Про ядерну зброю і досвід Ізраїлю
Чи наявність ядерної зброї убезпечує від ризиків конвенційних війн і конфліктів
У нас учергове виник спалах емоційних розмов про ядерну зброю. Привід для цього відомий. Але мене цікавить зовсім інше. На моїй пам’яті, риторична ядерна лихоманка відбувається у нас регулярно, уже в «кільканадцятий» раз, ще з 1990-х рр. Зміст цих розмов доволі примітивний: як погано, що ми відмовилися від ядерної зброї, і як було б добре, якщо б ми ядерну зброю отримали.
Уся ця «ядерна енергія» урешті йде в повітря (тепер у повітря соціальних мереж) без жодних політичних наслідків. І зрозуміло чому. Тому що і примусили нас відмовитись від ядерної зброї, і тепер категорично проти того, щоб Україна стала ядерною державою, наші американські друзі. Я це аж ніяк не оцінюю, просто нагадую.
У контексті бурхливих обговорень про ядерну зброю розповім одну повчальну історію – про Ізраїль і ядерну зброю. Її, з певною іронією, згадує у своїх мемуарах видатний ізраїльський політик і державний діяч Шимон Перес, якого вважають батьком ізраїльської атомної бомби.
Наприкінці 1950-х – початку 1960-х рр. Ізраїль почав будувати свій ядерний реактор. І це відразу спричинило чутки та підозри про те, що Ізраїль розробляє свою ядерну зброю. Цим проєктом якраз і займався Шимон Перес.
У 1963 році він приїхав до США, щоб укласти з урядом цієї країни угоду на купівлю протиповітряних ракет. І раптом (неочікувано) його запрошують до Білого дому, і там з ним, усупереч протоколу, зустрічається президент США Джон Кеннеді. Мета зустрічі була вкрай проста. Кеннеді прямо запитав Переса: «Які ваші наміри, якщо вони стосуються ядерної зброї?». Відповідь Переса увійшла в історію: «Пане президенте, я можу вам сказати чітко і ясно, що ми не встановлюватимемо ядерну зброю в цьому регіоні першими».
На мій погляд, така відповідь була проявом найвищого рівня дипломатичного мистецтва. Перес і не підтвердив, і не заперечив роботу Ізраїлю над ядерною зброєю. Кеннеді така відповідь цілком задовольнила. А от в Ізраїлі Перес опинився перед нищівним валом жорсткої критики за несанкціоновану політичну заяву. Проте із часом, і доволі швидко, ця імпровізація Шимона Переса стала офіційною і довгостроковою політичною позицією Ізраїлю. Її назвали «ядерна неоднозначність» – не підтверджувати і не заперечувати існування ядерної зброї Ізраїлю. І ця політика стала достатньо ефективним інструментом стримування від нападу на Ізраїль. Після 1973 року міждержавних війн арабських країн з Ізраїлем уже не було. Хоча конфліктне протистояння з палестинцями триває і до сьогодні. І треба розуміти, що наявність ядерної зброї не убезпечує від ризиків конвенційних війн і конфліктів, що підтверджує, зокрема, багаторічне протистояння Індії та Пакистану (обидві країни мають ядерну зброю).
«Мораль цієї байки така»: якщо ви хочете отримати ядерну зброю, то не базікайте про це де попало, а робіть так, щоб про це не знали ні друзі, ні вороги. І навіть якщо у вас ця зброя з’явилась, не треба про це повідомляти на весь світ. Ліпше використовуйте формулу «ядерної невизначеності».
І не сприймайте ядерну зброю як безпекову панацею. Але перш ніж виготовляти ядерну зброю, організуйте нарешті хоча б порохове виробництво. Починайте з малого і з найбільш необхідного. Ізраїль, до речі, діяв саме так.
Володимир Фесенко, політолог