Грузинські вибори: латентний майдан правової невизначеності

Поствиборча ситуація в Грузії більше схожа на чорно-білу шахову партію, ніж на «кольорову революцію», до якої готувалися в Кремлі та «Грузинській мрії»

Минуло дві повні доби після того, як у гірській, сонячній південно-кавказькій країні де-факто відбулися парламентські вибори. Грузинський ЦВК, контрольований, як кажуть, правлячою партією, досить оперативно оголосив результати, згідно з якими ця ж партія одноосібно перемогла. На честь цього в Тбілісі, яким уже сім років керує колишній захисник київського «Динамо», а з якогось часу захисник і член тієї ж партії Каха Каладзе, гахнули святковим салютом. І що? Та нічого, оскільки опозиційні партії назвали вибори фальсифікованими і солідарно відмовилися брати свої мандати. Також не визнала вибори діюча й абсолютно легітимна президентка країни Саломе Зурабішвілі.

У підсумку це стало схожим на таку собі електоральну гру в орлянку. Монетка могла впасти проросійським «орлом» вверх або ж – виграшною для опозиції «решкою». Але не відбулося ні того, ні іншого. Монетка стала на ребро, на якому певний час – невідомо скільки – стоятиме.

ЯК ІШЛО ЗБЛИЖЕННЯ «ГРУЗИНСЬКОЇ МРІЇ» З «КРЕМЛІВСЬКИМИ МРІЙНИКАМИ»

Партія «Грузинська мрія» (ГМ), керована мільярдером зі статками російського походження Бідзіною Іванішвілі, прийшла до влади внаслідок парламентських виборів 2012 року. У ті часи мова жодним чином не йшла про те, щоби ставити під сумнів європейський вектор країни. Ні, казали, що мова йде тільки про те, щоби усунути від влади «автократа» Михеїла Саакашвілі. Відсунули. І з того часу 12 років ГМ безперервно править країною, не збираючись поступатися владою. При цьому Іванішвілі, який попервах був прем’єр-міністром, міг іти у тінь і залишатися там. Але було зрозуміло, що процесом керує він. Тим часом політика «Грузинської мрії» ставала дедалі більш проросійською і все менш європейською. Після початку повномасштабної війни проти України такі тенденції посилилися.

З часом від Іванішвілі почали відходити колишні прибічники. Це стосується й нинішньої президентки Зурабішвілі. У грудні 2018 вона обиралася на всенародних виборах як кандидатка, підтримувана «Грузинською мрією». Але поступово, крок за кроком ставала на бік опозиції. І стала в ній важливим консолідуючим елементом, що сприяло підписанню напередодні виборів опозиційної «Грузинської хартії».

Цього року ГМ перейшла в найбільш рішучий наступ на демократію. Навесні був підготовлений та після парламентського подолання президентського вето прийнятий закон «Про прозорість іноземного впливу». Несправедливо було б назвати його просто калькою з «іноагентського» російського закону, оскільки по багатьох пунктах він був удосконалений. (Ось вам найбільш парадоксальний приклад: згідно з цим законом, можна робити запити навіть щодо статевого життя запідозрених в «іноземному впливі». Це, мабуть, через підступи «гейропи»).

Це викликало бурю протесту, яка долучила до політики, окрім старих кадрів призову «революції троянд», нове молоде покоління. Водночас тоді ж, у процесі придушення протесту, пройшли випробування силові структури, яким грузинська влада формувала вишкіл ці 12 років.

Влітку був прийнятий ще один закон з пакету «а ля рюс» під назвою «На захист сімейних цінностей і неповнолітніх». Неважко здогадатися, що йдеться про антиправову чудасію, спрямовану проти ЛГБТ.

Тож нинішня грузинська влада почала підпадати під санкції ЄС та США, стаючи потроху non grata для світових демократій.

ОПОЗИЦІЯ ГОТУЄТЬСЯ ДО ВИБОРІВ. А СЗР І ГМ – ДО ВІДСІЧІ «КОЛЬОРОВІЙ РЕВОЛЮЦІЇ»

Зрозуміло, що у таких умовах парламентські вибори 26 жовтня за визначенням ставали «моментом істини». Підготовка відбувалася з обох боків. Опозиція, хоч і йшла на вибори чотирма партійними колонами, але вперше, раніш лиш вряди-годи, змогла домовитися про якусь консолідацію. До того ж із демократичних країн та інституцій прибула значна кількість спостерігачів.

