Як Литва бореться із впливом РФ: від шпигунства до паспортного гламуру

Розглядаємо найрезонансніші справи та події 2023 року

Перед тим, як перейти до конкретних прикладів боротьби Литовської Республіки з російським впливом, розглянемо контекст – історичний, географічний, політичний, – характерний саме для цієї країни.

ЧОМУ МОСКВА НЕ СТАЛА АКТИВНО РУСИФІКУВАТИ ЛИТВУ

Після радянської окупації Литви Москва не стала змінювати в ній демографічну ситуацію так само сильно, як у Латвії та Естонії. На момент розвалу Радянського Союзу литовці залишалися у своїй «союзній республіці» в явній більшості – приблизно на рівні 80%. Деякі аналітики пояснюють це особливою патріотичною впертістю партійного керівництва Литовської РСР. Але, здається, річ не в цьому, а в географічному положенні країни, через що вона не сприймалася такою вже потенційною загрозою.

На відміну від Латвії та Естонії, морський кордон Балтійського узбережжя, розгорнутого до «ворожого Заходу», у Литви відносно вузький. Зате – великі кордони з Білоруською РСР, яка в ті часи вважалася «надійною», приблизно так само, що Росія, й Калінінградською областю (показово, що за всієї «надійності» Білорусі – Сталін не став віддавати їй цей зачищений від німців регіон, а приписав його до РРФСР).

З часом така компактна «литовськість» Литви, а також історичні спогади про те, що хоч і давно, 500 років тому, але вона була європейською наддержавою, призвели до того, що ця «союзна республіка» стала локомотивом розпаду СРСР. А після відновлення незалежності Литва зі зрозумілих причин ухвалила більш м'який закон про громадянство, аніж у Латвії та Естонії. І цим, здавалося, вибивала ґрунт з-під ніг тих, хто хотів просувати промосковські протестні настрої. Проте Москва вперто продовжувала системну роботу в різних сегментах, намагаючись присадити хоча б частину населення на свою телепропагандистську «останкінську голку».

Що стосується російських загроз Литві, то в нових умовах приводом для них стало знову ж таки особливе, прикордонне становище країни. З одного боку, через неї йде сухопутний шлях із контрольованої Москвою Білорусі до Калінінградської області. З іншого – сухопутна дорога із трьох країн Балтії в решту Європи (ЄС та НАТО) так само йде через вузький перешийок між Литвою й Польщею. І це геостратегічне перехрестя, що часто обговорюється, відоме всім під назвою «Сувалкський коридор».

Через принципову позицію Вільнюса з приводу російського транзиту до Калінінграда або за потреби просто підняти градус істерії – російські пропагандисти починають кричати, що потрібно показово вдарити ядерною зброєю по країні НАТО. При цьому найчастіше називають саме країни по обидва боки Сувалкського коридору – Литву та Польщу.

Зазначимо, що керівництво невеликої за розміром та населенням Литви поводиться при цьому тактично і стратегічно точно. Тобто, не лякаючись погроз та притримуючись принципової позиції, в тому числі щодо транзиту. Вільнюс пом'якшує її лише злагоджено з рішеннями Європейської Комісії. Справді, нема сенсу боятися ймовірного агресора та йти йому на поступки (він почне нахабніти). Правильніше разом зміцнювати військову силу в спільному оборонному Альянсі.

ПЕРЕВЕРТЕНЬ ПАЛЕЦКІС – СТРІМКЕ ПАДІННЯ В МАРГІНЕС А-ЛЯ РЮС

Найрезонансніша історія останніх років у Литві – це справа, точніше навіть справи 52-річного політика та дипломата Альгірдаса Палецкіса. Коли знайомишся з його історією життя, то важко позбутися питання: як давно він став московським агентом, принаймні агентом впливу? Може, з давніх-давен, зі студентських років, просто якийсь час виконував завдання, які передбачають скритність, маскування. Або ж його «підчепили на гачок» у певний момент пізніше. Якщо так, то неважко визначити цей період – коли до того імпозантний європейський дипломат та політик, що працював на відповідальних посадах, раптом різко змінився, провалившись у промосковський, проімперський, неорадянський маргінес.

