Від рішень Трампа щодо України залежить, чи спалахне ще один регіон: демонстративне пороття Росії надасть важливий сигнал
Як не дивно, розв'язання глибоких світових проблем - саме в Україні
Обрання Дональда Трампа президентом США для багатьох стало холодним душем – з урахуванням заяв щодо своєї зовнішньої політики, які він робив під час передвиборчої кампанії. І хоча Трамп не завжди робить те, що каже, цілком очікувано він зробить низку кроків, які можуть дестабілізувати один із регіонів на земній кулі. І йдеться не про Україну, а про Азію.
Докладніше про це – у матеріалі спільного проєкту OBOZ.UA та групи "Інформаційний спротив".
СИТУАЦІЯ ДО ІНАВГУРАЦІЇ
Першими словами Дональда Трампа після обрання стала заява про його намір припинити всі війни на планеті, а до того він говорив, що війна в Україні закінчиться протягом 24 годин після його перемоги на виборах. Але популізм і реальність часто не дружать між собою, а тому картина світу за 47-го президента США може мати дещо інший вигляд і з більш тонкими мазками.
Але перш ніж спрогнозувати те, як може спалахнути за Дональда Трампа ще одне вогнище протистояння на земній кулі (яке затягне США куди глибше, ніж війна в Україні), варто трохи уваги приділити передісторії.
Буквально днями я публікував матеріал, у якому розглядав двомісячний період після закінчення виборів у США як найменш сприятливий для України. Зумовлено це тим, що адміністрація, що йде, та ще й програла, не буде робити радикальних, рішучих кроків і ухвалювати відповідних рішень, які могли б вплинути на хід війни в Україні. Хоча, правду кажучи, таких кроків і рішень від адміністрації Джозефа Байдена не спостерігалося упродовж другої половини 2023-го та всього 2024 року.
Останні півтора року Білий дім демонстрував досить аморфну та нерішучу позицію, яку для себе відзначили вороги демократії, диктатури, тоталітарні режими та інші антагоністи США. І йдеться не лише про Росію, а й про Іран, КНДР та інші.
Зі свого боку за ці два місяці депресивної бездіяльності вороги США користуватимуться цією зовнішньополітичною апатією настільки, наскільки дозволять їм їхні ресурси. Наприклад, Росія шалено наступатиме в Україні, незважаючи на жертви, тільки з однією метою: створювати видимість того, що в неї все йде за планом і вона може собі дозволити захопити всю Україну, а тому з нею краще домовлятися, причому на її умовах.
Тобто до інавгурації нового президента США серед країн-ізгоїв лише укорінюватиметься впевненість у безпорадності Вашингтона та їхньої вседозволеності. І саме у таку атмосферу зневаги з боку світових диктатур на посаду президента вступить Дональд Трамп.
КРОКИ МІННИМ ПОЛЕМ
Перші кроки Трампа будуть визначальними для розвитку подій у світі. Якщо він справді спробує змусити Україну до припинення вогню на умовах Росії, то це буде ще один сигнал для країн-ізгоїв – значно виразніший, ніж пасивність адміністрації Джозефа Байдена. Цей сигнал недвозначно приймуть у Пхеньяні, який і так останнім часом ухвалює надто багато незалежних рішень, але все-таки залишається в орбіті впливу Китаю набагато більше, ніж Росії.
Але ось у тому й річ, що наступні кроки Трампа стосовно Китаю можуть стати зняттям із запобіжника регіональної кризи. І в цьому випадку йдеться про неминучу торговельну війну 2.0.
Як усі пам'ятають (а якщо ні, то я вам нагадаю), саме за першої каденції Трампа між США та КНР вибухнула масштабна торговельна війна, що досягла піку восени 2019 року. Для Китаю це протистояння вилилося у трильйонні втрати, обвал індексів, банківську кризу та відкат китайської економіки на кілька років.
