Мюнхенська безпекова конференція: Мир через діалог

Доповідь «Програють усі?» (Lose – Lose?). Як усім не програти

Сьогодні поговоримо про Мюнхенську безпекову конференцію.

Традиційно кожного року в третій вікенд, точніше в третю п’ятницю лютого, провідні політики, міністри оборони, міністри закордонних справ з усього світу, перед усім з країн-членів НАТО та Сполучених Штатів Америки збираються у Мюнхені на Мюнхенську безпекову конференцію.

Треба сказати, що два роки тому, 18 лютого 2022 року, коли відкривалася тогорічна Мюнхенська конференція, багато хто писав, що це був останній шанс зупинити Путіна.

Не вдалося. Та конференція відбувалася буквально за тиждень до вторгнення в Україну, і це було відчутно по атмосфері того мюнхенського заходу.

Рік тому, доповідь, яка щорічно готується до конференції, мала назву «Ре:візія», що, як завжди, мало два значення.  По-перше, «Ре:візія» як така. По-друге, зміна позицій, зміна підходів до світоустрою і до оцінок подій у світі з точки зору учасників конференції, перед усім європейців та партнерів із Сполучених Штатів Америки.

Минув з того часу рік. Другий рік війни. Рік, який мав свої очікування, сподівання, розчарування. Це був рік здобутків і рік втрат. Чи змінилося бачення Заходу? З чим приходять учасники до цієї Мюнхенської конференції, яка, до речі, буде ювілейною – 60-ю.

Треба сказати, що тема цьогорічної конференції сформульована дуже оптимістично: «Мир через діалог». Разом з тим щорічно, як і цього року, до Мюнхенської конференції готується доповідь. І цього року доповідь називається «Програють усі?».

Привертає до себе увагу такий дисонанс між досить спокійним, навіть оптимістичним титулом конференції «Мир через діалог» і досить тривожним заголовком дослідження, яке підготували експерти до Мюнхенської конференції.

Спробуємо подивитися, з чим зберуться в цей вікенд політики до Мюнхена.

По-перше, США. Ми всі спостерігаємо за подіями, які там відбуваються, і з великими сподіваннями зустріли повідомлення про те, що Сенат Сполучених Штатів Америки проголосував за пакет, який включає в тому числі і допомогу Україні.

Але це перший крок, бо крім Сенату цей законопроєкт потребує підтримки Палати представників Сполучених Штатів. І попри те, що президент Байден одразу після голосування Сенату закликав конгресменів негайно і невідкладно проголосувати цей законопроєкт, поки що остаточної ясності немає.

Поки ми бачимо, що спікер нижньої палати Конгресу Майк Джонсон не поспішає виносити на розгляд нижньої палати цей законопроєкт. Дискусії там продовжуються, продовжуються заклики, продовжуються консультації. Відомо тільки, що Майк Джонсон висловив бажання перед тим, як здійснювати подальші процедурні кроки щодо розгляду цього законопроєкту, зустрітися з президентом Сполучених Штатів Америки. Чи встигнуть до зустрічі в Мюнхені? Шанси є, побачимо, як буде далі.

В Європі тим часом було прийняте дуже важливе рішення, яке стосується заморожених активів Російської Федерації і яке матиме довготривалі наслідки. Це перший, дуже важливий крок, який відкриває шлях до того, щоб ресурси, які зберігаються у європейських утримувачів, можна було використати на підтримку України.

Крім того, Євросоюз готує черговий пакет санкцій, який, сподіваємося, буде прийнятий до другої річниці початку широкомасштабного вторгнення Росії на територію України.

Крім того, відбуваються політичні процеси, мета яких - зміцнити трансатлантичну єдність і зміцнити рішучість Європейського Союзу, країн-членів Європейського Союзу.

Рішучість не тільки допомагати Україні вже зараз, а й невідкладно розпочинати розбудову оборонно-промислового комплексу Євросоюзу, Європи, щоб бути самодостатніми і щоб бути в стані забезпечити потреби власної оборони і потреби Збройних сил України.