Слід додати, що дід Альгірдаса, Юстас Палецкіс, був відомим високопоставленим діячем Радянської Литви (один із тих, кому окупанти доручили організовувати фарс «добровільного приєднання» Литви до Радянського Союзу в 1940-х роках). Сам Альгірдас народився у Берні, бо його батько Юстас Вінцас Палецкіс (нині 81-річний) був радянським дипломатом. Пізніше – литовським, причому в авантюрах сина Юстас Вінцас участі не брав.

Але повернемося до нашого головного (анти)героя. Альгірдас Палецкіс вивчав міжнародні відносини у першій половині 1990-х у Вільнюському університеті та в Паризькому інституті управління. Після навчання був на відповідальних посадах у литовському МЗС. У 30 років – начальник відділу Західної Європи цього відомства. У 33 роки – депутат Сейму та член парламентської делегації Литви у ПАРЄ. У 36 – віце-мер Вільнюса.

І ось якраз у цьому статусі, у 2007 році він здійснив перший по-справжньому скандальний вчинок, перевівши свої ліві погляди у вкрай ліві. Альгірдас заявив, що «рівняється на свого гідного діда» і заснував «Клуб друзів Куби». На відкритті Клубу він оспівав комуністичний режим Острова за «сміливе ставлення до світу» і одразу ж почав дзеркально плюндрувати США і Захід.

Вже наступного року Палецкіса за радикалізм вигнали із Соціал-демократичної партії. Після цього його життя перетворилося на безперервну низку політичних скандалів, кожному з яких радісно аплодувала Москва. Він заперечує радянську окупацію – як у 1940-х роках, так і в січні 1991-го. Він називає литовських політиків «маріонетками, котрі працюють на користь західних країн». Він заявляє, що «коріння всіх проблем Литви – США» і вимагає виходу з НАТО… У 2011 році проти Палецкіса порушують першу кримінальну справу за заперечення радянських злочинів 13 січня 1991 року. Він визнаний винним і засуджений до штрафу. Це найважливіша деталь. Оскільки подальше звинувачення у шпигунстві буде пов'язане саме з цією історичною подією.

У 2016 році Вільнюський окружний суд розпочав розгляд справи про дії Союзного центру, Москви, щодо придушення незалежності Литви у 1990-1991 роках. Вирок буде ухвалено у березні 2019-го. Проте Слідчий комітет РФ ще у липні 2018-го порушив кримінальну справу проти литовських прокурорів та суддів, які займалися цією справою. Звідки ж інформація? Ось одне із джерел…

Того ж таки Палецкіса та вільнюського бізнесмена Деймунтаса Бертаускаса було заарештовано в жовтні 2018 року. За даними слідства, з лютого 2017-го і до затримання вони збирали для російської розвідки інформацію про слідчих та суддів, які вели ту саму справу про 1990-1991 роки. Бертаускаса було звільнено від переслідування за співпрацю зі слідством та розкриття важливої інформації про російські спецслужби. А Палецкіс у 2021 році отримав вирок – 6 років позбавлення волі (2023-го йому скоротили термін на півроку).

Але й в ув'язненні Палецкіс має відносну свободу. Наприклад, влітку 2022 року, загадковим чином використавши електронний підпис, він заснував проросійську організацію «Міжнародний форум добросусідства» (про події навколо якого ми розповімо трохи згодом).

А в листопаді 2023 року стало відомо, що проти Палецкіса порушено ще одну кримінальну справу – за те, що він із Каунаської в'язниці в телефонній розмові з представником ЗМІ обмовив депутата Сейму Лаурінаса Кащюнаса. І в тій же бесіді принизив учасників литовського повоєнного збройного опору. Таким чином публічно схваливши злочини радянського режиму, що заборонено законом.

Тож і у в'язниці Альгірдас залишається невгамовним ретранслятором російської пропаганди.

