Боротьба Латвії з російським впливом

Найбільш резонансні справи року, що закінчується

Кремль регулярно загрожує балтійським країнам, знаходячи для цього різні приводи. З іншого боку, Латвія, Литва й Естонія не просто перебувають під «парасолькою НАТО», а й силами своїх спецслужб самі ведуть постійну, напружену боротьбу з російським впливом. Кінець року – хороший привід подивитися, як це відбувалося 2023-го. Тим більше, що минулого року були – і ще продовжуються – кілька резонансних, показових справ, заведених проти проросійських діячів та організацій.

Але спочатку – кілька загальних слів про те, чому ми почнемо розмову з Латвії.

ЛАТВІЯ – В ФОКУСІ УВАГИ ЯК ЦЕНТРАЛЬНА КРАЇНА РЕГІОНУ

Після окупації трьох балтійських країн Москва приділяла зміцненню своїх позицій саме у Латвії особливу увагу. Що зрозуміло: географічно це центральна країна регіону. Не випадково саме тут розмістився штаб Прибалтійського військового округу. Тут же збудували найбільшу кількість промислових підприємств, порушивши демографічну ситуацію в окупованій державі й довівши кількість російськомовного населення до 35-40%. Не дарма в 1970-80 роках популярним був «веселий» імперський жарт: «Рига – прекрасне місто! Тільки надто багато латишів…».

Після такого вступу зрозумілішим буде хамське висловлювання Путіна на понеділковому онлайн-засіданні «Ради з прав людини» при президентові Росії. (Назву цієї організації останніми роками важко сприймати всерйоз, тому правильніше писати в лапках). Путін насамперед нагадав про ті самі «40% російськомовних людей». А далі зі своїм брутальним гебістським гуморком сказав, що якщо влада Латвії «по-свинськи» ставитиметься до населення, то «зрештою, вона сама з таким свинством і зіткнеться всередині своєї країни».

Фраза коротка, але показова. На відміну від телепропагандистів, які розкидаються різноманітними військовими погрозами, аж до ядерних, Путін цілком чітко і досить чесно зазначив, що по відношенню до країни НАТО розраховує виключно на «свинство», тобто гібридні методи, спецоперації.

ЗЛОЧИННА ДІЯЛЬНІСТЬ ТГ-КАНАЛУ «АНТИФАШИСТИ ПРИБАЛТИКИ»

У Латвії після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну були ухвалені закони, які вводили відповідальність за підтримку країни-агресора та загалом агресії проти України. Після цього деякі з прокремлівських активістів переїхали до Росії, але хтось залишився в Латвії або приїжджав сюди. Спільними зусиллями вони організували телеграм-канал «Антифашисти Прибалтики». На ньому виправдовувалася війна проти України та прославлялися її учасники, організовувався збір фінансів для підтримки армії загарбників, озвучувалися заклики до незаконного збирання інформації в Латвії для передачі її російським спецслужбам. Зокрема, пропонувалося повідомляти про держслужбовців, співробітників держбезпеки, військовослужбовців, а також латвійців, які воюють на боці України.

28 листопада 2022 року Служба держбезпеки Латвії (VDD) порушила кримінальну справу проти «Антифашистів Прибалтики» за сприяння іноземній державі. Після слідчих дій та звернення до прокуратури 20 жовтня 2023 року шести особам було пред'явлено вже більш тяжке звинувачення – за статтею про керівництво злочинною організацією або участь у її злочинах (передбачає покарання від 10-20 років до довічного). Обвинувачені – активісти Тетяна Андрієць, Олександр Жгун, Станіслав Букайн (вони знаходяться на території Латвії), а також Сергій Васильєв, Вікторія Матуле та Роман Самуль, які перебувають за межами країни, у Росії та Білорусі.

