«Вибори» в Росії: революції не сталося, але і спокою не було
Тотальні фальсифікації епохи становлення нового тоталітаризму
Ну от і завершився цей захід, що можна називати як завгодно. Хоч спеціальною невійськовою операцією, хоч загальнодержавною театральною виставою або електоральним перформансом. Але ця подія вже має гучну офіційну назву, до якої, втім, у пристойних країнах додають попередження, що це все «так зване», або ж просто беруть у лапки: «вибори» президента РФ 2024 року.
Захід, до якого починали готуватися ще влітку минулого року, має багато фактажу, безліч символічних деталей і важливих узагальнень. Коротко зупинимось на деяких із них.
ШАХРАЙСЬКА АРИФМЕТИКА «ВИБОРІВ ПУТІНА» У 2018 І 2024 РОКАХ
«Вибори по-російськи» з кожним роком влади Путіна стають все більш гротескними та абсурдними. Їхня суть у тому, що спочатку визначається, які будуть результати, хто стане учасником (окрім першого і, по суті, єдиного). А після цього розробляються та уточнюються способи досягнення поставлених мети і завдань. Отже, від початку головне завдання полягало в тому, щоб Путін «набрав» більшу кількість голосів, ніж шість років тому, і з більшою явкою виборців.
Тому гортаємо сторінки історії: 2018 року Путіну натягнули (добре дієслово, його можна без лапок писати) 76,69% набраних голосів за явки в 67,54%. Ці числа також пов’язані одне з одним. Оскільки завдання Кремля шестирічної давнини було в тому, щоби вони дали у підсумку більше ніж половину дорослого населення країни. Перемножуємо й отримуємо – яка несподіванка! – 51,8%. Тобто рівно стільки, скільки замовляли, ну хіба що з невеличким запасом у кілька відсотків.
Тепер же результати Пу мали бути більшими (бо доленосна війна, статус обкладеної фортеці й таке інше). Дивимось, які були нормативні цифри напередодні «виборів». Російська пропаганда подавала їх як результат опитувань (кишенькових соціологічних служб):
● вождь Путін – 80,2–82,0%;
● комуніст Харитонов – 5,7–6,3%;
● жириновець Слуцький – 5,0–5,6%;
● псевдоліберал Даванков – 4,6–6,0%.
Присутність планувалася на рівні 70–72%. Перемножуємо ці путінські проценти 81х71=57,5%. І це вже помітно більше, ніж половина дорослого населення країни. В чому і полягає задум, якісна зміна, щоби потім гучно казати: «Держава дала карт-бланш лідеру на рішучі дії!».
НОВІ РЕКОРДИ ФАЛЬСИФІКАЦІЙ. ВЕКТОР – НА КНДР!
Але це все були попередні розрахунки шахраювання, так би мовити, обов’язкова програма, нижня планка, за яку падати не можна. Але ж ніхто не відміняв сміливого польоту фантазії виконавців електорального, так би мовити, процесу. До того ж зверху за це обіцяли адміністративні, фінансові та кар’єрні «плюшки».
Саме це багато що пояснює в остаточно оголошених результатах. Отже, на ранок понеділка заявлено про підрахунок 99,75% голосів, відповідно маємо такі офіційно підтасовані результати: явка – 74,22%; за Путіна – 87,29%. Якщо порівняти з наведеними вище показниками шестирічної давнини, то бачимо новий рекорд. Додалося аж 8–10%.
А тепер перемножуємо нові числа 74,22х87,29=64,79%. Знову ж таки – рекорд! Нібито Путіна підтримує та чітко про це заявляє майже дві третини дорослого населення країни. Відчуваєте, який пропагандистський стрибок порівняно з 2018 роком. Тоді йшлося про «трохи більше ніж половина», тепер – «майже дві третини». І це хороший кількісний виразник швидкого процесу становлення в Росії справжнього тоталітаризму.
Немає сумнівів у тому, що якщо сам Пу, його влада та його ж «вибори» доживуть до 2030 року, то тоді йтиметься про фальсифіковану підтримку щонайменше трьох четвертих дорослого населення. Тобто планові цифри становитимуть десь 85% явки та 90% голосування «за» (85х90=76,5%).
Інші ранкові результати: Харитонов – 4,30%, Даванков – 3,84%, Слуцький – 3,21%. Тут теж усе зрозуміло та прозоро. Підпирати вождя, який стрімко старіє, молодим, сорокарічним, до того ж наче лібералом Даванковим, якось незручно. А комуніст Харитонов, що на чотири роки старший за ВВП, – саме те. На його тлі ботоксний, гормонально-вітамінний Путін – просто сама свіжість і бадьорість. Про Слуцького ж і казати нічого – бліда контрафактна підробка Жириновського.
ПРИМУШЕННЯ ДО ГОЛОСУВАННЯ, ЗРОЗУМІЛО ЗА КОГО
Як же вдалося досягти таких неймовірних, уже майже північнокорейських результатів?
