Василь Боднар, Посол України в Туреччині

Минулого тижня відбулася телефонна розмова президентів України й Туреччини – Володимира Зеленського та Реджепа Тайїпа Ердогана, головними темами якої були співпраця в оборонній сфері, реалізація Формули миру та повне дотримання норм міжнародного права. Україна сподівається на сприяння та активну роль Туреччини у реалізації Формули миру Президента Зеленського, насамперед стосовно продовольчої безпеки, повернення полонених і депортованих – у сферах, де країна вже продемонструвала свою ефективність.

Про підсумки минулого року, спільні проєкти, перспективи співпраці, ймовірність відновлення Чорноморської зернової ініціативи, процес ратифікації Угоди про вільну торгівлю та інші актуальні питання українсько-турецьких відносин – в інтерв'ю Укрінформу розповів Надзвичайний і Повноважний Посол України в Туреччині Василь Боднар.

ЧОРНОМОРСЬКА ЗЕРНОВА ІНІЦІАТИВА ЗАПОБІГЛА ГЛОБАЛЬНІЙ ПРОДОВОЛЬЧІЙ КРИЗІ

- Пане Посол, найбільшим здобутком минулого року за участі Туреччини став результат роботи Чорноморської зернової ініціативи, завдяки якій 33 млн тонн українського зерна дісталися до споживачів. Росія в липні вийшла з цієї ініціативи в односторонньому порядку, попри всі намагання Туреччини й ООН завадити цьому. Туреччина наголошує на постійній роботі, щоби зернову ініціативу відновити. В ООН кажуть, що відновлення повноцінного функціонування Чорноморської зернової ініціативи в колишній формі навряд чи матиме сенс, але можливі нові форми. Що відбувається нині з Чорноморською зерновою ініціативою і чи є доцільність її відновлення?

- Чорноморська зернова ініціатива була дуже важливою та вигідною для України й усього світу. Вона дозволила утримувати в балансі ціни на зерно, запобігла нестачі зерна у світі та глобальній продовольчій кризі. Туреччина виступила партнером зі спільною відповідальністю в реалізації цієї ініціативи. І навіть частина того зерна, яке потрапляло до Туреччини, пізніше в переробленому вигляді йшла на ринки інших країн, у т.ч. Африки й Азії. Країна-агресорка вийшла з Чорноморської зернової ініціативи у липні минулого року. Усвідомлюючи неможливість продовження цієї ініціативи, ми почали діяти самостійно. Функціонування т.зв. гуманітарного коридору по виходу кораблів з портів України фактично за обсягом та кількістю товарів показує кращі результати, ніж це було, коли діяла зернова ініціатива. Вона, при всій важливості, обмежувала Україну лише товарами сільськогосподарської групи, не дозволяючи вивозити метал та інші товари традиційного експорту. Коридор, який діє сьогодні, безпечніший, бо пролягає територіальними водами Румунії, Болгарії та Туреччини. За чотири місяці ним пройшло більше 500 кораблів, і це більше 14 млн тонн товарів, які застраховані міжнародними компаніями. Це демонструє альтернативу Чорноморській зерновій ініціативі. Але я б не відкидав можливість ведення перемовин за участю Туреччини і ООН, наприклад, для створення умов безпечного судноплавства, аби інші країни могли заходити в українські порти і не відчувати загрози від Росії. Остання, вийшовши із Чорноморської зернової ініціативи, підтвердила свою агресивність, що проявилося у спробах перехоплювати та перевіряти цивільні кораблі або й навіть їх атакувати. Ми демонструємо креативність та лідерство в пошуку нових шляхів. Але, повторюся, ми жодним чином не применшуємо роль ООН і Туреччини у контексті зернової угоди та можливих майбутніх домовленостей, які можуть стосуватися свободи судноплавства, створення безпекових зон у Чорному морі.

- Чи ведеться якась робота по Чорноморській зерновій ініціативи зараз?

