Суд в Амстердамі: Росія таки має сплатити акціонерам ЮКОСу $50 млрд

Що корисно знати в Україні про справу, яка тягнеться вже десять років

У Нідерландах 20 лютого було прийнято ще одне важливе рішення, яке напряму стосується країни-агресора, Росії. Проте, як побачимо, – опосередковано дотичне і до України. Апеляційний суд Амстердама відхилив скаргу РФ і став на бік колишніх акціонерів нафтової компанії ЮКОС. Згідно з ухвалою суду, рішення про виплату Росією $50 мільярдів, прийняте раніше, має залишитися в силі. Втім, через багаторічну несплату розмір виплати зріс до вже майже $60 млрд.

СУД НА ЗАХОДІ: ШЛЯХ ДО ПОКАРАННЯ ДОВГИЙ, АЛЕ НЕВІДВОРОТНІЙ

Проте зараз, за десять років, що минули, ми вже наблизилися до фінальних актів цієї історії. Для усвідомлення цього треба знати про деякі реперні точки справи.

Росія почала оперативно оскаржувати рішення 2014 року в голландських судах різних рівнів, після чого арешт російського майна за позовом ЮКОСу з часом було знято. Особливо важливим на тому етапі стало рішення Окружного суду Гааги (тобто звичайного регіонального суду) у квітні 2016 року – скасувати попередній вирок, вважаючи, що міжнародний арбітраж не мав юрисдикції розглядати позов, оскільки Росія не ратифікувала Договір до Енергетичної хартії.

У лютому 2020 року Апеляційний суд Гааги визнав рішення про стягнення компенсації з Росії законним і таким, що підлягає виконанню. Росія оскаржила це у Верховному суді Нідерландів, який з низки російських тез звернув увагу лише на одну – про «передбачуване шахрайство та обман Арбітражного суду з боку ексакціонерів ЮКОСу». Для перевірки цього припущення, в листопаді 2021 року справу направили до Апеляційного суду Амстердама. Рішення якого якраз і було оприлюднено у цей вівторок.

Тут принагідно треба розглянути, що ж це за «шахрайство та обман». Перший аргумент російської сторони: мовляв, компанії-позивачі приховали інформацію про те, що вони контролюються «російськими олігархами», які, за версією відповідача, незаконно купили акції ЮКОСу в 1995-1996 роках.

Облудність цієї тези очевидна всім мешканцям пострадянського простору. Велика власність у 1990-ті роки розподілялася («дерибанилась») приблизно однаковими методами всіма учасниками процесу. При цьому ЮКОС на тлі інших якраз і вирізнявся тим, що намагався вести справи більш прозоро та з більшою мірою соціальної відповідальності. Через що компанія в 2003 році стала такою неприйнятною для кремлівської камарильї, яка вже почала перманентний «передерибан» на користь нових олігархів путінського призову.

Апеляційний суд Амстердама визнав, що заява «занадто запізнилася». Адже Росія знала про вказані факти у 2015-2016 роках і мала вказувати на них в суді першої інстанції. Крім того, суд вирішив, що питання контролю позивачів «не мало значення для вирішення арбітражу».

Другий аргумент – те, що один зі свідків з боку ексакціонерів ЮКОСу, який давав свідчення в арбітражі, був працівником американського Інституту Катона. При цьому фонди ЮКОСу в 2013 році перерахували цій установі $200 тисяч пожертви.

Амстердамський суд дійшов висновку, що заяви зазначеного свідка мали на тлі інших чисельних доказів і фактів «другорядне значення». Тому «малоймовірно, що без цих заяв результат арбітражного розгляду був би іншим»…

НАЙБЛИЖЧІ ДІЇ СТОРІН ПІСЛЯ РІШЕННЯ АМСТЕРДАМСЬКОГО СУДУ

Що ж далі? Російська сторона може оскаржити рішення від 20 лютого у Верховному суді Нідерландів, що затримає процес ще на 1,5-2 роки. При цьому шанси на те, що ВС дослухається до представлених аргументів, малі. В тому числі й у зв’язку з наведеним вище принципом «запізнілої аргументації». Дрібні процедурні причіпки тепер уже ніхто не слухатиме. А крупніші козирі Росія всі викладала.

Про те, що справи РФ у цій історії кепські, опосередковано свідчить і такий факт. Рік тому стало відомо, що західні юридичні контори відмовляються представляти Росію у справі ЮКОСу в закордонних судах. Це зокрема швейцарська Schellenberg Wittmer, американська Debevoise & Plimpton. У квітні було оголошено, що новим представником російської сторони стала компанія Marks & Sokolov, яка має офіси в Москві та Філадельфії.

