Зеленський у країнах Балтії – очікування, які не могли не справдитись
Підсумки та враження від напруженого дводенного візиту Президента
В Латвії, Литві, Естонії давно очікували на візит Президента України. При цьому, Боже збав, не ображалися, коли він перед тим побував у інших країнах, більших за розмірами та іноді не настільки стійких, однозначних у підтримці нашої держави. Й ось нарешті цей візит, перший в новому році, стався. Він приніс, чого там критися – очікувано – вагомі матеріальні, політичні, дипломатичні результати.
Проте почати хочеться не з цього, а з емоційного виміру приїзду Володимира Зеленського до країн Балтії. І це не просто дає контекст того, що відбувалося в ці два дні, а й додатково прояснює чинники сталості та надійності підтримки наших балтійських союзників.
ЧОМУ ТУТ ТАК ТЕПЛО СТАВЛЯТЬСЯ ДО ПРЕЗИДЕНТА ЗЕЛЕНСЬКОГО
Поїздка в Литву, Естонію, Латвію була блискавично швидкою і притому завчасно не анонсованою (що зрозуміло – через заходи безпеки). Тому, на жаль, виїхати у Вільнюс і Таллінн мені не вдалося. Але впевнений, що загальна атмосфера там була приблизно така сама, як і в Ризі (чому – поясню пізніше).
Посадові особи, зустрічаючи Зеленського, в першу чергу спілкувалися з ним не як політики, чиновники, високопосадовці. А як… просто люди. І в цьому не було ані грану вимушеності чи популізму. Українському президентові передавали слова та думки своїх близьких, родичів (переважно старших). Це створювало особливу атмосферу – не політичних переговорів чи навіть дружнього спілкування, а зустрічі двох народів. Звучало приблизно так: «Мама просила обійняти вас і побажати, щоби вас не залишала витримка. А обійняти треба, щоби ви відчули нашу підтримку та енергію». Не менш зворушливо виглядало й те, як латвійські політики зачитували гостю з України листи від своїх батьків або дітей. Або ж – від українців, які мешкають у Латвії. Дехто при цьому ледь стримував сльози…
Тобто виходило, що під час цього візиту, зустрічей, переговорів спочатку була людська сторона справи, спілкування. А потім – державна. Зазвичай такого, та ще й масово, на таких високих візитах не буває…
Чому ж так? Як на мене, через сильну історичну пам’ять, котру пробудила і продовжує пробуджувати, з кожним днем війни все глибше, Росія. Латиші, як і інші балтійські народи, добре знають, що таке російська навала та що таке – протистояння їй.
При цьому відчувалось особливе ставлення до Зеленського саме як до президента держави, яка бореться з агресором. Корені цього – також історичні. Як не згадати, що латвійський президент Карліс Улманіс внаслідок радянської окупації був заарештований та відправлений у в’язницю в Туркменію з важким для нього кліматом, де він помер у 1942 році. (Трагічною була доля й естонського президента Костянтина Пятса – його з того ж 1942 року тримали в психіатричних лікарнях, де мало хто серйозно ставився до його слів: «Я – президент Естонії». Пятс помер у 1956 році). Тому для балтійців Президент під час окупаційних зазіхань Москви – фігура жертовна, страдницька, а не така, якій варто заздрити.
Слід зазначити, що Зеленський знайшов точну тональність під час такого спілкування. Коли йому передавали побажання від батьків, він жартував – мовляв, бережіть їх, бажаю їм міцного здоров’я, бо нам же ще треба буде випити разом за Перемогу. Крім того, на зустрічах Президент повторював: «Не треба нас жаліти. Ми – сильні, ми – тримаємось. Допомагати нам – треба. Самим мобілізовуватися – треба. А жаліти – які ми “бідні, нещасні” – ні». Це була точна і правильна позиція, не жертви, а країни з мужнім і сильним народом.
При цьому спілкуватися з українським Президентом воліли українською ж мовою. Так, можливо, недосконалою, але те, що встигли вивчити й запам’ятати, говорили з повагою та сердечністю…
На підсумковій для всього дводенного візиту пресконференції в Ризі крім латвійців були журналісти з різних країн, у першу чергу – балтійських. Там довелося поспілкуватися з давніми знайомими з Литви та Естонії. Що тут скажеш: журналісти часом вміють бути не менш жорсткими та цинічними, ніж політики. Але не в цьому випадку. Тут вони також прагнули розмовляти українською, й очі їх також світлішали, коли вони говорили про Україну та наші справи.
ВАЖЛИВА ВСЯКА ПІДТРИМКА – І КОНКРЕТНІ ДІЇ, Й ПОЛІТИЧНІ СЛОГАНИ
І все, на цьому досить емоцій і сентиментів. Перейдемо до справ.
Поїздка в усі три країни Балтії допомогла певним чином систематизувати та підвести під спільний знаменник безупинну допомогу Литви, Естонії, Латвії, перш за все – військову. І це має особливу вагу саме зараз, під час намагань країни-агресора перехопити ініціативу на фронті та її ж потуг посилити певні передвиборчо-політичні вагання в демократичних країнах. До візиту, що логічно та є звичайною дипломатичною практикою, були прив’язані чергові пакети допомоги Україні. Корисно розглянути їх, а також деякі супутні заяви.
Наприклад, Литва схвалила пакет довгострокової військової допомоги Україні на 200 млн євро і вже в січні відправить боєприпаси, генератори, системи детонації, а в лютому – бронетранспортери M577. Також були підписані угоди між українською та литовською оборонною промисловістю, зокрема щодо спільного виробництва дронів і засобів радіоелектронної боротьби. При цьому Литва ще й залишається очільником міжнародної коаліції з розмінування України.
Президент Естонії заявив, що довгостроковий внесок Естонії в допомогу Україні (не тільки військову) до 2027 року становитиме 1,2 млрд євро. Та додав, що Україна «потребує більшого і кращого озброєння». Крім того, варто зазначити (Зеленський і Кулеба також говорили про це в Таллінні), що Естонія продовжує юридичну роботу над підготовкою закону щодо російських активів, що є дуже важливим для України в міжнародному масштабі.
Латвія заявила про наступний пакет допомоги, який включатиме гаубиці, 155-мм боєприпаси, протитанкову зброю, ракети, гранати, гелікоптери, дрони (Латвія є співлідером міжнародної «коаліції дронів»), засоби зв’язку, генератори та спорядження. Також було заявлено про виділення більш ніж 0,5 млрд євро протягом трьох років на програму відновлення Чернігівської області.
Різні цифри та різні напрямки діяльності, проте вони важливі отак, зібрані разом, оскільки показують союзницьку прив’язку до реальності. Але й слово має велику й цілком реальну силу. Дуже важливим для нас є стійке намагання балтійських лідерів переакцентувати гасла, що склалися на початку повномасштабного вторгнення. Але з того часу стали сприйматися як банальність або ж просто зазнали інфляції: від «Ми будемо підтримувати Україну, скільки потрібно» до «Ми підтримуватимемо Україну, скільки можемо». Так, в умовах затягування війни це було невідворотним. Проте це не робить таку тенденцію менш небезпечною – навпаки! Натомість Балтія веде дуже правильну та дорогоцінну лінію на системне переформатування старих гасел на нові – «Україну треба підтримувати до її перемоги», «Україні треба надати все необхідне задля перемоги».
Фото: Raigo Pajula/presidendi kantselei
Також склалося враження, що під час візиту в Балтію Президент Зеленський в умовах сприятливого оточення намацував і відточував іншу, нову дипломатичну стилістику, яка має стати максимально ефективною на третьому році великої війни. Вона менш різка, не така наступальна, а, так би мовити, педагогічна, системно-роз’яснювальна. І це теж справа щоденної зовнішньополітичної реальності. Хоча зрозуміло, що певним рубежем, важливою реперною точкою, до якої треба готуватися, є ювілейний вашингтонський Саміт НАТО 2024 року. А до нього залишилося рівно пів року – не так уже й багато.
ЩЕДРІСТЬ НЕ У ТОМУ, СКІЛЬКИ ДАВ, А У ТОМУ, СКІЛЬКИ ЗАЛИШИЛОСЬ
І останнє. Розмова про візит української делегації на чолі з Зеленським до трьох Балтійських країн буде дещо однобічною, солодкуватою, якщо не описати, принаймні стисло, політичні, соціально-економічні обставини в цих країнах. Зрозуміло, що для українців, які щомиті готові до російських бомбардувань, які щоденно очікують найсвіжіших новин з фронту, це може здатися чимось не надто важливим, вартим уваги. З іншого боку, якщо ми знатимемо про це, то, може, більше цінуватимемо рішучість і беззастережність, з якої країни Балтії допомагають нам.
В економіці відчутна інфляція. Непросто дається переформатування енергетичної сфери. Адже ці три країни знаходяться на периферії Євросоюзу та його інфраструктури, в безпосередній близькості від РФ і Білорусі, обрив зв’язків з якими триває, що має свою ціну. Тому, наприклад, вартість електрики в окремі дні може підніматися на порядок.
В усіх трьох країнах бюджетники, працівники соціальної сфери часом погрожують страйками (та періодично реалізують свої погрози). Продовжується пошук оптимальної лінії в політиці по відношенню до російськомовного населення, яке так довго перебувало під впливом кремлівської пропаганди. Так, соціологічні опитування свідчать, що настрої тут відчутно змінилися. Проте й російська агентура почасти залишилася та намагається пристосуватися до нових обставин.
Динамічним є політичне життя. В Литві ж, де в травні відбудуться загальнонародні президентські вибори, а в жовтні – парламентські, воно просто бурхливе. (Це своєрідно проявилося під час українського візиту. Президент Гітанас Науседа не запросив главу МЗС Габріелюса Ландсбергіса на зустріч із Володимиром Зеленським, хоча там був присутній візаві Ландсбергіса Дмитро Кулеба).
В Естонії після кількох скандалів, вдало використаних опозицією, рейтинг опозиційних партій піднявся до 61%, у той час як підтримка партій правлячої коаліції лише трохи перевищує 34%. Звісно, це – не проста ситуація для роботи. При цьому уряд Каї Каллас йти у відставку не збирається. Хоча президент країни Алар Каріс вважає, що це було б найкращим виходом.
В Латвії триває «притирання» одне до одного нових партнерів по коаліції після переформатування влади як на державному рівні, так і в Ризькій мерії. Зрозуміло, що в умовах довгої пандемії, яка закінчилася, та триваючої великої війни в Європі – нова опозиція також має вдосталь приводів для жорсткої критики.
І тим більш цінним є те, що попри всі ці чинники підтримка України залишається для Литви, Естонії, Латвії одним із головних векторів політики, як зовнішньої так і внутрішньої (через велику кількість українських біженців, вони стали окремим вагомим фактором).
І якщо пристосувати гасло «Україна понад усе» до цього випадку, то в ньому, звісно, буде деяке перебільшення. Але не надто велике. В Балтійських країнах пам’ятають досвід принаймні ХХ століття: якщо не буде незалежної України, то з часом не стане і їхніх держав.
Олег Кудрін, Рига
Перше фото: Офіс Президента