Американський вояж президента Ердогана
Із чим і навіщо турецький лідер їде до американського напередодні виборів у США
На початку травня президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган планує відвідати Вашингтон та зустрітися з президентом США Джо Байденом. У порядку денному американсько-турецьких відносин накопичилися питання, які потребують розв’язання давно або дуже давно. Очевидно, настав час із чогось починати. Серед пріоритетних питань, що планують обговорювати президенти, є і війна Росії проти України.
На сьогодні адміністрація Байдена вкотре намагається вплинути на конгрес, аби той якомога скоріше ухвалив законопроєкт про надання допомоги Україні, зазначаючи, що це нероздільно з нацбезпекою США. Загалом же Сполучені Штати Америки активно готуються до листопадових виборів. І, очевидно, для Анкари є нагальна потреба для зустрічі з нинішнім американським лідером, який вже восени може покинути своє крісло в Овальному кабінеті.
Туреччина ж перебуває у передвиборчому процесі майже рік – кампанія президентських та парламентських виборів, які відбулися у травні минулого року, плавно перейшла у передвиборчу кампанію до місцевих виборів, що відбудуться цієї неділі. Партія справедливості та розвитку, лідером якої є Ердоган, очікує на впевнену перемогу й нині веде боротьбу за голоси виборців, найбільш активно в Анкарі, Стамбулі та Ізмірі, де перемагає опозиція.
Але є невідкладні питання, що примушують Вашингтон та Анкару організовувати зустріч президентів, вишукуючи час у щільному графікові.
АЙСБЕРГ ВІДНОСИН ЕРДОГАНА Й БАЙДЕНА
У Байдена та Ердогана не дуже заладилося від самої перемоги американця на президентських виборах. Турецькому президентові довелося чекати три місяці після інавгурації Байдена на перший контакт – телефонну розмову. І вдалою її теж не можна назвати – за офіційним «сторони зацікавлені у конструктивних двосторонніх відносинах з розширеними сферами співробітництва та ефективним управлінням розбіжностями» у ході розмови Байден також сказав, що визнає масові вбивства вірмен у 1915 році на території нинішньої Туреччини геноцидом. Це неабияк розлютило Анкару. Згодом президент Ердоган прокоментував, що відносини з новою адміністрацією президента Джо Байдена «не розпочалися належно» і натякнув на те, що Анкара знайде, до кого звернутися, якщо Вашингтон не зможе допомогти Туреччині в її оборонних потребах.
Насамперед під «оборонними потребами» мають на увазі надання Туреччині винищувачів, історія яких почалася до широкомасштабного нападу Росії на Україну в лютому 2022 року. Однак тоді вже діяли санкції, які запровадила наприкінці 2020 року адміністрація Байдена проти турецької оборонної промисловості через укладення контракту з РФ на закупівлю С-400.
Але якщо перегорнути ще кілька сторінок назад, то «нелюбов» Ердогана до Байдена триває ще з часів віцепрезидентства останнього. Анкара тоді засудила, коли Вашингтон для протидії ІДІЛ почав надавати підтримку в Сирії «Загонам сил самооборони» (YPG), яка є дружньою (або частиною) Робочої партії Курдистану (РПК), визнаної в Туреччині та інших країнах терористичною організацією. Тут слід нагадати, що затягування вступу Швеції в НАТО з боку Туреччини було як раз зумовлене діяльністю РПК в країні та бездіяльністю Швеції щодо цього.
Час від часу турецькі ЗМІ також нагадували про інтерв'ю Байдена за часів віцепрезидентства, в якому він заявив, що США повинні відкрито підтримувати турецьку опозицію. А в ході передвиборчої президентської кампанії Ердоган заявив про те, що Джо Байден прагне його усунення з президентської посади. Якщо додати до цього і так негативне ставлення до США в турецькому суспільстві, яке за потреби вміло посилюють політики, то ставлення Анкари та Вашингтона було досить взаємним в їхніх негативних проявах… до початку цього року.
F-16 «ВИТОРГУВАЛИ», ВСТИГНУТИ Б ОТРИМАТИ
Вступ Швеції в НАТО Анкара довго використовувала як «козир у рукаві». Швидкою ратифікацією вступу Фінляндії Туреччина продемонструвала, що підтримує ідею розширення НАТО й готова діяти в дусі Альянсу. А от зі Швецією намагалася використати ситуацію у власних інтересах на повну. Спочатку в Анкарі замахнулися на членство в Європейському Союзі. «Майже всі члени НАТО є членами ЄС. Тепер я звертаюся до тих країн, які змушують Туреччину чекати понад 50 років, і я знову звернуся до них у Вільнюсі… Спочатку відкрийте шлях до членства Туреччини в ЄС, а потім ми відкриємо його для Швеції, як ми відкрили його для Фінляндії», – заявив Ердоган у липні минулого року. Цю тему він також порушував у першій телефонній розмові з Джо Байденом. У Вашингтоні відреагували швидко. «Ми вважаємо, що це – окремі питання. Підтримуємо давні прагнення Туреччини приєднатися до ЄС, але це є іншим питанням, ніж вступ Швеції до НАТО», – заявили за кілька днів у Держдепі.
