2023 року міністерка закордонних справ Німеччини Анналена Бербок назвала диктатором Сі Цзіньпіня в прямому ефірі Fox News: «Якщо Путін виграє цю війну, яким знаком це буде для інших диктаторів у світі, таких як Сі – президента Китаю? Україна повинна виграти цю війну». Здається, чи не вперше так чітко прозвучало слово «перемога» з вуст європейського чиновника високого рівня. У жовтні 2023 року Держдеп також видав «Інтегровану стратегію розвитку України», де офіційно вказано, що США хочуть допомогти Україні досягти перемоги у війні, а ще – притягнути Росію до відповідальності за злочини в Україні. Попри низку рекомендацій щодо налагодження Києвом боротьби з корупцією та створення справді справедливого судочинства, це перший офіційний документ у США із визначення бажання перемоги України. Зрозуміло, що трактування змісту слова «перемога» в США і в Україні може відчутно відрізнятися, але це позитивні зміни, які можуть призвести до більшої чіткості у протистоянні путінській Росії.
Ще однією, дуже важливою зміною у 2023 році стало відчутне нарощування Україною власних виробництв зброї, головним чином – ракет та різних типів дронів. Можливості подальшого нарощування бойових спроможностей та участь у цьому країн-партнерів через ВТС стає новою фундаментальною можливістю для української нації.
На жаль, стимулювання Китаєм Росії, Ірану та Північної Кореї до формування альянсу відчутно порушило загальний баланс сил. Іран після завершення дії резолюції Ради безпеки ООН 2231 може піти на передачу ракет Росії – йшлося про балістичні ракети Fateh-110 із радіусом дії 300 кілометрів і бойовою частиною до 600 кілограмів та Zolfaghar із радіусом дії до 700 кілометрів і бойовою частиною 579 кілограмів. До того ж, бойова частина ракети Zolfaghar відділяється при заході на ціль, що значно ускладнює її виявлення, відстеження і знищення.
У вересні 2023 року іранці продемонстрували Шойгу під час його візиту до країни нову повітряно-поверхневу ракету під назвою 358. А зухвала атака палестинського ісламського руху ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня 2023 року, розробити яку напевно допоміг Іран, стала переходом до різкого загострення між Заходом та прокитайськими силами на планеті – із потужною загрозою спалаху великої війни на Близькому Сході. Це спроба координаторів війни досягти рівня великого вибуху на Близькому Сході – з ціллю виснаження Заходу одночасною підтримкою України, Ізраїлю та Тайваню. Не менш небезпечним здається і КНДР: майже одразу після поїздки Кім Чен Ина у гості до Путіна Пхеньян почав відправляти артилерію для посилення російської армії. Поставки в РФ зброї з Ірану та Північної Кореї можуть збільшитися – така перспектива існує. Тож будь-яке зменшення уваги Заходу до забезпечення України може мати вкрай негативні наслідки.
Ці події відбувалися на тлі певних воєнних досягнень України. На початку жовтня Москва заявила про плани збудувати військово-морську базу на узбережжі Чорного моря окупованої грузинської Абхазії. Це виглядало симптоматично та відображувало реакцію на неможливість перебування ЧФ РФ у Севастополі та одночасний намір посилення на Кавказі через втрати контролю над Вірменією та перспективи нових викликів у регіоні. Але головне в історії передислокації кораблів ЧФ РФ із Севастополя – фактичне визнання відсутності можливості забезпечити безпеку флоту на Кримському півострові. Іншими словами, восени 2023 року Росія почала втрачати контроль над Кримом.
МОСКОВСЬКИЙ НАБАТ, АБО ЧИ ЗМІНИЛИСЯ РОСІЙСЬКІ ПЕРСПЕКТИВИ У 2024 РОЦІ
Формальним індикатором слугує передусім офіційна обіцянка військового міністра Шойгу завершити війну до 2025 року. Однак час грає на Путіна та його заплямовану кров'ю кліку, в цьому немає жодного сумніву.
