Що нам із кремлівських хороводів навколо Трампа?
Розбираємо реакцію роспропу на президентські вибори у США
Швидко минули вісім років. І вже призабулося, як у 2016-му російські можновладці та пропагандисти чекали перемоги Трампа, бажали її, ледве не молились на неї. А коли вона настала, відкорковували шампанське і проголошували тости… Як виявилося, то були завчасні радощі. Попри деякі теплі слова в бік Кремля, новий президент показав себе переговірником складним і непередбачуваним. У воєнну пору також слід пригадати, що десь посередині свого президентського терміну Трамп, з одного боку, промацував тему виходу з НАТО. А з іншого, – саме за нього стався зразково-показовий бій у сирійській провінції Дайр-ез-Зор. Російські «вагнерівці» тоді втратили кількасот найманців, а з американського боку не було жодного постраждалого. І в поєднанні цих двох фактів – весь чи майже весь Трамп, принаймні на безпековому трекові.
Тому й не дивно, що тепер роспроп діє на трампівському напрямкові більш обережно. Якщо вісім років тому пропагандистські закиди Москви нагадували запрошення на тісний парний танець, то тепер це – радше хороводи в кілька різних кіл і напрямків, які крутять(ся) довкруж кандидата у президенти від республіканців.
РОБОТА РОСПРОПУ В ШИРОКИХ МЕЖАХ… ЯКІ ДОЗВОЛИВ ПУТІН
Останній тиждень події в рамках сюжету американських виборів завертілися дуже швидко та часом непередбачувано. Замах на Трампа. Національний з’їзд Республіканської партії (15–18 липня). Офіційне висунення Трампа. Оприлюднення дещо неочікуваної кандидатури на посаду віцепрезидента Джей Ді Венса. Паралельно – виступи на з’їзді, великі інтерв’ю та короткі репліки тандема кандидатів. Це все – широкий простір для роботи роспропу. І можна було б очікувати, що він запрацює на повну потужність, підтримуючи якогось «свого» кандидата.
Та ні, цього не сталося. Відповідно до сигналу, поданого зверху. Він полягав у реакції диктатора, самого Путіна, точніше, у відсутності такої, що само собою теж є реакцією. Як пояснив Дмітрій Пєсков, Путін після замаху не дзвонитиме Трампу, усе, що відбувається, – внутрішня справа США. Відповідно побажань здоров'я, якоїсь особистої підтримки від ВВП також не буде.
Чому так? Пригадується американське розслідування щодо можливого втручання Росії у вибори-2016. Хоча… здавалося б, Путіну, істоті, на яку виписаний ордер на арешт (хоча й за іншою справою), боятися нічого. Та ні, навіть для настільки «bad boy`а» бувають ситуації, коли ліпше постояти осторонь. Щоби комфортніше, за потреби, було діяти потім.
До того ж у Кремля дійсно є вагомі перестороги щодо кандидатури Трампа як можливого президента. І це в російських медіа, навіть таких брутально пропагандистських, як «РІА Новості», прописано недалеко від дійсності. Що також не є випадковістю. Це закон російської контрольованої преси: якщо правитель в якомусь питанні підкреслено відсторонився, то можна – і навіть потрібно! – писати близько до реальності.
Утім, про це пізніше. А почнемо все ж таки з пропагандистських дурниць, яких вистачає. (Коли говориш про Росію, починати бажано саме з цього).
І перший кремлівський хоровод крутиться навколо чого?.. Та-дам-м! Ну, звісно, навколо традиційного для роспропу «українського сліду», який росіяни за потреби знайдуть, здається, і в геологічних зразках мезозою. То що ж казати про зовсім близьку подію, типу замаху на Трампа?
«УКРАЇНСЬКИЙ СЛІД»-1. ВІД РУСОФІЛА НА ЗАРПЛАТІ ДО ЕКСКОРА NYT
Відповідно оприлюднена ця версія, що завжди напоготові, була дуже швидко, уже за кілька годин після пострілів, у неділю вранці. Зрозуміло, що таку нісенітницю про «український слід» могли поширювати тільки дуже особливі люди, яким уже нічого соромитись. Ну от, наприклад, венесуельский «журналіст» з газети «Últimas noticias» («Останні новини») Хуан Мігель Діас Феррер (русофіл на зарплаті, і це не жарт, оскільки він – один із засновників «Міжнародного руху русофілів»).
