«Мирний план» Трампа: наскільки він реальний – для України, РФ та США?
Одна справа – посадити за стіл переговорів ворогуючі сторони, а зовсім інша – змусити їх про щось домовлятися
Напередодні стало відомо, що два радники Дональда Трампа – Кіт Келлог і Фред Фляйц – надали йому план припинення війни Росії проти України в разі перемоги на президентських виборах.
План передбачає:
-
зупинку бойових дій на поточних лініях зіткнення та початок переговорів;
-
припинення підтримки України з боку США у разі відмови від переговорів із Росією;
-
посилення підтримки України та навіть суттєве її збільшення в разі, якщо Росія не погодиться сісти за стіл переговорів;
-
відмову України від вступу до НАТО в середньотерміновій перспективі та прискорений вступ до ЄС;
-
фіксацію де-факто (не де-юре) російської окупації з можливістю повернутися до питання відновлення суверенітету у перспективі;
-
безпекові гарантії України від Заходу способом «озброєння до зубів».
За словами радників, Трамп відреагував позитивно на їхні пропозиції, і начебто схвалив деякі пункти, але які саме – невідомо.
Ми поцікавилися в експертів, як вони оцінюють цей план, наскільки він реальний – для України, для Росії й для США? Йдеться про процес заради процесу, чи про щось більше? Адже одна справа – посадити за стіл переговорів ворогуючі сторони, а зовсім інша – змусити їх про щось домовлятися, йти на компроміси.
Цей план може здатися дієвим лише в теорії, але на практиці – демонструє свою повну недієздатність
Політолог Олег Саакян у коментарі Укрінформу найперше зазначив, що деякі ЗМІ некоректно називають пропозиції Келлога-Фляйца – планом Трампа.
«Це не план Трампа, а план для Трампа. Ми маємо справу з внутрішньополітичною апаратною грою в Сполучених Штатах. Між собою конкурують різні аналітичні центри за те, хто отримає підряди на обслуговування зовнішньої політики в адміністрації Трампа, якщо він переможе на виборах. За посади в Білому домі, в Держдепі. І, відповідно, одна з груп добігла першою, і показала свій план Трампу, на що він «угукнув». І не більше. Це, власне, виходить з коментаря його прессекретаря: «Тільки заяви самого Трампа або уповноважених співробітників його штабу слід вважати офіційними», - звертає увагу пан Саакян.
За його словами, поки що це не план Трампа, а один з можливих варіантів, які йому пропонується на виконання його тези про «швидке» завершення війни за 24 години.
«По-друге, сама модель «не дати зброї Україні» або «дати зброю Україні, як важіль впливу» - це продукт з парадигми простих рішень, які здалеку можуть виглядати геніальними, але при наближенні розумієш всю їх катастрофічність і не реалістичність».
Ну, «не дати Україні зброю»… Це ми вже бачили, коли більш як шість місяців перебували без американської підтримки.
«І що – це привело до того, що Україна капітулювала перед Росією або впадала на коліна перед посередниками, щоб забезпечити припинення вогню? Ні. Тож цей важіль уже продемонстрував свою недієвість. Україна має запас міцності навіть без підтримки США, і низка європейських держав висловила свою готовність підтримувати нас незалежно від позиції Америки, усвідомлюючи всі безпекові ризики та деструктивну роль Росії. Тому важіль впливу щодо надання/ненадання військової допомоги вже продемонстрував свою недієвість», - стверджує політолог.
Цей підхід міг би мати сенс рік тому, коли Трамп вперше про це згадав, але на сьогодні його неефективність очевидна.
«По-третє, ця проста формула не витримує випробування навіть простою логікою. Бо вона діє тільки у випадку, якщо одна зі сторін не хоче сідати за стіл. Не хоче Україна - тоді Україну шантажують ненаданням зброї. Не хоче Росія - тоді шантажують її наданням Україні зброї. А якщо обидві сторони не хочуть? Формула ламається, - наголошує експерт. - Уявити собі ситуацію, коли беззастережно, без вимог і умов – і Росія, і Україна кажуть «так», або одна сторона каже «так», а інша категорично «ні», мабуть, вкрай складно. Очевидно, що Російська Федерація буде виставляти якісь ультиматуми. Навіть в рамках плану Трампа. Так само як і Україна буде виставляти чітко неприпустимі компроміси й вимоги для Росії».
У такому випадку матимемо ситуацію двох «ні».
«Тому ця формула, яка може здатися дієвою в теорії, на практиці демонструє свою повну недієздатність. Таким чином, я б не зосереджувався на серйозному аналізі цієї пропозиції, - каже Олег Саакян. - Водночас варто зазначити, що Трамп, ймовірно, спробує швидко завершити російсько-українську війну шляхом припинення вогню та заморожування лінії фронту, а не реального врегулювання конфлікту. Це несе в собі як виклики й ризики, так і потенційні можливості, оскільки Російська Федерація також не надто зацікавлена у подібному сценарії».
