День Реваншизму. Навіщо Росія будує своє теперішнє на минулому?

Росія обрала “Пабєду” як ґрунт для своєї ідеології

Хоча Радянський Союз опинився на боці переможців у Другій світовій війні (після того, як почав її на боці нацистів), із часом і СРСР, і сучасна Росія парадоксально перейшли до типової риторики реваншизму. Тобто світогляду тих, хто програв, живе минулим, використовує його як паливо для агресії і мріє про другий раунд. Власне, як нацистська Німеччина після Першої світової війни. Чи, іншими словами, плекає мрії щодо «можем повторить».

Причина для життя минулим видається дуже простою – Росія не має ні теперішнього, ні, задумайтеся, жодної концепції світлого майбутнього. Це українці прагнуть вступу до ЄС та НАТО. У Росії є тільки вічна помста, боротьба та зовнішні вороги. А так званий “День перемоги” – уособлення цих настроїв.

З політичної точки зору, російська влада, як і СРСР, використовує “Пабєду” як паливо для національної гордості та єдності. Звісно, трохи дивно жити чимось, що трапилося вісімдесят років тому – це наче розповідати на роботі про свої шкільні оцінки. Більше того, оцінки, на які ви працювали всім класом. Але, знову ж, як і у випадку СРСР, сучасна Росія просто не має інших однозначних причин для гордості. Навіть космонавтика – сильний бік Радянського союзу – безнадійно відстала від світу.

Тому, коли росіянин бачить, як американська ракета повертається на Місяць, скандинавські родини очолюють індекс щастя, а німецька промисловість лідирує в Європі, йому не лишається нічого, крім озлоблено-фентезійного “можем повторить”.

Щоб росіянину було легше так думати, його влада свідомо вичленовує російські досягнення з історичного контексту. Союзники та ленд-ліз були забуті дуже швидко. Потім путін дозволив собі забути й про інші республіки РСР, стверджуючи, що росіяни перемогли би й без українців.

Звісно, найвідоміший прояв амнезії – це так звана Велика вітчизняна війна. Вигаданий росіянами історичний конструкт, який починається на два роки пізніше, ніж Друга світова – не тоді, коли совєти напали на Польщу, а коли напали на сам СРСР. І який закінчується на чотири місяці раніше, ніж Друга світова – не тоді, коли Японія підписала капітуляцію на борту американського корабля, а коли радянський солдат встановив прапор над Берліном. Магія історичного монтажу, для якого довелося пожертвувати пам’яттю про важливу роль СРСР у перемозі над союзником гітлерівської Німеччини.

Якби російська історична пропаганда зупинилися на цьому, то була би просто жалюгідною. Але натомість вона вирішила рухатися далі, у бік психопатичного загострення та кровожерливості.

Росія вигадала “народ-переможець”, концепцію, яка балансує на межі з вимірюванням черепів. Від політиків почали лунати ідеї про унікальність радянської людини, її вищість та особливість на фоні інших народів. Фрази про те, що СРСР насправді переміг “усю об’єднану Європу”. А конкретно в Україні російські медіа та політики сіяли розбрат за принципом: “Народ-переможець живе поруч із нащадками переможених”. Якимось чином події 80-річної давнини почали визначати “якість” людей сьогодні.

Звісно, там де є герої, з’явилися й вороги – Росія почала шукати нацистів. В останні роки перед широкомасштабним вторгненням пропаганда роздмухувала неприховану агресію проти обраних нею “нациків”. В інфопросторі України ширилися повідомлення про те, що “колишні польські території нав’язують іншим регіонам чужу ідеологію”, “відбувається реванш переможених”, “нащадки переможців ніколи не пробачать нащадків переможених”. І навіть заклики показати, хто в домі хазяїн. Класичне накручування загрози та радикалізація. Паралелі з переможеною 80 років нацистською Німеччиною до болю очевидні.

Росія обрала “Пабєду” як ґрунт для своєї ідеології. І виростила на ньому меншовартісте, реваншистське, мілітаризоване російське суспільство. Таке саме суспільство, із якого почалася Друга світова війна.

Насправді, це величезне досягнення українців, що, знаходячись під подібним впливом сусіда, ми змогли вчасно помітити загрозу й стати на бік “пам’яті та примирення”, а не “пабєди”. Засвоїти уроки, а не обіцяти “повторіть” помилки історії.

Сьогодні українці знають, що Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 року, коли гітлерівська Німеччина бомбардувала, зокрема, й Львів. Ще раніше окупували Карпатську Україну. Знають про реальні причини – зокрема пакт Молотова-Ріббентропа – та масштаби війни, у якій брало участь понад шістдесят країн. Пишаються своїми рідними, які зупинили найбільше зло в історії. Та пам’ятають, що Друга світова – була найбільшою в історії трагедією. Лише божевільні хотітимуть жити таким минулим.

СтратКом ЗСУ