Андрієць – активістка легальної партії «Російський союз Латвії», працювала в Ризькій думі. Жгун був помічником одного з лідерів РСЛ, чинного євродепутата від Латвії Тетяни Жданок, також він працював у об'єднанні «Прибалтійське козаче коло». Букайна ще у 2015 році заарештовували в Ризі за підозрою у псуванні виставки «Люди Майдану» (підготовленої латвійським МЗС). Також він погрожував Латвії терором, як на окупованому Росією Донбасі, якщо в країні будуть закриті російські школи.

Варто зазначити, що зараз телеграм-канал «Антифашисти Прибалтики» продовжує свою діяльність силами тих, хто перебуває за кордоном. Так, одна з фігуранток справи, Вікторія Матуле, заявила, ніби справжні адміністратори акаунту знаходяться виключно «поза окупованими НАТО територіями» і до Латвії «повернуться тільки на танках»… Таке собі алібі для тих, на кого очікує судовий розгляд.

Ще дві справи, безпосередньо пов'язані з названою групою, були виведені в окреме провадження. 29 березня цього року в результаті спільних дій VDD та військової розвідки Латвії затримано латвійського громадянина, підозрюваного у шпигунстві за дорученням контактних осіб «Антифашистів Прибалтики». Він збирав і передавав інформацію про пересування, місцезнаходження та бойові можливості військової техніки НАТО, а також про заплановані закупівлі, пов'язані з військовою сферою та зміцненням обороноздатності країни.

Пізніше, 15 серпня, було затримано іншого підозрюваного. Крім інформації про особовий склад і техніку ЗС Латвії та країн-союзників, він збирав і передавав інформацію про стратегічно важливі об'єкти та латвійські компанії, які підтримують Україну. Виконанню цих доручень допомагала його робота таксиста. Це дозволяло йому відносно спокійно знаходитись поблизу аеропорту, порту та інших стратегічно важливих об'єктів.

ШПИГУНСТВО ДЕПУТАТА ЯНІСА АДАМСОНСА ЯК БУДЕННІСТЬ

А тепер розгляньмо справу більш високого рівня, якщо судити з посади її фігуранта. Яніс Адамсонс був депутатом латвійського Сейму. Відповідно, дозвіл на його кримінальне переслідування давався парламентом – влітку 2021 року. Ну, а вирок у цій шпигунській справі винесений нещодавно – 19 листопада.

Адамсонс – взагалі людина з великою, довгою, зигзагоподібною біографією. 1979 року він закінчив Київське вище військово-морське політичне училище (те саме, де зараз знаходиться Києво-Могилянська академія). За розподілом попросився на Далекий Схід, де понад десять років відслужив на прикордонних сторожових кораблях. Вступив до партії, був на хорошому рахунку, отримував нагороди.

Після розпаду СРСР та повернення Латвією незалежності Адамсонс у 1992 році поїхав на Батьківщину. Як людина з великим службовим досвідом, обіймав високі посади в силових структурах нової Латвії. 1993 року – заступник командувача ВМС. 1994-го – командувач Держприкордонслужби. У 1994-1995 pp. – міністр внутрішніх справ країни. Періодично у Адамсонса траплялися збої, оскільки за часів СРСР прикордонники входили до складу злочинного для Латвії КДБ. Відповідно, йому забороняли займатися політикою. Але у 2008 році ЄСПЛ ухвалив рішення на користь Адамсонса, визнавши таку заборону неправомірною (а також зобов'язавши державу виплатити йому 10 тис. євро компенсації). Після цього політик приєднався до проросійської партії Saskana/Злагода, від якої обирався до латвійського парламенту чотирьох скликань.

До однієї з Адамсонсом справи було притягнено ще трьох людей. Усі вони мали досвід роботи в радянських і/або латвійських спецслужбах. Насамперед, це уродженець Риги, який на присмерку СРСР працював у КДБ, Геннадій Силонов. Він отримав російське громадянство, але останніми роками мешкав у Латвії, де мав посвідчення на постійне проживання. Другий – колишній слідчий КДБ Андріс Страутманіс, котрий пізніше обіймав високу посаду в латвійській Поліції безпеки (зараз – Служба безпеки, та сама VDD). Третій – ще один колишній співробітник Поліції безпеки Артурс Шмаукстеліс. У 2012 році він перейшов до муніципальної поліції. І тут у 2019 році його не пустили на начальницьку посаду на підставі секретної оперативної інформації Держполіції «про високі ризики для громадського порядку та безпеки».

