Максим Субх, спецпредставник України з питань Близького Сходу та Африки

Штаб-квартиру ООН у Нью-Йорку відвідав спеціальний представник України з питань Близького Сходу і Африки Максим Субх. Він узяв участь у підготовці проєкту резолюції Генасамблеї про порушення прав людини на окупованих територіях, зокрема в Криму, обговорив з низкою країн українську Формулу миру, підготовку до саміту «Зерно з України», провів переговори з представниками країн Африки та Близького Сходу. Як змінюється ставлення світу до російської війни проти України через ситуацію в Газі, чи зрозуміли в Тель-Авіві роль Росії в нинішньому загостренні конфлікту, чи вдасться нам збільшити коло наших прихильників на Африканському континенті, – про все це розмовляємо з паном Субхом.

ЯК ВІЙСЬКОВІ ПЕРЕВОРОТИ В АФРИЦІ ВПЛИВАЮТЬ НА ГОЛОСУВАННЯ КРАЇН У ГЕНАСАМБЛЕЇ ООН

- Максиме Алійовичу, у Третьому комітеті Генасамблеї попередньо ухвалили проєкт резолюції «Ситуація з правами людини на тимчасово окупованих територіях України, включаючи Автономну Республіку Крим та місто Севастополь». Чи задоволені ви результатами голосування?

- Остаточне ухвалення документа очікується на сесії Генасамблеї в грудні. Розгляд у Третьому комітеті – це, так би мовити, перевірка температури по палаті. Загалом є деякі негативні тенденції, які стосуються лише окремих країн Африки і Близького Сходу, але вони не такі масштабні. Ми побачили певний відкат щодо кількості голосів від торішнього голосування. Є одна країна, з якою у нас ще досі, на жаль, немає дипломатичних відносин, – Сомалі. А в деяких країнах відбулися певні політичні зміни, які вплинули на їхню позицію.

Ці тенденції також пов’язані зі змінами і зменшенням впливу в Африці наших західних партнерів, зокрема Франції. Французько-африканські відносини нині переживають не найпростіші часи.

Звісно, ми, працюючи з континентом, особливо з підсахарською частиною, дуже щільно координуємо свої позиції і свій діалог з нашими західними партнерами, враховуючи їхні історичні зв’язки з регіоном Сахелю, Центральною та Центрально-Західною Африкою.

Результати голосування в Третьому комітеті (77 голосів – «за» 14 – «проти», 79 – «утрималися», – ред.) не позбавляють нас надії на те, що на сесії Генасамблеї ми зможемо їх покращити. Маємо приблизно місяць, щоб включити турборежим і попрацювати з країнами поіменно.

Власне, чому я приїхав саме у Нью-Йорк? Тому що тут є унікальна нагода зустрітися з представниками будь-якої країни світу – те, чого ми не можемо зробити в Україні й навіть через наші посольства в Африці. Власне, поки що ми маємо там десять посольств. Незабаром з’являться нові, і це теж буде додатковим важелем, щоб підтримувати прямий діалог.

Посли всіх без винятку країн, які тут працюють, є дуже впливовими, мають прямі контакти з вищим керівництвом у своїх країнах. І те, що доноситься тут, наступного ранку – уже в столиці, у кабінеті номер один. Тому цей інструмент ми використовуватимемо постійно і цілеспрямовано.

- А як щодо Формулу миру? Чи вдається розширити коло її прихильників за рахунок африканських країн?

- Українське керівництво докладає всіх зусиль, аби залучити до неї якомога більше країн. Я помітив, що відсутність тієї чи іншої країни в колі держав, які беруть участь в обговоренні положень Формули миру, пов’язана здебільшого з браком розуміння актуальної інформації про те, що відбувається навколо цієї Формули. Під час моїх переговорів і зустрічей тут я побачив, що країни позитивно налаштовані, коли їм пояснюєш, що це план завершення війни в Україні, завершення її на умовах України і на умовах справедливості.

Крім того, вона може бути застосована до регіональних конфліктів у Африці. Це викликає додатковий інтерес до її положень та бажання зрозуміти, у якому форматі та чи інша країна може долучитися до неї.

Я мав безліч зустрічей: Судан, Південний Судан, Ефіопія, Мавританія, Саудівська Аравія, Кувейт, Катар та багато інших…

Європейцям ми кажемо, що оскільки вони з нами працюють за Формулою миру на всіх рівнях – послів, дипломатичних радників, радників з нацбезпеки, – то ми маємо разом пояснювати нашим африканським партнерам, що це за документ і яка його мета.

