Перемога проєвропейських сил у Молдові: хитка, але перемога

Коли поруч імперський центр, шлях до Європи легким не буває

Будьмо відверті: соціологічні опитування напередодні президентських виборів і референдуму щодо євроінтеграції в Молдові надто сильно розслабили проєвропейське експертне середовище. Ну от… хоч тут все спокійно, все гаразд, можна просто очікувати впевненої перемоги та дивитися глибоким аналітичним зором в інші боки. Реальність протверезила: ні, не «спокійно»; ні, не «все гаразд»; дивитися в інші боки, оминаючи цей напрямок, не варто.

Водночас не треба впадати й у протилежний настрій – «у Молдові все пропало». Для цього достатньо переглянути дописи у брудній калюжі кремлівського роспропу. Там багато чого з приводу молдовських виборів: зловтіха, що соцопитування помилилися, супроводжені різкими висловлюваннями «провал Санду», «ляпас Європі»; поливання лайном електорального процесу в справді демократичній Молдові, а також – намітки кремлівських планів на майбутнє за цим напрямом. Але разом із констатацією, що результати, досягнуті тут Кремлем 20 жовтня, непогані, немає головного. А саме – мажорного настрою та впевненості імперського центру в близькій перемозі. Є налаштування на довге гібридне змагання. Саме це і пропоную взяти за точку відліку в подальших міркуваннях.

РЕФЕРЕНДУМ ЗА ЄВРОІНТЕГРАЦІЮ: СКЛЯНКА НАПОЛОВИНУ ПОВНА

Останніми тижнями, місяцями, загалом двома останніми роками було так багато розслідувань і доповідей про те, як Москва працює над поновленням контролю над Молдовою, що наївно очікувати, ніби це не дасться взнаки. До того ж на фінішному етапі втручання з боку Росії, за словами речника ЄС, було вже просто «безпрецедентним». Утім, формальна реакція із цього приводу – ще попереду.  

Отже, які результати були зафіксовані? Майя Санду набрала у першому турі 42,45% голосів, Александр Стояногло – 25,98%, Ренато Усатий – 13,79%. Водночас явка виборців була набагато більшою, ніж у першому турі виборів 2020 року (які теж вважалися історичними, проте нині такі часи, що для Молдови всі вибори будуть історичними). Тоді – 42,76%, тепер – 51,41%.

Тобто за цифровими показниками результати зовсім не погані: Санду, одна, набрала більше голосів, ніж два її найближчих конкуренти разом. Чому ж виникли гострі, ледве не панічні висловлювання та оцінювання? По-перше, через завищенні очікування перемоги «вже і зараз», у першому турі. По-друге, через динаміку надходжень результатів, коли спочатку йшли результати з місцевих дільниць, а із закордонних, де показники Санду беззаперечно вищі, – наприкінці.

Тепер про результати референдуму щодо підтримки європейської інтеграції. За – 50,46%, проти – 49,54%. Так, незначна, але все ж таки перемога. Тому дивно чути оцінювання, що референдум, мовляв, не спрацював. По-перше, він спрацював юридично. Оскільки згідно з чинними законами визнаний таким, що відбувся, і дає можливість імплементувати ухвалене рішення в законодавство. Спрацював референдум і в іншому сенсі, оскільки він був покликаний підвищити зацікавленість виборами, і це, як бачимо, також удалося.

САНДУ МАЄ НЕПОГАНІ ШАНСИ ПЕРЕМОГТИ У ДРУГОМУ ТУРІ

А тепер подивимося, чого варто очікувати у другому турі. Не будемо одягати рожеві окуляри і маємо визнати: Москві, деякою мірою, вдалося роздмухати в Молдові антиєвропейську кампанію, яка в нинішніх умовах була направлена особисто проти чинної президентки. І можливість того, що вдасться продовжити вектор «абихто, тільки не Санду», не виключена. Цьому сприяє її високий як рейтинг, так і антирейтинг.

Попри це, шанси президентки на другу каденцію – доволі високі. Їй до перемоги залишилося 7,55% голосів. Це не мало, але й не дуже багато. Власне, трохи більше ніж половина голосів, поданих за третього кандидата. Тому й не дивно, що ледве не першим кроком Санду після оголошення результатів було звернення «до тих, хто проголосував за Усатого»:

«Я знаю, що в нас є розбіжності в поглядах, але ви, як і я, не бажаєте повернення бандитів до влади. Очевидно, що сила – у правді. Правда – у тому, що ми з вами також хочемо бути вільними в нашій країні, говорити, переміщуватися, щоб об нас не витирали ноги».