- За нашою інформацією, ООН продовжувала перемовини і намагалася повернути Росію до чотиристороннього формату, до угоди, підписаної у форматі ООН-Україна-Туреччина та ООН-Росія-Туреччина. Росія ж висуває претензії до іншого документа, який вважає частиною пакетних домовленостей, меморандуму між ООН і Росією щодо сприяння у вирішення їхніх питань. З боку Москви – це відверне намагання обійти санкції. Ці документи напряму не пов'язані між собою. Поки суттєвих результатів у контактах ООН-рф немає. Але думаю, є певне поле для маневру в напрямку зменшення напруги в Чорному морі саме для комерційних кораблів. Безумовно, можна ще знайти додаткові методи впливу на сьогоднішню ситуацію в Чорному морі.

УКРАЇНА Й ТУРЕЧЧИНА СТВОРИЛИ МЕХАНІЗМ ЗАПОБІГАННЯ ВИВЕЗЕННЮ РОСІЄЮ КРАДЕНОГО ЗЕРНА

- Раніше були випадки, коли Росія намагалася збути Туреччині крадене на окупованих територіях України зерно, зокрема підробляючи документи про походження збіжжя. Тоді йшла мова навіть про експертизу зерна… Чи траплялися такі випадки останнім часом і чи вдалося якось вирішити це питання?

- З початком дії Чорноморської зернової ініціативи спроби заходу таких кораблів з Криму до турецьких портів припинилися. З'явився легальний спосіб отримання українського зерна, і зникла потреба допускати сумнівне зерно. Також наша робота принесла свій результат. Ми не розкриваємо всіх деталей, але зараз є певний механізм контролю за цими кораблями. І якщо вони не дотримуються певних правил чи обмежень, вони не можуть зайти до турецьких портів. Зараз фіксуємо, що кораблі, які раніше вивозили крадене зерно, ходять здебільшого в Сирію, Ліван, але не в Туреччину.

Важливо моніторити ці кораблі, щоб впевнитися, що вони не перевантажуються в морі, особливо в Керченській протоці. Маніпуляцій з боку Росії багато, але насправді їхній обсяг суттєво зменшився. Не звівся до нуля, але про ті поодинокі випадки, що трапляються, інформуємо турецьку сторону. Фіксуємо й ті випадки, коли турецька сторона не дозволяє захід таких кораблів у порт. Маємо повну співпрацю в цьому питанні з Офісом Генерального прокурора України, Службою безпеки України та турецькою стороною, її митними органами та морською адміністрацією.

Також Туреччина є частиною програми Graіn from Ukraine – постачання українського зерна третім країнам в рамках Світової продовольчої програми OOН. І тут перевага від співпраці переважає будь-який інтерес, що може виникнути від постачання зерна з окупованих територій. Якраз зараз до берегів Нігерії прямує судно із зерном, яке завантажували у грудні в Самсуні.

ІНФОРМАЦІЯ ПРО НІБИТО НАМІР ПРОХОДУ БРИТАНСЬКИХ МІННИХ ТРАЛЬЩИКІВ У ЧОРНЕ МОРЕ НЕ ВІДПОВІДАЄ ДІЙСНОСТІ

- Ви згадали про безпеку руху альтернативним “зерновим коридором”. Він безпечний, бо пролягає територіальними водами інших країн, але все ж лишається інша небезпека – мінна. Новий рік стартував із обговорення положень конвенції Монтре та позиції Туреччини щодо пропуску через протоки британських тральщиків, а також перспектив роботи тристоронньої групи Болгарії, Румунії й Туреччини з розмінування Чорного моря. Як думаєте, чи мінні тральщики іноземних держав отримають доступ у Чорне море?

- Мінна загроза залишається однією з ключових загроз безпеці в Чорному морі. В наших територіальних водах ми створюємо безпечні проходи. Але з боку Росії загроза залишається актуальною, маємо інформацію, що вони цілеспрямовано мінують фарватери, аби зашкодити нашим маршрутам постачання. Останні випадки – це наслідок як дрейфуючих мін, так і цілеспрямованих дій росіян.