За результатами візиту ми вже розуміємо, що можемо залучити додаткові країни, які візьмуть участь у наступній зустрічі на рівні радників з національної безпеки.

ЯК СПОНУКАТИ АФРИКАНСЬКІ ДЕРЖАВИ ГОВОРИТИ В ОДИН ГОЛОС ПРО ЗЕРНО З УКРАЇНИ

- 25 листопада в Києві відбудеться другий саміт ініціативи «Зерно для України». Які особливості його підготовки?

- Президент підписав десятки іменних запрошень своїм африканським колегам. Є певний список країн, участі яких ми очікуємо.

У процесі наших розмов ми побачили бажання країн, котрі спочатку не виявляли ніякого інтересу, долучитися, особливо коли вони зрозуміли, що Україна підходить до організації дуже гнучко. Ми пропонуємо фізичну участь президента, але якщо це складно, то може бути онлайн-присутність. Це дає ширше поле для ухвалення рішення про участь.

Певна кількість країн уже відчули після першого саміту «Зерно з України», який відбувся в листопаді торік, наскільки це ефективно й правильно, що Україна намагається допомагати їм, попри всі складнощі. Це викликає подив і водночас повагу до нашої країни, де йде активна війна з агресором, а вона ініціює такі підходи й наголошує, що залишатиметься гарантом глобальної продовольчої безпеки.

- Але перший саміт проводився ще тоді, коли діяла Чорноморська зернова угода, нині ж ситуація зовсім інша...

- Безумовно. Тому нам важливо розширити коло учасників. Адже чим більшим воно буде, тим сильніше лунатиме голос Африки. Вона говоритиме в один голос. І це будуть не лише ті країни, які отримували наше зерно.

Скажімо, у Західну, Південно-Західну Африку українське зерно надходило в дуже обмеженій кількості. Наші традиційні ринки – це північ і схід континенту.

Ми наголошуємо, що допомагаємо зерном не для того, аби за нас десь проголосували. Таким чином ми допомагаємо і своїм фермерам. Нам теж потрібна ця програма, бо українські фермери чи підприємства знатимуть, що певна кількість зерна буде відправлена на експорт.

І ми сподіваємося, що голос Африки допоможе нам повернути Росію в Чорноморську зернову ініціативу в тому форматі, у якому вона діяла цілий рік.

Ми відверто кажемо, що альтернативний шлях не може замінити зернову ініціативу.

- Україна має намір розширити дипломатичну присутність у африканських країнах. Як вони це сприймають?

- Дуже позитивно, з розумінням того, що воююча країна знайшла відповідні кошти, ресурси й кадровий потенціал… А це, повірте, дуже непросто зробити, бо в Африку не можна відправляти будь-кого.

Якщо взяти класичну дипломатію провідних західних держав і проаналізувати біографії послів Америки в країнах Африки, то побачите, що це одні з найбільш досвідчених дипломатів.

КОГО ВВАЖАТИ ДРУЗЯМИ, А КОГО «ВОРОГАМИ»

- Попри наші зусилля, чимало африканських країн не голосують за українські резолюції в Генасамблеї ООН…

- Я дуже багато чув порад і побажань від африканців про те, що не слід вважати голосування в ООН повним відображенням їхнього ставлення до партнерства з нашою країною. Це політичний складник, на який впливає дуже багато різних чинників. Але є і двосторонній компонент – торговельно-економічна співпраця.

Так, є африканські країни, які традиційно голосують проти нас.

- Чому?

- Бо обрали таку політичну модель. По-перше, там відбулися певні пертурбації у вигляді заколотів, наприклад, у Гвінеї чи Габоні. До влади прийшли військові, які намагаються легітимізувати цей процес.

Президент Гвінеї був єдиним лідером з усіх країн, де відбулися заколоти, який приїхав на Генасамблею ООН. Поступово відбувається легітимізація цих нових урядів…

- А яку владу нині представляє Габон у Раді Безпеки ООН, який нині є її непостійним членом?

- Влада там одна. Відбувся військовий переворот, скинули чинного президента, але реакція Заходу і світу була більш поміркована, ніж на заколоти в Малі чи в Нігері. Це окреме питання для аналізу з боку політологів. Я кажу про факти...