Цікава деталь, до слова: на сайті названої контори з офісом у Москві, у презентаційній рубриці «Clients» перелічені переважно юридичні особи (в тому числі багато російських важковаговиків – «Газпром», «Транснефть», «Северсталь», «Норникель», АЛРОСА тощо). І лише кілька фізичних осіб, точніше – дві. Серед них – Ігор Коломойський.  Російська преса вже звернула на це увагу. І хоча в поясненні йдеться про представлення інтересів українського громадянина в рамках російських судових розглядів, у майбутньому, з урахуванням нинішніх жорстких воєнних часів, не можна виключати витоків юридичних секретів Ігоря Валерійовича саме із цього джерела… 

Втім, повернемося до ЮКОСу. Тепер, після рішення Амстердамського суду, і навіть до рішення Верховного суду Нідерландів почнеться нова хвиля тиску на російську власність за кордоном. Принаймні, директор компанії GML, яка представляє колишніх мажоритарних акціонерів ЮКОСу, Тім Осборн уже заявив про зосередження уваги на «виконавчому провадженні щодо російських державних активів у Нідерландах, Англії та США, не виключаємо також, що почнемо виконавче провадження і в інших країнах».

ЧЕКАЄМО НА НОВУ ХВИЛЮ АРЕШТІВ ВЛАСНОСТІ РФ ЗА КОРДОНОМ

Власне, така діяльність оживилася і до рішення 20 лютого. Що можна проілюструвати яскравими прикладами. Зокрема, у квітні минулого року Суд Люксембурга заморозив частку російської держкомпанії Роснано у компанії OCSiAl (виробника графенових нанотрубок, першому та найвідомішому роснановському «єдинорозі», тобто компанії, чия капіталізація перевищує 1 млрд дол.).

У листопаді 2023-го Високий суд Лондона визнав, що РФ не може спиратися на державний імунітет, щоб уникнути виконання рішення міжнародного арбітражу щодо виплати майже $60 млрд компенсації колишнім акціонерам ЮКОСу. А наприкінці січня - на початку лютого той же суд наклав арешт на земельну ділянку в Кенсінгтоні, що належить РФ (на ній планувалося будувати житло для співробітників російського посольства та школу для їхніх дітей).

Росія вже неодноразово заявляла, що платити за вказаним позовом не буде. Тому тактика “ерефії” в протидії хвилі нових арештів полягатиме в тому, щоб якомога більшій кількості російської власності за кордоном клеїти наліпку «дипломатичного імунітету». Або ж власності не державної, а держкомпаній (ще краще – з додатковою чиєюсь участю). Що також дасть змогу оскаржувати накладання арештів та подальше відчуження. В більшості демократичних країн юридичні норми сприяють цьому. (Менше сприяють – в англосаксонському праві, тому Осборн і назвав Велику Британію та США серед перших країн, де планується чинити провадження).

Що у цьому всьому є важливим для України, яка веде з Росією не тільки юридичні битви, а й гарячі, фронтові. По-перше, корисним для нас є будь-яке нагадування про протиправність дій і загальну нецивилізованість країни-агресора.

По-друге, якщо арешти російської власності почнуться за «принципом доміно» в багатьох країнах, то це створить вигідне тло для подальших більш рішучих дій Заходу щодо російських активів у 300 млрд доларів, заморожених внаслідок санкцій після повномасштабної агресії. Зрозуміло, що суто юридично тут немає зв’язку. Але психологічний ефект також має значення, тим більше, що для прийняття рішень на користь України у «справі про $300 млрд» крім юридичних обґрунтувань потрібна і політична воля.

ЧИ МОЖУТЬ ПЕРЕТНУТИСЯ ІНТЕРЕСИ ЕКС-ЮКОСУ ТА УКРАЇНИ

А ось «по-третє» випливає з другого. Експерти, перш за все російські, вже вказують, що в поглядах на вказані 300 мільярдів, нібито, можуть перетнутися інтереси України та позовників з Hulley Enterprises, Veteran Petroleum і Yukos Universal. Офіційних заяв про це від колишніх акціонерів ЮКОСу та їхніх представників не було. Тим більше наразі виглядає так, що це геть два різні кейси. Але ж для нас траплялися і більші несподіванки. Тому юридично варто бути готовими до такої можливості (попри те, що наразі вона виглядає, як російська провокація; чи може не «попри», а якраз – «завдяки тому»).

В чому ж кейс ЮКОСу точно перетинається з українською складовою, так це в персональних позовах українських громадян до Російської Федерації (найбільш відомі були від того ж Коломойського та Ріната Ахметова). Тут усе залежатиме від того, хто перший матиме готове судове рішення (і тут у ексакціонерів ЮКОСу – великий гандикап), а також визначений російський об’єкт, який може підлягати відчуженню.

Ну й останнє. В умовах великої війни новини про арешт майна РФ спритно використовуватимуться російською пропагандою для психологічної, щонайменше, мобілізації населення під гаслами: «Захід проти нас!», «Не дамо розтягнути Росію на шматки!». В чомусь це може спрацювати. Але водночас і сприятиме подальшому посиленню невдоволення від війни, що вже засвідчив недавній «феномен Надєждіна».

Олег Кудрін, Рига