Серед подій, які були в Європі і мали розголос, варто згадати зустріч у форматі так званого Веймарського трикутника. Веймарський трикутник - це політичне об’єднання трьох країн: Франції, Федеративної Республіки Німеччина і Польщі.

Отже, на цьому тижні прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск зустрічався з федеральним канцлером Щольцем, а паралельно міністри закордонних справ країн Веймарського трикутника збиралися у Франції.

Були дуже важливі заяви. Варто нагадати про підсумок, який зробив минулого року, закриваючи Мюнхенську конференцію 2023 року, Крістоф Гойсген, керівник цієї конференції. Він тоді окремо подякував лідерам Франції, Німеччини і Польщі за єдність і солідарність у підтримці України. Це набагато більше, ніж дипломатична ввічливість. Париж, Берлін і Варшава, виступаючи зі спільних позицій багато що визначають у європейській політиці».

І країни Веймарського трикутника цього тижня підтвердили свою роль і підтвердили свої зобов’язання бути рушійною силою єдності і підтримки України у цій складній ситуації.

Інші заяви, які привернули велику увагу і широко коментувалися в першу чергу в Європі, але також і в Сполучених Штатах Америки, - це заяви кандидата в президенти і колишнього президента США Дональда Трампа. Трамп зробив дуже гучну заяву про те, що не збирається захищати ті країні, які не роблять внесок у забезпечення обороноздатності НАТО і своєї власної оборони.

І черговий раз дав привід і Путіну, і російській пропаганді звернути на себе не тільки увагу, але й також посіяти сумніви щодо єдності і цілісності трансатлантичної спільноти і готовності країн-членів Альянсу захищати території одна одної, як це випливає із зобов’язань за Вашингтонським договором.

Проте не можна сказати, що це питання є новим. Це питання Трамп і будучи президентом Сполучених Штатів Америки неодноразово ставив. І до Трампа ці вимоги, заклики до країн-членів НАТО збільшити видатки на оборону постійно лунали.

Проте у заспокійливі часи після холодної війни ці видатки мали тенденцію до постійного зниження, витрати європейців зменшувалися у першу чергу на оборону.

Результат ми знаємо. Ми бачимо цей результат у тому, що військово-промисловий комплекс Європейського Союзу і країн-членів НАТО, які розташовані в Європі, не був готовий до російської агресії і не був готовий розгорнути широке виробництво озброєнь і боєприпасів, як того вимагала ситуація, що швидко змінилася. Ситуація агресії і ситуація, що змінювалася і продовжує змінюватися на полі бою.

Отже, про оборону треба дбати, особливо зараз, коли загроза є реальною. І під цією загрозою є не тільки Україна, яка стала безпосереднім об’єктом агресії, але й інші країни НАТО. Про це з Москви час від часу погрожують.

Тому велике значення мав і велику увагу привернув коментар генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга на брифінгу перед початком зустрічі міністрів оборони НАТО 14 лютого. Він завив, що в цьому році вже 18 країн-членів досягли цього критерію, 2% власного ВВП на потреби оборони.

Отже, ситуація змінюється, тривожні сигнали, які надсилає в усі столиці світу і в тому числі Європи, російська агресивна політика, знаходять відповідну реакцію. І реакція ця виявляється не тільки у збільшенні внесків, чи точніше частини оборонного бюджету країн-членів НАТО, але й в тому, що приймаються рішення, здійснюються комплексні підходи до розбудови власних спроможностей щодо військово-промислового комплексу.

Про це вже неодноразово говорилося, і про це знову і знову на брифінгу говорив генеральний секретар НАТО. Отже трансатлантична єдність існує, і її треба зміцнювати. Про це заявляли, коментуючи провокативне висловлювання Трампа, в різних столицях різні політики.

Є підстави очікувати, що в Мюнхені тема необхідності згуртування перед лицем загрози, яка насувається на всіх з Кремля, згуртування і єдності зараз необхідна. Саме тому президент Байден, в черговий раз, закликаючи проголосувати за законопроєкт про виділення допомоги Україні, наголосив, що це буде чіткий сигнал, чіткий сигнал європейцям, чіткий сигнал НАТО, чіткий сигнал Україні. А також, хотілося б до цього додати, чіткий сигнал Москві.