Поступова легітимізація відбуватиметься. Ми бачимо, що Африка не обрала шлях воєнної конфронтації. Тобто спочатку лунали погрози щодо застосування сил швидкого реагування з боку ЕКОВАС – регіональної організації країн Західної Африки. Але цього не сталося, адже ескалація і застосування військової сили можуть спричинити подальше розгортання конфлікту, втягнення інших країн і перетворення його на регіональне протистояння групи одних країн проти інших.

Повертаючись до попереднього питання… Попри позицію в Генасамблеї, двостороння співпраця має всі шанси продовжуватися далі. Скажімо, ми маємо сталий і дуже позитивний діалог з керівництвом Гвінеї, дарма що цю країну часто вважають проросійською, і попри те, що там відбувся військовий переворот. Але там пам’ятають традиції нашої співпраці, у тій країні довгий час було українське посольство, наші компанії успішно працювали в галузі видобутку бокситів. І зараз у Гвінеї говорять про те, щоб продовжувати співпрацю, шукати нові можливості. Але це не означає, що вони змінили свою політичну позицію і завтра голосуватимуть за нас чи робитимуть заяви на користь України.

- Що тоді нам це дає? Перспективи економічної співпраці?

- Економіку нам потрібно розвивати. Нашим виробникам, переробникам, експортерам треба знаходити нові ринки. Тим більше, що Африка має доступ до зовнішнього фінансування, кредитування. Тобто коли йдеться про країну, яка апріорі не є багатою і не має великого фінансового ресурсу, може постати питання: а як же вони платитимуть українським компаніям?

Під ті проєкти Європейський Союз, США надаватимуть кредити.

Нам треба заходити в ці країни, налагоджувати спільні виробництва товарів з доданою вартістю.

- А які країни регіону можна вважати нашими повноцінними союзниками?

- Знову-таки, зараз я називатиму країни, а ви скажете: так вони ж за нас не голосують…

- Ну, а ті, що голосують?

- Не можна отак узяти роздруківку з розподілом голосів і сказати: це друг, а це ворог.

Є можливості розвивати відносини з країнами, навіть якщо вони політично обрали позицію, як вони кажуть, «неприєднання». Один з африканських дипломатів мені заявив таке: «Ми не нейтральні, ми – безпристрасні».

Тому навіть у підборі термінології не слід зловживати звинуваченнями. Це нещодавно сказав Президент під час зустрічі з африканськими журналістами. Коли його запитали: а як ви переконуватимете країни в Африці стати на ваш бік? Президент відповів: «Я не буду нікого переконувати, моя мета – донести інформацію».

Ми не збираємося нікого ламати через коліно, ми впевнені, що з часом позиція країн може еволюціювати. Україна має краще доносити реальну картину.

А якщо виходити з голосувань і політичних заяв у Африці, то я виділяю Ліберію, Малаві, Кенію, Чад. У нас також чудовий діалог з Південноафриканською Республікою. Південна Африка, попри особливості її політичної системи й підходи до тлумачення тих чи інших міжнародних процесів, від першого дня з нами за Формулою миру. Її президент Сиріл Рамафоса був у Києві, багато разів спілкувався по телефону з нашим Президентом, а наш міністр закордонних справ 6 листопада побував у Преторії.

- Гм, то чому ж ця країна голосує переважно не на нашу користь?

- Тому й кажу: одна справа – голосування, інша – двосторонній діалог. Від першого дня ПАР бере участь у всіх зустрічах щодо Формули миру, де вона представлена правою рукою президента Рамафоси, радником з національної безпеки Сідні Муфамаді.

ПАР вірить у те, що може зробити свій внесок, зокрема, стосовно повернення наших дітей. Ця країна запропонувала свої добрі послуги, маючи, як усім відомо, сталі контакти з російським керівництвом. Повірте, небагато країн розглядають можливість сприяти саме в цьому напрямку, адже він дуже чутливий.

Ще є Ботсвана. Хоч вона, як і переважна більшість африканських країн, утримується, але на двосторонньому треку ми бачимо позитивні сигнали, відкритість до співпраці, і, власне, у цій країні теж незабаром з’явиться наше посольство.

ХТО СИЛЬНІШИЙ У АФРИЦІ – США ЧИ КИТАЙ

- У деяких африканських країнах, як пишуть ЗМІ, російські прапори слугують символом боротьби з колоніалізмом, їх навіть «модно» носити. Наприклад, у Буркіна-Фасо, Малі, віднедавна в Нігері. Чи це правда і що з цим робити?