Після цього «на столі» лишилося питання надання Туреччині винищувачів. У вересні минулого року президент Ердоган заявив про те, що парламент Туреччини зможе ратифікувати заявку Швеції про вступ до НАТО, якщо США продадуть Туреччині винищувачі F-16. Про закупівлю літаків Туреччина просила у США ще в грудні 2021 року, але основна проблема полягала як в закуплених у Росії 2019 року двох дивізіонах систем протиповітряної оборони С-400 «Тріумф» (після відмови США надати Туреччині системи «Patriot»), так і в потужній протидії Греції щодо передавання винищувачів Туреччині.
Але лід танув… У грудні минулого року у Вашингтоні вже не заперечували можливості для Туреччини закупити американські літаки F-16 з прив’язанням цього питання до розблокування вступу Швеції до Північноатлантичного альянсу.
Наприкінці січня, після максимального затягування, Туреччина офіційно затвердила ратифікацію вступу Швеції до НАТО, і вже за кілька днів Державний департамент США повідомив конгресові про схвалення продажу Туреччині F-16 на суму 23 млрд доларів. До того ж одночасно було схвалене рішення про продаж передових винищувачів F-35 Греції на суму 8,6 млрд доларів (з програми виробництва F-35A Туреччину виключили після того, як вона придбала російські С-400). У квітні цього року Агентство зі співробітництва у сфері безпеки та оборони видало необхідну сертифікацію, повідомивши конгресу про можливий продаж F-16 Туреччині.
У Туреччині очікують, що постачання почнеться вже влітку цього року. В США залишаються противники постачання Туреччині винищувачів, але основні офіційні та правові кроки зроблено. Головне, аби не виникло якихось нових перешкод. Для Анкари важливо, щоби винищувачі почали постачати до можливих змін в Овальному кабінеті після виборів. І, очевидно, про це Ердоган теж говоритиме з Байденом.
До того ж є й інші позитивні сигнали з США. Вашингтон виключив Анкару з програми виробництва F-35A відразу після того, як Туреччина придбала С-400, але натякнув нині, що програму можна відновити, якщо Туреччина відмовиться від російських систем ППО.
НОВА СТОРІНКА З ПОЗИТИВНИМ ПОРЯДКОМ ДЕННИМ
У березні у Вашингтоні відбулися важливі зустрічі турецьких та американських посадовців. Зокрема, 8 березня міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан зустрівся зі своїм американським колегою Ентоні Блінкеном, після якої заявив, що є можливість відкрити «нову сторінку з позитивним порядком денним» у турецько-американських відносинах. За його словами, «найбільшу перешкоду» у відносинах двох країн буде усунено «контртерористичними консультаціями». У питанні боротьби з тероризмом для Туреччини це підтримка з боку США курдських та прокурдських угруповань у Сирії. І заява про «перезапуск турецько-американських консультацій з питань боротьби з тероризмом» після цієї зустрічі – вже неабиякий крок.
Перебуваючи у Вашингтоні, Хакан Фідан зустрічався також із радником президента США з національної безпеки Джейком Салліваном. Говорили не лише про двосторонні відносини, а й про російсько-українську війну, ситуацію в Газі. Потім погодили зустріч на найвищому рівні. «Домовлено, що якщо нічого не станеться і не буде накладок у календарі виборчого процесу в США, Ердоган вирушить до Вашингтона у другий тиждень травня», – заявили за результатами перемовин. ЗМІ назвали більш точну дату – 9 травня.
У той же період, на початку безрезня, у Вашингтоні відбувалися зустрічі очільника Національної розвідувальної організації Туреччини (MIT) Ібрагіма Каліна з директором ЦРУ Вільямом Бернсом та іншими представниками служб безпеки. Туреччина відправила у Вашингтон і політичний, і безпековий десанти. Не прогадали.
ПОСЕРЕДНИЦТВО ТА МИРОТВОРЧІСТЬ ТУРЕЧЧИНИ
У Туреччині неодноразово заявляли про те, що порушують питання закінчення російсько-української війни на всіх можливих майданчиках. В Анкарі пишаються своєю роллю фасилітатора, посередника та готові продовжувати зусилля в цьому напрямі. Раніше підтримання діалогу і з Україною, і з Росією дало змогу організувати зустрічі міністрів закордонних справ України та Росії в Анталії у березні 2022 року. Результатів ця зустріч не дала, але сам факт зафіксовано. Як пояснив тоді міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, Лавров не був уповноважений ухвалювати жодних рішень, лише транслював наративи російської пропаганди та намагався переконати у тому, що Україна сама спровокувала напад Росії.
В Анкарі не здалися, і наприкінці березня у Стамбулі відбулася зустріч переговорних груп від України та Росії. Тоді складалося враження, що війну дійсно можна ще зупинити. Але в реальності, поки тривали перемовини у Стамбулі, на окупованих територіях Київщини російські військові вбивали цивільних, вчиняли звірства, порушуючи всі норми міжнародного права. Коли ж це стало відомо, консультації було припинено.
