Чергова стратегічна поразка Путіна: як Китай освоює ще один «традиційний регіон впливу Росії»

Що розповіли китайські лідери про плани масштабної експансії на Африканському континенті

У перший тиждень вересня Пекін учергове став містом підвищеної безпеки, військові та поліція – на кожному перехресті й підземному переході, на всіх мостах і станціях метро. Таке посилення безпекових заходів супроводжувало важливу подію – саміт Форуму китайсько-африканського співробітництва, на який до столиці Піднебесної завітали більше 50-ти лідерів держав Африки, регіональних африканських та міжнародних організацій, включно з генеральним секретарем ООН Антоніу Гутеррешем.

Цей саміт лідери Китаю назвали найбільшою дипломатичною подією року в КНР і мали на те всі підстави.

НОВІ МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ КИТАЮ В АФРИЦІ

Китайське керівництво приділяє підвищену увагу відносинам із африканськими країнами уже достатньо давно. Той же Форум китайсько-африканського співробітництва (FOCAC, Forum on China-Africa Cooperation) був створений іще в 2000-му році, за часів попередниці нинішнього Африканського Союзу (існує з 2002-го) Організації Африканської Єдності, заснованої у 1963-му році для подолання колоніалізму на континенті.

Проте раніше «розвернутися» в Африці на повну Китаю заважали присутність Сполучених Штатів (як і в будь-якому іншому регіоні планети), європейців та Росії. Зараз же, коли, як каже офіційний Пекін, «у світі прискорилися небачені за століття зміни», настав зручний момент для Китаю прискорити поступ в Африці.

Справді, головні конкуренти Піднебесної за вплив на Африканському континенті – Захід і Росія – зосереджені на війні, яку веде Україна проти російського вторгнення. Москва сконцентрована на її загарбницьких цілях в Україні, а решті своїх так званих «традиційних регіонів впливу», зокрема, пострадянським країнам Центральної Азії і значній частині Африці, уваги, а тим паче грошей виділяє все менше.

Західні партнери заклопотані допомогою Україні й дискусіями навколо дилеми, як допомогти Києву перемогти, але водночас не допустити поразки Москви, усе ще остерігаючись неадекватної реакції її правителя з ключами від ядерної зброї. Крім того, у Вашингтоні і європейських столицях зі зростаючою тривогою дивляться на Близький Схід, де конфлікт між Ізраїлем і радикалами з ХАМАС балансує на межі переростання у регіональну війну. Тож їм наразі не зовсім до Африки.

Посприяла витісненню з Африканського континенту західної присутності і хвиля військових переворотів, що прокотилася тут в останні кілька років, – Малі та Гвінея (2021), Буркіна-Фасо (2022), Нігер і Габон (2023). Військові хунти, які захопили владу в цих країнах або взяли під контроль уряди ще кількох без застосування зброї, майже одразу висунули вимоги вивести з їх території військові контингенти США і європейських держав, що ті й зробили чи саме зараз роблять.

Африканські еліти дуже радо співпрацюють із Китаєм, бо він підтримує наратив про негативну історичну пам’ять співіснування із західними країнами періоду колоніалізму та публічно намагається контактувати на рівних, хоча дивиться на них зверху вниз через залежність місцевих економічних партнерів від китайських. На відміну від Заходу, КНР не виставляє ніяких політичних умов на кшталт проведення реформ, запровадження екологічних стандартів чи демократизації для економічної співпраці.

Пекіну все одно, яким є устрій африканської країни, і він ніколи не наполягає на зміні режиму. Головне – вдало домовитися з елітами й отримати можливість робити вигідний бізнес. Тож зараз склалися доволі сприятливі умови для експансії Китаю в Африці, і Пекін почав діяти більш наполегливо.

ФОРУМ КИТАЙСЬКО-АФРИКАНСЬКОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

FOCAC, як ішлося вище, Китай і його африканські партнери заснували в 2000-му як платформу для реалізації економічних, зокрема транспортних, проєктів. У такому форматі значно простіше координувати масштабні ініціативи, що передбачають участь кількох країн. Наприклад, видобуток корисних копалин у центральній Африці та їх транспортування територією інших держав до морських портів на узбережжі Індійського океану, звідки вони кораблями прямують до Китаю.

Одним із перших масштабних інфраструктурних проєктів, реалізованих в Африці китайцями за китайські ж гроші, стала TAZARA – залізниця, що поєднує замбійський «мідний пояс», де зосереджено 6,6% світових запасів кобальту, 2,7% міді та багато інших металів, із танзанійським портом Дар-ес-Салам. Далі були залізниця Аддіс-Абеба, Ефіопія, – порт Джибуті, залізниці й порти в багатих на нафту Нігерії та Анголі й на золото та мідь Мавританії у Західній Африці.

