Візит Кулеби до Китаю: Чому в Піднебесній вирішили повернутися до «посередництва»

Що приховано за відмінностями в повідомленнях української та китайської сторін про результати переговорів

Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба цього тижня вперше від початку великої війни здійснив візит до Китаю і провів повноцінні переговори з китайським колегою Ван Ї. Це важлива подія для двосторонніх відносин і в контексті припинення варварського російського вторгнення і відновлення миру в Україні.

Тож варто детальніше поглянути, чому саме тепер відбулася ця поїздка та якими можуть бути її наслідки для миру в Україні.

ПЕКІН ОБРАВ МОМЕНТ

Україна від самого початку повномасштабного російського вторгнення прагнула прямих контактів із китайським керівництвом. Зусилля українських дипломатів, партнерів та активність Президента Володимира Зеленського, який багато разів публічно звертався до китайського колеги Сі Цзіньпіна, принесли результат лише через понад рік війни – у квітні 2023-го лідери двох країн поговорили телефоном. Відтоді на найвищому рівні контактів не було, хоча Київ пропонує Пекіну такий діалог постійно.

Міністри закордонних справ телефоном не спілкувалися, проте мали змогу зустрічатися на різних міжнародних заходах. Востаннє Кулеба розмовляв із Ван Ї в лютому на Мюнхенській безпековій конференції. Тоді китайський топдипломат запевнив, що Китай не продає Росії летальну зброю для війни проти України.

Однак такі короткі перемовини «на полях», коли за один день міністри зустрічаються з понад десятком колег із різних країн, не можуть замінити повноцінних переговорів. Тож організація двостороннього діалогу міністрів стала головним завданням українського зовнішньополітичного відомства на китайському напрямку.

У МЗС Китаю за майже два з половиною роки російської війни в Україні зібралася, певно, купа дипломатичних нот від української сторони з пропозиціями різних варіантів зустрічей міністрів. Рішення про дату візиту було за Пекіном, і якщо воно ухвалене саме тепер, то це означає, що китайські лідери визнали цей момент найбільш вдалим для себе.

Чому? Бо китайські очільники вирішили застосувати на свою користь поширені припущення про ймовірне зменшення підтримки України її західними партнерами. У Піднебесній вважають, що у США після виходу Джо Байдена з перегонів, за нового президента, особливо якщо ним буде Трамп, позиція Вашингтона з підтримки України зміниться, а в Європі у цей час зростає присутність у владі правих політсил, які закликають до скорочення допомоги Україні.

Далі йде припущення, що українське керівництво остерігається важких наслідків втрати західної допомоги на полі бою і шукатиме надійнішого партнера для припинення війни. І, звісно ж, такою силою є лише Китай, що, як постійно повторюють у МЗС КНР, «стоїть на правильному боці історії» і закликає до негайного припинення вогню та мирних переговорів.

Китайські оглядачі, як проурядові, так і більш критично налаштовані до зовнішньополітичного курсу свого уряду, одностайні в тому, що поїздка Кулеби надсилає саме такий сигнал – Україна відчуває незахищеність через зростальну ймовірність переобрання Трампа та сплеск правих політсил у Європі й все більше визнає роль Китаю у сприянні мирним переговорам. Тобто, як вважають у Китаї, Київ стає поступливішим, починає схилятися до «мирних» ініціатив Пекіна, тому настав час цим скористатись і отримати бонуси на міжнародній арені.

ЧЕРГОВЕ ПОВЕРНЕННЯ ДО ІДЕЇ ПОСЕРЕДНИЦТВА

Розпочавши минулого року власний проєкт «мирної місії» за участі спецпредставника Лі Хуея, Пекін був серйозно налаштований стати посередником у врегулюванні війни між Україною і Росією. Та, повернувшись зі свого турне, посол Лі констатував, що Київ і Москва мають повністю протилежне бачення умов для переговорів, і цей процес наразі неможливий. Риторика китайської дипломатії про посередництво різко пішла на спад і на кілька місяців зникла.

Приблизно за рік, у березні, Лі відвідав ті ж столиці і з тим же результатом. Проте тоді, як писало з посиланням на європейських чиновників видання The Wall Street Journal, спецпредставник Китаю вже пропонував західним політикам віддати Росії окуповані українські території, аби зупинити війну. Таку пропозицію європейці, звісно ж, відкинули, але, схоже, вона залишається в умовному «пакеті посередницьких пропозицій» китайців.

Тут доречно вказати на еволюцію підходів Пекіна до завершення війни в Україні. Першим був відомий «мирний план із 12 пунктів», що отримав критичні оцінки в Україні, Європі та США як такий, що пропонує узаконити захоплення українських територій Росією. Та важлива деталь – у цьому плані першим був пункт про повагу до суверенітету всіх країн та цілей і принципів Статуту ООН.

Наступна ініціатива отримала назву «консенсус із шести пунктів», оголошений Китаєм і Бразилією. У ньому вже – жодної згадки про повагу до територіальної цілісності й суверенітету країн чи Статуту ООН, лише заклик негайно припинити бойові дії і розпочати мирні переговори, без необхідності звільнення територій, які окупували росіяни. У проміжку між цими двома документами згадані тези зникли і з офіційної риторики китайської влади.