Тристороння ініціатива Туреччини зі створення групи з розмінування відбувається в рамках НАТО між трьома країнами регіону – Болгарією, Румунією й Туреччиною. Цього тижня вони підписали відповідний меморандум і, скоріше за все, з літа будуть готові фізично взаємодіяти. Для нас важливо отримувати інформацію – що буде робитися і де. Це важливо для безпеки тих кораблів, які йдуть територіальними водами сусідніх країн в наші порти. А також Україна зацікавлена у приєднанні в перспективі до цієї ініціативи. І ми маємо позитивні сигнали з турецької сторони в цьому питанні.

Інформація про те, що мінні тральщики з Великої Британії, які були передані Україні, прямують до Чорного моря, не відповідає дійсності. Ні українська сторона, ні британська не зверталися до Туреччини з проханням про прохід цих тральщиків найближчим часом. Ми прекрасно розуміємо, що конвенція Монтре накладає обмеження на воюючі країни по проходу Босфору й Дарданелл. І дія цієї конвенції насправді допомагає Україні, оскільки додаткові російські кораблі не можуть зайти або вийти з Чорного моря. Наявний корабельний склад ЧФ РФ, який ми поступово зменшуємо, також демонструє роботу конвенції на нашу користь. Більш реалістичним видається захід будь-яких наших військових кораблів уже після війни, аби не створювати прецедент для країни-агресорки вимагати того самого.

ДІАЛОГ ПО ЗВІЛЬНЕННЮ ПОЛОНЕНИХ ТРИВАЄ, АЛЕ ВІД РОСІЇ НЕМАЄ КОНСТРУКТИВУ

- Минулий рік розпочався зустріччю омбудсменів України, Туреччини та Росії в Анкарі. Тоді російській стороні було передано списки літніх, хронічно хворих полонених, у т.ч. цивільних, і була велика надія, що їх повернуть. Навіть йшла мова про єдиний гуманітарний коридор за посередництва Туреччини, сприяння у поверненні дітей... За рік ми мали один позитивний та важливий кейс за участі Туреччини – повернення командирів-азовців. Чому не сталося те, про що домовлялися омбудсмени?

- Все впирається в надмірно централізовану систему правління в Росії, де будь-який відхід від бачення однієї особи призводить до зриву міжнародних домовленостей. Турецька сторона продемонструвала й продовжує демонструвати максимум конструктивності, продовжує вести діалог з країною-агресоркою. Наші спільні зусилля також стосуються політичних в'язнів – кримських татар, особливо з огляду на існування у Туреччини позитивного досвіду з цього питання. На жаль, не все, що планується, реалізується. Діалог між омбудсменами (України й Туреччини, – ред.) на двосторонньому рівні продовжуються.

Маємо плани щодо обміну візитами. Очікуємо турецького омбудсмена з візитом в Україні, зокрема щоб тема обміну військовополоненими була винесена на новий рівень.

Також Туреччина не припиняє діалог з країною-агресоркою щодо звільнення полонених, але конструктиву з російської сторони немає. Нещодавній обмін повернув 230 наших захисників додому. Це підтверджує, що складати руки не варто, слід продовжувати зусилля. Наприклад, у співпраці з координаційним штабом (з питань поводження з військовополоненими, – ред.) ми також працюємо над тим, щоб сюди приїжджали члени родин полонених, аби вони особисто мали змогу звернутися по допомогу. Окрім того, у жовтні ми організували приїзд з України групи дітей загиблих українських військових, зниклих безвісти та полонених, які відвідали Стамбул із пізнавально-навчальною поїздкою.

РОСІЯ МАЄ БУТИ ПОКАРАНА ЗА ЗЛОЧИНИ, А НЕ ЗАПРОШУВАТИСЯ ДО ВИЗНАЧЕННЯ УМОВ МИРУ

- Туреччина продовжує пропонувати своє посередництво та майданчик для закінчення війни. Зокрема про це йшлося в ході останньої розмови президентів України та Туреччини. Чи розглядаємо ми в перспективі турецький майданчик для перемовин з РФ?

