Далекобійна зброя, членство в ЄС та НАТО, санкції проти РФ: що адвокатують активісти на зустрічах зі світовими лідерами
Які дії потрібні для більших успіхів України в міжнародній адвокації
Міжнародна адвокація є одним з головних напрямів роботи українських громадських організацій у світі. Саме від підтримки ключових партнерів залежить перебіг війни й майбутня перемога України. Основними питаннями, якими тепер опікуються активісти й експерти, є адвокація можливості для Збройних сил України використовувати далекобійну зброю по російських цілях усередині РФ. Крім того, досі актуальне питання конфіскації російських активів у світі й передання відсотків від цих коштів Україні для продовження війни й відбудови. Не менш важливим є питання вступу України до ЄС та НАТО, а також спростування проросійських міфів за кордоном і поширення українських наративів у світових медіа.
Що роблять українські громадські активісти та волонтери, щоб їх почули міжнародні партнери? Як вони формують українські меседжі й поширюють їх світом? Що допомагає потрапляти в кабінети світових лідерів і впливати на парламенти найпотужніших країн планети?
Про головні секрети громадської дипломатії, адвокацію зброї та санкцій проти держави-агресора Росії говорили експерти під час однієї з панелей IV Форуму правових реформ для ОГС «Об’єднані перемагати», – повідомляє ZMINA.
Голова правління ГО «Мережа захисту національних інтересів «АНТС» та співзасновниця Міжнародного центру української перемоги у Варшаві Ганна Гопко пригадує розмову зі своєю донькою 24 лютого 2022 року. Тоді вона її запитала, чому міжнародні партнери, з якими Ганна була особисто знайома і фото з якими висіли в неї на кухні, не зупинили Путіна і війну проти України. Активістка каже, що це була одна з найскладніших розмов у її житті.
«Знаєте, я плакала, тому що я розуміла, що це може бути остання розмова з дитиною. І я, чесно, не знала, що їй відповісти. Чому за всі ці роки західні партнери, які так багато часу витратили на Україну, не допомогли нам. На одинадцятий рік російської агресії, можна сказати, ми біжимо марафон. І мій головний висновок – ніколи, навіть якщо проти тебе грає весь світ, ніколи не треба опускати руки й відступати від власних цінностей», – говорить Ганна Гопко.
Сьогодні на прохання Збройних сил України активісти підготували Маніфест сталого миру, який охоплює два основні блоки: перший – це відповідальність воєнних злочинців за агресію, воєнні злочини, злочини проти людяності й за геноцид, другий – створення на базі України інноваційного, технологічного хабу, який би став передовим у всьому світі. Саме цими питаннями наразі опікуються активісти.
Може здатися, що міжнародна адвокація доступна лише тим людям, які мають зв’язки з посадовцями й вхожі до владних кабінетів світових лідерів. Натомість це не так. Засновниця благодійного фонду Dignitas Любов Шипович пригадує, як десять років тому, у розпал Революції Гідності, вирішила провести перший протест на підтримку України у США, зокрема в Нью-Йорку.
«Я гуглила, як зареєструвати громадську організацію, як провести протест у Сполучених Штатах Америки, що для цього потрібно, де купити гучномовці, чи треба отримувати дозвіл на проведення акції. Абсолютно нічого з цього я не знала. Цей перший кейс адвокації, як перше кохання, запам’ятовується на все життя», – пригадує волонтерка.
Тоді, на тій першій акції, до неї підійшов хлопець віком близько 16 років. Це був Джордж Баррос. Нині він є керівником групи геопросторової розвідки в Інституті вивчення війни. На той момент юнак стажувався в офісі одного з конгресменів США. Саме він поділився із Шипович думками про те, як можна вплинути на конгресменів.
«Він розповів нам, як побудувати адвокаційну кампанію, не знаючи нікого», – пригадує Любов Шипович.
