«Вибори Путіна»: як Кремль організовує високу явку «виборців» на тимчасово окупованих українських територіях

Чому в умовах бойових дій залучення місцевого населення до псевдовиборчих процесів можна кваліфікувати як воєнний злочин

15–17 березня в Росії відбуваються президентські «вибори». На окупованих територіях України «голосування» триває вже три тижні. Чергова «виборча кампанія» на ТОТ супроводжується мобілізацією місцевого населення і створенням пропагандистської картинки всенародної любові до Путіна. Ключове завдання Кремля – висока явка, що має засвідчити високу довіру не лише до Путіна, а й до Росії в цілому. Тож режим розтягнув «голосування» в часі та проводить масштабну кампанію «заохочення» українців, використовуючи примус і залякування. Наприклад, спеціальні «мобільні групи» відвідують кожен дім, що практично унеможливлює спроби уникнути участі в «голосуванні» для місцевих, які раніше просто могли не піти на дільниці й так висловити свій протест проти окупації. 

КРЕМЛЬ ХОЧЕ ЗАБЕЗПЕЧИТИ РЕКОРДНУ ЯВКУ

Навряд чи можна ставити під сумнів тоталітарність ідеологій і практик, які сформувалися в Російській Федерації під керівництвом Володимира Путіна. Його влада ґрунтується на шовінізмі, імперіалізмі й культі особи. Верховна Рада України, провівши аналогію з фашизмом, офіційно й цілком справедливо охарактеризувала путінський режим як «рашизм».

Утім, вкрай рідко авторитарні диктаторські режими дивляться правді у вічі та визнають себе такими. Навпаки, щоб цивілізований світ думав про них добре, вони симулюють демократію, зберігаючи видимість певних демократичних інститутів, наприклад, виборів. Переважно таке «голосування» суто формальне, а переможець відомий заздалегідь. 

Російська влада системно, протягом двох десятиліть, зачищала електоральне поле. Кремль убивав (Борис Нємцов, Олексій Навальний) і ув'язнював (Ілля Яшин, Володимир Кара-Мурза-молодший) опозиціонерів; не допускав їх до виборів та змушував емігрувати.

Так сталося і в 2024 році, коли навіть лояльного до режиму «опозиціонера» Бориса Надєждіна не допустили до участі у перегонах. Імовірно, в Кремлі злякалися, що він може отримати надто багато голосів, тому продемонструвати загальну любов росіян до Путіна буде важче. Урешті, нині сумнівів немає: на «виборах», де, крім нинішнього президента, участь візьмуть лояльні до нього політики (які публічно заявили, що не планують його критикувати), переможе Путін. 

Однак, імовірно, Путіну важливо не просто перемоги. Йому хочеться побачити високу явку виборців, що слугуватиме доказом загальної підтримки населенням його політичного курсу.

В авторитарних країнах голосування слугує ознакою лояльності до режиму. Тому висока явка виборців вкрай необхідна, навіть якщо на них немає справжньої конкуренції чи реальних програмних альтернатив. «Висока явка, особливо на персоналізованих (президентських) виборах, стає майже обов’язковим атрибутом, своєрідним ‘вотумом довіри’ до режиму», – прокоментувала «ОПОРІ» наукова співробітниця «GCE St. Gallen, New Europe College» (Бухарест), заступниця керівника дослідницького центру «Детектора медіа» Леся Бідочко.

У 2018 році на президентських виборах в РФ проголосували близько 67% виборців. Цьогоріч росіяни планують досягти показника у 80%. Насамперед Путіну важливо забезпечити високу явку серед мешканців окупованих територій України, що мало би показати світові «всенародну підтримку» чинного президента, і так «легалізувати» присутність росіян на ТОТ.

На думку «ОПОРИ», президентські вибори на окупованих територіях можуть допомогти Росії реалізувати низку інших злочинних планів. Йдеться про посилення паспортизації; виявлення по-проукраїнськи налаштованих людей; інтеграцію населення у російське політичне поле та послаблення його зв’язку з Україною. Участь у російських виборах може бути використана як аргумент, щоб переконати українців на ТОТ у тому, що тепер вони «заплямовані» перед Україною, а тому нинішній стан справ безальтернативний.

Справді, «вибори Путіна» відрізняються від «виборів» минулого року, коли українці на ТОТ «голосували» за окупаційні «законодавчі органи» і «депутатів муніципальних об’єднань». Нинішня кампанія схожа радше на соціальну мобілізацію для голосування за Путіна, ніж на передвиборчу активність.

Агітаційна кампанія «кандидатів» на окупованих територіях обмежилася зовнішньою рекламою, невеликими випадками вуличної агітації та розповсюдженням друкованої продукції. Путін не вважав за потрібне відвідувати окуповані території, щонайбільше у Донецьку можна було сфотографуватися з великим портретом диктатора. Комуністи визнали, що проводити повноцінну кампанію в «нових регіонах» неможливо з огляду на специфіку воєнного стану.