Якщо виникає уявлення, що російський фашистський режим видихся, то це точно хибне уявлення. Росії пророкували падіння видобутку нафти на 30%, ВВП – на 15%, імпорту – до 50%. Але жоден із цих прогнозів не справдився. Експорт РФ у 2022 році не зменшився, а зріс на 20% – він сягнув 591 мільярда доларів – рекордного показника за всю історію країни. Компоненти для виробництва зброї, в тому числі мікросхеми, без перешкод потрапляли у 2023 році через Туреччину, Китай, Киргизстан, Казахстан, Вірменію, Узбекистан.
Західні країни купували в РФ платину, нікель, мідь, алюміній, алмази, деякі продукти із сталі – щонайменше на 20 мільярдів доларів щорічно. РФ наростила експорт скрапленого газу з 14,22 мільярда кубічних метрів у 2021 році до 19,2 – в 2022 році.
РФ купувала усе необхідне для виробництва зброї, навіть у США. Так, у РФ потрапили верстати американської корпорації NSH. У рекламному відео росіяни ненав’язливо продемонстрували, що виробляють небезпечні безпілотники-камікадзе «Ланцет» на верстатах із Японії та Південної Кореї.
А німецькі верстати SPINNER для реалізації програми з нарощування виробництва осколково-фугасних снарядів для танків потрапили в РФ через Туреччину. Прикру картину з санкціями доповнює взагалі сумний факт: у вересні 2023 року виявилося, що нові іранські дрони-камікадзе, використані РФ для атак на українські міста (за три літні місяці було здійснено понад 600 таких атак), мають європейські компоненти.
Такий стан речей дозволив Кремлю планувати велетенське збільшення військових витрат у 2024 році. Проєкт бюджету у вересні 2023 року передбачав виділення на утримання загарбницької армії і виробництво зброї нечувану суму – аж 10,8 трильйона рублів, або 112 мільярдів доларів (до речі, майже вдвічі більше за витрати 2023 року в 6,4 трильйона). Аналітики звернули увагу, що вперше в історії оборонні витрати на війну ставали найбільшою статтею бюджету.
Сприяє Кремлю й той факт, що у жовтні допомога Україні опинилася у підвішеному стані – через внутрішню політичну кризу в США, де виникла проблема із затвердженням суми допомоги Україні. Президент Франції Макрон, який ще заявляв про неможливість припинення підтримки України, раптом зазначив: Сполучені Штати є найбільшим донором допомоги Україні в абсолютному вираженні, цю допомогу неможливо «замінити». Майже те ж саме у перші дні жовтня підтвердив і верховний представник Євросоюзу із зовнішньої та безпекової політики Жозеп Боррель: «Чи може Європа заповнити прогалину, залишену США? Звичайно, Європа не може замінити США».
У цьому контексті напад на Ізраїль став спільною асиметричною зброєю Росії та Ірану проти Заходу (на тлі зростання впливу Китаю та участі КНДР як учасника блоку та щонайменше постачальника зброї терористичному режиму). Загалом показово, що саме російську терористичну тактику продемонстрували бойовики ХАМАС під час атаки на Ізраїль: масові вбивства цивільних, беззбройних людей з метою залякування, захоплення заручників, включно з дітьми, руйнування цивільної інфраструктури стали ознаками сучасної війни разом із широким використанням простих, дешевих засобів для підготовки й ведення війни – парапланів, мотоциклів, цивільних дронів для скидання боєприпасів. До того ж фахівці примітили, що жоден союзник ХАМАС, за винятком Росії, не має досвіду застосування дронів-бомбардувальників проти сучасних бойових танків. З’явилися висновки, що лише росіяни могли цьому навчити бойовиків. Звісно, довести це нелегко, але припущення варте уваги та цілком відповідає почерку й духу ведення війни слугами Кремля. Не може не привертати увагу реалізація терористичною організацією вкрай складної операції із бойовими діями з повітря, моря і суходолу – це так само підводить до висновку про участь у підготовці та забезпеченні атаки зброєю гравців іншого рівня. А ретельне вивчення зв’язків одразу призведе до розуміння, що «вуха», які видно за лаштунками, належать Москві та Тегерану.