- Я про це читав, і мені було самому цікаво, я навіть консультувався з людьми, як-то кажуть, на місцях. Росія просто завозить гроші через «Вагнер» військовими літаками, винаймає людей, які просто за пів долара-долар шиють ці прапори. Тобто інвестиції мінімальні.

Російські прапори носять там, де відбулися перевороти і до влади прийшла військова хунта. Антиколоніальні сентименти й наративи, які Росія поширює, мають попит.

Перевороти сталися як результат оцього безпекового вакууму, коли звідти вийшла Франція, яка була гарантом безпеки цих країн. Франція, до речі, перебувала там цілком легітимно – на підставі офіційних звернень урядів тих країн, які її туди запрошували.

Коли сирійський режим каже, що перебування Росії в Сирії є легітимним, то в мене завжди виникає запитання: а на підставі чого? Не зафіксовано жодного офіційного документа, який був би схвалений президентом Сирії публічно. Якщо є таємний документ, то він не додає легітимності російській присутності в Сирії.

У країнах же Сахелю кожен з урядів, які за фактом уже зараз повалені, звертався офіційно й ухвалював правові документи, що легітимізували тимчасове перебування французьких і міжнародних контингентів під проводом Франції на території цих країн.

Тож Росія після відходу французів заповнила собою цей вакуум безпеки, маючи значний фінансовий ресурс і військовий потенціал, та ще й монополізувала минулі здобутки Радянського Союзу, до яких значною мірою причетна й Україна.

Треба чітко розмежовувати, де Радянський Союз, де Росія, де Українська РСР і де незалежна Україна.

Тому нам у Африці треба пояснювати, що була Українська РСР, була РРФСР, а зараз є Україна. Не треба цуратися того, щоб пояснювати ази. Ми ходили на різні зустрічі з постпредами африканських країн – а це дуже освічені, інтелектуальні люди, з великим досвідом дипломатичної роботи. І коли ти їм розказуєш певні речі з історії українсько-російських відносин, для них це просто високі матерії, космічні науки. Вони кажуть, що таких речей ніколи не знали. Ми зараз навіть запустили в МЗС курси для африканських дипломатів, двічі вже провели онлайн, тепер хочемо провести в очному режимі – з групою африканських дипломатів із різних країн, щоб вони побули в Києві місяць. І щоб не просто послухали лекції, а поїздили, подивилися.

Раніше в нас навчалося багато студентів з африканських країн, і нам треба обов’язково відновити підготовку кадрів. Зараз, у стані війни, про це говорити складно, але частина іноземців, зокрема й африканців, повертається. Я це бачу на власні очі: у деяких містах України побільшало африканських студентів.

Наших випускників медичних факультетів з Африки і Близького Сходу поважають у їхніх країнах. Тож це потрібно відновлювати, і думаю, що з часом ми це зробимо.

- А хто зараз має сильніші економічні, інвестиційні позиції в Африці – Китай чи США?

- У Китаю і США різна філософія співпраці з Африкою. Штати все-таки більше тяжіють до того, щоб давати не рибку, а вудку. США чітко розуміють потенціал кожної з африканських країн. Ухваливши, скажімо, закон про зростання та можливості в Африці (AGOA), вони стимулювали в африканських країнах внутрішнє виробництво товарів з доданою вартістю, які продаватимуться в Америку. Так само й американська продукція має безмитно заходити на територію Африки. Вашингтон розвиває програми соціального розвитку, забезпечення прав людини, гендерної рівності, охорони здоров’я.

Китай у цих галузях, за великим рахунком, не зацікавлений, а зосереджений на інфраструктурних проєктах. Коли ви приїжджаєте у будь-яку столицю Африки і бачите п’ятизірковий готель, автобан, новий аеропорт, електростанцію, університет, штаб-квартиру Африканського Союзу, – то це все Китай.

Паралельно з цим китайці здійснюють видобуток корисних копалин на території Африки. По суті, видима залученість Пекіна значно вища, ніж присутність Америки. Але Штати присутні фінансово, гуманітарно.

Дві країни обрали два різні підходи до того, як будувати відносини. Але США мають перевагу в тому, що велика частина американського суспільства складається з вихідців з Африканського континенту, і це сприяє підтриманню близьких відносин.