У США працює демократія. Це означає, що конгресмени дослухаються до своїх виборців, і відповідно, щоб вплинути на думку конгресменів, потрібно працювати з їхніми виборцями, формувати їхні запити. Кількість таких запитів і звернень показує конгресменам, наскільки актуальним є це питання для виборців.
«Ми почали думати, як можна показати, що нас багато. Офіс конгресмена приймає паперові листи, електронні емейли й телефонні дзвінки виборців. І все, що роблять люди, які приймають цю кореспонденцію, – це фіксують кількість звернень щодо різних питань. Тобто насправді ці листи можуть бути абсолютно однотипними, дзвінки можуть бути однотипними. І ми цим скористалися. Ми просто почали писати шаблони листів, емейлів, телефонних розмов і озповсюджували їх серед знайомих і друзів», – розповідає волонтерка.
Тоді активісти вимагали ухвалити рамковий закон про допомогу Україні. На одній з акцій до протестувальників підійшла конгресменка Марсі Каптур, яка відома тим, що одягає вишиванки на засідання конгресу. Вона запропонувала активістам підготувати перший нормативний акт у Сполучених Штатах Америки, який пізніше отримав назву Freedom Support Act. Згодом на його підставі ухвалювали наступні закони про допомогу Україні.
«У США наприкінці вересня закінчується фінансовий рік, і все, що не проголосували, переходить у наступний виборчий період або обнуляється. Нам треба було швидко проштовхнути зміни, бо довелося б проводити всю кампанію заново. І ми попросили Марсі Каптур внести наш акт із голосу. Вона це зробила, і всі конгресмени одностайно його підтримали. Це було якимсь дивом. Ми змогли вплинути на рішення конгресу, на найпотужнішу державу світу», – ділиться спогадами Любов Шипович.
Згодом, після ухвалення закону в конгресі, активісти тиснули на президента США Барака Обаму, щоб він його підписав. І так само мали графік дзвінків, які надходили від виборців на його гарячу лінію. Тоді вони й зламали цю лінію через перевантаження дзвінками.
Волонтерка рекомендує шукати підходи й розуміти запити конгресменів у просуванні інтересів України. Наприклад, якщо спілкуватися з демократами, то варто акцентувати на тому, що російські військові порушують права ЛГБТ-спільноти. Республіканцям треба показувати українські церкви, які зруйнувала російська армія. Акценти мають бути дотичні до поглядів урядовців.
Старший аналітик центру «Нова Європа» Леонід Літра переконаний, що адвокацію варто проводити систематично. Наприклад, його центр ще з 2014 року працює задля вступу України до ЄС. Від початку повномасштабного вторгнення це питання надзвичайно активізувалося попри скепсис міжнародних партнерів, які не могли й уявити, як це – планувати вступ до ЄС у той час, коли в країні триває війна.
«Для міжнародних партнерів ми проводили паралелі, наприклад, з Францією і Алжиром і показували, як це може працювати. До того ж нас приймають краще, ніж лобістів. Бо вони отримують за свою роботу величезні гроші, а ми спокійно переконували посадовців у підтримці України», – розповідає Леонід Літра.
Він упевнений: щоб мати більше шансів на успіх у міжнародній адвокації, варто дотримуватися прицільного підходу, тобто працювати точково в конкретній темі з конкретними партнерами.
«Ми обрали для себе шість країн, де працюємо. Дуже часто координуємося з нашими українськими партнерами. Наприклад, не займаємося боротьбою з корупцією, але співпрацюємо з організаціями, які працюють із цією темою», – пояснює Леонід Літра.
Другий компонент успіху – це комплексний підхід до роботи в Україні та за кордоном. Активісти привозять іноземних урядовців до України, щоб вони на власні очі побачили війну і позбавилися свого скепсису. І третій компонент – це партнерство. Зокрема, підтримка українських акцій за кордоном, зустрічей з посадовцями тощо.