От його аргументація: «Можна припустити, що до злочину причетні прихильники України та агресивної позиції НАТО… Це можуть бути ті самі люди, які 15 травня намагалися вбити прем'єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо, що займав несприятливу для українського режиму позицію». Сказав, як відрізав – відповідно «не можна виключати гіпотезу про причетність українських спецслужб».
Показова деталь. Оскільки чогось, хоч якось схожого на докази, немає, автор використовує формулювання, що захищають від кримінальних позовів про наклеп: «можна припустити», «не можна виключати». Далі ТАСС це підхопило (а також «можна припустити та не можна виключати», що перед тим організувало) і поширило Росією.
Одночасно точнісінько така ж «версія» вийшла в «Соловьёв LIVE». На слот під назвою «На заре», який починається о 5:00, запросили людину вже більш вагому й відому – Джона Варолі. Ведучі-роспропівці представили його «як колишнього журналіста New York Times». І це той рідкісний випадок, коли вони не збрехали. Справді, ще півтора-два з половиною десятиріччя тому Варолі як кореспондент у Росії працював з такими шанованими виданнями: NYT, Radio Free Europe / Radio Liberty, International Herald Tribune, Bloomberg News, Reuters.
Але «щось пішло не так», і тепер він, як пише англомовна преса світу, – «незалежний проросійський експерт-коментатор на RTVI». Перші два слова визначення – просто дивовижне формулювання, яке приголомшує рівнем толерантності. (А телеканал RTVI – російськомовний мовник на закордон теж типу незалежний). То от що сказав «незалежний проросійський»: «Я вважаю, що це дійсно можуть бути українські спецслужби. Вони можуть стояти за цим замахом – за замовленням Білого дому, за замовленням нашої олігархії… Може бути – дійсно українські спецслужби, це більш вірогідна версія».
І знову, звісно, усі ці запобіжні «я вважаю», «може бути». Якщо їх використовувати, то поруч можна верзти будь-що. Наприклад: «Я вважаю, що Джон Варолі щодня на ніч займається канібалізмом. Може бути, справді, це вірогідна версія».
«УКРАЇНСЬКИЙ СЛІД»-2. НУ ЯКЕ Ж ЛАЙНО БЕЗ МЕДВЕДЧУКА?..
А через дві з половиною доби Кремль надав слово ще одному видатному слідопитові українських слідів на зарплаті Вікторові Медведчуку. Той опублікував відкритого листа «шановному пану Трампу», в якому йдеться про таке: «Думаю, що у справі про замах на вас з'явиться український слід». (І знову це чарівне «думаю, що»). Аргументація? За словами «знаменитого юриста» (як у нас колись казали) Медведчука, Трамп став особистим ворогом «українського неонациста Зеленського» через те, що хоче зупинити бойові дії в Україні. Тому він, за версією «юриста», «не зупиниться ні перед чим, аби завадити вам (Трампові, – ред.) виграти президентські вибори».
Зачекайте, щось тут не так… Адже Зеленський висловив співчуття Трампу й побажав швидкого одужання – вже о 7:39 у неділю. На відміну від Путіна, що, як ми зазначали вище, цього принципово не робитиме. То хто ж тут насправді терорист?.. Як не в цьому конкретному випадку, то в інших.
І все ж таки, попри такі яскраві, хоча й безглузді висловлювання, версія про «український слід» залишається для роспропу в цій історії не головною, боковою, про запас (може, ще й стане у пригоді). А два-три головні хороводи крутить Кремль навколо інших тем.
ЩЕ ДВА ХОРОВОДИ РОСПРОПУ: ЗАНЕПАД США ТА МИРНІ ПЕРЕГОВОРИ
Насамперед це масове биття батогом американської демократії. За московською версією, після замаху на Трампа її можна вважати повністю неспроможною в усьому («сам замах свідчить, що Штати відверто пішли врізнобіч»). І тут є своєрідний розподіл праці. Російські можновладці, «наближені до тіла», усі ці пєскови, захарови, володіни просто констатують «приреченість США», та й усього Заходу, який він очолює. А вже далі пропагандистська обслуга додає подробиць, пускаючи слину, у мріях про занепад Америки. Ще одна межа розподілу брудної інформроботи поділена між ТБ+радіо та паперовою пресою+інформагентствами. Онлайн-медіа з живим голосом і картинкою, що рухається, більш відверті та жорсткі у своїх антиамериканських закидах.