ЧИ ЗБІЛЬШИТЬ ІЗРАЇЛЬСЬКА ВІЙНА КОЛО НАШИХ НЕДРУГІВ У АРАБСЬКОМУ СВІТІ

- А трохи про Близький Схід… Чи не спричинить нинішня війна Ізраїлю з ХАМАС зростання кількості наших недругів у арабському світі?

- Однозначно, після 7 жовтня (нападу ХАМАС на Ізраїль, – ред.) увага світової спільноти, політиків і міжнародних медіа до російської агресії проти України зменшилася. Це один з важливих і серйозних викликів для нашої дипломатії. Ми маємо робити все, щоб питання російської агресії не зникало ні з порядку денного ООН, ні інших організацій, ані під час зустрічей серед провідних країн світу.

У нас було декілька заяв, і вони, на мою думку, є дуже виваженими: засудивши ХАМАС, ми засудили терор як феномен, терор, з яким Україна стикалася і стикається у вигляді тих злочинів, що їх продовжує скоювати Російська Федерація.

Я порадив би всім, хто вважає, що українська позиція з Близького Сходу нині є незбалансованою, уважно дивитися, читати й аналізувати те, що міститься в заявах Міністерства закордонних справ України. У них вкотре підтверджується відданість України принципу співіснування двох держав. Тобто ми однозначно підтримуємо, як і решта країн цивілізованого світу, право Палестини на власну державу, право палестинського народу на самовизначення, і це є фундаментом усього переговорного процесу і всіх резолюцій, які ухвалювалися протягом останніх десятиліть. Україна не відійшла від своєї позиції.

Ніхто не має права стверджувати, що засудження ХАМАС є цілковитою підтримкою Ізраїлю. Тут мова не про це. Вчинено акт тероризму проти цивільного населення, який необхідно було засудити. І документи, які не містять цього засудження, викликають певні застереження, у тому числі й з боку України (ідеться про резолюцію Генасамблеї ООН від 27 жовтня, яка закликає до «гуманітарного перемир’я» в Газі, – ред.)

А чи все було так гладко під час голосування з боку цих країн, які нас нині критикують, коли ухвалювалися резолюції щодо України, коли розпочалася широкомасштабна російська агресія? Сумніваюся в цьому. Чи зробили керівники цих країн бодай одну заяву на підтримку України й засудження Росії?

Ні.

Знову повертаємося до того, що голосувати в рамках ООН, натискати на ту чи іншу кнопку, замість того, щоб називати речі своїми іменами, не додає сміливості.

Ми повинні бути щирими й відвертими. Якщо від нас вимагають щирих заяв, конкретних дій, ми готові до цього, але коли ми говоримо про повагу до норм міжнародного права, до Статуту ООН, то його мають поважати всі і про це говорити вголос, інші підходи не працюватимуть. Україна ніколи не керуватиметься принципом: ти мені – я тобі, або ти мені в ліве око, я тобі – в праве.

- Але ж так усе й працює в міжнародних відносинах…

- Працює, але є країни, які дотримуються принципів, а є такі, які від цих принципів відходять. Ми розірвали відносини з Сирією. Можу сказати, що ніхто цього не очікував, і ніхто, мабуть, і не хотів би цього. Тому що Сирія традиційно була нашим одним з найбільших торговельно-економічних партнерів на Близькому Сході.

У деякі часи товарообіг з Сирією сягав майже мільярда доларів. Сирія була дуже важливим транспортним хабом для нашого експорту в Ірак, навіть у Йорданію та Ліван. Сталося так, що сирійський режим вирішив просто викинути в смітник усі принципи, норми міжнародного права і обрати ту позицію, яку він обрав, і через яку ми й розірвали з Сирією відносини.

- Проте ми не розривали відносин з Іраном…

- Іран не робив того, що зробила Сирія. Іран продовжує, як і раніше, визнавати Україну в межах її міжнародно визнаних кордонів.

Тобто не відійшов від цього, і я дуже рекомендую Ірану не робити цього.

Інша справа – співучасть Ірану в агресії Росії, постачання дронів та іншого озброєння…

Іранська позиція не те що не конструктивна, вона абсолютно не витримує жодної критики. Якби було бажання виправити ситуацію, то Іран знає, як це зробити. Але в нього такого бажання, на жаль, немає.

