Нобелівський тиждень 2024: премія Миру у світі без миру

За що критикують цьогорічну премію Миру і чому важливі не символи, а реальна боротьба за мир там, де йде війна

Сталось дещо очікуване, але від того все одно несподіване. Бо хто б міг подумати, що премія Миру, над якою невтомно працювали вісім місяців Норвезький Нобелівський комітет із п’яти членів та його секретар, а до них ще група норвезьких та міжнародних радників, вчинить саме так. Всі, хто вимагали «подальших звітів щодо різних кандидатів протягом літа отримували додаткові звіти від радників і звужували коло кандидатів до дуже невеликої групи» (так написано про процедуру відбору кандидатів на премію миру на сайті Нобелівського комітету). Хто б міг подумати, що за ці 8 місяців особливого неспокою у світі  й поки відсутності надій на мир на майже всіх континентах найвагомішим у справі збереження миру стане японське об’єднання організацій, постраждалих від атомних та водневих бомб, які впали на два японські міста 79 років тому… 

Чому не наступного року, коли буде кругла дата (80 років) від часу ядерного удару США по Японії на фініші Другої світової війни? Чи можна побачити за цим рішенням підтекст? Олег Саакян в ексклюзивному коментарі Укрінформу, принаймні, його бачить так: «Вручення премії  говорить про те, наскільки світ займається уникненням  реальності й нинішніх викликів, намагаючись сховатися за проблемами минулого й героїзмом вчорашнього дня». 

Премія Миру – одна з найочікуваніших, напевно, на Нобелівському  тижні, хоча Нобель поділив свій статок на п’ять рівних частин, найбільше уваги у медіа саме до премії, яку називають політичною складовою нобелівки. Однак тут і зараз питання переможця стає і промовистим, і дискусійним водночас. Ми, в Україні принаймні, можемо ставити собі ці питання. І не лише собі. 

Почнемо з того, що потік претендентів на нобелівку з року в рік знижується, чому б то?  Норвезький Нобелівський інститут зареєстрував 286 кандидатів на цьогорічну премію миру, з яких 197 осіб і 89 організацій. Для порівняння, минулого року Нобелівський інститут мав 351 кандидата. Найбільше за всю історію було отримано у 2016 році – 376 кандидатів. І знову ж таки, хто входив до цього переліку – списки всіх номінантів ми зможемо побачити лише через 50 років, після відкриття архівів, якщо доживемо, звісно. 

Серед букмекерських фаворитів на здобуття Нобелівської премії миру 2024 року згадувалися діячі й організації, які, на думку тоталізаторів, сприяли збереженню миру, екологічній справедливості та гуманітарній допомозі. Букмекери виділяли такі кандидатури: Антоніу Гутерреш (Генеральний секретар ООН) за зусилля в захисті клімату та мирне врегулювання конфліктів. Папа Франциск – за заклик до миру та примирення між народами. ICRC (Міжнародний комітет червоного хреста) та Червоний Півмісяць Палестини за допомогу в конфліктних зонах. Щодо кожної із зазначених кандидатур є свої застереження щодо ефективності «боротьби» за той мир, якого насправді нема.  Серед номінантів називали, до речі, й Володимира Зеленського, Президента України, країни, яка веде війну проти ядерного агресора, що переважає в силах, захищаючи свою територію і своїх людей. Однак ймовірність його перемоги цьогоріч була у ставках невисокою.

Рішення, яке оприлюднив сьогодні Нобелівський комітет устами  голови Норвезького Нобелівського комітету Йоргена Ватне Фріднеса звучить так: «За зусилля, спрямовані на створення світу, вільного від ядерної зброї, і за демонстрацію через свідчення очевидців того, що ядерну зброю більше ніколи не можна використовувати. Надзвичайні зусилля Ніхона Хіданкьо та інших представників «Хібакуша» зробили великий внесок у встановлення ядерного табу».

Це рішення – спосіб запевнити себе і світ у тому, що період майже 80 років без ядерної загрози благополучно триває і що існує «ядерне табу»? Чи спроба заплющити очі на загрози, які лунають з боку Путіна, що брязкає ядерними погрозами на кожному кроці, наступаючи на чужі території? Чи доживемо ми до круглої дати без використання ядерної зброї. Олег Саакян у цьому рішенні Комітету почув страх світу перед російською ядерною загрозою: «Ключове, що в цьому випадку вдалося зробити Росії –  це посіяти у світі вірус «можем павтаріть», тільки зі зворотним знаком. Росія кричить «можем павтаріть», а світ кричить цією премією «ніколи знову». А головне при цьому, що  всі сюжети ХХ століття зараз розігруються перед нашими очима, у ХХІ». 