Паралельно Піднебесна розбудовує культурні й освітні зв’язки з країнами континенту, першочергово через мережу інститутів Конфуція, афілійованих із урядом країни установ, які пропагують китайську мову і культуру, а з 2011 року в рамках проєкту «Надія» (Hоре) китайці будують заклади освіти для африканських дітей.

Останніми роками Китай активізувався в безпекових питаннях і збільшує не лише продажі своєї зброї на Африканський континент, а й кількість спільних військових навчань із місцевими арміями та правоохоронцями.

Для китайських очільників країни Африки є надзвичайно зручними і вдячними партнерами. Африканські уряди повністю приймають цивілізаційну першість Китаю, легітимізують його політичну модель, беручи за взірець для себе, а китайський алгоритм національного розвитку й підвищення добробуту населення вважають ефективнішим за західний.

На Африканському континенті – 54 країни, або четверта частина складу ООН, тому лояльність африканців стає вирішальною в ухваленні Організацією прокитайських чи антикитайських рішень. Пекін розраховує, що вплив в Африці дозволить йому змінити світовий порядок, реалізувати власне бачення багатополярного світу і скорегувати глобальний баланс на користь Азії та Африки.

Звичайно ж, не все ідеально, і в такій співпраці є й мінуси, у першу чергу це надмірна заборгованість африканців перед китайськими партнерами й «боргові пастки», про які африканські еліти говорять дуже неохоче. Китайські урядовці також воліють уникати неприємних тем боргів, однак із радістю діляться здобутками співпраці.

Так, за даними китайської сторони, за 24 роки існування Форуму обсяг торгівлі між Китаєм і Африкою зріс у майже 26 разів – із $10,5 мільярда у 2000 році до $282,1 млрд у 2023 році, а китайські інвестиції в Африці за той же період стрибнули з менш ніж $500 мільйонів до понад $40 млрд, тобто у 80 разів!

За даними Міжнародного валютного фонду, за останні 20 років Китай став найбільшим двостороннім торговим партнером країн Африки на південь від Сахари, близько 20% експорту з яких іде до КНР та звідки вони отримують майже 16% імпорту.

Крім того, китайські партнери в 2012 році побудували за власні кошти у столиці Ефіопії Аддіс-Абебі нову сучасну штаб-квартиру Африканського Союзу та подарували її цій регіональній організації до десятої річниці її створення.

Та варто зауважити, що не всі 54 країни Африканського континенту користуються прихильністю Пекіна. У своїх промовах китайські лідери завжди підкреслюють, що обіцянки підтримки й інвестицій стосуються держав Африки, які мають дипломатичні відносини з КНР.

У рамках FOCAC Китай співпрацює з 53-ма африканськими державами з 54-х. Одна, Есватіні, мікроскопічне королівство з населенням близько 1,1 млн людей на південному сході Африканського континенту, продовжує підтримувати дипломатичні зв’язки з Тайванем, тому не має дипвідносин із Китаєм та жодної співпраці з ним.

ДЕСЯТКИ МІЛЬЯРДІВ У МОДЕРНІЗАЦІЮ І БЕЗПЕКУ АФРИКИ

На Форумі Пекін фактично заявив про активізацію «наступу чарівності» в Африці та плани за наступні три роки, до чергового, ювілейного 10-го саміту FOCAC у 2027-му, здійснити ряд масштабних ініціатив і проєктів. Про них розповів голова КНР Сі Цзіньпін, який за чотири дні, поки високі гості з’їжджались і власне тривав саміт, провів двосторонні зустрічі з усіма високими гостями. Ключовий результат цих переговорів – домовленість про підвищення рівня двосторонніх відносин, тож відтепер усі 53 дружні Китаю африканські країни мають із Піднебесною стратегічне чи посилене стратегічне партнерство.

Практичне втілення це отримало в десяти основних заходах партнерства, які Китай запропонував Африці реалізувати протягом наступних трьох років для прискореної модернізації африканських держав і континенту в цілому. Ці заходи покривають увесь спектр двосторонніх відносин від торгівлі, інвестицій та інфраструктури до науково-освітньої співпраці, культурних обмінів та контактів між людьми.

Їх результатом має стати будівництво в Африці нових промислових потужностей і створення сучасних сільгосппідприємств, що дозволить збільшити на понад мільйон кількість робочих місць на континенті, а також подальша розбудова мереж залізничних шляхів, автомагістралей і портів. Ці плани Пекін супроводив розрахунками, згідно з якими за три роки китайська сторона надасть Африці майже 51 мільярд доларів (в оригіналі йдеться про юані, але оперувати американською валютою буде зручніше).

