Фронда Токаєва, вибір Пашиняна, «лакей Лука з сокирою» та… ракети ЗСУ

Нестандартний звіт про петербурзькі саміти, організовані Кремлем

В умовах політичної ізоляції, прорив якої Кремль періодично імітує, Путін знайшов дуже зручний формат – зустріч із колегами по СНД, яка проводиться наприкінці року. Що важливо: тут немає «старшого брата», китайського лідера, який відволікає на себе увагу – а саме так буває на самітах ШОС і БРІКС. Не менш важливим є й час проведення – передноворічний, коли за звичкою, вихованою довгими десятиліттями, у підвідомчого населення настрій піднятий градусів на 40.

І найголовніше – всі з'їжджаються докупи в рідний Путіну Пітер. Імперський Санкт-Петербург, що саме собою також виглядає символічно.

ПЕТЕРБУРЗЬКІ САМІТИ ЯК ЧЕРГОВІ «ПЕРЕДВИБОРЧІ» ЗАХОДИ ПУТІНА

А тепер розглянемо ситуацію докладніше. Спочатку у понеділок, 25 грудня, проходив саміт кола, вужчого, ніж СНД – Євразійського економічного союзу (ЄАЕС). До нього входять (хоча деяким дуже хотілося б вийти) п'ять країн: Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Росія. Відповідно були присутні: три президенти, самопризначений Лукашенко та єдиний реально обраний – прем'єр-міністр Пашинян.

Наступного дня, у вівторок, до них додалася четвірка, яка з різних причин уникає ЄАЕС – президенти Азербайджану, Таджикистану, Туркменістану та Узбекистану. І це вже був неформальний саміт СНД. Обидва заходи, що перший (таки-да, формальний), що неформальний другий, найбільше були потрібні господареві, Путіну. Як пунктик у кампанії «виборів президента РФ» у березні 2024-го. А інші, в міру акторських здібностей, йому в цьому підігравали.

Але… як же всьому цьому заходу не вистачало креативного сценарію та тямущої режисури. З ностальгією згадувалося минулорічне засідання, коли Путін подарував собі та колегам дев'ять «клубних перснів» з емблемою СНД та вигравіруваним привітанням «З Новим роком. Росія. 2023». Так, це було безглуздо. Але ж яскраво! Усі одразу згадали Толкіна, «Володаря перснів», Саурона, Фродо, Горлума. Було хоча б, над чим посміятися, полихословити. Тепер же – без дурниць, але так тьмяно… Все – на рівні пересічного засідання Політбюро ЦК КПРС. Щоправда, з відходом від політики Назарбаєва ніхто з присутніх уже й не знає, як має виглядати таке «політбюро». Проте совок – система, що сама себе відтворює, отже вийшло цілком політбюрошно: казенно, бюрократично, з читанням основної доповіді з папірця.

Читав звісно Путін. І будемо об'єктивними: дикція у нього (дякувати сучасній стоматології) набагато краща, ніж у Брежнєва. Ба більше – уявіть собі, цього разу він навіть повне ім'я президента Казахстану вимовив швидко, скоромовкою і без жодної помилки (здається, це трапилося з ним уперше). Можливо так сталося, оскільки привід Путіну дуже сподобався: «За ініціативою Касим-Жомарта Кемелевича Токаєва було підписано договір про заснування міжнародної організації з російської мови».

Навіщо Касим-Жомарт Кемелевич став автором такої ініціативи, зрозуміло: він сподівається, що подібні активності можуть стати запобіжником від можливої агресії. Наївна надія, втім, є і другий «запобіжник», про який трохи згодом.

ВІДРОДЖЕННЯ РАДЯНСЬКИХ ПРОЄКТІВ У СПОРТІ ТА КУЛЬТУРІ

Але послухаємо, що ще сказав Путін про нову організацію: «Ця структура зі штаб-квартирою в Сочі покликана сприяти підтримці та просуванню російської мови не лише на просторі СНД, а й за його межами. У процесі підготовки цього документа, цього договору всіма визнавалося, що російська мова є найважливішим консолідуючим елементом пострадянського простору, ключем до взаєморозуміння та вільного спілкування для сотень мільйонів жителів країн СНД».

Звичайно, треба буде детальніше подивитися, що це за організація та які в ній документи. Але, схоже, на тлі кривавого російського вторгнення в Україну Путін вимагатиме від країн СНД дедалі вищого статусу російської мови, загрожуючи іншими елементами «консолідації пострадянського простору», вже військовими.

Відчуття радянського дежавю зміцніло, коли Путін дякував Білорусі за чудову «організацію та проведення ІІ Ігор країн Співдружності». Це ж вже було – реінкарнація Спартакіади народів СРСР.