Що ж до суті, то, за російською версією, «Захід, як відомо, загниває, зокрема й тому, що перебуває під гнітом ліберальних ідей». Водночас «Дональд Трамп – по-своєму символ трощі одного світу й наставання чогось іншого». Тобто в цьому «кремлівському хороводі» головна цінність Трампа як можливого наступного президента – у гаряче очікуваній Москвою дестабілізації США та усього демократичного світу.
Цікаву та окрему роль при цьому прописує роспроп кандидатові у віцепрезиденти Венсу. Молодий і перспективний (2 серпня відсвяткує 40-річчя), він, на думку роспропівців, підхопить від патрона, який старіє (несподіванка – роспроп таки визнає, що старий не тільки Байден), конструктивні ідеї трампізму й понесе їх далі, углиб XXI сторіччя. І вже там перетнеться для співпраці з вічно юним Путіним. Не дуже логічно – з огляду на ідеологічну мобільність Венса, але для російського елохторату – норм.
Ще один масштабний хоровод крутиться навколо теми ставлення Трампа, а також тепер вже й Венса до України та допомоги їй (тобто нам). Звісно, тут ретельно відслідковуються та коментуються всі більш-менш негативні заяви. Отже, сама собою випливає й тема «мирних переговорів» у російсько-українській війні, адже Трамп неодноразово обіцяв закінчити її за 24 години.
І тут у роспропівську інтонацію, що загалом є бадьорою, починають вплітатися і тривожні нотки. Адже в цьому питанні Трамп у бік Росії говорить з тією ж різкістю, що й у бік України (починаючи з преамбули, що за його президентства Путін взагалі не поліз би в сусідню державу). І це насправді дошкульно для пропаганди країни-агресора. Бо ж вони мають бути у своїх виступах такими потужними, такими сміливими й на білому коні… Навіть більше, це не просто дошкульно, а й небезпечно, бо в разі необережного висловлювання може «світити» і стаття за фейки, наклеп на ЗС РФ або зазіхання на територіальну цілісність РФ (останнє – у разі обговорення статусу тимчасово окупованих територій, на що, наприклад, натякав Венс).
Через те роспроп вважає слушним посилатися на партнерські мирні ініціативи Сі Цзіньпіна, Ердогана або поїздки самозваного глави ЄС Орбана туди-сюди (вибачте, не можу себе примусити назвати це «човниковою дипломатією»).
РЕАЛЬНІСТЬ + ТРОХИ БОЖЕВІЛЛЯ: РИЗИКИ, ЯКІ НЕСЕ ТРАМП РОСІЇ
І тут треба перейти до пункту, обіцяного на початку, – близький до реальності (звісно, з певними вкрапленнями пропагандистського божевілля) опис небезпек і проблем, що може нести країні-агресору ймовірний президент Трамп.
Дійсно, якщо згадати попереднє президентство республіканця, то серед досягнень російської дипломатії на цьому напрямку були лише деякі теплі слова на адресу Ерефії та її правителя, але не справи. Надійно буксували переговори про непоновлення ядерних випробувань та обмеження стратегічних наступальних озброєнь.
Ще гірше – на напрямках російських партнерів. Ну, хіба що Трамп двічі зустрівся з Кім Чен Ином, про якого спочатку говорив дуже жорстко. Але це й усі «досягнення».
Щодо Ірану та його партнерів і сателітів на Близькому Сході позиція Трампа була надзвичайно жорсткою. Достатньо згадати три факти: скасування «іранської ядерної угоди» 2015 року, визнання Єрусалима столицею Ізраїлю та ліквідацію генерала Сулеймані, що керував мережею терористів і підконтрольних Тегерану проксі-армій.
Ну й Китай… Адже Трамп і Венс кажуть, що переговори потрібні, аби відірвати Москву від Пекіна. І далі більш потужно протистояти КНР. З цієї послідовної тріади дій Кремлю підходить лише перша частина – «переговори». Далі ж – просто жах: «Всі ідеї про "мирні переговори" зведуться до того, що Трамп спробує поторгувати поліпшенням відносин Росії та США в обмін на розрив відносин Москви та Пекіна. Чи це вигідно для нас (Ерефії, – ред.) у довгостроковій перспективі? Відповідь очевидна».