Із цієї суми понад 50 млрд дол. призначено власне на фінансову підтримку модернізації, з яких 29,5 млрд дол. будуть надані африканським урядам як кредити, на приблизно 11,2 млрд дол. планується профінансувати допомогу «в різних формах», без уточнення яких саме, і ще не менше 9,8 млрд дол. Пекін обіцяє залучити у вигляді інвестицій китайських компаній. Крім того, китайська влада заохочуватиме і підтримуватиме африканські країни у випуску панда-облігацій – спеціальних боргових інструментів, номінованих у китайській валюті, юанях.

За три роки Китай планує здійснити в Африці 30 (цифра «30» вказує, вочевидь, що по 10 кожного року) великих інфраструктурних проєктів під егідою своєї глобальної ініціативи «Один пояс, один шлях» (ОПОШ) та істотно розширити логістичну мережу залізницями й швидкісними автомагістралями, аби з’єднати країни в глибині континенту з морськими портами. В Пекіні розраховують, що зручна логістика підштовхне місцеве підприємництво й економічну інтеграцію, зокрема, прискорить створення Африканської континентальної зони вільної торгівлі.

Як піонер у впровадженні зелених технологій, Китай має намір активно ділитися ними і з Африкою, де до наступного саміту FOCAC у 2027 році має бути реалізовано 30 проєктів генерації чистої енергії (сонячна, вітрова, теплова генерація). Ще одна 30-ка стосується космічних програм, створення тридцяти спільних лабораторій у галузі супутникового дистанційного зондування Землі та запровадження метеорологічної системи раннього попередження й запобігання катастрофам, а також дослідження Місяця й глибокого космосу.

Окрема увага приділяється аграрному сектору, точніше становленню в Африці сучасного сільського господарства, а також забезпеченню жителів регіону продовольством. Через зміни клімату окремі країни Африки цьогоріч потерпають від аномальної спеки, яка знищила посіви й загрожує голодом. У Намібії на півдні Африки дійшло до того, що уряд розпорядився застрелити понад 700 диких тварин, зокрема слонів, антилоп, зебр і бегемотів, а м’ясо роздати людям.

Аби підтримати своїх партнерів, Китай надасть Африці 140 млн дол. екстреної допомоги для забезпечення населення продовольством і на площі близько 6,7 тис. гектарів побудує в країнах регіону стандартизовані сільськогосподарські демонстраційні території, які надалі будуть масштабуватися по всіх країнах. Для цього Пекін направить в Африку 500 китайських фахівців аграрної галузі та створить окрему асоціацію, що опікуватиметься впровадженням інновацій у місцевому сільгоспвиробництві.

Для африканських країн із найменш розвиненими економіками (за класифікацією ООН), а таких аж 33, або більше половини, Китай підготував подарунок у вигляді скасування в односторонньому порядку ввізних мит на імпортовану від них продукцію. Вважається, що такий крок не буде відчутним для китайських виробників, проте може стати додатковим елементом сприяння зусиллям урядів найбідніших країн підвищити рівень життя свого населення.

За три роки Китай також обіцяє збудувати сучасний Африканський центр контролю та профілактики захворювань, допомогти з будівництвом лікарень в окремих країнах, запустити 20 програм лікування малярії та направити не менше 2000 своїх кваліфікованих лікарів для надання медичної допомоги та обміну досвідом із африканськими колегами.

В освіті акцент буде зроблено на збільшенні підготовки фахівців професійно-технічних спеціальностей, для чого китайська сторона, серед іншого, надасть урядові стипендії для навчання у вишах КНР близько 60 тисяч африканських студентів.

Останній, десятий пункт викликав підвищений інтерес. У ньому Пекін чи не вперше заявив про готовність активно включитись у наведення в Африці ладу з безпекою. Сьогодні в багатьох країнах Африканського континенту доволі вільно й безпечно почуваються різного роду повстанці, терористи, ісламісти й інші фактично злочинні угруповання, які тероризують місцеве населення і періодично нападають на китайські підприємства й китайських робітників, що завершується викраденнями і навіть убивствами.

Аби покласти край такому насильству, Пекін обіцяє надати 140 млн дол. грантів військової допомоги й підготувати 6000 військовослужбовців та 1000 поліцейських і працівників правоохоронних органів з Африки, а також запросити на навчання до Китаю 500 африканських офіцерів. У рамках військової співпраці дві сторони мають намір проводити спільні навчання, патрулювання та здійснити розмінування небезпечних регіонів у Африці, де гостро стоїть проблема мін.

УКРАЇНСЬКИЙ ІНТЕРЕС

Пекін анонсував надзвичайно амбітні плани, реалізація яких може істотно змінити ситуацію на Африканському континенті. На перший погляд, для воюючої України те, що відбувається в далекій Африці, – щось дуже відділене й не має особливого значення для наближення перемоги над агресором.