Ішла підготовка й з іншого боку. Кампанія залякування виборця «Грузинської мрії» війною досягла піку цинізму. На передвиборчих білбордах були зображені грузинські міста та зруйновані цією війною українські. От, мовляв, дивіться, що забезпечують [прокремлівські] «мрійники», а от до чого приведе вас опозиція.

Відчутна пропагандистська допомога прийшла і з Росії. Тут аж ціла Служба зовнішньої розвідки наприкінці серпня, за два місяці до виборів, доповіла, ніби «Вашингтон готує в Грузії чергову “кольорову революцію”». Дослівно:

«На “тбіліському майдані” планується оприлюднити “докази фальсифікацій” під час голосування, оголосити про невизнання підсумків виборів та вимагати зміни влади. Правоохоронні органи провокуватимуться на силове придушення протестів». (Запам’ятаємо ці важливі для подальшого викладення рядки).

Водночас Христо Грозєв оприлюднив дані, отримані розслідувачами. Завдяки хакнутому листуванню між співробітниками СЗР РФ стало відомо, що вже на початку 2024 року російські розвідслужби не вірили в «органічну перемогу» правлячої ГМ і запропонували підготувати в Грузії «радикальні заходи», щоб уникнути «нової Вірменії». Що це за заходи, з листування невідомо. Але судячи із серпневої заяви СЗР, схоже на те, що йдеться про фальсифікацію виборів із наступним жорстоким придушенням протестів за білоруським сценарієм 2020 року.

На початку ми казали про гру в орлянку. Там шанси 50 на 50. У передвиборчих опитуваннях щодо грузинської електоральної орлянки шанси найчастіше давалися як 60 на 40, залежно від того, хто замовляв опитування. Чи варто додавати, що солідність соціологічних контор, з якими працювала проєвропейська опозиція, була куди більш вагомою та визнаною.

ВІЙНА ЕКЗИТПОЛІВ, ОПРИЛЮДНЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ЦВК І «САБОТАЖ» ОПОЗИЦІЇ

Такою була диспозиція напередодні виборів у Грузії. Що важливо, обопільно добре знайома обом сторонам електорального – щонайменше – протистояння. І от почалися вибори – з бійками та численними порушеннями.

А після закінчення голосування настав час традиційної у таких випадках «війни екзитполів» із дзеркально протилежними даними. Згідно з авторитетним американським Edison Research, опозиційні сили сукупно отримали 51,9% голосів, а «Грузинська мрія» – 40,9% (з можливою похибкою +/– 2,5%).

Однак Центральній виборчій комісії більше сподобався провладний екзитпол, і вона +/– повторила його цифри: «Грузинська мрія» – 53,93%; «Коаліція за зміни» – 11,03%; «Єдність – Національний рух» – 10,16%; «Сильна Грузія» – 8,81%; «Гахарія за Грузію» – 7,77%.

Якщо врахувати, що за деякими передвиборчими провладними прогнозами ГМ взагалі обіцяли конституційну більшість, а одній із чотирьох опозиційних «колон» – непроходження до парламенту, то такі фальсифікати можна вважати великодушними, що називається божеськими. Втім, опозиція не зацінила таку щедрість. Вона назвала вибори фальсифікованими і відмовилася брати парламентські мандати. Не визнала вибори і президентка Зурабішвілі.

Своєю чергою, правляча партія продовжила святкувати перемогу та обіцяти, що так чи інакше подолає «саботаж» політичних противників, аби реалізувати підсумки «виграних» ними виборів.

Тобто ситуація увійшла в стан не просто політичної кризи, а глухого кута. Вихід з якого неочевидний та поки що невідомий. 

ЩО ДАЄ НАЯВНІСТЬ ПРЕЗИДЕНТА У ТАБОРІ ПРОТИВНИКІВ ВЛАДИ В ПАРЛАМЕНТСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ

Отже, які сили та повноваження мають сторони на цей час. За «Грузинською мрією» – державна та міська влада (особливо важлива в столиці), слухняні силові відомства та мільярди Іванішвілі.

За опозицією – політична підтримка світових демократій, активна частина громадянського суспільства Грузії, а також посада президента.

Повноваження Зурабішвілі, всенародно обраної 2018 року, сягають грудня цього року, що в умовах гострої кризи досить довго. Згідно з новим законом, президента Грузії надалі обиратиме колегія із трьохсот виборців: 150 членів парламенту та 150 представників регіонів. Тобто для завершення каденції чинного президента та початку каденції нового потрібен легітимний діючий парламент.

