Кордон незгоди: чи вирішуватиме польська влада проблему з блокадою?

У період “міжвладдя” в Польщі проблему блокади польсько-українського кордону активно експлуатують у своїх інтересах антиукраїнські сили

З 6 листопада польські перевізники заблокували рух вантажівок на трьох найбільших пунктах пропуску на кордоні з Україною – «Ягодин-Дорогуськ» в Люблінському воєводстві, а також «Корчова-Краківець» та «Гребенне – Рава-Руська» у Підкарпатському воєводстві.

Із 23 листопада до перевізників приєдналися польські аграрії, які вирішили блокувати останній великий пункт пропуску на спільному кордоні – «Медика-Шегині».

Попри те, що вимоги обох груп є різними і спрямовані, загалом, до польського уряду та ЄС, інструментом cвого тиску вони обрали кордон з Україною, який в умовах блокади російським агресором морських і повітряних шляхів є ледь не єдиною повноцінною артерією, що з’єднує Україною зі світом.

ВИМОГИ І ДІЇ ПРОТЕСТУВАЛЬНИКІВ

Польські перевізники вимагають повернути з 1 січня наступного року практику надання Україні дозволів на вантажні перевезення, які були скасовані Єврокомісією після початку повномасштабного вторгнення РФ на знак солідарності з Україною (угода діє до 30 червня наступного року). Крім того, серед їхніх вимог до уряду Польщі є також неможливість реєструвати компанії в Польщі, якщо їхня фінансова діяльність відбувається не на території ЄС, створення окремої черги на всіх кордонах для порожніх фур та отримання доступу до української системи "Шлях", що давало би польським перевізниками можливість брати на роботу українських водіїв.

Фізично протестувальників поблизу кожного з пунктів пропуску є небагато – по декілька осіб. Їх охороняє польська поліція, аби не виникло сутичок з українськими водіями фур. Щогодини вони пропускають, в основному, по дві фури. При цьому, подекуди ведуть себе доволі агресивно. Зокрема, українські водії зафіксували на відео момент, як один із так званих протестувальників ходить між вантажівками із сокирою і б’є нею по дверях вантажівок, очевидно з метою залякування водіїв.

Організатором страйку є Комітет захисту перевізників і працедавців транспорту, який було створено незадовго до блокади кордону. У страйку бере участь кільканадцять польських компаній-перевізників із тисяч, зареєстрованих у Польщі. Це свідчить про те, що масштаб підтримки протесту серед загалу польських перевізників є мізерним.

Українські водії чекають на перетин кордону у чергах довжиною кількадесят кілометрів навіть до 10-ти днів у складних умовах (часто без води, їжі й медикаментів). За цей час, на жаль, померли двоє українських водіїв фур віком 54 та 56 років, які очікували на перетин кордону в Дорогуську і Корчовій.

Утім, польським протестувальникам нинішнє блокування кордону, попри всю складність ситуації, все ж видається недостатнім кроком, оскільки ніхто не погоджується на їхній шантаж. Відтак, вони вирішили майже повністю зупинити кордон для руху вантажівок через польський кордон, блокуючи з 23 листопада ще й рух через пункт пропуску “Медика-Шегині”. Для цього було залучено польських аграріїв, участь яких у блокаді анонсувалася від самого початку, однак вони приєдналися лише зараз.

І якщо вимоги перевізників хоч якось стосуються дій української влади (створення окремої черги, доступ до системи “Шлях”), то вимоги польських аграріїв є абсурдними, вони взагалі не стосуються дій України, а спрямовані до польського уряду. Зокрема, вони висувають три головні вимоги: здійснення польським урядом доплат до закупівельних цін на кукурудзу, які вони вважають в регіоні занизькими; продовження на наступний рік програми надання низькопроцентних кредитів аграріям, які було запроваджено у зв’язку з напливом українського збіжжя на польський ринок; збереження ставки аграрного податку, який планується підняти в 2024 році, на рівні цього року.

Чому польські аграрії у цьому випадку блокують саме кордон з Україною, а не пікетують, скажімо, Раду міністрів РП чи міністерство сільського господарства Польщі у Варшаві, залишається загадкою. Адже попередня їхня вимога – блокування імпорту українського збіжжя на польський ринок – продовжує діяти, польський уряд не скасував її. Відтак, що це: солідарність із перевізниками, намагання вирішити свої питання коштом страждання інших, чи виконання чийогось політичного замовлення?

ПОЛІТИЧНИЙ “ДАХ” ПРОТЕСТУ

Протест польських перевізників на кордоні від самого початку має політичну підтримку відверто антиукраїнських і почасти проросійських сил. За кілька днів до початку блокади, 3 листопада, у Сеймі було проведено пресконференцію, на якій поряд з організаторами цього протесту стояли лідери націоналістичної “Конфедерації” – політсили, яка невдовзі до цього з відверто антиукраїнськими тезами йшла на осінні парламентські вибори. Політики цієї партії підкреслюють, що уряд Польщі не цікавиться інтересами польських перевізників і не захищає їхніх інтересів у відносинах з Єврокомісією й Україною. Відтак, вони втрачають роботу і ринок, від чого польський бюджет недоотримує значні кошти.