Дві американські атомні бомби, скинуті на Хіросіму й Нагасакі в серпні 1945 року, вбили приблизно 120 000 людей. Стільки ж загинуло від опіків і радіаційних травм. За оцінками, 650 000 людей вижили під час атак. Це тих, хто вижив, японською називають хібакуша.

Долю тих, хто вижив, довго приховували й ігнорували. У 1956 році місцеві асоціації хібакуша разом із жертвами випробувань ядерної зброї в Тихому океані сформували Японську конфедерацію організацій постраждалих від атомних і водневих бомб, скорочену японською мовою до Nihon Hidankyo. Цей низовий рух незабаром став найбільшою та найпоширенішою організацією хібакуша в Японії.

Nihon Hidankyo має дві головні мети. По-перше, це просування соціальних та економічних прав усіх хібакуша, в тому числі тих, хто живе за межами Японії. По-друге, гарантувати, що ніхто більше ніколи не постраждає від катастрофи, яка спіткала хібакуша. Звідси й девіз «Більше ніяких хібакуша».

Вибір японської організації Nihon Hidankyo для Нобелівської премії миру 2024 року викликав певну критику. Хоча її діяльність спрямована на підвищення обізнаності про жахи ядерної зброї та необхідність її заборони, деякі критики вважають, що премія могла б піти на вирішення більш актуальних конфліктів, таких як війна в Україні, криза в Судані та конфлікт у Секторі Газа.

Скептики, серед яких є й міжнародні експерти, висловлюють думку, що нагорода мала б більше звертати увагу на нинішні збройні конфлікти, які прямо загрожують світовій безпеці. Вони наголошують, що премія останніх років часто не бере до уваги поточні кризи, які вимагають негайної підтримки, і натомість підтримує більш загальні або символічні ініціативи.

Однак представники Нобелівського комітету заявили, що нагорода для Nihon Hidankyo є нагадуванням про важливість «ядерного табу» в сучасних умовах, де зростають ризики застосування ядерної зброї.

Підтримує критику скептиків й Олег Саакян у коментарі: «Найкраще, що можна зробити при отриманні премії миру в нинішніх умовах це відмовитись від неї. Більшої карикатури й наруги ідеї миру у світі в період найбільших викликів і придумати складно».

Тому, віддаючи належне справі, яку робить рух «Хібакуша», дуже не хотілося б прогнозувати номінування на нобелівку в майбутньому, через 79 років після російсько-української війни когось із тих, хто пережив всі жахіття війни, яка триває зараз. То ж питання лишається риторичним: чи має сили, можливості сучасна світова спільнота протидіяти й відновлювати мир у «гарячих точках», допомагати тим, хто перебуває у нелюдських умовах утримання, зазнає тортур та фізичного насилля, чи й надалі буде згадувати й віддавати належне жертвам агресії після 70 з гаком років катастроф на зразок Хіросіми й Нагасакі?

Може, варто робити зусилля вже зараз, сьогодні на подолання хоча б одного із конфліктів чи воєн? І хоча б згадати зусилля тих, хто намагається у таких моментах допомогти або подолати нинішні криваві конфлікти, поки нобелівський комітет «звужує кола» претендентів на премію миру…

Де останні 8 місяців кровили точки напруги? (неповний перелік)

Азія: У Китаї загострилися напруженість із Тайванем та територіальні суперечки в Південнокитайському морі, що супроводжувалися військовими маневрами. В М'янмі конфлікт між військовою хунтою та місцевими етнічними групами триває з посиленою інтенсивністю, що змусило сотні тисяч людей покинути свої домівки.

Європа: В Україні тривають бойові дії після російського вторгнення у 2022 році, призводячи до великих втрат серед цивільного населення та постійної загрози руйнування інфраструктури країни.

Близький Схід: У жовтні 2023 року конфлікт між Ізраїлем та Палестиною в Газі значно загострився після нападів з боку ХАМАСу, що призвело до масштабних втрат серед цивільних і руйнування інфраструктури.

Африка: В Судані з квітня 2023 року триває збройне протистояння між збройними силами та підрозділами швидкого реагування, яке спричинило масову гуманітарну кризу та переміщення мільйонів людей. На Сомалійському півострові тривають бойові дії між урядом та ісламістськими угрупуваннями.

Америка: Гаїті страждає від значної хвилі насильства з боку збройних банд, що контролюють великі частини території, призводячи до гуманітарної катастрофи з голодом та масовими переміщеннями.

Ярина Скуратівська, Київ