Кому вигідне негайне припинення вогню на лінії фронту, зрозуміло: лише країні-окупанту. За таких обставин жертва нападу, Україна, буде вимушена погоджуватися з усіма вимогами й ультиматумами Росії, кількість яких постійно зростає, немов апетит хижака під час полювання.

Тут ще один важливий нюанс – нейтралітет Китаю не передбачає чіткого визначення агресора і жертви. З погляду Пекіна, що базується на його власних амбіціях світового лідерства і прагненні змінити нинішній світоустрій, у війні винні рівною мірою і Росія, і Україна. Тому Китай не підтримує жодну зі сторін, що воюють, тобто не передає військову допомогу, бо продажі РФ продукції, з якої можна виробляти озброєння, Пекін такою не вважає.

Запрошення Кулеби якраз і може свідчити про чергову спробу Піднебесної, натхненної новим дипломатичним успіхом у єднанні конкурувальних палестинських груп, виступити «нейтральним» посередником між Росією та Україною. Тобто настав вдалий момент, щоби продемонструвати свій вплив і захопити лідерство у процесі врегулювання.

РЕЗУЛЬТАТИ ПЕРЕГОВОРІВ І АКЦЕНТИ

Зустріч Кулеби з Ван Ї проходила в місті Гуанчжоу, одному з найбільших у світі (з населенням близько 16 мільйонів людей) адміністративному центрі багатої південної провінції Ґуандун. Переговори тривали понад три години, довше від запланованого, а повідомлення про них української і китайської сторін вийшли з дещо різними акцентами.

Український топдипломат написав в інстаграмі: «Міністр закордонних справ Китаю Ван Ї чітко погодився, що в Україні потрібен справедливий і сталий мир, а не його ілюзія, і підтвердив повагу до суверенітету та територіальної цілісності нашої держави». Це найголовніша і найважливіша для України політична позиція Китаю за нинішньої ситуації, описаної вище.

Кулеба також привернув увагу китайської сторони до того, що Україна розпочала переговори про вступ до ЄС, і запропонував обговорювати двосторонні відносини, зокрема, через призму майбутнього членства України в ЄС та відносин Китаю з Євросоюзом. Він додав, що російська агресія є перешкодою не лише для розвитку України: «Вона також стоїть на заваді міжнародної стабільності й розвитку добросусідських відносин, зокрема розвитку торгівлі між Китаєм та Європою».

Окремо український міністр акцентував на двох непорушних принципах: жодних домовленостей про Україну без України й повна повага до суверенітету та територіальної цілісності України. «Якщо ці два принципи дотримуються, ми можемо вести будь-які розмови й шукати будь-які рішення», – наголосив Дмитро Кулеба. За його словами, Україна вестиме переговори з російською стороною, коли Москва буде готова до доброчесної розмови.

«Переконаний, що справедливий мир в Україні відповідає стратегічним інтересам Китаю, а роль Китаю як глобальної сили миру є важливою», – зазначив Кулеба.

Тобто українські учасники підкреслили заяву Ван Ї про повагу до суверенітету й територіальної цілісності України та підтримку справедливого і тривалого миру для нашої країни.

Китайська сторона розставила дещо інші акценти. На чільне місце було поставлено тезу про мирні переговори.

«Міністр закордонних справ Китаю Ван Ї на зустрічі з українським колегою Дмитром Кулебою в Гуанчжоу зазначив, що врегулювання "конфлікту в Україні" має проходити за столом переговорів», – заявила на брифінгу речниця МЗС КНР Мао Нін. Офіційно в Китаї війну називають «українською кризою» чи «конфліктом в Україні».

У комюніке МЗС КНР на початку йде цитата Ван Ї, що Китай і Україна є дружніми державами. Далі наводяться його слова про сигнали останнім часом від України і Росії про готовність до переговорів, проте він був вимушений визнати, що умови та час для цього ще не назріли.

«Ми підтримуємо всі зусилля, які сприяють миру, і готові надалі відігравати конструктивну роль для припинення вогню та відновлення мирних переговорів», – сказав Ван Ї.

Підтримці територіальної цілісності й суверенітету України чи миру на основі статуту ООН у китайському повідомленні місця не знайшлося. Про безпеку в ньому згадується лише двічі, та й то в контексті подяки українській стороні за сприяння з евакуацією громадян КНР на початку вторгнення і сподівання, що український уряд сприятиме безпеці китайців, які тепер перебувають в Україні.

Доволі показові відмінності. Видається, що кожен учасник переговорів почув те, чого найбільше хотів. Із таким підходом і результат буде відповідний – кожен залишається на своїх позиціях, зближення не очікується.

НАСЛІДКИ ДЛЯ УКРАЇНЦІВ

Певно, ні в кого й не було ілюзій, що одна зустріч міністрів закордонних справ України і Китаю прокладе шлях до припинення російського вторгнення й відновлення миру. Її головна цінність – у самому факті проведення й очікуваннях, що Пекін нарешті готовий чути не лише Москву, а й Київ. Хоча тут більше скептицизму, бо, найімовірніше, діалог головних дипломатів України і Китаю очікуватиме доля «контактів» на найвищому рівні – затишшя.