ДАНІЕЛЮС. ШПИГУНСТВО НА КОРИСТЬ БІЛОРУСІ – СУД ТРИВАЄ

А після імпозантного, родовитого провідника російських поглядів розглянемо інший випадок. Знайомтеся: Мантас Даніелюс, людина авантюрного складу, яка давно мала погані стосунки з законом. Був неодноразово судимий за шахрайство, фальсифікацію документів, бухгалтерського обліку тощо.

Розслідування проти нього за підозрою в шпигунстві було розпочато у вересні 2022-го. За версією слідства, з початку того ж року він співпрацював із білоруською розвідкою. Після придушення біло-червоно-білої революції-2020 до Литви переїхало багато представників демократичної опозиції. Мантас під виглядом волонтера контактував із білоруськими опозиційними організаціями. Брав участь у їхніх заходах, збирав та передавав інформацію про реалізовані проєкти, джерела фінансування, учасників організацій. Окремо його цікавило коло Світлани Тихановської, а також відомості про Полк імені Кастуся Калиновського, який воює в Україні.

Повідомлялося, що Даніелюса завербував громадянин Білорусі, який співпрацює з білоруською розвідкою. І він же інструктував його про методи збору відомостей, технічні засоби, способи передачі інформації, заходи безпеки. Щоправда, за даними деяких литовських ЗМІ, «громадянин Білорусі» – насправді громадянка. Нібито це «фатальна жінка» лукашенківської телепропаганди Ксенія Лебедєва.

Варто відзначити ще одну деталь, яка красномовно говорить як про підозрюваного, так і про литовські силові структури. Спочатку Мантаса заарештували. Але вже у лютому 2023 року підозрюваного відправили додому з електронним браслетом, підпискою про невиїзд та конфіскацією паспорта. Даніелюса також зобов'язали не шукати контактів з учасниками процесу. Але минув час, і з'ясувалося, що Мантас порушує умови утримання. Причому настільки, що його було звинувачено ще й у фальсифікації показань свідків. І лише після цього обвинуваченого заарештували по-справжньому.

Справа Даніелюса розглядається в суді з жовтня, причому в закритому режимі. Чому? Можливо, через зазначені вище перипетії. Але, може, причина й у високому ступені секретності інформації, що оголошується. У Литві зараз багато білоруських опозиціонерів, що передбачає й високу активність лукашенківського КДБ. Тож Департамент держбезпеки Литви має багато роботи в цьому сегменті і достатньо імен тих, за ким потрібно наглядати.

«МІЖНАРОДНИЙ ФОРУМ ДОБРОСУСІДСТВА» З / ПІД МОСКВОЮ

А тепер повернемося до «Міжнародного форуму добросусідства», організації, символічно зареєстрованої Палецкісом по інтернету з ув'язнення. На волі у неї було ще 4 співзасновники, всі – постаті, добре відомі литовській держбезпеці. Це каунасці Еріка Швенчонене і Міндаугас Рамошка, житель Вільнюса Казімерас Юрайтіс, а також Дмитро Глазков із Вільнюського району.

Вони заявили, що війна – це погано, і тому в розпал російсько-української війни треба їхати до Москви говорити про мир. З ким? З депутатами Держдуми, іншими громадськими діячами. Коли? 23 липня 2022 року. Голова парламентського комітету нацбезпеки та оборони Лаурінас Кащюнас зазначив, що цю дату обрано невипадково (тому саме він пізніше потрапив на язик Палецкісу). Якраз 23 липня 1940 року «народний сейм» окупованої Литви (у якому видатну роль грав Юстас Палецкіс), «уповноважив» делегацію їхати до Москви – «приєднуватися».

Незважаючи на критику, делегація Форуму справді побувала у російській столиці. Щоправда, до Держдуми її не пустили, довелося зустрічатися зі структурою менш вагомою – Громадською палатою. Там же провели пресконференцію, на якій поставили під сумнів легітимність обрання нинішньої влади Литви, звинуватили її у нанесенні економічної шкоди та залякуванні співгромадян можливим вторгненням Росії… Також Швенчонене та її соратники відвідали Білорусь, де їх приймав сам диктатор Олександр Лукашенко.