А ще Путін суворо нагадав, що досі не створено запропоновану Росією «Євразійську академію кіномистецтв» зі своєю окремою «Євразійською кінопремією». А це новий варіант Всесоюзного кінофестивалю (проводився в 1958-1988 рр.). Проте не тільки, тут ще відчуваються лобістські здібності Нікіти Міхалкова, який сильно скучив за міжнародними преміями. Будь-якими – тепер уже не до Оскара, а «Золоті орли», польотом яких він сам і керує, набридли.

Путін також зазначив, що не відроджено й іншого зомбі країн «соціалістичного табору» – пісенний конкурс «Інтербачення». За радянської влади він був кволою альтернативою «Євробаченню», поневірявся по різних містах і країнах, поки не помер з розпуском самого «соціалістичного табору». Але тепер – коло замкнулося – це знову має стати хоч якоюсь альтернативою «Євробаченню».

ПУТІН ПОКАЗУЄ ЦАРСЬКІ ПАЛАЦИ, МОЖЕ ЗГОДОМ ПОКАЖЕ СВОЇ

Втім, жарти – жартами. Але есендешні президенти з їх чуттям і досвідом авторитарної внутрішньовидової боротьби не можуть не розуміти, які натяки ховаються за цими зовні невинними інтеграційними проєктами. Далі – у кожного свій розрахунок, як уникнути інтеграції-поглинання. І найпоширеніший, як в анекдоті про Ходжу Насреддіна: «Чи шах помре, чи ішак здохне…». Проте – ні-ні, краще, надійніше, щоб шах помер.

До речі, минулого року «неформальний саміт СНД» запам'ятався тим, що окрім обдарювання перснями Путін потягнув усіх до Руського музею, щоб сфотографуватися на тлі «Останнього дня Помпеї». На цей раз він вирішив продовжити наставницьку традицію культурної програми. І тепер вона виглядала на кшталт старої газети «Правда»: «Переможці соцзмагання оглянули палаци у Павловську, Царському Селі, Петергофі».

Можливо, наступного разу він продовжить культурну програму, розів’є її в цьому напрямку. І, слідом за Костянтиновським, Путін провезе колег по інших своїх палацах: «Дивіться, це мій палац у Геленджику. А це – у Ново-Огарьово. Ось – у Сочі. Оце ж – на Валдаї. А он у тому холодильнику я лежу! Не вірите? Ходімо, побачимо. Ну… або спитайте професора Солов'я».

І не треба сміятися, як тут не згадати, що розпочинався неформальний саміт із Павловська, резиденції нещасного імператора Павла…

УГОДА З ІРАНОМ – НА ПІДТВЕРДЖЕННЯ ВАГОМОСТІ ЗУСТРІЧЕЙ

А тепер повернемось на день раніше, на саміт ЄАЕС. На ньому з кількох причин було більше різноманіття сюжетів. По-перше, через присмак справжньої (в розумінні Кремля) «міжнародності». Саме з цією метою до Петербурга запросили Іран і підготували підписання з ним угоди про створення повноформатної зони вільної торгівлі з усією «п'ятіркою» ЄАЕС. На телекартинку виглядало красиво та солідно. Проте наскільки це дійсно важливо?

Слова владних спікерів та реальних бізнесменів розходяться. Перші малюють яскраві перспективи, велике збільшення обсягів торгівлі. Другі говорять про складнощі, пов'язані зі своєрідністю такої країни, як Іран: труднощі з розрахунками в умовах іранської системи трьох валютних курсів, дуже високий (навіть для пострадянських країн) рівень державного протекціонізму. Ті, для кого торгівля з Іраном і раніше була важливою (Росія у напівсекретній військовій сфері; Вірменія – вимушено, безальтернативно – в енергетичній), як торгували, так і торгуватимуть. Для інших підписаний договір – черговий інтеграційний папірець, який не має великого значення.

Про що говорити, якщо президент Казахстану, який періодично фрондує, взагалі сказав, що, незважаючи на «відкриття митних кордонів», кожна з країн і всередині «п'ятірки» де-факто продовжує активно захищати своїх виробників від конкуренції з іншими учасниками ЄАЕС.

Його фронда проявилась і в іншому випадку – під час підписання ще одного документа з гарною, гучною, істинно передвиборчою назвою – Декларації про подальший розвиток ЄАЕС до 2030 року та на період до 2045 року (Путіну тоді буде 93 роки. Якщо буде). Токаєв поспішив нагадати, що ця програма пов'язана з китайською ініціативою «Один пояс – один шлях». Тобто президент Казахстану викликав благодійний, захисний дух китайського «старшого брата» (другий «запобіжник»!). А це саме те, чого так хотів уникнути Путін, організовуючи петербурзькі саміти. Тому ВВП, за відсутності товариша Сі та на великій відстані від нього, педагогічно заявив, що підписана Декларація відображає погляд на євразійську інтеграцію саме «п'яти країн союзу».