Однак пізніше справи Страутманіса та Шмаукстеліса були виділені в окреме провадження. Чому так? Бо підтвердилися окремі факти передачі обома деякої інформації Адамсонсу, але зв'язок зі шпигунською діяльністю не був доведений. У результаті Шмаукстеліс погодився на умовний термін за розголошення держтаємниці та іншої секретної інформації, а Страутманіс зараз звинувачується в іншій кримінальній справі.

Отже, у першій справі – та загальному обвинувальному вироку – залишилися Адамсонс та Силонов. Їх засудили відповідно до 8,5 і 7,5 року позбавлення волі за передачу ФСБ Росії (Адамсонсом за посередництва Силонова) інформації про держустанови, правоохоронні органи та держбезпеку, а також систему державної оборони. Обидва свою провину заперечують. Проте розглянемо, наскільки це переконливо.

У ході розслідування з'ясувалося, що Адамсонс зустрічався з Силоновим як мінімум з 2015 року. Таких зустрічей було зафіксовано понад 100. Адамсонс, як мінімум, двічі – у 2017 та 2018 роках – запитував Силонова, коли його запросять у гості до Росії. Той пояснював, що цього не відбувається, оскільки «всі погляди» керівництва звернені на Україну, а до країн Балтії підхід «за принципом балансу». Ще раз поїздка Адамсонса зірвалася «через зміну кадрів».

Проте він встиг щонайменше три рази з'їздити до Москви для зустрічі з особами, яких Силонов називав своїм керівництвом. Офіційно Адамсонс був там, як голова групи депутатів Сейму щодо «розвитку співпраці з російським парламентом». Але ввечері він зустрічався в сауні зі своїми знайомими. Один – Євген, «ветеран війни в Афганістані, з яким Адамсонс познайомився в Ялті 1986 року» (прокурор представив суду дані, частково секретні, про зв'язки Євгена з російськими спецслужбами). Інший – Олександр, який служив у російському спецназі, а потім працював в адміністрації президента Росії (яка за Путіна нашпигована спецслужбістами). Роль Силонова полягала у координації цих зустрічей.

Адамсонс намагався стверджувати, мовляв це були безвинні розмови старих офіцерів. Але переконати суд у цьому йому не вдалося… Взагалі, у справі Адамсонса-Силонова найбільше вражає простота і відкритість того, що відбувалося: «Ну, поговорив депутат Сейму в сауні зі старими російськими друзями-гебістами – і що тут такого?..».

СКЛАДНОЩІ СПРАВИ ПРОПАГАНДИСТІВ ЗІ SPUTNIK’А ТА BALTNEWS

Цього року в Латвії розпочалося ще кілька справ, які можуть виявитися важливим прецедентом, але поки що говорити про них докладно ще рано, з різних причин. В одному випадку – просто брак інформації. В серпні VDD затримала чотирьох громадян Латвії «за підозрою в діяльності, що здійснюється за дорученням ФСБ Росії». Журналістам стали відомі імена лише двох із них. Один – колишній інспектор кримінальної поліції Латвії Райтіс Долговс, інший – бізнесмен, співвласник кількох компаній Ігорс Бобірс. І це поки все, чекаємо на більш докладну інформацію.

А ось «справа журналістів», яка ведеться з квітня, – інша історія. І в цьому випадку слово “журналіст” взято у лапки не випадково, оскільки йдеться про працівників пропагандистських медіа – Sputnik та Baltnews. Обидва пов'язані з МІА «Росія сьогодні», яке очолює один із найогидніших персонажів у цій сфері – Дмитрій Кисельов. Але огидність юридично не кодифікується. А пропаганду (яка веде до злочинних наслідків) – важко доводити.