Можливо, таке припущення занадто песимістичне, але така реальність. Для Пекіна Україна перейшла до конкурентного західного табору, зв’язки з яким тепер рухаються по наростальному конфліктному трекові, й відповідно випала з кола пріоритетних партнерів.

Водночас повністю лояльна Росія – відданий протистоянню із Заходом стратегічний партнер з усе ще доволі міцною, попри санкції, економікою, великими запасами критичної сировини та достатньо ємним ринком для китайської продукції. До того ж Москва має крісло в Раді Безпеки ООН, важливий актив для Китаю в його планах перебудувати чинний світовий порядок під себе, прикриваючись боротьбою за права країн Глобального Півдня.

Тож вибір Китаю на користь продовження, а то й посилення політики «проросійського нейтралітету» – очевидний. Та й радикальні зміни зовнішнього курсу не у традиціях китайської політики.

Однак і применшувати значення контакту Кулеби з Ван Ї не варто. Це справді перша нагода донести безпосередньо китайському керівництву українське бачення причин розв’язаної Росією війни та подій, що її супроводжують, включно зі злочинами росіян. Місії Лі Хуея в цьому контексті теж важливі, проте він дуже далекий від вершини китайської влади і його інтерпретації сприймаються по-іншому.

Ван Ї – зовсім інша особа. Він не лише міністр закордонних справ, чиє відомство реалізовує зовнішньополітичний курс країни, а і член ЦК Компартії Китаю та керівник комісії з міжнародних відносин ЦК КПК, де ухвалюють рішення щодо зовнішньої політики КНР.

За своєю партійною посадою, що стоїть вище від державної, Ван Ї є головним зовнішньополітичним радником лідера країни і напряму спілкується із Сі Цзіньпіном. Без сумніву, він звітуватиме особисто Сі й про переговори з Кулебою, тож лідер Китаю точно знатиме про все, що сказав український міністр.

Та цього не вистачить не те що для зміни курсу КНР, а навіть для корегування позиції. У російсько-українській війні та ескалації протистояння Росії із Заходом інтерес Китаю полягає точно не в перемозі України.

Пекін жахає програш Москви, бо в історії російської імперії після таких катаклізмів наставали часи смути з приходом до влади нових режимів. Тепер у Кремлі – найлояльніший до Пекіна і частково (не варто перебільшувати) залежний від нього правлячий режим.

Відносини між двома кранами реально близькі до ідеальних, у їх розумінні, а поразка у війні може зруйнувати все, привівши на вершину влади в РФ, якщо це утворення взагалі збережеться, політиків, які відвернуться від Китаю. Останнє малоймовірне в умовах антизахідної істерії в нинішній Росії, та ризикувати – не у стилі китайців.

Одним із важливих меседжів, які висловив Кулеба, стала заява про бажання і готовність України вести переговори з Росією. Китайські політичні експерти звернули на це особливу увагу, хоча й випустили її продовження, що такі перемовини можливі лише у разі справжньої готовності Москви до серйозної дискусії. Тепер, на їх думку, головне питання полягає в тому, чи хоче Москва вести переговори.

Китай вирішив зіграти на посередництві саме тепер виключно заради власної вигоди, бо побачив, як йому здається, ознаки послаблення підтримки України з боку Заходу на тлі виборів у США й посилення правих у Європі. Дуже вдалий момент, щоби знову спробувати запропонувати себе посередником і не лише врятувати путінський режим, а завдяки Україні посилити його і зміцнити позиції Москви на світовій арені.

Та швидше може виявитись так, що китайці наступлять на старі граблі і прорахуються, бо вчергове послуговуються спотвореними даними росіян – від пропагандистів зі ЗМІ до уряду, а також деяких своїх європейських друзів, як-от прем’єр-міністра Угорщини Орбана. У картині світу цих персонажів Україна вже зазнала поразки та ось-ось капітулює і зникне зі світової мапи.

Відмовляючись чути Україну, Пекін припускається великої помилки, як і один божевільний «стратег» у Кремлі, що 24 лютого 2022 року мріяв узяти Київ за три дні і прибрати Україну до рук. Такий же «успіх» очікуватиме й посередництво Китаю, якщо там не врахують реальності. Так, ситуація у світі змінюється, але Україна продемонструвала здатність знаходити рішення і тримати удар за будь-яких складних обставин.

«Я пояснив на прикладі історії, на прикладі сьогоднішніх подій, що Україна не прогнулася під жодним ультиматумом Путіна, під страшним воєнним ударом Путіна. І Україна ніколи, на жоден сантиметр не прогнеться, якщо будь-хто – незалежно з якої частини світу – спробує говорити з нами мовою ультиматумів», – сказав Кулеба Ван Ї. Було б дуже добре, щоб ці слова в такому ж вигляді донесли до Сі та решти лідерів Китаю, – може, і змусять по-іншому поглянути на цілі місії посередництва.

Володимир Сидоренко, Пекін
Фото: МЗС