Не буде так, як на це розраховують в Кремлі, не буде вагань у тому, чи треба підтримувати Україну, і не буде місця спробам роз’єднати чи порушити трансатлантичну солідарність. Ми це чуємо, будемо чути і сподіваємося на те, що будуть не тільки слова, але й дії. Це дуже важливий пункт, і  Мюнхен до цього також приверне увагу всіх учасників.

На цьому фоні і раніше, і зараз ми продовжуємо чути про те, що з Кремля теж лунають заяви. Ці заяви, інколи заувальовані, інколи прямі, свідчать про нібито готовність говорити, домовлятися про мир.

Про який мир і на яких умовах, ми знаємо. І про це досить відверто ставив питання одіозний кореспондент Такер Карлсон під час свого інтерв’ю з Путіним. Відповіді, які ми почули, не містили нічого нового. Вони заспокійливі (щодо можливості російської агресії проти європейських країн-членів НАТО, - авт.), але ніхто не вірить, що Путін готовий зупинитися.

Тому всі натяки і сигнали про те, що нібито є готовність до переговорів, до пошуку миру, - це не для нас, це не для України. Оскільки вся ця готовність ґрунтується тільки на тому, що домовлятися мають, як про це говорив і як важає Путін, він і Сполучені Штати, домовлятися за рахунок України, за рахунок збереження тих загарбницьких завоювань, які станом на сьогодні має Росія.

Тому, повертаючись до теми цьогорічної Мюнхенської конференції «Мир через діалог», треба сказати, що мир не буде тільки через діалог. Тому що діалог можна вести тільки між союзниками зараз, а також треба вести діалог з тими, хто вагається. З тими країнами, які знаходяться за межами Північно-Атлантичного альянсу, за межами Європейського Союзу, які входять в ту велику групу, яка часто називається Глобальний Південь, але в якій також нема єдиного бачення і нема єдності.

Діалог може вести тільки до згуртованості. Діалог не призведе до миру. До миру приведе лише перемога, а для перемоги треба ресурси, для перемоги потрібна допомога.

Будемо сподіватися, що президент Зеленський цього року візьме участь у Мюнхенській конференції. І ми чекаємо також на те, що будуть відповідні сигнали, що будуть підписані угоди про співробітництво в галузі безпеки з Німеччиною і з Францією.

Перша така угода, нагадаю, вже підписана з Великою Британією. Ми розбудовуємо цю мережу угод про безпекове співробітництво. Це необхідний елемент і таке співробітництво має стати наступним кроком. Кроком, який буде після перемоги. Після того, як агресор буде поставлений на місце. Коли вже можна буде дійсно говорити про мир, умови, в яких житиме світ після миру, і якими будуть ці умови.

Хотів нагадати, що минулого року, завершуючи Мюнхенську конференцію, Крістоф Гойсгенс тоді також сказав. що чекатиме президента Зеленського, який минулого року виступав у Мюнхені онлайн, у Мюнхені в наступному (тобто вже у цьому) році після перемоги.

На жаль, перемоги ще нема. На жаль, за перемогу ще треба воювати. Тому треба допомагати, треба говорити про мир, але треба говорити також про допомогу. Треба щоб всі зрозуміли, що допомога і підтримка потрібні Україні зараз для того, щоб говорити про мир.

Ігор Долгов, український дипломат

Повну відеоверсію цього блог-проєкту дивіться на каналі Ukrinform TV

Читайте та дивіться й інші випуски проєкту "Блог Ігоря Долгова":
● Чи залишиться Європа з Україною без підтримки США
● Стривожена Європа готується до війни
● Рамштайн: від Контактної групи з питань оборони України до “коаліції коаліцій”
● Формула миру: вища математика геополітики. Перший Глобальний саміт миру замість Третьої світової
● БРІКС: Що по той бік «стіни» та з якої цегли її складено
● Державний тероризм. Шлях злочинця
● Що показав досвід нейтралітету Фінляндії і Швеції
● Геополітичний вимір Євросоюзу: Як змінюється ЄС і як на це впливає Україна
● Глобальний Південь: що це таке, як з цим жити і куди рухатися далі