Насамперед завдяки початку вибудовування цифрового концтабору (і це тільки зачин, як попереджають експерти, поєднання диктатури та штучного інтелекту в майбутньому загрожує всім тим, що ми читали або бачили в найстрашніших антиутопіях).
«Єдина Росія», головна з партій влади, запровадила спеціальний виборчий електронний додаток до гаджетів. Використовуючи його, виборці-невільники мають звітувати про свій вибір за допомогою есемески з геолокацією (тобто можна відслідкувати, чи перебувають люди саме на виборчій дільниці, а не ще десь).
Крім того, в «монструозно» великій Москві, а також у 28 дещо менших регіонах запроваджене електронне голосування. В умовах Росії це – просто «чорний ящик». Навіть гірше, бо він чорний лише для електорату та експертів і повністю прозорий для влади. Власне тому е-голосування вводили перудусім для Москви (для диктатур особливо важливим є контроль над столицею).
Ще одна хитрість – розширення часу голосування до трьох днів, так, щоби вони накрили робочий день, – п’ятницю. На різних підприємствах заводили виборчі чати – в них давали розпорядження про те, як треба відкріплюватися з роботи та стрункими шеренгами йти на голосування. Обов’язково – до 12:00. Щоби було більше робочого часу накрутити хвоста тим, хто ще не виконав завдання.
Крім того, у школах, де зазвичай і розташовано виборчі дільниці, саме на цю п’ятницю призначали батьківські збори. А в їх перебігу – сюрприз! – всіх також запрошували проголосувати.
Але це все загальні схеми, бліді, без конкретики. Тому – будь ласка, кілька яскравих прикладів. Почнемо з добре відомої контори – «Аерофлоту». Від його співробітників вимагали явку у 90% (більшість – в електронній системі, оскільки люди технічно просунуті, та й контролювати так легше). Для забезпечення відповідальності була вибудувана система «смотрящих», тобто так званих наставників, за кожним з яких закріплювали 30–40 співробітників. У разі невиконання плану керівництво групи «Аерофлоту» загрожувало вживати «жорстких заходів, аж до звільнень».
А в «Газпромі» зарплати – ще вищі, тому тут і план був поставлений крутіший – 95% (стало відомо журналістам з витоку в московській філії газового монополіста). Схема виконання – приблизно така ж.
Від столичної крутизни прямуємо в провінцію – система лікарень російської республіки Удмуртії. Менше грошей – нижче планка, лише 80%. В обмін на обіцянки поліпшити забезпечення і фінансування в разі виконання.
Йдемо далі на схід, аж до Далекого Сходу. І тут дуже цікавий і показовий випадок – на заздрість КНДР. Більш ніж на 400 виборчих дільницях у перший же день «проголосували» 100% виборців. Розкрити загадку просто – мова про екіпажі рибальських суден і віддалені невеликі населені пункти. В обох випадках йдеться про кількадесят виборців, прослідкувати за якими нескладно. От і вся таємниця.
ЗЛОЧИННА ОРГАНІЗАЦІЯ ЗЛОЧИННОГО «ГОЛОСУВАННЯ» НА ТОТ
Окремий і дуже вагомий злочин, скоєний під час цих «виборів», – проведення голосування на тимчасово окупованих територіях України. Тут загарбникам довелося окремо покреативити. Наприклад, як дізналися українські журналісти, відповідно до офіційних даних окупаційних адміністрацій, в розбомбленому та спаленому Маріуполі нібито було видано… 320 тисяч паспортів. Неймовірне і, досить очевидно, фальшоване число. Але воно також дає обґрунтування для подальшого махлярства задля накачування показників явки.
Своєрідний тип бюрократичного шахер-махера був виявлений в уральському обласному центрі Єкатеринбурзі та в місті Артемівському Свердловської області. Там виборці, прийшовши на дільниці, дізналися, що вони відкріплені від свого постійного мешкання – задля голосування в маріонетковій «ДНР», а також Запорізькій області України. Місцевий виборчком пояснив, що в таких випадках громадянам все одно надається можливість проголосувати. Отож ці голоси уральських мешканців статистично будуть зараховані до поданих на ТОТ.
Значний обсяг має і дійсний людський потік. Щонайменше сотня тисяч росіян, багато хто з того ж Уралу, поїхали – з підвищеним коефіцієнтом платні – працювати на окуповані території. І голосували вже там. Другий і ще більш поширений тип електоральних «гастролерів» – військові окупаційної армії зі стовідсотковим «голосуванням».
Ну й найбільш болюча історія – примус до голосування українських громадян на ТОТ. За даними Головного управління розвідки Міноборони України, вони як могли ухилялися від цього. Проте у випадках, коли з голосувальною урною приходили просто додому та ще разом з військовим із автоматом, зробити це було неможливо. Але чого варте таке, і без того апріорі незаконне, голосування через збройний приціл?..
До того ж огиду спричинює якесь потойбічне блюзнірство Путіна, який в ніч після «виборів» так сказав про їхні результати у ТОТ у своєму штабі (не військовому, цього разу – «виборчому»): «Я, в принципі, думав, що вони будуть хорошими, але що будуть такими, навіть не очікував!».