- 18 жовтня завершилася дія резолюції Ради Безпеки ООН, яка накладала обмеження на торгівлю зброєю з Іраном. Чи змінилася ситуація відтоді? Чи почали вони відверто постачати Росії зброю після цієї дати?

- За моїми даними, поки що таких фактів не зареєстровано. З відкритих джерел ми знаємо, що Росія нібито почала сама виробляти аналоги «шахедів». Але це не означає, що арсенал дронів, який постачався Іраном останнім часом, вичерпаний, і у мене особисто немає підстав казати, що такі постачання будуть припинені.

Це питання дуже нас непокоїть, тому ми говоримо про нього на всіх рівнях, зокрема і з самими іранцями. Але вони, як притаманно східним людям, дуже хвилюються, коли їм говорять правду в очі. На Сході не прийнято публічно озвучувати болісні речі. Але ми говорили і будемо говорити... Допоки Іран продовжуватиме таку політику, перспективи потепління чи поліпшення українсько-іранських відносин не буде.

ЩО ОЗНАЧАЄ ПІДТРИМКА УКРАЇНОЮ РЕЗОЛЮЦІЇ ГА ООН ПРО НЕЗАКОННІСТЬ ІЗРАЇЛЬСЬКИХ ПОСЕЛЕНЬ У ПАЛЕСТИНІ

- Нещодавно в Генасамблеї було ухвалено традиційну резолюцію про визнання незаконними ізраїльських поселень на окупованих територіях Палестини. Її підтримали 145 країн, у тому числі Україна, як і в минулі роки… США традиційно – проти. Чому ми так голосуємо?

- Не можна допустити, щоб нас хитало з боку в бік. Тут ідеться про послідовність. Якщо позиція держави є непослідовною, то вимагати від інших країн, щоб їхня позиція була послідовною щодо нас, неможливо. Є резолюції, з якими Україна погоджувалася всі роки свого незалежного існування. І для того, щоб змінювати позицію, мають бути дуже зрозумілі не лише нам, а й нашим найближчим партнерам, причини.

- Війна... Яка може бути ще причина?

- Але ж наша стратегічна мета – євроінтеграція. Ми не повинні вести таку політику, яка вже надсилатиме сигнали Євросоюзу, що до нього може вступити непередбачувана країна.

- Угорщина проголосувала проти цієї резолюції…

- От, ви назвали цю країну. Але думаю, що для Європейського Союзу достатньо такого прикладу, щоб не хотіти збільшувати коло непередбачуваних країн.

Має бути консенсус, ми повинні відпрацьовувати або пропонувати такі підходи, які будуть зрозумілі нашим найближчим європейським та американським партнерам. Ми йдемо в Європейський Союз, у НАТО, і нам потрібно бути передбачуваними, зрозумілими, але при цьому ми маємо виходити з власних національних інтересів. І ми проголосували відповідно до наших інтересів.

- А як ви гадаєте, позиція Ізраїлю щодо України зміниться після їхньої війни? Тель-Авів ніби нас підтримував, але більше на словах. Чи можна сказати, що ми здобуваємо союзника?

- У війні не може бути якогось позитиву. Війна – це негатив з будь-якої точки зору. Але події в Газі дещо відкрили очі Ізраїлю на Росію. Вони усвідомили, що яким би не був той координаційний механізм чи рівень взаємодії, який Ізраїль мав з Росією до 7 жовтня, він виявився абсолютно не тим, на що сподівалися ізраїльтяни, розбудовуючи відносини з Москвою.

Росія проявила себе такою країною, якою вона є: з певною зневагою поставилася до Ізраїлю, який постраждав від атаки ХАМАС. На мою думку, Ізраїль очікував набагато рішучішу позицію з боку Росії. Цього не сталося, Ізраїль зараз у розпачі й відчуває, що це треба переглядати.

Якою буде подальша формула відносин Ізраїлю й Росії, чи збільшиться допомога Україні й чи стануть заяви ізраїльського керівництва більш відкритими й щирими щодо засудження російської агресії, я не можу прогнозувати. Бо ми не знаємо, яка буде внутрішньополітична ситуація в Ізраїлі після завершення операції, не знаємо, коли вона завершиться і що буде з сектором Газа. Не знаємо, що буде з ХАМАС. Метою Ізраїлю є ліквідація угрупування, але чи буде це досягнуто, коли і які можуть бути наслідки, достеменно нікому не відомо.

Володимир Ільченко, Нью-Йорк