- Щодо мирних перемовин, ми маємо свою Формулу миру, яка була запропонована Президентом Володимиром Зеленським. Ті консультації, що проводяться на рівні радників з питань національної безпеки, мають на меті створення групи країн, готових долучитися до реалізації Формули миру. Туреччина є одним із лідерів пункту стосовно продовольчої безпеки. Є й інші країни, які очолюють інші напрямки. Найближчим часом ми очікуємо на зустріч у Швейцарії на рівні радників з національної безпеки. Можливо, що пізніше, на завершальному етапі, треба буде включати до комунікації країну-агресорку. Але тоді, коли для цього настане час й буде визначене коло питань. Це не виключає контактів для вирішення практичних питань. Наприклад, щодо обміну військовополоненими чи безпеки свободи судноплавства у Чорному морі.

І це природно, що Туреччина має лідерську роль в регіоні як наш союзник і партнер. Але немає підстав сказати зараз, що ми маємо планові чи вже підготовлені заходи для переговорів з країною-агресоркою в Туреччині чи на будь-якому іншому майданчику. По-перше, у нас є певні нормативні обмеження. По-друге, ситуація на фронті показує, що у Росії зараз немає бажання вести переговори про досягнення миру. Тому наше завдання – продовжувати захищати Батьківщину й мобілізовувати міжнародну спільноту для досягнення максимального консенсусу щодо пунктів порядку денного Формули миру. І вже потім, на етапах її імплементації, залучати посередників для переговорів з країною-агресоркою. Зокрема стосовно відповідальності та юридичної фіксації завершення війни. На нинішньому етапі, думаю, участь Росії в цьому процесі була б контр-продуктивною та призвела б до блокування процесу. На кшталт того, як це було під час функціонування зернового коридору, коли використовувалися найменші приводи та створювалися штучні перепони з боку Росії для його функціонування. Росія має бути покарана за вчинені злочини, а не бути запрошеною до переговорів на її умовах.

СОЛІДАРНА ПРОТИДІЯ ГІБРИДНИМ ЗАГРОЗАМ РОСІЇ ДАСТЬ РЕЗУЛЬТАТ ПО ВРЕГУЛЮВАННЮ КОНФЛІКТІВ У ВСЬОМУ СВІТІ

- Пропозиція Туреччиною посередницьких послуг нині стосується не лише російсько-української війни, а й війни між Ізраїлем та ХАМАС. Чи вплинув палестино-ізраїльський конфлікт на відносини між нашими країнами?

- Туреччина, маючи потенціал впливу на регіон Близького Сходу, як і на Чорноморський регіон, зокрема через комунікацію з Росією, займає проактивну позицію. Вона намагається шукати точки дотику, аби реалізувати свої інтереси та мінімізувати напругу. На початку російсько-української війни було продемонстровано частковий результат, коли Туреччина домоглася проведення переговорів в Анталії, а потім у Стамбулі. Результат, можливо, не залежав від турецької сторони, але це стратегічний наратив турецької дипломатії про посередництво, медіаторство задля відновлення миру в регіонах, де нині палає війна.

Щодо палестино-ізраїльського конфлікту – це тривала історія. І позиція України тут доволі чітка (викладена у відповідній заяві МЗС) – необхідність вирішення проблеми на основі створення двох держав, упередження вбивства цивільних та ведення мирних переговорів. Ми також ведемо мову про те, що діюче міжнародне право та існуючі міжнародні організації не спроможні ні попередити війну, ні припинити конфлікт. Це про критичне ставлення до міжнародної системи безпеки загалом, необхідність аналізу її слабких сторін та пошук шляхів вирішення існуючих проблем, а не уникнення порушення цих питання взагалі. І Україна пропонує, в т.ч. у Формулі миру, відповіді на ці питання – про шляхи усунення недоліків та недопрацювань міжнародної системи безпеки. Візьмемо до прикладу ООН. Чим ООН допомагала завадити чи припинити російсько-українську війну? Нічим. Як ООН завадила ситуації, яка нині склалася в Газі? Ніяк.

Наша протидія російській агресії триває 10 років, а палестино-ізраїльський конфлікт – десятиліття. І він досі не має остаточного вирішення. Моя думка, що за нинішнім загостренням стоять російські сили, які розхитують ситуацію в різних регіонах, аби у т.ч. відвернути увагу від війни Росії проти України та створити таку світову систему, яка більше нагадує 19-те століття, але ніяк не 21-ше. Тому чим більше буде міжнародної солідарності щодо протидії гібридним діям російської сторони, в т.ч. дезінформації, маніпуляцій інформацією, тим більше результатів ми досягнемо і в урегулюванні інших конфліктів.