Суть справи, розпочатої наприкінці 2020 року, в тому, що латвійські медіапрацівники писали для Sputnik'а (заблокованого в Латвії з 2016 року) та Baltnews (заблокованого з 2019-го), які врешті-решт знаходилися у підпорядкуванні Кисельова, котрий своєю чергою вже перебував під санкціями. Лінія захисту проста: а) гендиректор Кисельов – лише найманий працівник, а не власник «Росії сьогодні», при цьому саме мультимедійне інформагентство потрапило під санкції лише у лютому 2023 року; б) те, що писалося для Sputnik'а та Baltnews – не пропаганда, а «чесна журналістика» та в) гонорари з Росії не ховалися, а надходили до Латвії відкрито.

Важливо буде дізнатися, чим закінчиться цей розгляд. Поки що його результат зовсім не очевидний…

З історій, пов'язаних з інформаційним полем, варто згадати кілька справ, порушених проти майстрів, які допомагали підключатися до російських телеканалів. За це їм загрожує позбавлення волі до двох років. А домогосподарствам, для яких працювали умільці, – штраф до 700 євро.

НЕВІДВОРОТНЕ ПОКАРАННЯ ЗА ДИСКРИМІНАЦІЮ УКРАЇНСТВА

Як ми вже згадували, після початку повномасштабної російської агресії в Латвії було ухвалено досить жорстке законодавство проти тих, хто підтримує країну-агресора та її посягання на суверенітет України. Також під захистом перебувають і всі українські біженці. Злочини, скоєні по цих статях, можуть призвести як до адміністративного покарання, штрафу (наприклад, за демонстрацію символів російської агресії), так і до кримінальної відповідальності (застосування фізичної сили або діяльна підтримка агресора).

З випадків показових та останніх – історія з автомийкою… Щоправда, почалася вона давно: у березні 2022 року громадянка України, тікаючи з донькою від великої війни, приїхала до Латвії своєю машиною. Щоб почистити її після довгої дороги, яка зайняла п'ять днів, вона вирушила на автомийку в центрі Риги. Там працівники спочатку попросили її зачекати. Але пізніше, побачивши, що в автівки українські номери, вони взагалі відмовилися виконувати свою роботу. Заявили, що власник сервісу заборонив обслуговувати українців.

Жінка спочатку залишила автомийку. Проте потім повернулася, щоб уточнити, чи вона правильно зрозуміла, що її не обслуговують тільки тому, що вона з України? І ще – зажадала вибачень. Натомість вона отримала повторну відмову. Крім того, один із працівників кинув фразу: «Змініть номери, тоді помиємо».

Жінка зробила аудіозапис цієї розмови та викликала поліцію (пізніше вона ще звернулася до Латвійського центру прав людини, який надає юридичну допомогу у випадках дискримінації). Правоохоронці провели відомчу перевірку та отримали письмові пояснення від працівників, які підтвердили, що діяли відповідно до вказівки керівництва автомийки.

28 листопада 2023 року Ризький суд визнав, що обвинувачений прямо порушив заборону на дискримінацію, прописану в Конституції Латвії та Законі про захист прав споживачів. При цьому було окремо враховано, що відповідач не вибачився перед позивачкою і навіть не висловив співчуття з приводу ситуації. Суд ухвалив, що власник автомийки має виплатити позивачці компенсацію за моральну шкоду – 1 тис. євро.

Тут хтось може висловити незадоволення, що від злочину до вироку минуло понад півтора року. Що вдієш, правосуддя часом буває неквапливим, тим більше, що у відповідача завжди знайдуться можливості, щоб затягнути процес. Натомість рішення перевірене, надійне та важливе, як прецедент.

…Різні справи, різні історії. Але в підсумку після їх розгляду з'являється відчуття чи навіть упевненість, що влаштувати «свинство всередині Латвії» Кремлю не вдасться.

Олег Кудрін, Рига