Багато залежить і від позиції «третього призера», хоча невідомо, наскільки він контролює свій електорат, є впливовим на нього. Усатий, ексмер міста Бєльці, має складну політичну біографію, переплетену з кримінальними переслідуваннями як у Молдові, так і в Росії. Водночас його популістична риторика часом різко мінялася. На одних виборах він був за Додона (президент Молдови у 2016–2020 рр., лідер Соціалістичної партії, яка висунула Стояногло), на інших – за Санду.

Тому цікаво подивитися, як його тепер характеризують російські пропагандисти, описуючи кандидатів, що вибули з подальшої боротьби: «Найбільші побоювання спричинює Ренато Усатий, що раніше уже виробляв фортелі, які важко пояснити. Утім, за них він так нічого й не отримав».

Промовисті слова. Тобто в російської агентури нема впевненості в підтримці Усатого, але, схоже, вони готові торгуватися. Проте, як бачимо, і Санду вже почала працювати на цьому напрямі.

Загалом наступальна активність чинної президентки, її впевненість у своїй силі, точність у словах і діях тепер є ледве не головним фактором результатів другого туру. Тому виключно позитивно можна оцінити й те, що вона першою викликала на дебати суперника у другому турі, Стояногло. Крім рейтингу-антирейтингу, пересічний виборець ще любить переможців чи принаймні тих, хто виглядає переможно.

НАСКІЛЬКИ ВАГОМІ ШАНСИ НА ПЕРЕМОГУ МАЄ СТОЯНОГЛО

Що стосується Александра Стояногло, ексгенпрокурора Молдови (призначення на цю посаду отримав за президентства Додона), то він раніше був не надто відомим як публічний електоральний політик державного рівня. Тому тільки наступні дебати, про які тепер домовляються команди переможців першого туру, покажуть, наскільки він здатний витримувати полемічні удари та завдавати свої у відповідь.

До того ж Стояногло так само має свій рейтинг і свій антирейтинг. Крім тих, хто вже проголосували за нього, він спокійно підбере 10–15% іншого стійко проросійського електорату. І так майже зрівняється з нинішніми показниками Санду. А от за решту голосів йому теж доведеться поборотися, переконуючи виборця.

І тут є додатковий чинник, про який у демократичному суспільстві навіть говорити непристойно, але на пострадянському просторі він часом має значення. Стояногло – виходець із Гагаузії, має гагаузьке походження. Зрозуміло, що для проєвропейських сил Молдови, які очолює Санду, це не має жодного значення. Але парадоксальним чином якраз для глибинного, пострадянського та проросійського електорату, на який покладається цей кандидат, може мати. (Згадаймо класичне висловлювання з Ерефії, яке часто доводилося чути: «Президентом Росії може бути тільки росіянин»).

Одним словом, набрати свої 24 з лишком відсотки, потрібних для перемоги, цьому кандидату буде не так просто. Проте, ніде правди діти, також можливо.

ГОЛОВНІ ТЕЗИ РОСПРОПУ ЩОДО МОЛДОВСЬКИХ ВИБОРІВ

Далі варто подивитися, за якими напрямами атакує вибори та референдум у Молдові Кремль.

Передусім це традиційне виття про «порушення на виборах». Не будемо іронізувати на тему «Чиє б нявчало, а твоє б мовчало», зазначимо тільки – поки що роспроп зупинився на нявчанні показника у «778 порушень». Далі буде.

Інший аргумент – заяви, що перемогу, та ще й невеличку, проєвропейського референдуму забезпечили молдовські громадяни, які живуть за кордоном, на Заході. Наступний крок цієї тези – залякування твердженням, що результати такого вибору не можна імплементувати в законодавство, оскільки це, мовляв, спричинить громадянську війну в країні, де більшість проти. (А якщо Москва обіцяє десь війну, то вона її готує, утім, докладніше про це поговоримо далі).

Третя теза – зворотний бік другої. Заяви про те, що в Росії було відкрито замало виборчих дільниць для молдовських громадян – тільки дві, обидві в Москві. Цікаво при цьому дослідити, як різні російські медіа визначають можливу кількість виборців, що живуть у країні-агресорці. Від 400 тисяч у більш-менш солідних виданнях – до 500 чи навіть 700 тисяч у помийній «Комсомольській правді». Водночас аргумент, що забезпечити прозорість виборів в авторитарній з елементами тоталітаризму Росії, – зрозумілий і справедливий (можливий тиск на виборців, які постійно там живуть). Але це не завадить роспропу крутити і крутити цю тему далі.