Це мало наслідки. У лютому 2023 року був розпочатий процес ліквідації «Міжнародного форуму добросусідства». А два тижні тому, наприкінці листопада, завершено, із формулюванням «за підготовку шпигунства на користь Росії». Рішення підтвердив Верховний суд Литви, тому воно тепер остаточне й оскарженню не підлягає.

Але на цьому історія не закінчилась. 11 грудня литовська прокуратура передала Вільнюському окружному суду справу стосовно Еріки Швенчонене, Казімераса Юрайтіса та Валерія Іванова, яких звинувачують у діях проти Литви та публічному схваленні міжнародних злочинів (передусім, тієї ж радянської агресії 1990-1991 рр.).

Про Швенчонене та Юрайтіса ми вже чули. Однак Іванов – особистість не менш відома. Він ще у перебудову став лідером руху «Єдність», метою якого була протидія незалежності Литви (неважко зрозуміти, хто курирував подібні організації за радянських часів). Наприкінці 1991 року Іванова було заарештовано й ув'язнено на три роки за антидержавну діяльність. З того часу він ще відомий поширенням конспірологічної версії (Палецкіс активно допомагав її просуванню), що у загибелі литовців 13 січня 1991 року винні не радянські військові, а провокатори, які бажали роздмухати кольорову революцію. (Погодьтеся, дуже схоже на конспірологію промосковських діячів з приводу загибелі «Небесної сотні»).

«ЧОРНИЙ ЛЕБІДЬ» ДЛЯ ГРОМАДЯНСТВА ФІГУРИСТКИ ДРОБ’ЯЗКО

А вже “на десерт” – дві історії про позбавлення литовського громадянства двох жінок, які могли б зіграти Мату Харі, хоча самі шпигунками не є. (Втім, із приводу шпигунської діяльності нідерландської танцівниці теж маються великі сумніви).

Є така знаменита литовська пара фігуристів Повілас Ванагас та Маргарита Дроб’язко. Ванагас – із Шяуляю, Дроб’язко – з Москви. Але оскільки у Росії конкуренція у цьому виді спорту традиційно висока, то після розпаду СРСР пара вирішила виступати за Литву. У зв'язку з цим 1993-го Дроб’язко у прискореному порядку, для участі у найближчій олімпіаді, надали литовське громадянство. Дроб’язко-Ванагас завоювали перші для Литви медалі на чемпіонатах Європи та світу в танцях на льоду. Тому вони були дуже популярні в країні, отримали нагороди (Орден Гедимінас). А пізніше виступали у льодових шоу на російському ТБ, в тому числі й після 2014 року.

Олімпійська чемпіонка Тетяна Навка, яка досягла завдяки таким щотижневим телеефірам ще більшої популярності в РФ, стала дружиною спікера Кремля Дмитра Пєскова. По тому вона почала проводити свої масштабні шоу-балети на льоду.

І ось розпочалася повномасштабна російська агресія проти України. Те, на що ще вчора дивилися крізь пальці, стало здаватися апріорі неможливим. Але Дроб'язко та Ванагас не хотіли цього розуміти. Коли з'явилася інформація, що у серпні-вересні вони планують взяти участь у шоу «Лебедине озеро» в Сочі, яке організує Навка, у Литві обурилися. Але пара проігнорувала це обурення.

І процес, як кажуть, пішов. Вже 10 серпня, буквально наступного дня після першого виступу пари, президент Науседа підписав указ про позбавлення Дроб’язко та Ванагаса державних нагород Литви.

Щоправда, питання з громадянством Дроб’язко вирішувалося довше (воно вимагало деяких юридичних погоджень). Але влітку-восени 2023-го міністерство внутрішніх справ та парламентська комісія у справах громадянства висловили свою думку щодо цього. І 15 вересня Гітанас Науседа підписав указ про позбавлення Дроб’язко литовського паспорта. (Щодо Ванагаса таке рішення неможливе, оскільки він є громадянином Литви за фактом народження).