Утім, воєнний стан не завадив окупантам провести масштабну кампанію, що спонукала громадян голосувати. Під гаслом «Нам важливий голос кожного» росіяни запустили проєкт «ІнформУІК»: «члени виборчих комісій» разом з озброєними людьми обходили населені пункти – нібито щоб інформувати про майбутні президентські «вибори».

Путіну буде емоційно боляче, якщо на дільниці прийдуть, скажімо, 5% мешканців окупованих територій, – це погано резонуватиме з його тезами, що місцеві мешканці з нетерпінням чекали на прихід російських військ. Тому «виборчі комісії», зважаючи на досвід саботування українцями минулорічних «виборів», під час побудинкових обходів фіксували наявність людей і проводили з ними бесіди щодо важливості прийти на «вибори». «ОПОРА» вже зазначала, що це також давало окупантам змогу ідентифікувати людей, налаштованих проти путінського режиму, для вчинення проти них подальших репресій.

«Інформаційно-роз’яснювальну» роботу «виборчих комісій» можна було спостерігати і в бюджетних закладах: будинках культури, інститутах, бібліотеках, школах, сільських радах, музеях, лікарнях, комунальних підприємствах, дитячих садочках, підприємствах тощо.

Тиснули на українців в окупації й через дітей, яких окупанти залучали до агітації. Школярів змушували писати твори «Якби я став президентом» і розв'язувати «виборчі» кросворди. Серед дітей проводили конкурс ескізів оформлення виборчої дільниці та різноманітні ігри на тему виборів, присвячували «волевиявленню» турніри з футболу  і тенісу.

Крім примусу і тиску, Кремль вдається й до інших методів – пропагандистських. Наприклад, мешканців ТОТ «заохочують» узяти участь в акції «Усією родиною – на вибори», розмістивши у соціальних мережах сімейне фото на «виборчій дільниці». Український спротив наголошує, що таке звітування роблять обов’язковим для бюджетників, зокрема працівників «державних» установ Луганщини. Громадян закликають проходити на «дільницях» вікторини «Пишаюся Донбасом» і отримувати за це подарунки.

Окупанти розклеюють наліпки «Заряджаюсь на вибори», влаштовують автопробіги й естафети з брендованими під «вибори» футболками. 

Як бачимо, Кремль перетворює пасивне виборче право мешканців окупованих територій на обов’язок, позбавляючи їх свободи вибору.

НАВІЩО ОКУПАНТАМ 20 ДНІВ ДОЧАСНОГО ГОЛОСУВАННЯ 

Організувати прозорий і підзвітний виборчий процес в умовах активної фази війни просто неможливо. Саме тому Росія прогинає власне законодавство, щоби забезпечити на окупованих територіях щось схоже на виборчий процес. Зокрема, депутати Держдуми внесли зміни у виборчі закони, а також у Закон «Про воєнний стан», додатково підкріпивши їх постановами ЦВК Росії.

Зокрема, «законодавці» передбачили, що у важкодоступних і віддалених місцевостях голосування можна провести завчасно – за 20 днів. Російська ЦІК аргументувала такий крок особливостями забезпечення безпеки на територіях, де запроваджений воєнний стан. 

«Важкодоступними» виявилися більшість окупованих територій, тому з 25 лютого 2024 року там триває дочасне голосування. Приміром, на Херсонщині воно відбувалося на 172 виборчих дільницях (майже 75% дільниць окупованого регіону), його забезпечили мобільних груп. Натомість у Запорізькій області 60 груп об’їхали 94 населені пункти. Російські окупанти змогли організувати «голосування» значно меншою кількістю членів «комісій», ніж якби вони запускали стаціонарні дільниці. Це ще раз засвідчує, що Кремль має проблеми з кадрами, яких можна залучати до роботи на «виборах». 

Ба більше, на дільницях працювали «волонтери» з РФ, серед яких, за даними українського спротиву, були гастролери з «Юнармії», «Волонтерів-медиків» та «Руху перших». Урешті, на окуповані території привезли цілий «виборчий десант» – Росгвардію, приватних охоронців із московських фірм, представників волонтерської роти «Бойового братерства». 

Щоби розв'язати питання зі зруйнованою інфраструктурою для виборів, російські законодавці дозволили «голосувати» на «прибудинкових територіях, територіях загального користування та в інших місцях». Виїзні «комісії» імпровізували як могли, використовуючи доступні місця на вулицях, біля магазинів, у парках тощо. Окупанти активно застосовували й опцію «голосування вдома», обходячи з переносними скриньками жителів, зокрема тих, яких комісії зафіксували раніше, під час так званого «ІнформУІК».

Іншим важливим напрямом стало розтягнення дочасного голосування у часі. Його проводили кількома етапами, кожен із яких відбувався протягом декількох днів. Так окупанти намагалися замаскувати проблеми з кількістю виборців: якби голосування відбувалося в один день, на виборчих дільницях кремлівським «журналістам» лишалося би фотографувати порожні приміщення та поодиноких колаборантів.