Втім, якщо гіпотетично уявити, що такі переговори відбудуться…
«Російська Федерація буде намагатися перевести все у парадигму конфлікту, суперечки, заперечуючи злочинність своїх дій. А Україна навпаки – заперечуватиме, що це є рядовою суперечкою й акцентуватиме на тому, що ми маємо справу зі злочином, і що це Росія воює з Україною, а не навпаки, і що Україна немає жодних вимог – ані територіальних, ані політичних, ані якихось інших до РФ, які б лежали в основі цієї війни. І якщо Росія припинить війну, то війна закінчиться, а якщо війну припинить Україна, то Росія знищить Україну. Тобто навіть на такому концептуальному рівні простору для компромісу не залишається».
Уже не говорячи про те, що на кожен російський ультиматум може бути виставлений український ультиматум.
«Зона демілітаризації вдовж українського кордону для забезпечення гарантій того, що Росія знову не атакує. Відмова від НАТО… Для нас НАТО – це ядерна парасолька, яка може врівноважуватись лише вимогою про добровільну відмову Росії від ядерної зброї, щоб вона не погрожувала нам. Таких вимог і варіантів можна придумати чимало», - підкреслив політолог.
РФ та Україна стоять на діаметрально протилежних позиціях. То про які переговори може йтися?
Володимир Огризко, міністр закордонних справ України у 2007-2009 рр., керівник Центру досліджень Росії, теж вважає, що на план радників Трампа слід дивитися виключно через призму того, що сьогодні відбувається в Америці. А саме – через призму передвиборчої кампанії, яка набирає обертів.
«Від політиків зараз можуть лунати будь-які заяви, будь-які сентенції, які, однак, до реалій доволі далекі. Тому я раджу не сприймати аж настільки серйозно предмет нашої розмови», - каже дипломат.
Трамп багато чого говорив, то він погоджується на заморозку конфлікту, потім «вилазить» план його радників, а під час дебатів з Байденом наголосив, що не підтримує «мирний план» Путіна…
«Це мені видається передвиборчою риторикою для того, щоб показати, що він (Трамп, - Ред.) мачо, що він крутий, що він може все зробити, як йому хочеться й так далі. Але не більше. Ну, це його право. Зрештою, не нам вирішувати хто буде наступним президентом США. А відтак тут потрібно теж бути акуратними. Ми ж все-таки країна, яка поважає право вибору людей мати ту чи іншу владу. Тому сприймемо те, що буде, безвідносно до наших уподобань. Але я б зараз не став серйозно до цього ставитися. По-перше, не закінчено судові процеси щодо Трампа. По-друге, після дебатів демократи починають говорити про необхідність заміни Байдена. Інтрига ще попереду, а тому передчасно детально вдаватися в аналіз популістських заяв і планів», - акцентує пан Огризко.
Про які переговори може йтися, якщо обидві сторони – РФ та Україна – стоять на діаметрально протилежних позиціях? Путін свою позицію висловив, ми свою позицію висловили, і ці позиції виключають одна одну.
«Тож у мене питання, як у людини, яка брала неодноразово участь в переговорах: про що тоді говорити? Теоретично сісти за стіл, як це пропонують радники Трампа, справді можна (правда не з Путіним, бо це воєнний злочинець, а з якимись його посіпаками), але що з того вийде, яким буде порядок денний таких переговорів, коли немає теми? Традиційно на переговори пишуться відповідні вказівки, делегації дається план роботи, якщо хочете. Втім, який може бути план роботи в такій ситуації? Ми вимагаємо виведення військ, Росія вимагає, щоб ми вийшли з тих територій, які ми контролюємо. Путін вимагає, аби ми не вступали до НАТО, ми вимагаємо ядерного роззброєння РФ. Про що говорити? Тому мені здається, що це все доволі умовні й мало реалістичні речі», - вважає Володимир Огризко.
Трамп однозначно захоче публічно реалізувати якісно відмінну стратегію щодо війни РФ проти України
«План Келлога-Фляйна не варто розглядати як реальний дипломатичний план. Скоріше, це аналітична викладка, яка мала характер орієнтира з метою тестування реакції та проміжного позиціювання напередодні перших дебатів із Байденом, на яких Трамп дошкульно кусав чинного президента США за «слабкість», «недалекоглядність» та «провали у зовнішній політиці», - коментує політолог Олег Постернак.
Тобто цей план - це технологічний інструмент передвиборчої боротьби, результат «програмної інженерії» штабу. Ідейний зміст цього плану будується навколо бажання Трампа знайти щось таке, що вдало вирізняло б його позицію від української політики Байдена.
«Ідея ігнорування принципу територіального суверенітету України для трампівських радників виявилась бажаною і зручною… А цей план непрямо натякає на перспективу переговорів заради переговорів, а не дотриманню справедливості та міжнародного права», - каже експерт.