ЗАСОБИ АГРЕСИВНОГО ВПЛИВУ МОСКВИ НА МОЛДОВУ

Зрозуміло, що до другого туру російська пропаганда включить додаткові потужності для впливу на вибір Молдови. Але справа не тільки в цьому.

Уже відомо про інтернет-мережу, яку створив молдовський олігарх-утікач Ілан Шор, що нині живе в Москві. Завдяки соціальному магазинові «Мерішор» його команда отримує особисті дані виборців, насамперед малозабезпечених, пенсіонерів. І так має можливість недорого підкуповувати їх, збираючи голоси проти європейського курсу. Ця мережа сягає загрозливих для невеликої країни розмірів – 300 тисяч. Водночас, як зазначають юристи, довести факт підкупу за такої схеми непросто.

Також є інформація про підготовку людей, готових до вуличних протестів проти чинної влади, антимайданів. Ба більше, йдеться і про можливість розіграшу «придністровської карти». І знову доведеться звернутися до «Комсомолки», цього разу найбільш відвертої у своїх пророцтвах. Роспропівці, як вони це часто роблять, не загрожують прямо, а покладають вину в агресивності на своїх ворогів. Тут варто подати довгу цитату пропагандистів:

«В Україні вже сприйняли результати голосування з тривогою, і тепер, за даними обізнаних джерел, Київ опрацьовує різні варіанти, аж до провокацій на кордоні з Придністров'ям, під приводом яких Санду змогла б скасувати другий тур й оголосити військову операцію, зокрема і для того, щоб знищити російське угруповання миротворців. Для України насамперед, саме для цього. У самій Молдові військ, звісно, як кіт наплакав, але Україна готова допомогти, а там, дивись, на прохання "законної влади" може підтягтися Румунія».

Це вкрай небезпечні заяви, до яких варто ставитися з усією серйозністю, попри те, що лунають вони з помийного видання. Чи треба окремо пояснювати, що коли агресор когось звинувачує в підготовці провокації, то він сам її готує. Мета доволі прозора: використовуючи як плацдарм відторгнуте «Придністров’я» та Гагаузьку автономію, розпалити в Молдові колотнечу між антимайданом і проєвропейськими силами. Водночас сусідні Україна та Румунія, до яких могла б звернутися у критичній ситуації дійсно законна влада Молдови (без лапок, як у роспропу, хоча саме ці лапки теж багато що говорять на підтримку цієї версії) завчасно подаються як агресори.

ВАЖЛИВА СТАВКА – ПАРЛАМЕНТСЬКІ ВИБОРИ В ЛИПНІ 2025-ГО

Проте на сьогодні це видається не дуже ймовірним варіантом, до якого Москва може вдатися тільки за якихось функціонально ну дуже сприятливих для неї обставин. Більш можливою є, за будь-яких результатів президентських виборів, ставка на парламентські вибори в Молдові, які відбудуться влітку наступного року. Адже без більшості у парламенті молдовський президент має не дуже багато ваги та сили.

І тут, якщо подивитися на результати першого туру, ситуація не однозначна. 42% Маї Санду та, вірогідно, її партії PAS – це багато. Але недостатньо для формування уряду (наразі PAS має монобільшість – 62 мандати зі 101). Потрібні партнери по коаліції.

Але PAS настільки «приватизувала» курс на євроінтеграцію, демократичні, ліберальні цінності, що інших сил, які могли б зібрати електоральний урожай на цьому політичному полі, поки що не видно. Підтвердження того – результати політиків з чітко проєвропейськими поглядами у першому турі президентських виборів: Андрей Нестасе – 0,64%; Наталія Морарь – 0,61%.

Отже, черговість завдань Кремля на молдовському напрямку поки що така:

1. Спробувати перемогти на президентських виборах у другому турі (3 листопада цього року).

2. Спробувати перемогти на парламентських виборах (липень 2025-го).

3. За будь-якої зручної нагоди розхитувати ситуацію у країні, перешкоджаючи її шляху до Європи.

І, зважаючи на те, що Молдова з окупованим Росією «Придністров’ям» – у нашому тилу, усе, що там відбувається, має велике значення й потребує нашої ретельної уваги.

Олег Кудрін, Рига

Перше фото: PAP