Голова правління Мережі захисту національних інтересів «АНТС» Ганна Гопко говорить, що її організація також співпрацює з українськими посадовцями. Зокрема, їхню кампанію Make Russia Pay щодо конфіскації російських активів підтримували віцепрем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольга Стефанішина та заступниця міністра юстиції Ірина Мудра. Самі ж активісти за два з половиною роки адвокації відвідали 29 країн, деякі по кілька разів, щоб вплинути на рішення на користь України.
«Коли ти об’їздив пів світу, мобілізуючи підтримку для України, був на інавгурації президента Тайваню, зустрічався з прем’єрами інших держав, був на Мюнхенській конференції, на Варшавському безпековому форумі і всюди ти озвучуєш те, що говорять наші військові. Саме вони дають пріоритети й свої потреби. Від того, що ми просили танки, і до того, що, коли Китай заблокував частину мікроелектроніки, ми шукали альтернативні постачання з Тайваню», – говорить Ганна Гопко.
Активістка зауважує, що на сьогодні представники українського громадянського суспільства можуть зустрітися з різними президентами й прем’єрами іноземних держав, проте з українським Президентом їм не так просто зустрітися. Вона впевнена, що план перемоги, який анонсував Президент Володимир Зеленський і який він повіз до США, мав бути обговорений всередині держави.
«Звісно, я розумію, що є засекречена частина, але решту варто обговорити. У Лондоні під час спільної панельної дискусії з колишнім міністром оборони Великої Британії Беном Воллесом мене запитували, який у нас план. І, щоб на це питання відповісти, варто розуміти план перемоги Президента», – каже Гопко.
Волонтерка Любов Шипович вважає, що передусім варто подумати, чи погано те, що в нас нема єдиного голосу на міжнародній арені. На її думку, за кордоном не вважають поганим, коли українці говорять різними голосами й навіть на різні теми. Це сприймається як демократія.
«Це показує, що в нас демократична держава, що нам не видають інструкції на кордоні про те, що можна говорити й що не можна говорити, і хтось там десь збоку не сидить і не спостерігає, чи справді так сказали. Але, звичайно, погано, коли ми озвучуємо абсолютно різносторонні меседжі. Тому серед громадянського суспільства має бути більш злагоджена координація», – вважає волонтерка.
До того ж Шипович звертає увагу, що і в держави не завжди помітні загальна візія і стратегічні меседжі для міжнародних партнерів.
Центр «Нова Європа» намагається ефективно співпрацювати з представниками МЗС у різних країнах. Зокрема, під час адвокаційних поїздок за кордон з теми безпеки чи відбудови активісти зв’язуються з представниками посольства країни, яку відвідують, і так вибудовують практики взаємодії громадянського суспільства з владою.
Крім того, активною є українська діаспора в різних країнах світу. Проте не всюди їй вдається відстояти українські наративи. Усе ж міжнародні політики звертають увагу на своїх виборців і на їхні запити. Українське питання в такому разі стає другорядним.
«У деяких країнах представники діаспори можуть проштовхнути необхідні для нас рішення. Але, наприклад, у США перед виборами є певне роз’єднання. У країнах, де українська діаспора становить значну частку населення, там нас чути, і з такою діаспорою треба працювати, бо діаспора – це виборці цієї країни. І люди, які ухвалюють рішення, слухають своїх виборців», – каже Любов Шипович.
Ганна Гопко говорить, що пишається українцями й норвежцями в Осло, які щодня з п’ятої до шостої вечора виходять на протест під стіни парламенту, щоб розповісти місту новини з України. Такі самі акції відбуваються і в Лондоні тричі на тиждень.
«Здатність вигризати перемогу і грати в цьому марафоні, поки не побачиш результат, домагатися справедливого покарання – ось це тепер важливо. Наша перемога має бути спільною метою для всіх українців у всьому світі», – підсумовує Гопко.