У вересні 2023 року стало відомо, що у ЗС Росії формуються розвідувально-штурмові бригади, призначені для штурму укріплень та ведення розвідки в найближчому тилу противника. Нові бригади створюються з урахуванням досвіду війни Росії проти України, і вони увійдуть до складу армій та корпусів. Таким чином, Москва розраховує в 2024 році перехопити наступальну ініціативу, як це відбулося на початку 2023 року після вибору для атаки міста Бахмут.
І все ж, попри майже колосальні, майже необмежені ресурси, Росія таки виснажена війною проти України. Російська верхівка не планувала тривалу війну, котра теж стала потужним викликом. Саме тому Кремль вимушений звертатися до країн-ізгоїв за зброєю та політичною підтримкою.
УКРАЇНСЬКА АРМІЯ ЯК ГОЛОВНИЙ АРГУМЕНТ
На жаль, попри розпочаті українською владою дії у бік нарощування вітчизняних виробництв зброї та боєприпасів, Сили оборони у 2023 році залишалися повністю залежними від зовнішньої підтримки. Західні обмеження наступальних можливостей України неабияк сприяли затягуванню європейської війни: вони надали Росії час на підготовку великих оборонних укріплень, продовження цілком результативної боротьби в окопах і безперервне поповнення втрат. Наприклад, у вересні-жовтні російські військові використовували на полі бою небезпечну тактику під назвою «еластична оборона»: вони начебто поступалися позиціями, а потім різко наносили удари у відповідь по цих позиціях. Крім того, противник постійно намагався намацати вразливі місця української армії з метою здійснення серії контрнаступів та перехоплення ініціативи. Таким складним вузлом у жовтні стала Авдіївка, де угруповання РФ намагалися здійснити оперативне оточення українських військ. Знову таки, противник використовував комбіновані атаки (йдеться про одночасні та послідовні масовані атаки механізованими колонами і пішими штурмовими групами, а також потужну підтримку з повітря) та зовсім не жалів особового складу й техніки. Не сюрприз, що саме з початком війни ХАМАСу проти Ізраїлю російські угруповання відчули друге дихання та почали нові серії контрнаступів.
Однак вдале нівелювання введених восени 2023 року стратегічних резервів РФ, а ще краще – здатність помножити на нуль 18-ту й 25-ту армії, дозволило б Силам оборони не просто закріпити успіх та розвинути ініціативу, а й забезпечити суттєве зростання військових можливостей у 2024 році – на тлі остаточної деморалізації наявних на окупованих територіях угруповань противника.
Щодо неприємних недоліків Сил оборони України восени 2023 року залишалися недостатність дальності зброї для ізоляції окупованого Кримського півострова та недостатня потужність дронів-камікадзе для ураження масштабних об’єктів противника на території РФ – таких як виробничі лінії безпілотників, ракет та керованих бомб.
Значні успіхи демонстрували у 2023 році розробники й виробники ракет – у жовтні Україна почала випробовувати ракети з дальністю ураження 1000 км. На жаль, реалізації таких програмних завдань дуже заважали внутрішні перешкоди: деякі виробники звернулися по допомогу до ОПУ, РНБОУ та СБУ, а от ДержККБ «ЛУЧ» після порції тиску Держаудитслужби звернулося до громадськості.
Певний стрибок протягом великої війни було зроблено в сфері розробок та виробництва морських дронів, у тому ж жовтні розробники показали ударний безпілотник «Морок» з вагою бойової частини вже у 30 кілограмів та дальністю ураження 800 кілометрів. За рік виробництво дронів зросло в 100 разів, що може бути свідченням прогресу в цій площині. Восени з’явилися підстави казати про певні досягнення у військово-технічному співробітництві: українські військові можуть отримати нові турецькі БАК Akincі, що здатні нести крилаті ракети з радіусом дії 250 кілометрів – це питання «вже в процесі».
До того ж, ДП «Антонов» та французька компанія Turgis & Gaillard підписали угоду про виробництво на потужностях української компанії новітнього бойового дрона Aarok MALE. Цей БАК здатний нести 1,5 тонни озброєння. Можливо, це «перші ластівки», які стануть передвісниками появи у Сил оборони дуже потужної сучасної зброї.