Реальність будь-якого плану миру (формального чи дієвого, піарного чи реального) буде залежати від різних факторів: бойової спроможності армії РФ, трансформації військової економіки Росії, результативності санкцій, стійкості допомоги Україні, переозброєння Заходу і можливостей оборонної індустрії України, перебігу мобілізації, ну і, звісно, електоральної картини та сприйняття позиції миру серед населення України, США, Росії, ЄС.
«Станом на листопад 2024 року стане надзвичайно актуальним питання: наскільки команда Трампа здатна врахувати поточну комбінацію цих факторів при обрахунку інтересу США в українському напрямку. Зі стовідсотковою гарантією можна сказати, що Трамп однозначно захоче публічно реалізувати якісно відмінну стратегію щодо війни Росії проти України. Питання в тому, до якого боку цей маятник пристане. Або до бажання показати, що він може дати більше зброї Україні, ніж Байден, або до бажання визнати ставку на підтримку України проти РФ провальною через пріоритетність китайської загрози», - зазначив політолог.
У будь-якому разі, перемовини між РФ та Україною - це переговори двох екзистенційних ворогів: РФ не відмовиться від наміру фізично винищити українську націю та демонтувати суверенну державу, а Україна вестиме оборонну війну із розрахунку, що саме бойові дії знесилюють путінський режим та роблять цей російський намір неможливим.
Попри те, що окремі частини плану справедливо критикуються фахівцями, він таки має потенціал для перехоплення ініціативи Україною та США
А це – політичний експерт Андрій Сеньків: «Цей план не новий. Він був розроблений Келлогом і Фляйцем ще наприкінці 2023 року. З того часу ця так звана «стратегія», частково викладена в їхніх публікаціях «EXPERT INSIGHT: Ukraine End State» (Експертний погляд: Кінцевий стан України) та «America First, Russia, & Ukraine» (Америка понад усе, Росія та Україна), предметно обговорювалась в західних експертних колах, а деякими провідними американськими часописами навіть згадувалась в контексті можливої політики другої адміністрації Трампа.
Пан Сеньків каже, що хочемо ми того чи ні, але Україна ще 2016 року стала частиною внутрішньої політики США. А з 2022 року ми все глибше «закопуємось» там. Це неминуче, зважаючи на рівень допомоги нам у захисті від російської агресії.
«Будь-які «мирні плани», за якими Україна здійснить поступки Росії та не відновить територіальну цілісність, будуть йти всупереч міжнародного та національного права – питання зміни кордонів України повинне вирішуватися на всеукраїнському референдумі, призначеному Верховною Радою України, провести який згідно з чинним українським законодавством наразі неможливо, - акцентує експерт. - А будь-який підписаний Кремлем документ, де визнаватиметься територіальна цілісність України, буде для РФ юридично нікчемним і не створить жодних правових наслідків, окрім тих, що пов’язані з його недійсністю у РФ. Адже Конституція РФ забороняє вихід зі складу Федерації будь-яких територій, які вже були включені (йдеться про анексовані українські території Луганської, Донецької, Запорізької, Херсонської областей та АР Крим, - Ред.)».
Попри те, що окремі частини цього плану викликають несприйняття та справедливо критикуються фахівцями, у ньому розставленні розставлені пастки й для росіян.
«Я вважаю, що він має певний потенціал для перехоплення ініціативи Україною та США. На відміну від теперішньої стратегії «реагування та управління ескалацією», при вмілому підході є цілком реальна перспектива ситуації, коли на полі бою та при переговорах з росіянами ми виступатимемо з позиції сили. Дещо суперечливі положення цього плану та подекуди брак конкретики лише сприяють тому, аби прогалини були заповнені українською стороною. Звісно, це не буде початок шляху до миру, але це можливий шлях до такого тимчасового перемир’я, коли після відновлення бойових дій співвідношення сил буде на користь України», - вважає пан Сеньків.
Загалом, погіршення ситуації для України від можливих дій другої адміністрації Трампа наш співрозмовник вважає сильним перебільшенням. Навіть зважаючи на всім відоме особисте ставлення Дональда Трампа до України та намагання російсько-українську війну «замкнути» на європейців, аби самим зайнятися питанням протистояння із КНР.
«Навпаки, небезпека криється в тому, як саме український політикум, медіаспільнота й активна громадськість сприймає Республіканську партію нового зразка. Маніпуляція, перекручування, виривання із контексту їхніх заяв – при високій ймовірності того, що саме їхній представник буде наступним господарем Білого дому – це погана політика для партнера, який просить про допомогу. Двопартійна підтримка – запорука нашого виживання, тому справжнє занепокоєння викликає загальне намагання ситуативно маневрувати, замість вибудовування сталих довірчих відносин з усіма», - резюмував Андрій Сеньків.
Мирослав Ліскович. Київ