Невдачі Анкару не налякали, і згодом зусилля Туреччини з посередництва (спільно з ООН) все ж мали позитивний результат – ним стало підписання угод про дію Чорноморської зернової ініціативи. Після того як «зерновий коридор» запрацював, в Анкарі пропонували перенести цю «схему» й на формат досягнення мирної угоди. Але згодом Росія почала саботувати «зернову угоду», погрожувала кілька разів з неї вийти і через рік, попри всі намагання президента Ердогана, так і зробила.
У США з обережним позитивом реагували на успіхи турецького посередництва, застерігаючи від надмірних загравань з Росією. Адже, окрім іміджу миротворця глобального масштабу, Туреччина отримала економічні вигоди, зокрема не підтримуючи санкції та продовжуючи торгівлю з Росією. В Анкарі це пояснювали необхідністю вести діалог з обома сторонами конфлікту...
У вересні минулого року США запровадили санкції проти п’яти турецьких компаній і громадянина Туреччини, звинувативши їх у допомозі Росії в ухиленні від санкцій і підтримці Москви у війні проти України. Наприкінці минулого року почалися складнощі з банківськими переказами, а на початку 2024-го загроза застосування американских санкції до турецьких компаній, які ведуть бізнес з Росією, порушила або уповільнила деякі платежі як за імпортовану нафту, так і за турецький експорт.
У січні цього року, після візиту держсекретаря США Ентоні Блінкена, Туреччина припинила грошові перекази з Росії. Статистичні показники за два перші місяці поточного року показали, що Туреччина на третину скоротила експорт товарів до Росії в лютому. Безперечно, санкційний тиск з боку США мав негативний вплив не лише на певні компанії, а й на турецьку економіку (яка й так переживає не найліпші часи) в цілому.
Наприкінці березня стало відомо, що після активного політичного трафіку турецьких посадовців Вашингтон та Анкара погодили «схему дотримання санкцій» проти РФ. Відповідно до неї США будуть повідомляти Туреччину про потенційні компанії-порушники, а остання проводитиме розслідування з цього приводу. Хіба це не підвищення рівня довіри та позитивний сигнал про згоду на поліпшення відносин?
УКРАЇНА – ТУРЕЧЧИНА: «БАЙРАКТАРИ», КОРВЕТИ ТА ВИБУХІВКА
Військово-технічна співпраця – локомотив українсько-турецьких відносин. Туреччина закуповує в Україні авіадвигуни, компанія «Baykar» будує завод для виробництва безпілотників, ЗСУ активно та якісно використовують турецькі «байрактари», «кіпрі» та інше військове оснащення. Туреччина допомагає Україні, але так само наполягає на необхідності починати переговори, лобіює припинення вогню, готова надавати майданчик для перемовин.
Туреччина ввела в дію положення конвенції Монтре у перші дні війни, завдяки чому чисельність російського флоту в Чорному морі не поповнюється, а лише зменшується завдяки атакам українців. А ще Туреччина будує для ВМС ЗСУ корвети. Про важливість проєкту свідчать візит Президента України Володимира Зеленського та огляд цих кораблів 8 березня цього року.
«Багато часу сьогодні ми приділили двосторонній співпраці в оборонній сфері на урядовому рівні й на рівні компаній наших держав. Досягнуто домовленостей про спільні проєкти. Я дуже радий цьому», – сказав Президент за результатами візиту. Звичайно, ВТС «любить тишу», але потенціал для співпраці є і постійно зростає, навіть попри війну. І сприяння з боку США на тлі намагань поліпшення американсько-турецьких відносин це підтверджують.
Днями стало відомо, що Сполучені Штати Америки ведуть переговори про збільшення закупівель вибухової речовини з Туреччини, щоби наростити виробництво артилерійських боєприпасів, необхідних для України. У разі досягнення домовленості виробництво боєприпасів калібру 155-мм за стандартами НАТО можна буде збільшити втричі. Це ті проєкти, реалізація яких потребує оперативності як для забезпечення українських військових, так і з огляду на передвиборчі перегони в США.
Чимало експертів у Туреччині упевнені, що каталізатором для налагодження відносин з боку Вашингтона є і Пентагон, зокрема тому що угода про продаж F-16 Туреччині, яка допомогла зняти напруженість у процесі вступу Швеції в НАТО, стала можливою в результаті рішення, знайденого не лише на політичному, а на політично-військовому підґрунті.
Відкриття «нової сторінки» у відносинах Анкари та Вашингтона – нелегке завдання. Насамперед потрібно вибудувати атмосферу довіри та розв’язати ряд питань, які чекають роками, якщо не десятиліттями. І співпраця в допомозі Україні, протидії російській агресії на шляху до перемоги може цілком цьому сприяти.
Ольга Будник, Анкара
Перше фото: Facebook/Recep Tayyip Erdoğan