Що там ще? Критичне ставлення Трампа до НАТО та партнерів по євроатлантичній спільноті. Ну, є таке. Але ж навіщо? За російською версією він планує скинути українські проблеми та допомогу Україні на плечі європейців тільки для того, щоб більш стабільно та масштабно допомагати Тайваню. Тут корисно буде навести біснувату цитату пропагандистів:
«Республіканці хочуть випробувати на цій країні (Китаї, – ред.) ту ж схему, що демократи пробували на Росії: обмежений військовий конфлікт у районі Тайваню, "пекельні санкції" , щоби позбавити КНР ринків збуту та джерел ресурсів, спроба деморалізувати та розорити населення, розгойдати його на бунти й так послабити країну, що вона піде під американське управління просто для того, щоби припинити весь цей кошмар».
Тобто і тут – зазіхання на братський Пекін, чого Москва, зрозуміло, допустити не може!
КРЕМЛЬ ГОТУЄТЬСЯ ДО ВІКНА МОЖЛИВОСТЕЙ
Отже, що залишається, якщо зіставити чисту (у своєму бруді) російську пропаганду та пропаганду з елементами реалізму? Кремль насправді чудово розуміє, що надійних довгострокових перспектив можливе президентство тандема республіканців йому не дасть. А є більш-менш короткострокове «вікно можливостей», допоки Трамп чесно намагатиметься виконати свою передвиборчу обіцянку про «мир за 24 години» і не стикнеться з імперською непохитністю Москви та її ж любов’ю до «старшого брата» на південному сході. І от саме до використання цього шансу на максимальне розхитування ситуації у США, Україні та усьому демократичному світові, включно з ЄС і НАТО, готується тепер Кремль.
Утім, робить це дуже своєрідно. Якраз тепер, паралельно з Республіканським з’їздом у Мілуокі, у Нью-Йорку перебуває Сергій Лавров, який головує в Радбезі ООН (з 1 липня – за диким у цьому випадку принципом черговості). Ерефія ініціювала дебати в Радбезі на обкладинково красиву тему «Багатостороння співпраця на користь формування більш справедливого, демократичного та сталого світоустрою» (16 липня). Плюс ще два спеціальних засідання: перше – про ситуацію на Близькому Сході (17 липня); друге – про співпрацю ООН з ОДКБ, СНД і ШОС (19 липня), як визнає сам роспроп, м’яко кажучи, неактивну.
То що ж привіз в ООН і в Америку Лавров? Може, щось нове, креативне? Ні – все те саме: традиційні пропагандистські кліше про Україну й нападки на США, Захід і їхню роль у світі.
Останнє навряд чи можна вважати добрим доповненням до трампівського слогана «Make America Great Once Again» (таку назву матиме його заключна промова 18 липня на з’їзді республіканців). Але такий збіг у термінах може й не бути випадковим. Хтозна, можливо, є домовленість про контакт Лаврова з кимось із Республіканської партії або експертів, наближених до неї. Офіційно – задля справи миру, реально – для підготовки максимально ефективного використання Кремлем вікна можливостей, згаданого вище.
І останнє. Так, зараз неможливо передбачити, хто переможе на виборах у листопаді. Але про логіку та дії одного ймовірного переможця, Байдена, відомо та зрозуміло майже все. А от щодо Трампа.2.0 білих плям, непередбачуваностей є дуже багато, попри деякі знання про Трампа.1.0.
Тому тепер почалася своєрідна гра в «перетягування Трампа». Це, наприклад, добре видно по протилежних коментарях сторін після нещодавніх зустрічей Дональда то з Віктором Орбаном, то з Борисом Джонсоном (що відомий українцям як Джонсонюк). Так, це небезпечна гра для України, що відбиває агресію жорстокого ворога. Але вона вже йде, і в ній треба брати участь, ретельно вдивляючись, як можна реалізувати свої вікна можливостей, нейтралізувати найбільші ризики. І враховуючи, що це «перетягування» відбувається одночасно з описаними хороводами навколо того ж Трампа.
Олег Кудрін, Рига
Перше фото: AA