Проте варто вказати на два аспекти, які стануть сприятливими для нас у разі успіху китайських планів, – зменшення впливу країни-агресора на міжнародній арені й посилення її ізоляції і стабілізація безпекової ситуації на Африканському континенті. Ці два наслідки розширення присутності Китаю в Африці стануть свідченням того, що Москва зазнала чергової стратегічної поразки там, де вважала свої позиції непохитними.

Росія, хоч як би нам це не подобалося, ще залишається великою країною зі значним впливом у багатьох регіонах світу. Звичайно ж, це не заслуга нинішнього режиму, а звична для Кремля крадіжка, цього разу спадщини радянського періоду, якої «геніальне» керівництво РФ на чолі з Путіним наполегливо позбувається.

Спочатку була Центральна Азія (ЦА), де Китай після вторгнення Росії в Україну побачив вакуум і запустив власні механізми зближення та так само перейшов від суто економічних проєктів до більшої участі в безпековому секторі, витісняючи з нього РФ. Ці процеси в ЦА уже незворотні, бо китайський дракон не звик випускати здобичі, яку вхопив. Тож Москва потроху відходить із центральноазійських країн за свої кордони і при цьому привітно посміхається, бо Пекін міцно тримає її виживання у своїх руках, і сваритися з ним смертельно небезпечно для кремлівських можновладців.

В Африці те ж саме, тенденції незворотні – Китай зі своїми грошима, зброєю і впливом не має там конкурентів. Прихід китайського капіталу в кожну африканську країну відтепер супроводжуватиметься посиленням безпекової складової – буде то воєнізована охорона якоїсь компанії з КНР, або ж місцева армія і правоохоронці. Чи вдасться китайцям із африканцями приборкати всіх повстанців-радикалів – під питанням, можливо, вдасться суттєво обмежити їх активність, а от витіснити російських бандитів із різних ПВК точно вдасться, що означатиме «раша гудбай» із Африки.

Сучасна Росія постачає африканським країнам лише засоби нищення – зброю і бойовиків, у комплекті з ризиками західних санкцій. Натомість Китай пропонує модернізацію і розвиток, підкріплюючи свої слова достатніми сумами інвестицій і допомоги, і ту ж зброю, досконалішу за російську.

Втрата впливу РФ в Африці не важлива для пересічного росіянина, але точно стане ударом по самолюбству Путіна, який продовжує вірити в міф про велику державу Росію. Витіснення з Африканського континенту посилить міжнародну ізоляцію Москви і завдасть удару по її спробах стати на один щабель зі США й Китаєм у міжнародних справах.

Другим важливим чинником збільшення китайської присутності в Африці стане зменшення рівня збройного протистояння між урядами країн регіону та різними групами повстанців/радикалів, які часто ворогують і між собою. Зменшення кількості «гарячих точок» на нашій планеті – це прямий удар по основах російського режиму, що сповідує ненависть і нетерпимість до всього як за межами Федерації, так і всередині неї, через заможніше за росіян життя, расову чи національну приналежність, віросповідання тощо.

У політиці Кремля часів Російської імперії, Радянського союзу, Російської федерації незмінним залишається патологічне прагнення війни і вкидання величезних ресурсів у продукування знарядь убивств і руйнування. Культивований Москвою російський імперіалізм не здатен запропонувати ні своєму населенню, ні світу невоєнної парадигми, мирного розвитку і цим разюче відрізняється від цивілізованого світу, в тому числі й китайського бачення майбутнього.

Найбажанішим для російського режиму є світ із війнами на всіх континентах, а для Китаю – мирне і стабільне співіснування країн, яке дозволить йому просувати свій вплив «м’якою силою». Це ключова розбіжність у баченні майбутнього між двома країнами з «безмежним стратегічним партнерством», тож коли Піднебесній вдасться примусити до миру неспокійні африканські держави, світ стане безпечнішим, і Москва втратить один із важливих елементів підживлення свого агресивного експансіонізму.

Запущені на ХІ-му саміті FOCAC у Пекіні процеси схвалені лідерами африканських країн, і Москві зупинити їх не вдасться. Як сказав Сі Цзіньпін на зустрічі з головою Комісії Африканського Союзу Мусою Факі Махаматом, Китай вважає Африку важливим полюсом у сучасному багатополярному світі, а розвиток відносин із країнами цього регіону – одним із найважливіших пріоритетів своєї дипломатії.

Китайський дракон усерйоз узявся за Африку, а значить – іще один регіон світу з поки що сильним впливом Москви чекає дерусифікація. Кожна дипломатична поразка кремлівського режиму, хоч де б у світі вона сталася, додає віри українцям і впевненості партнерам у тому, що збільшення військової допомоги Україні означатиме не ескалацію у війні, а невідворотний програш країни-агресора і на полі бою.

Володимир Сидоренко, Пекін

Перше фото: CFP