- Про незадовільну роботу ООН та інших міжнародних організацій у питанні вирішення конфліктів та протидії війнам Туреччина має своє бачення, акцентуючи зокрема на тому, що “світ є більшим п’яти” (членів РБ ООН) та вимагаючи реформування Організації…

- Так, у питанні необхідності реформування ООН ми з Туреччиною однодумці. ООН має бути перетворена в такий орган, який матиме нормальні засоби впливу на конфліктні ситуації, а не відкладатиме вирішення проблемних питань, замовчуючи їх на догоду чиїмось інтересам.

Також хотів би відзначити, що Туреччина підтримує Україну при голосуванні в ООН та на інших майданчиках, зокрема стосовно підтримки суверенітету та територіальної цілісності України. Туреччина підтримує такі ініціативи, як Рамштайн, Кримська платформа, саміт Перших леді та джентльменів. Тут ми маємо багато сфер взаємодії, й вони здебільшого успішні, приносять свої результати. Й, можливо, не одразу все видно, але Туреччина – одна з тих країн-партнерів, які нам дуже сильно допомагають в міжнародних організаціях. Дуже важливо також, що Туреччина підтримує наше прагнення вступу в НАТО, це велика справа.

ТУРЕЧЧИНА ПОСТУПОВО ЗМЕНШУЄ СВОЮ ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД РОСІЙСЬКОГО ГАЗУ

- Туреччина за підсумками минулого року стала одним із активних покупців російських енергоносіїв. Країна також уже не перший рік реалізує проєкт зі створення газового хабу, зокрема було відкрито мережу підземних газосховищ, розпочато видобуток власного газу в Чорному морі. Вже є домовленості про придбання газу з Туреччини такими країнами, як Угорщина, Болгарія та Румунія. Чи є ризик, що таким чином російський газ може піти до європейського споживача? Чи існує міжнародний механізм регулювання цього процесу?

- Тут все залежить від покупця. Якщо Європейський Союз встановить обмеження на закупівлю російського газу, то ризики, які виникають, будуть малоймовірними. Якщо подивитися на потреби Туреччини, то вони постійно зростають. Традиційна раніше залежність Туреччини від Росії, зокрема в постачанні природного газу, зараз зменшується.

Зменшується завдяки розширенню проєкту TANAP, постачанню газу з Ірану, спорудженню вже п'яти СПГ-терміналів для постачання скрапленого газу з інших країн світу. Звичайно, не всі щасливі від функціонування “Турецького потоку”, але тут ми повинні розуміти інтереси країни. Якийсь час російський газ ще буде тут переважати. Ми ж можемо використати потенціал Туреччини як транзитної держави, аби в разі потреби скористатися СПГ-терміналами для постачання газу в Україну.

У нас є Трансбалканський газопровід, який зараз не використовується. Ми піднімали питання його використання в реверсному режимі. Були певні питання до цього з боку Молдови через вплив “Газпрому”. Нині цей вплив послаблений, тому є перспективи. Також ми маємо потенціал співпрацювати з Туреччиною по альтернативним видам енергії, зокрема “зеленої”. Туреччина має в цьому великий досвід.

Провідні турецькі компанії вже постачають обладнання в Україну. І зиму 2022-23 років вдалося пережити в тому числі й завдяки генераторам, які постачали з Туреччини. У майбутньому ми можемо говорити, наприклад, про перенесення частини виробництва в Україну в процесі післявоєнної відбудови. Туреччина орієнтується в основному на експорт своєї продукції, але ми можемо також попрацювати спільно над локалізацією виробництва в Україні, над створенням спільних підприємств. Прикладом успішної реалізації цього задуму є компанія Baykar Makina.

- На якій стадії зараз проєкт із створення в Україні заводу Baykar Makina?