Ці безсоромно сфальшовані показники такі: явка – від 84 до 88%, водночас за Путіна – від 87 до 95%. Тобто – більше ніж на міжнародно визнаній території РФ. Згадуються слова путінського натхненника Сталіна: «Неважливо, як голосують, важливо, хто рахує».
ЧИ УСПІШНОЮ БУЛА АКЦІЯ «ПОЛУДЕНЬ ПРОТИ ПУТІНА»
Що ж можна сказати про сам процес цього, так би мовити, голосування? За деякими даними, за єдиного антивоєнного і тому завбачливо усуненого кандидата Бориса Надєждіна були готові проголосувати 15–25% російського в цілому зомбованого електорату. А це все ж мільйони людей. То де ж вони ділися, чому важко знайти їхні сліди в оприлюднених результатах? Найперше тому, що за такого рівня викривлень спотворити можна що завгодно.
Знахідкою саме для таких людей стала ідея колишнього депутата Петербурзьких законодавчих зборів Максима Рєзніка – акція ППП «Полудень проти Путіна». Суть її в тому, що особи, налаштовані проти кремлівського диктатора, приходять на свої виборчі дільниці рівно о 12:00 за місцевим часом в останній день голосування. Незадовго до смерті Олексій Навальний підтримав цю ідею, а також багато інших опозиціонерів.
Водночас багато хто над нею іронізував: як в російській опозиції, так і в Україні. Та й Путін під час нічного виступу після виборів глузував з ППП і хвалив опозицію за те, що вона закликала прийти на дільниці. Але це вже боротьба за трактування постфактум, що є додатковим показником успішності акції. Напередодні кремлівська влада боролася з ППП. Особливо в столиці: московська прокуратура залякувала співгромадян, що нібито прихід на дільниці в такий час є порушенням закону та загрожує покаранням. Інструкція протидіяти акції була надана по всій країні. В деяких містах, коли на дільниці на 12:00 приходило не так багато людей, поліцейські примушували їх йти звідти, погрожуючи затриманням.
Але в цілому, повторюся, акція ППП вдалася. За кордонами Ерефії вона допомогла вчергове привернути увагу світової спільноти до незаконності російської диктатури. Не менш важливою вона була в самій Росії, оскільки допомагала розривати те, що в психології називають «спіраллю мовчання». Коли люди вважають себе неправильними, ледве не збоченцями, якщо не бачать, не чують поруч тих, хто має схожі з ними погляди. «Полудень проти Путіна» допоміг відчути таким людям присутність і наявність в РФ досить масового протестного потенціалу.
І це, до речі, був уже третій подібний «акт єднання» за останні три місяці. Два до того – черги підписантів за антивоєнного кандидата Надєждіна, а також – довгі колони під час прощання з Навальним та покладання квітів на вшанування його на імпровізованих меморіалах. Для авторитарно-тоталітарної країни, в яку нині перетворилася Ерефія, це вже не так мало. Річ у тому, чи вдасться російській опозиції якось підтримувати графік таких акцій надалі?..
НЕРВОВЕ, ЗБУДЖЕНЕ ТЛО ПСЕВДОВИБОРІВ. ҐРУНТ НА МАЙБУТНЄ
Важливою також була загальна нервова, збуджена атмосфера, в якій відбувалися «вибори». Передусім це сталося завдяки бойовим діям, розпочатим і підтримуваним у Бєлгородській та Курській областях добровольцями з Російського добровольчого корпусу, Легіону «Свобода Росії» та Сибірського батальйону. Адже там в деяких місцях і пунктах виборчий процес фактично доводилося згортати. Також потужними були атаки БПЛА на важливі об’єкти по всій Ерефії. Через це все Пу навіть вимушений був проводити раду безпеки в середу, 13 березня.
Електорально це доповнювалося перебоями в роботі системи електронного голосування. А також «кольоровими атаками», коли урни з бюлетенями заливали різними барвниками, найчастіше – зеленкою. Також фіксувалося кілька випадків підриву петард на виборчих дільницях.
Тобто навіть у таких надважких умовах тотально, здавалося б, контрольованої країни цей апріорі неповноцінний «електоральний процес» все ж таки мав помітний антивладний потенціал, «движ», який комплексно складався з подій і акцій різного типу, штибу та штабу.
Звісно, Путін намагався використати таку напруженість для консолідації населення навколо себе. Але – чи вдалося? Є великі сумніви. Бо надто вже гротескно, оперетково виглядала його героїчна поза під час радбезу – поряд із примушуванням до голосування та залякуванням охочих прийти на дільниці в неділю опівдні.
Абсурдність, штучність системи управління та ухвалення рішень на різних ланках і рівнях путінської Росії, від «Аерофлоту» та «Газпрому» до лікарень і рибалок, наростає. І в цьому сенсі навіть безмежна терплячість населення врешті-решт має свої межі.
Але є завдання на тепер і поза межами Росії. Демократичний світ має пройти важке випробування на принциповість, оскільки треба заявити про невизнання цих «виборів» і відповідно Путіна як президента.
Олег Кудрін, Рига