Депутат Сейму від “Конфедерації” Гжегож Браун, який має відверто проросійські погляди, неодноразово відвідував польських протестувальників і зустрічався з керівництвом місцевої поліції, попереджаючи польських правоохоронців, аби вони жодним чином не сприяли українцям, а допомагали протестувальникам. У четвер, коли протестувальники заблокували для руху вантажівок ще один пункт пропуску “Медика-Шегині”, один з лідерів “Конфедерації” Кшиштоф Босак провів у Медиці пресконференцію, декларуючи подальшу підтримку протесту.

Утім, йдеться не лише про політичну підтримку блокади кордону, а й про організацію та активну участь у цій блокаді. Один з лідерів “Конфедерації” в Люблінському воєводстві Рафал Меклер є співорганізатором блокади. У соцмережах він активно звітує про перебіг протесту та анонсує подальші кроки. Зокрема, в останніх постах він задекларував, що протест, якщо буде потрібно, триватиме навіть до лютого наступного року, і його, за потреби, може бути розширено ще на два невеликі пункти пропуску на кордоні з Україною – Зосін-Устилуг і Мальховіце-Нижанковичі.

У цьому місці варто зауважити, що “Конфедерація” позиціонує себе так, ніби немає російської агресії проти України. Політики цієї партії майже не бачать російських злочинів і того, яку загрозу несе собою Росія для цього регіону Європи. Натомість, вони постійно підкреслюють загрозу від дій України – чи то українського бізнесу, чи української міграції в Польщі. Своєю чергою, багато політиків цієї партії є відвертими прихильниками Росії і польсько-російського зближення з одночасним охолодженням відносин з Україною. Чи ця блокада, в умовах кривавої війни з російським агресором і критичної залежності України від зовнішньої допомоги, є лише відстоюванням інтересів окремих груп працівників, чи якимось ширшим політичним планом із залученням зовнішніх гравців? Це питання залишається відкритим.

ВАКУУМ ДІЙ У ПЕРІОД МІЖВЛАДДЯ

Блокада польсько-українського кордону для руху вантажівок триває, фактично, у період міжвладдя у Польщі. Формально при владі все ще перебуває уряд Матеуша Моравецького, який від президента Анджея Дуди навіть отримав право на формування нового уряду. Утім, ця місія, очевидно, завершиться фіаско. Відтак, далі уряд формуватиме вже Дональд Туск. Враховуючи усі формальності, лівоцентристський уряд Туска з’явиться через кілька тижнів, можливо в середині грудня. У цих умовах чинний міністр інфраструктури Польщі Анджей Адамчик, який від уряду Польщі зараз веде переговори з Україною і Єврокомісією щодо врегулювання ситуації на кордоні, не аж надто переймається цією проблемою. Це й не дивно, адже вже незабаром він перестане бути міністром.

У кількох останніх коментарях для ЗМІ з приводу ситуації на кордоні міністр заявив, що фактичну провину за нинішній стан справ на кордоні несуть саме Україна і Єврокомісія, а не польська влада. За його словами, це Київ і Брюссель підписали між собою угоду про тимчасове скасування видачі Україні дозволів на вантажоперевезення, а думки польської влади з цього приводу ніхто не питав. Відтак, саме вони несуть відповідальність за те, що відбувається на кордоні. Натомість пропозиції Варшави, як вирішити нагальну проблему на кордоні, міністр не озвучив.

З цього приводу новообраний голова комісії Сейму Польщі у закордонних справах Павел Коваль в четвер у відеозверненні закликав міністра Адамчика не шукати винних ані в Києві, ані в Брюсселі, а працювати над розв’язанням цієї проблеми з позиції Варшави.

Зараз ще не відомо, хто будуть новими міністрами інфраструктури і сільського господарства в уряді Туска, а саме ці міністерства займатимуться вирішенням проблематики кордону й експорту сільськогосподарських товарів з України. За попередніми оцінками, це можуть бути політики Польської селянської партії, яка також нерідко демонструвала доволі критичний погляд на різні аспекти співпраці з Україною. Прихід до влади нового уряду може не означати швидкого чи однозначного вирішення проблеми кордону. Проте, Варшава активно шукатиме компромісу з Києвом та Єврокомісією, адже ця ситуація вкрай некомфортна для уряду Туска з огляду на тренд нормалізації відносин Польщі з Єврокомісією і намагання показати нову якість у відносинах з Україною. Крім того, нова польська влада намагатиметься позбавити антиукраїнську “Конфедерацію” поля для нагнітання поганих емоцій у польсько-українських відносинах на радість Росії.

Смерть другого українського водія вантажівки у довжелезній черзі на кордоні змусила Київ укотре закликати чинну польську владу легальними методами завершити блокаду, адже це загрожує життю та безпеці людей і негативно впливає на польсько-українські відносини. Інструменти для цього є, проте чи буде на це політична воля?

Юрій Банахевич, Варшава