Крапку поставлено, питання вирішено? Все просто та зрозуміло? Здавалося б, так, але ж ні. Вже після позбавлення громадянства було проведене опитування, і з'ясувалося, що 51% литовців не підтримують прийнятого рішення, за – лише 35%, ще 14% – не визначилися. Тобто, схоже, питання здавалося таким простим та однозначним, що не було зроблено щось суттєве у комунікації з населенням. У результаті посилилися сентименти з приводу колишніх спортивних досягнень пари під литовським прапором та у зв'язку з образом несправедливо скривдженої симпатичної жінки. А ґрунт для цього був підготовлений. Сама Дроб'язко сказала, мовляв, військові дії, які проводяться, для неї сумні, оскільки тато з Росії, а мама – з України (що, однак, не заважає їй працювати на родину Пєскових). А її свекруха в Литві натякнула, що пара взагалі – за Україну, просто… не має можливості про це сказати відкрито. Користуючись такими двозначностями та недомовками, російська пропаганда продовжує юзати цю тему.

БАЛЕРИНА ІЛЗЕ ЛІЄПА – ПІДТАНЦЬОВКА КРЕМЛЯ. НАСЛІДКИ

І ось ще один випадок, у чомусь схожий, у чомусь інший. Йдеться про дочку великого балетного артиста Маріса Лієпи. Він уродженець Риги, латиш, пам'ятник йому стоїть біля Латвійського національного театру опери та балету. Але вершин слави досяг, працюючи у Большому театрі в Москві. Там же у нього народилися та виросли діти. Дочка Ілзе Лієпа теж стала солісткою Большого. Одночасно десять років вона танцювала з литовським артистом Пятрасом Скірмантасом. І за це у 2000-му отримала, так само у винятковому порядку, литовське громадянство (увага: литовське, не латвійське).

У листопаді цього року вона наговорила кілька інтерв'ю російським пропагандистам. І там є що послухати. Це традиційні вірнопідданські зізнання у любові до вождя: «Нам дуже пощастило, що в нас є такий лідер, як Володимир Володимирович Путін, який служить своїй батьківщині та вірний своєму обов'язку». Себе Ілзе назвала «православною росіянкою, яка завжди буде зі своїм народом», і повністю підтримала агресію Росії, повторивши пропагандистську мантру, що в Україні «йде протистояння глибинних смислів і цінностей». Огидно й те, що вона застосувала прийом «апелювання до мертвих», заявивши, що її батько, якби він був живий, думав би так само (Маріс Лієпа помер до розвалу СРСР, 1989-го, тому тепер про його політичну позицію можна казати що завгодно). При цьому щодо Батьківщини батька Ілзе сказала, що їй «соромно за Прибалтику і дуже сумно». Лієпа встигла плюнути й услід тим російським артистам, які виїхали з РФ через незгоду з війною. Вона радісно назвала це «очищенням», після якого в країні залишилися «люди з єдиним і патріотичним духом». Тож тепер Ілзе Лієпа не хоче до Європи, яка «вже не та, що була раніше».

Чи слід дивуватися, що Європа, зокрема Литва, вирішила відповісти їй взаємністю. Її слова наведені вище не з мазохізму (щоб зайвий раз почути пропагандистські дурниці країни-агресора), а щоб показати, що балерина наговорила багато такого, що суперечить литовському законодавству. Тож майбутнє позбавлення її громадянства – справа вирішена.

Більше того, після випадку з Ілзе Лієпою, МВС Литви звернулося до держбезпеки країни з проханням перевірити усі вісім сотень людей, які отримали литовське громадянство «як виняток». І це буде цікава перевірка, чекаємо на результати.

Показовим також є те, що литовські силові структури тепер воліють працювати на випередження.

Олег Кудрін, Рига