Щоправда, як це зазвичай буває в парламентських республіках, повноваження президента не дуже великі. Але те, що в звичайних умовах вважається суто церемоніальними речами, в кризовій ситуації має зовсім інший сенс і зміст. Наприклад, згідно з Конституцією, саме президент наділений правом скликання першого засідання новообраного парламенту. Зрозуміло, що в умовах визнання виборів фальсифікованими Зурабішвілі не користуватиметься цією прерогативою. Відповідно самотужки, тільки силами правлячої партії зібраний «законодавчий орган» вважатиметься конституційно неправомочним.

Крім того, для початку роботи парламенту в ньому має бути не менше ста дійсних членів. Наразі у «Грузинської мрії», згідно з результатами ЦВК, є 89-90 місць (за різними підрахунками). Тобто далі ГМ потрібно підкупити чи залякати якусь новообрану фракцію або ж 10-11 окремих депутатів.

При цьому немає сумнівів, що партія влади вже проробляє варіанти юридичної казуїстики, щоб обійти всі ці обмеження. Або ж просто зламати закон «через коліно». У такому варіанті з «Грузинської мрії» злетять останні фантики політичної пристойності, легітимності.

НЕЗВИЧНИЙ ФОРМАТ ПРОТЕСТУ: ДОЗОВАНО ОБЕРЕЖНИЙ, «ВІДКЛАДЕНИЙ НА ПОТІМ»

Доводилося чути, що грузинський протест у зв’язку з цими виборами вже програв, бо він не став проактивним, різким, наступальним. Але пригадаємо серпневу заяву російської СЗР. Судячи з неї, саме до такого варіанту готувалися у Кремлі та в ГМ.

А грузинська опозиція, схоже, вирішила йти іншим шляхом, користуючись тим, що на її боці є чинний легітимний президент, термін повноважень якого – півтора місяця. Так, акція протесту, анонсована на понеділок та проведена біля будівлі парламенту, була достатньо обережною, без сутичок. У ній взяли участь приблизно 15 тисяч активістів. Ну так, небагато, але ж це ще тільки анонс майбутніх протестів, допоки сторона Іванішвілі ніяких конкретних кроків ще не зробила. Ну хіба що прийняла Віктора Орбана, котрий приїхав у Тбілісі привітати однодумців з «перемогою». 

Що важливо, опозиція заявила, що не тільки не визнає результатів голосування, оголошених ЦВК, але й вимагає проведення повторних виборів, які має організувати «міжнародна адміністрація». Ну так, прийшли заявили, заспівали гімни Грузії та Європи – і розійшлися. Ніякого постійно діючого Майдану не організовано.

Наскільки можна зрозуміти, протест буде таким, «латентно-майданним», до якихось різких дій влади, які б зламали ситуацію з метою вийти з глухого кута. Найбільш близьким і очевидним з таких актів виглядає намагання зібрати парламент нового скликання попри відсутність відповідної заяви президента та без потрібної чисельності в 100 депутатів. На такий випадок обіцяні більш рішучі та масштабні дії.

Саме так можна окреслити поточну тактику та стратегію опозиції.

А як діятиме Іванішвілі & Co, побачимо найближчими днями.

ШАХОВА ГРА ЗАМІСТЬ РЕВОЛЮЦІЇ, ЯКА З ЧАСОМ МОЖЕ ПЕРЕЙТИ У «ГРУ В ЧАПАЄВА»

Наскільки успішною може бути тактика «латентного майдану», прикритого легітимністю президента, сказати важко. Варіант революції, але не зараз, а потім – відкладеної на вирішальний час, коли (та якщо) такий час настане, виглядає психологічно непевним.

З іншого боку, є якийсь шанс на організацію та посилення ситуації двовладдя. Немає сумніву, що і юристи з опозиції уважно читають Конституцію Грузії, щоби вирахувати, де та за яких обставин можливе розширення повноважень президента. Тим більше в умовах закінчення повноважень парламенту або ж його неправочинних дій.

Тобто поствиборча ситуація в Грузії поки що більше схожа на чорно-білу шахову партію, ніж на «кольорову революцію», на яку чекали та до якої готувалися в Кремлі та «Грузинській мрії». Завдання опозиції наразі – не допустити внутрішнього розколу та накопичувати моральний авторитет у суспільстві та віру в себе у державних структурах і відомствах, бажано – й силових. Все це – в очікуванні часу, коли терпець у влади увірветься, і вона почне жорсткі активні дії.

А коли шахові фігури з дошки будуть скинуті, почнеться зовсім інша гра.

Олег Кудрін, Рига