ЩО НЕСЕ 2024 РІК?
Перша й головна із загадок, безперечно, стосується рівня та якості всебічної допомоги Заходу. Саме рівень військово-технічної допомоги Україні визначитиме реальні спроможності Сил оборони держави у 2024 році, та ймовірно, у 2025 році, в разі більшого затягування війни.
Питання збільшення або зменшення військово-технічної допомоги Україні має кілька різних аспектів. Ключовий із них – геополітичний. З одного боку, шалені інвестиції в Україну від початку масштабного вторгнення, здатність України стримувати та послабляти ядерну Росію (і частково у такий спосіб стримувати Китай) зробили підтримку України привабливою та перспективною справою для Заходу. Чи буде війна в Ізраїлі сприяти збільшенню допомоги Україні як справжньому союзнику США і НАТО, та й покращенню якості підтримки, що допоможе вийти на рівень поставок не тільки літаків, а й ракет, дронів оперативно-стратегічного рівня та гелікоптерів вогневої підтримки?
На початку жовтня 2023 року в Пентагону залишалося 5,2 мільярда доларів на надання військово-технічної допомоги Україні, що, за умов збереження існуючих темпів підтримки, вистачить на 5-6 місяців. Звісно, у президента Байдена могли б знайтися й додаткові можливості у вигляді грантів або переспрямування ресурсів інших програм. Однак цілком можливим залишався сценарій зменшення допомоги США, і відповідно, відсутність нарощування якості допомоги від європейських країн НАТО (йдеться про німецькі крилаті ракети Taurus та схожі нові опції). «Якщо ви позбавите Україну допомоги, Росія не зупиниться. Врешті-решт буде війна між НАТО й Росією, і це дасть зелене світло Китаю для вторгнення на Тайвань. Тому республіканцям у Палаті представників: якщо ви вимкнете Україну від живлення, ви розпалите ще більшу війну в Європі. Китай піде по Тайвань», – заявив сенатор-республіканець Ліндсі Грем 15 жовтня.
Аналіз усіх вихідних даних та можливостей може свідчити, що, навіть за умов найгіршого сценарію, до квітня 2024 року Україна може розраховувати щонайменше на наявний рівень допомоги або схожий – із незначною тенденцією до зменшення. Серед іншого, в Україну почнуть надходити бойові літаки із сучасним авіаційним озброєнням. Так само можна прогнозувати, що Україна буде повноцінно забезпечуватися боєприпасами та засобами ППО.
Для забезпечення армії зброєю не завдяки допомозі, а вже іншим шляхом, Україна має розв’язати ще одну загадку.
Друга за рівнем важливості головоломка пов’язана із можливістю досягнення Україною технологічних переваг самостійними зусиллями. Оскільки вони та технологічний відрив від ворожої Росії як довгострокова мета є винятковою гарантією безпеки держави. Вузловою проблемою у 2023 році залишалося адміністрування ОПК, вірніше, вибір оптимальної моделі. 2023-й рік вперше в історії України став роком високого рівня уваги влади до ОПК, а до раніше зроблених оголошень про прихід на ринок України німецького Rheinmetall AG, британської BAE SystemsЮ турецької Baykar Makina додалась згадана вище французька Turgis & Gaillard. З’явилася також і перша реалізована робота з американськими партнерами. Зокрема, США в рамках проєкту FrankenSAM допомогли Україні модернізувати два типи зенітних ракетних комплексів, які здатні стріляти західними ракетами.
Досвід говорить про високий технічний рівень вітчизняних розробників. Однак щодо моделі, то Україні варто прийняти важливі додаткові рішення. Бо до цього розвиток ВТС та ОПК гальмувала саме слабка система адміністрування й невдало підібраний менеджмент.
Нарешті, третя вагома парадигма – власне успіх на полі бою. Вирішення перших двох загадок якраз підпорядковані цій, головній, третій. Як не дивно, але саме тактичні воєнні успіхи 2023 року здатні забезпечити стратегічну перевагу в 2024 році. І хоч як фантастично це звучить, саме військово-промислові успіхи України у 2024 році, з урахуванням результативного військово-технічного співробітництва, здатні забезпечити стратегічну перемогу майбутнього. Владі України варто розв’язати низку питань щодо посилення війська.