ВІРМЕНСЬКІ СЮЖЕТИ: ЗАЛЯКУВАННЯ ТА МИСТЕЦТВО МОЖЛИВОГО

Але головним об'єктом уваги першого дня двох самітів був вірменський прем'єр Пашинян. Адже зовсім недавно, у жовтні, він не приїхав на саміт СНД у Бішкеку, у листопаді – проігнорував зустріч ОДКБ у Мінську. Тоді це було пов'язано із відсутністю реакції «союзників» на ситуацію в Карабаху. Біль і зараз залишився, але час іде, жити та економічно (і військово) виживати треба. Отже, Пашинян не міг не приїхати до Санкт-Петербурга. Тим більше, що згідно з планом ротації – Вірменія має стати головою ЄАЕС у 2024 році.

Так, він приїхав і прийняв головування. Але при цьому Пашинян сказав, що бачить майбутню взаємодію виключно «в рамках нашої економічної співпраці» і «припинятиме всілякі спроби політизації євразійської інтеграції».

Путін не став відповідати на ці слова. За нього говорив придворний лакей Лукашенко (так, схоже, невипадково в останніх двох словах так багато спільних літер). Це були прямі, жорсткі залякування з використанням одного з найулюбленіших образів російської пропаганди: «Якщо Вірменія хоче померти економічно, то ми її можемо втратити. Але я не думаю, що вірмени — дурні люди. Це ж розумні люди... <…> Впевнений, що Вірменія нікуди не подінеться... <…> Що, Вірменія не бачила, як в Афганістані падали люди, за шасі чіплялися, коли американці уходили? Так само використають Вірменію і зникнуть. Ви вважаєте, цього не буде? Буде, це їхня політика».

У Петербурзі також з'явилася інформація про можливий візит Лукашенка до Азербайджану. Якщо це справді станеться, то там також буде наговорено багато цікавого. Ніби такого, що творчо рветься із самої душі «лакея Луки», але насправді – з огляду на Кремль, так, щоб сподобалося «баріну» і доносило важливі для нього меседжі. (До речі, російський письменник українського походження Чехов має такий яскравий образ у фіналі водевільної п'єски «Ведмідь» – «лакей Лука з сокирою». Чудово – просто кожне слово пророче і в точку).

Ну й не можна не відзначити, що у вівторок, вже на саміті СНД, Пашинян та Алієв обмінялися рукостисканням – уперше після виходу Вірменії з Нагірного Карабаху. Говорять, що триває активна робота над мирним договором, який можуть підписати вже на початку 2024 року. І ось ця новина важливіша, ніж усі попередні. Якщо, звичайно, вона реалізується, ставши справді новиною.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВИБУХ УКРАЇНСЬКИХ РАКЕТ У ПЕТЕРБУРЗІ

У фіналі не можна не сказати, як вплинула на петербурзьку програму 25-26 грудня Україна. Ні, ми, звісно, ні в ЄАЕС, ні в СНД не входимо, проте своє слово в ці дні теж сказали.

Путін, «щоб, як-то кажуть, двічі не вставати», паралельно із самітами ЄАЕС-СНД, вирішив провести в Пітері ще один захід. У понеділок взяв участь у «церемонії підйому прапора на кораблях, що надходять до складу ВМФ». Хизування та натяк есендешним президентам на свою військову силу. На офіційному сайті вийшла докладна новина з перерахуванням кораблів та планами на майбутнє…

Але в ЗСУ цей натяк прийняли за цілевказання. У ніч проти 26 грудня наші успішно атакували і потопили великий десантний корабель «Новочеркаськ». Замовчати це не вдалося – на доповідь до Путіна терміново викликали Шойгу. І той бадьоро, не моргнувши оком, відрапортував про лише пошкодження «Новочеркаська».

У результаті демонстрація сили перед колегами-президентами вийшла сумнівною, радше зі зворотним знаком…

Відігравши свою роль педагога та наставника в рамках ЄАЕС-СНД, у середу Путін продовжив цю лінію вже на внутрішньому фронті. Він зібрав засідання Державної ради РФ «про зміцнення ролі педагога та наставника». І відразу стало зрозуміло, чому останніми днями російські пропагандисти так часто і радісно цитують слова чи то Бісмарка, чи не Бісмарка, що «війну виграв прусський учитель». Розігрівають публіку до майбутніх вихвалянь з приводу мудрих рішень Вождя.

І це логічно закільцьовує весь сюжет. Путін, Росія на перспективу думають насамперед про війну, причому не лише з Україною. В ЄАЕС-СНД про це треба думати всім. І чи вплутуватиметься в ці розбірки Китай, як на те сподівається Токаєв (і не тільки він), ще велике питання.

Олег Кудрін, Рига