- Поступово реалізовується те, що було оголошено на Міжнародному форумі оборонних індустрій в Києві у вересні 2023 року. Ми не висвітлюємо й не привертаємо уваги до цього проєкту. Лише скажу, що процес триває, й він доволі успішний.

ТУРЕЧЧИНА НАВРЯД ЧИ ПРИЄДНАЄТЬСЯ ДО САНКЦІЙ, АЛЕ ПОСИЛЮЄ ЗАПОБІГАННЯ ЇХ ОБХОДУ

- Хоч скільки намагається переконувати й навіть тиснути Захід, Туреччина не приєднується до санкцій проти Росії. Раніше аргументом було те, що Анкара може таким чином вести діалог і з Києвом, і з Москвою, виконуючи посередницькі функції. Нещодавно ЗМІ повідомляли про значне збільшення обсягів постачання Туреччиною в РФ товарів цивільного призначення, які можуть використовуватися з військовою метою. Чи ви бачите перспективу приєднання Туреччини до санкцій? Чи турецька сторона якось пояснює постачання в Росію цих товарів?

- Політика Туреччини з неприєднання до санкцій проводиться з 2014 року, й країна офіційно декларує, що не буде сприяти обходу санкцій. Слід зважати на дуже непросту економічну ситуацію в самій Туреччині, яка навряд чи дозволить приєднатися до санкцій найближчим часом. Тим не менше, за останні 1,5 року ми бачимо з боку Туреччини певні регуляторні дії, які мають сприяти цьому процесу. Були введені певні обмеження на групи товарів, якій йшли транзитом, на ті, які можуть вважатися товарами подвійного призначення.

Не всі групи товарів підпадали під дію перших рішень про обмеження, особливо тих, які були введені в кінці січня – на початку лютого 2023 року. Тоді навіть були припинені деякі постачання до Росії на певний період. Зараз бізнес, що природно, намагається розвиватися на вигідних для себе умовах. Не все зразу дається і, очевидно, що не всі товари потрапили у переліки обмежень. Ми працюємо над цим з турецькою стороною, це доволі відкритий діалог, але за закритими дверима. Всю інформацію, яку ми маємо щодо цих питань, передаємо турецьким партнерам. Вони намагаються вживати заходів, аби існуюча торгівля не переходила за рамки продукції, яка вважається продукцією подвійного призначення. Тут важлива як взаємодія на рівні відповідних органів держави, так і дії міжнародних партнерів, які можуть вплинути на компанії, наприклад, американські чи швейцарські, які час від часу намагаються використати територію Туреччини для постачання своєю продукції в РФ. Тому варто не тільки спостерігати за Туреччиною; інші країни, включаючи ті, які висловлюють критику, також повинні ретельно оцінити свої компанії, що прагнуть отримати прибуток з співпраці з Росією. Тут єдине для всіх завдання – шукати спільні рішення для обмеження спроможності Росії вести війну.

Слід зважати на те, що Туреччина – експортно орієнтована країна. У Туреччині дуже багато об'єднаних промислових зон, вільних індустріальних та економічних зон, тому не завжди товари можуть пройти повну перевірку на відповідність обмеженням. Зараз міністерство торгівлі вживає заходів для додаткової перевірки транзитної продукції та продукції, яка виробляється на території Туреччини.

Інформація ЗМІ, про яку ви згадали, може мати подвійну мету. З одного боку, стимулювати Туреччину переглянути свою експортну політику. З іншого – створити певні інформаційні наративи, які би стимулювали турецьку сторону до активнішої позиції з точки зору дотримання санкційної політики ЄС і США.

НЕМАЄ ПЕРЕШКОД ДЛЯ РАТИФІКАЦІЇ УГОДИ ПРО ВІЛЬНУ ТОРГІВЛЮ З ТУРЕЧЧИНОЮ ЦЬОГО РОКУ

- Пане Посол, Угода про вільну торгівлю була підписана, але поки не ратифікована. Чи станеться це в новому році?