Навряд чи буде перебільшенням, що ключовою проблемою 2023 року залишалося питання мотивації служби. Якщо в державі зберігається стабільно високий рівень довіри до армії (тобто до Сил оборони), то з питанням мотивації до служби далеко не так просто. В середині жовтня 2023 року Міністерство оборони повідомляло, що сотні тисяч громадян намагаються уникнути мобілізації, і це питання військове відомство мало намір врегулювати. Однак, навряд чи буде ефективним без радикальних мір, таких, як рівність обов’язків усіх громадян із чітким, прозорим визначенням меж, умов та відповідальності. Це має стосуватися і заможних громадян, і колишніх депутатів та чиновників, і особливо, їхніх родичів. Бо якщо у перші дні масштабного нападу Росії українці демонстрували фантастичний рівень мотивації, то протягом 18 місяців інтенсивної, кривавої війни вона суттєво знизилася. Потрібні серйозні удосконалення у системі комплектування – більш чітко визначений зв’язок мотивації служити з державним управлінням, життєвою кар’єрою, пільгами та більшим фінансовим заохоченням не тільки під час служби, а й для ветеранів служби. Йдеться в тому числі про необхідність поставити у залежність призначення на вищі посади державного управління від служби в Силах оборони. Більш чітка робота усіх органів влади щодо зменшення можливостей ухилення та жорстке покарання тих, хто намагається на цьому заробити. Якщо у соцмережах намагаються відкрито продавати «білі квитки», тікати від війни за кордон, то це дуже чіткий сигнал владі про необхідність удосконалення системи. Ще один невизначений момент – права та повноваження мобілізованих. До того, потрібен також і незалежний нагляд – зокрема, законодавче призначення незалежних інспекторів та головного військового інспектора, який не буде підпорядкований міністру оборони чи головнокомандувачу ЗСУ.
Варто усвідомити, що на межі 2023-2024 років може відбутися низка подій, які здатні негативно вплинути на перспективи України у 2024 році. Передусім війна в Ізраїлі в разі її затягування та масштабування може суттєво вплинути на потенціал України – від ризиків вступу у війну руху «Хезболла» до ударів з боку Ірану чи навіть прямої участі у регіональній війні. Так само можуть негативно вплинути й події в США – від обмежень Пентагону й адміністрації президента до «повернення трампізму». Не виключена також і масштабна активізація усієї «осі зла». Але ми усі не маємо права хоч на хвилину забувати: наша війна – екзистенційна, тобто війна за право існувати як нація. Тому ми мусимо не тільки боротися, а й швидко вчитися вдало й всебічно забезпечувати цю боротьбу власноруч.
Невизначеність щодо довготривалої військово-технічної допомоги з боку США може вимусити військове командування переглянути підходи до наступу та бути готовими до гіршого сценарію розвитку подій. Ревізія може торкатися і більш чіткого визначення, на жертви може піти нація. Однак те, що відбуватиметься навколо України після такого тривалого шляху до перемоги над ворогом, має зробити націю ще більш рішучою. Та, зокрема, призвести до відповіді: що ми самі можемо зробити для перемоги у, можливо, найскладніші часи?
Переконані, що нові умови війни мають привести владу України до прискорення виконання рішень щодо безперервного нарощування виробництва власних озброєнь. А також укріплення армії шляхом удосконалення системи її комплектування. Не зайвою буде підготовка низки рубежів оборони та потужних укріплень (чого не було зроблено раніше) – на вже відвойованих у ворога територіях – це буде не зайвим не тільки для 2024 року, але й для наступних 5-10 років співіснування з ворожою державою, яка буде обов’язково прагнути до повного знищення Української держави. Взагалі ж для виживання і розвитку українській нації вже невідкладно необхідно, як і Ізраїлю, питання нарощування оборонного потенціалу та масштабування військових спроможностей поставити у самий центр суспільства й держави.
Володимир Горбулін, перший віцепрезидент Національної академії наук України, академік
Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння