У Трампа пропонують «дружити» з РФ проти Китаю. Які загрози подібного «геніального плану»
Чому частина республіканців виступають проти допомоги Україні, вважаючи своїм ворогом Китай, а не Росію
В американській політиці є один цікавий момент, який поки що не відіграє особливої ролі, але з часом неодмінно «вилізе».
Улюблена теза тієї частини республіканців, які рішуче виступають проти допомоги для України, є ідея, що ворог США – Китай, а не Росія. З останньою ліпше домовитися і «вирішити усі питання». Зокрема, такі ідеї обстоював Рамасвамі, який нещодавно зняв свою кандидатуру у президенти перед початком праймериз республіканців і підтримав Трампа. Він казав, що треба «домовитися» з Путіним про припинення союзу з Китаєм. Звісно, завдяки Україні. От такий «геніальний план».
Залишимо поза увагою саму ідею укладання будь-яких домовленостей з політиком, що порушує ці домовленості уже 25 років. Як конкретно усі ці «теоретики-геополітики» від республіканців уявляють собі руйнацію союзу Китаю та РФ? І чи не думають вони, що про щось подібне міркувати вже занадто пізно?
Однією з базових ідей кампанії Трампа є майбутня «торговельна війна» з Китаєм. Зокрема, він запропонує впровадити 60-відсоткове мито на китайські товари. Зрозуміло, що все це матиме дуже великі наслідки для світу. Подумаймо: чи буде на це якось відповідати Китай? Найімовірніше – буде. Як він це робитиме? Наприклад, за допомогою численних режимів, які у сучасному світі є повністю від нього залежними.
Республіканці-ізоляціоністи так захопилися «реальною політикою», що геть проґавили формування «Вісі зла». Не як пропагандистського конструкту 20-річної давнини, а новітньої реальності. І там тепер і Іран, і всі проксі Ірану, і росіяни, і КНДР. І всі – пов'язані з Китаєм. Дуже дивно думати, що вони зможуть воювати з іранськими аятолами, ворогувати з китайськими комуністами, але дружити з російською владою.
І вони, звісно, збагнуть помилковість та безперспективність своїх суджень. Але набагато пізніше. І зрозуміють, що підрив допомоги для України був не на користь, а на шкоду їм самим.
Вони, звісно, могли б подумати про це і тепер, якби трохи цікавилися американським науковим дискурсом. Але статті різних «розумників» сьогодні нікого не цікавлять. Простіше обіцяти «легкі та швидкі рішення».
Петро Олещук, політолог, доктор політичних наук