- Буду відвертим, я сподівався, що вона буде ратифікована в 2023 році. Ми вже маємо пропозиції стосовно покращення цього документа, аби створити ще більш вигідні умови для нашого бізнесу та економік. Восени минулого року було підписано відповідний меморандум між міністерствами економіки та торгівлі про створення певних механізмів взаємодії щодо цієї угоди. З обох боків майже завершений процес міжвідомчого погодження документів щодо її ратифікації. Для ратифікації угоди цього року перешкод немає. Але слід зважати на внутрішній та зовнішній інтенсивний порядок денний, який відвертає увагу від ратифікації. Тому як з нашого боку, так і з боку Туреччини, я б закликав до більш активного просування цього процесу, аби ми могли повною мірою почати використовувати переваги документа для обох країн.

Хочу сказати про мужність турецького бізнесу, який попри війну не лише продовжує працювати, а й розширює свою діяльність в Україні. Компанія Onur Construction вже інвестувала 500 млн. доларів і планує подвоїти цю суму до 2030 року. Компанія Baykar Makina оголосила про рівень своїх інвестицій обсягом 100 млн доларів США. Зараз активно відновлюється і співпраця на рівні регіонів. Турецький бізнес не чекає завершення війни, аби налагоджувати нову та розширювати існуючу співпрацю. Тому серед наших планів на наступний рік – проведення низки заходів для налагодження контактів у форматі “business to business”. А вже тема відбудови тим більше може стати одним із драйверів просування присутності турецького бізнесу в Україні, особливо зважаючи на досвід роботи в зонах з підвищеним рівнем небезпеки та значний потенціал роботи в будівництві, спорудженні доріг, відновленні інфраструктури.

- Окрім того, Туреччина готова ділитися своїм досвідом роботи в Україні та допомагати іншим країнам. Наприклад, Японії…

- Так, у вересні ми провели турецько-українсько-японський бізнес-форум, в рамках якого розробили формат співпраці для відбудови України. У цьому році форум з відбудови відбудеться в Японії. І це взаємовигідна співпраця, оскільки Японія, не будучи країною ЄС, бореться за своє місце та присутність на європейському ринку, надходження своїх інвестицій.

Окрім Японії, значну зацікавленість проявляють й інші країни. Наприклад, наприкінці минулого року Туреччину відвідував представник президента Франції, який також цікавився перспективами та можливостями залучення турецьких компаній та асоціацій до проєктів відбудови України.

УКРАЇНСЬКІ КОМПАНІЇ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У НОВИХ ТЕНДЕРАХ З ПОСТАЧАННЯ ДВИГУНІВ У ТУРЕЧЧИНУ

- З якими планами та проєктами йдемо в новий рік?

- У цьому році є план щодо проведення великого заходу з відбудови під егідою Міністерства відновлення України (Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури, – ред.), а також кількох важливих заходів за участю вищого керівництва наших держав.

Загалом, ми зацікавлені в усьому, що стосується оборонної промисловості. Наші компанії беруть участь у тендерах на постачання двигунів для турецького винищувача KAAN. Наші двигуни використовуються в проєктах безпілотного винищувача Kızılelma, бойових безпілотників Akıncı та Anka III, гелікопера Atak II. Для нас важливо розробити робочу модель, яка приноситиме вигоду обом сторонам, але також матиме обмеження, щоб уникнути потрапляння спільно виробленої продукції до країни-агресорки.

Минулого року ми активно підтримували політичний діалог: Президент України Володимир Зеленський відвідав Туреччину у липні минулого року, а міністр закордонних справ Туреччини відвідав Київ у серпні. Комунікація на різних рівнях міністерств і відомств триває безперервно, як в онлайн, так і в офлайн режимах. Наша спільна торгівля демонструє зростання. Ця співпраця принесла важливі результати, але в умовах війни ми утримуємося від розголошення статистичних даних.

Одне зі значущих досягнень минулого року – повернення командирів-азовців на Батьківщину. Ми вдячні Туреччині за підтримку гуманітарних проєктів, зокрема за прийом дітей-сиріт в країні в рамках спільного проєкту під егідою перших леді України та Туреччини. Минулий рік відзначився зміцненням нашої співпраці. Ми продовжуємо працювати над тим, щоб і цей рік, і всі наступні роки приносили взаємовигідні проєкти і сприяли розвитку та процвітанню наших відносин.

Ольга Будник, Анкара