Очевидно, що торговельну війну 2.0 проти Китаю буде оголошено Дональдом Трампом аж ніяк не під кінець його другої каденції – цього разу він затягувати з цим протистоянням не стане. Отже, втрати для економіки Китаю, якщо Пекін не піде на чергові поступки Трампу, значно перевищать втрати від першої торгової війни.
Китай всю свою регіональну гегемонію будує на економічній та культурній експансії. Але насамперед – саме економічній. При цьому принципи конфуціанства закладено у фундамент як внутрішньої, так і зовнішньої політики КНР, і серед них система довгострокових планувань. А в систему довгострокового планування встановлення регіонального домінування вшито і стабільний, успішний економічний розвиток країни, який під час тривалішої торгової війни значною мірою похитнеться.
А тепер запитання: які будуть дії Китаю, якщо його почнуть заганяти в торговий глухий кут і підривати регіональні амбіції? Відповідь проста: дії матимуть більш радикальний характер, ніж раніше. Причому практично кожна стосуватиметься тією чи іншою мірою сфери інтересів США в регіоні.
Наприклад, Північна Корея на тлі "успіхів" Росії в Україні та відсутності рішучих дій у відповідь від країн Заходу, зокрема США, захоче розширити диверсійну діяльність проти Південної Кореї. Почуття безкарності та самовпевненості на негативному прикладі України стимулюватиме ці спонукання і тільки Пекін буде останньою ланкою, що стримує Кім Чен Ина. Але в умовах торгової війни 2.0 Пекін може дати відмашку КНДР: "Робіть що хочете, нас це не стосується!"
Аналогічна реакція може бути щодо операцій КНДР проти Японії – і це не фантазії. Північна Корея неодноразово проводила диверсійні операції проти Південної Кореї та Японії і навіть захоплювала заручників. Повернення до такої практики цілком можливе, і навіть вихід за межі вже відомих сценаріїв.
Окрема тема – це Тайвань. Мало хто знає, але не все так однозначно щодо його незалежного майбутнього. У нашому інформаційному просторі (і не лише нашому) некоректно представлений образ Тайваню як острова, який бореться за свою незалежність. Насправді з цього питання в Тайвані має місце двоосність думок.
Наприклад, Демократична прогресивна партія має на меті повну незалежність Тайваню. Ця партія входить до складу Пан-зеленої коаліції (разом із Партією державного будівництва, Соціал-демократичною партією, Партією зелених, Союзом солідарності Тайваню та інших). Опонує їй партія Гоміньдан, яка підтримує возз'єднання з Китаєм (входить до Синьої коаліції з Першою народною партією, Новою партією, Партією молодого Китаю тощо).
Здогадатися, хто підтримує Синю коаліцію і намагається привести її до абсолютного верховенства в Тайвані, не складно, але ці політичні баталії затяглися на десятиліття, а ослаблення економіки обмежить фінансові можливості Пекіна зі спонсорування своїх прихильників. Така перспектива може спонукати відмовитися від довгострокового, поступального проєкту КНР щодо повернення Тайваню під свій контроль і перейти до більш рішучих дій силового характеру.
Причому ухвалення такого рішення може стосуватися не лише Тайваню, адже територіальні амбіції Китаю поширюються на весь регіон. І застосовуючи зараз переважно помірні гібридні методи (в умовах обмежених ресурсів для гри в довгу), Пекін почне форсувати регіональні події так, що в Овальному кабінеті не змовкатиме спецзв'язок.
ВИСНОВКИ
Ігнорування глобальних загроз адміністрацією Джозефа Байдена й очікувана рішучість Дональда Трампа в цих питаннях можуть призвести до активізації регіону, проігнорувати яку США ніяк не зможуть. І, як не дивно, розв'язання цієї проблеми, якої загалом можна уникнути, саме в Україні: демонстративне і повномасштабне пороття Росії може охолодити диктатури і значно знизити їхню самовпевненість.
Кроки, спрямовані на задобрення Росії та спроби пошуку компромісів не на користь України, можуть лише каталізувати процеси, у які США змушені будуть втручатися не просто віддалено, а безпосередньо.
Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач, «Інформспротив»
«Інформаційний спротив»