Тут варто наголосити на ще одному спостереженні. Все дочасне «голосування» відбувалося з медійним супроводом і концертами, що робило його схожим радше на спектакль, ніж на волевиявлення громадян. Натомість окупаційний режим намагається видати його міжнародній спільноті за «доказ» любові та підтримки російської влади.

Для цього також є інститут «незалежних спостерігачів». Стати одним із них можна від кандидатів, партій або «Громадської палати» – структури, що «контролює» діяльність органів влади в РФ. Цікаво, що саме ця палата запропонувала розширити практику «запровадження виборчкомам імен героїв». І справді, вже є «виборчі комісії», названі на честь «героя Мотороли» та першого ватажка «ДНР» Захарченка.

Ці «спостерігачі» будуть супроводжувати своїх «колег» з інших країн, щоби ті переконалися, що «процес відбувається легітимно та прозоро», – і допомогти легітимізувати вибори на ТОТ. Після «виборів Путіна» варто очікувати на компліментарні коментарі «спостерігачів» з Бразилії, Білорусі, Венесуели й інших країн, які є прямими союзниками агресора або мають нейтральну позицію щодо російського вторгнення.

ВІКНО МОЖЛИВОСТЕЙ ДЛЯ ЗЛОВЖИВАНЬ: ВІЙСЬКОВІ ТА ЗМІНА МІСЦЯ ГОЛОСУВАННЯ

Ще однією особливістю нинішньої «виборчої кампанії» на ТОТ є голосування російських військових. Прикриваючись бажанням забезпечити конституційне право російських громадян, через голосування військових Кремль зможе суттєво підвищити явку на окупованих територіях.

Голосування окупаційних військ стало можливим завдяки низці законодавчих змін. Зокрема, «дільницю» на території військової частини може утворити з-поміж військовослужбовців її командир. Контроль діяльності такої дільниці не визначений, що створює умови для фальсифікації результатів та/або контрольованого голосування. За наявності технічних можливостей таким комісіям дозволили виготовляти виборчі бюлетені самостійно. 

Ба більше, окупаційні війська «самоорганізовуються» для голосування прямо на своїх позиціях, зокрема у бліндажах. Зокрема, так «голосували» військовослужбовці 6 окремої гвардійської мотострілецької Лисичанської козацької бригади і 150 мотострілецької дивізії Південного угруповання військ. 

Іншою опцією для голосування військових стало відвідування передових позицій виїзними комісіями. Щоправда, крім голослівних заяв, підтверджень цього немає. Натомість пропаганда багато розповідала про голосування військових у тилових районах. Для цього в період дочасного голосування використовували пересувні й стаціонарні «виборчі дільниці».

Важливим моментом у забезпеченні «права голосу» військових є зміна місця голосування – процедура, яка дає ще більше можливостей окупантам зловживати даними про кількість людей, які «проголосують» на «виборах Путіна». Відповідно до російського законодавства, щоби змінити місце голосування, потрібно подати заяву до пункту приймання звернень, якими є територіальні та дільничні виборчі комісії й МФЦ (центр надання послуг), або через електронний портал державних і муніципальних послуг. 

Заяву про бажання проголосувати за місцем тимчасового перебування можна подати не пізніше ніж за три дні до дня «голосування», а для військових – у день, що передує дню «голосування». Виборцям, які не можуть подати заяву самостійно, достатньо письмово або через третіх осіб усно звернутися до «виборчих комісій», щоби ті прийняли заяву. 

Коли «член комісії» отримує заяву, він, за наявності технічної можливості, має перевірити, чи не змінив цей виборець місце голосування раніше. Заради об’єктивності варто сказати, що так звані «ДВК» мають звітувати та передавати дані в «ТВК», але й там створені можливості для затягування і зміни способу передавання заяв, що зрештою робить цю процедуру величезним полем для зловживань.

Пролонгована впритул до дня «голосування» процедура, можливість кратної зміни місця голосування одним виборцем та підробки заяв, додавання у виборчі списки «мертвих душ», яких, зокрема, могли виявити під час обходів «ІнформУІК», дадуть окупаційним органам змогу максимально збільшити явку, підтвердивши її «липовими» документами.

Тож весь виборчий процес на окупованих територіях не має нічого спільного з демократичним процесом. «Вибори Путіна» – не вільне волевиявлення громадян, а ілюзія підтримки російського режиму на тимчасово захоплених територіях. В умовах бойових дій залучення місцевого населення до псевдовиборчих процесів можна кваліфікувати як воєнний злочин. Ця «кампанія», як і минулі організовані «вибори», нічого не змінять для України, а лише помножить численний список злочинів путінського режиму, за які він рано чи пізно відповість.

Дмитро Баштовий, аналітик Громадянської мережі «ОПОРА»